ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття латентної злочинності

12 3

Показники злочинності

Злочинність як соціальне явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині як індивідуальному акті поведінки та формі прояву злочинності.
Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є:
1) рівень злочинності;
2) коефіцієнти злочинності;
3) динаміка злочинності;
4) географія злочинності;
5) структура злочинності;
6) характер злочинності;
7) “ціна” злочинності;
8) стан злочинності.
Стан злочинності – це сукупність усіх показників, які характеризують рівень, структуру, динаміку злочинності.
Такі основні елементи, що характеризують злочинність у її кількісному та якісному аспектах.

Рівень злочинності – це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визначеній території.
Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території проживає кількість людей, відмінна від населення такої ж за площею іншої території, з метою їх зіставлення між собою застосовують коефіцієнти.
При цьому використовуються два види основних коефіцієнтів злочинності.
Ці коефіцієнти розраховуються не тільки на злочинність загалом, але й на кожний окремий вид злочинності, що входить у її структуру. Крім того, зазначені коефіцієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівняння кримінальної активності різних категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидивістів тощо).

Динаміка злочинності – показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).
На динаміку злочинності як соціально-правове явище впливають дві групи факторів. Перша – це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга – зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь.
Диференціація соціальних і правових факторів впливає на статистичну криву злочинності, необхідну для об’єктивної оцінки реальних змін у її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання рівня злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально-караних діянь, у повноті реєстрації та в інших юридичних факторах.
Статистична картина динаміки злочинності також пов’язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття та викриття винних, забезпечення невідворотності справедливого покарання.
До основних показників динаміки відносять:
Рівень ряду – це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді.
Абсолютний приріст (зниження) – це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена в абсолютних показниках.
Темп росту (зниження) – відсотковий показник рівня минулого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).
Темп приросту (зниження) – відсотковий показник відношення приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений як нерухомий базовий (базовий спосіб).

Структура злочинності – це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в загальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на визначеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і “напрямок головного удару” в боротьбі з нею. Структура виразно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.
Аналізуючи структуру злочинності, необхідно виходити із суті та змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності, беручи до уваги той факт, що злочинність перебуває в постійному русі та зміні, котрі зумовлюють і змінюють деякі аспекти; розкрити зв’язки та зумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими й надбудовними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але й практичну значущість відповідного виду структури, зважаючи на поліпшення боротьби зі злочинністю.
Основним показником структури злочинності є питома вага. Питома вага – це співвідношення частини злочинності до її загальної кількості:

ПВ = Зв / Ззаг х 100%

Зв – кількість злочинів певного виду
Ззаг – загальна кількість зареєстрованих злочинів
Як зазначає відомий російський кримінолог Н. Кузнецова, основні показники структури злочинності такі:
- співвідношення видів злочинів за їхньою класифікацією, поданою в Особливій частині КК;
- питома вага найпоширеніших злочинів;
- співвідношення видів злочинів за домінантною мотиваційною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливо-насильницькі та необережні);
- питома вага злочинності неповнолітніх;
- питома вага групової злочинності, а всередині її – організованої;
- питома вага рецидиву;
- “географія” злочинності, тобто розподіл її за регіонами й типами населених пунктів;
- питома вага злочинів, пов’язаних з незаконним обігом зброї;
- питома вага злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків;
- “вуличні” злочини;
- транснаціональні злочини.
Характер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.
Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочинності проявляється через її структуру. Тому можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих показників її структури.

Характеристика злочинності як негативного соціально-правового явища була б неповною без розгляду її наслідків, основним критерієм яких є “ціна” злочинності, що складається з:
- кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов’язковим елементом їхнього складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);
- шкода, що заподіюється злочинами за межами їхнього складу (прямі та непрямі наслідки);
- соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання правоохоронних органів, на заходи боротьби зі злочинністю тощо).
На жаль, методика повного виміру реальної “ціни” злочинності поки що розроблена недостатньо. Водночас, такі показники, безумовно, є конче необхідними.

Географія злочинності – це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.
Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерівномірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочинності пояснюється:
- конкретними соціальними умовами певного регіону;
- економічною його характеристикою;
- національним складом і структурою населення;
- послабленням соціального контролю за поведінкою людей;
- рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення;
- рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.
Виявлення та взяття до уваги територіальної різниці в географії злочинності – ключ до ефективних заходів щодо запобігання злочинам. При цьому стають більш видимими й конкретні причини злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і слугує основою для організації конкретної практичної діяльності.
Поряд з поняттям “географія злочинності” існує і “топографія злочинності”, котре ввів у науковий обіг німецький учений Г. Шнайдер. Топографія злочинності – це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо).

Поняття латентної злочинності

Розглядаючи злочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів.
Кожному практичному працівникові добре відомо, що до статистичної звітності потрапляють не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта незареєстрована й становить, таким чином, латентну злочинність.
Латентна злочинність – це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.
Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому, що:
- питання боротьби з латентною злочинністю не беруться до уваги і не плануються, а тому не можуть бути ефективними;
- вона зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею;
- якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих – вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;
- почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;
- латентна злочинність, оскільки вона все ж “помічається” довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар’єри;
- під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;
- складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;
- заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини;
- підриває авторитет правоохоронних органів держави;
- знижує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;
- сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;
- сприяє процесам самодетермінації злочинності.

У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.
1. Природна латентність — це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.
2. Штучна латентність – факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.
3. Погранична латентність – факт злочину стався, але потерпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).
Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:
1) низький – очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);
2) середній – злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);
3) високий—злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором’язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично “нульову” активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

12 3