ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Обставини, що пом'якшують покарання

ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Загальні засади призначення покарання

Після того як у ході судового розгляду кримінальної справи буде доведено, що в діянні підсудного є конкретний склад злочину, і дано правильну відповідно до закону кваліфікацію такого злочину, суд, за загальним правилом, має вирішити питання про вид та розмір покарання винного.

Суд на підставі, в першу чергу, положень, передбачених ст. 65 КК, призначає покарання: 1) у межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) у відповідності до положень Загальної частини Кодексу; 3) з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, способу та мотиву вчиненого злочину, характеру та розміру заподіяної шкоди та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Сформульовані положення названі в ст. 65 КК загальними засадами призначення покарання. До зазначених засад призначення покарання мають безпосереднє відношення такі принципи кримінального права, як законність, вина особи, гуманність та справедливість. В цьому плані на особливу увагу заслуговує обов'язок суду призначати справедливе покарання. Неприпустимою є діяльність суду за принципом "чим суворіше - тим справедливіше", який нерідко застосовувався тоталітарними режимами.

Справедливість покарання - це об'єктивне, неупереджене, насправді законне застосування до громадянина, який вчинив злочин, виду та розміру покарання, які відповідають морально-етичним і правовим нормам. У науці кримінального права пануючим є положення щодо справедливості покарання, за яким: а) покарання має відповідати тяжкості вчиненого злочину, суспільній небезпечності особи винного та обставинам, що пом'якшують або обтяжують покарання; б) покарання має забезпечувати однаковий (рівний) для будь-кого із громадян обов'язок понести за вчинений злочин відповідальність в межах санкції відповідної статті кримінального закону; в) застосування більш суворого виду покарання як альтернативного, що зазначене у санкції статті Особливої частини КК, можливе лише тоді, коли менш суворий вид покарання не може забезпечити виправного впливу на злочинця; г) покарання за вчинення особливо тяжкого злочину, пов'язаного із посяганням на життя людини (ст. 64 - довічне позбавлення волі), має забезпечити довгочасну ізоляцію такої особи від суспільства, створюючи тим самим безпеку для життя багатьох людей.

Призначення покарання

1. Призначення покаранняу межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань, а іноді - ще й одне чи кілька додаткових покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

При цьому суд, як правило, не має права призначати інший вид основного покарання, не передбачений певною статтею Особливої частини КК або вийти за межі максимального строку (розміру) покарання, зазначеного в санкції такої статті. Лише за наявності виняткових обставин справи та з урахуванням особи винного суд має право на підставі ст. 69 КК призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, а також на підставі ст. 75 КК може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Можливість призначення більш суворого покарання, ніж передбачено конкретною статтею Особливої частин КК, припустима лише при складанні покарань за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків (ст. 70-71). Однак і в цьому випадку, наприклад, за сукупністю вироків, загальний строк покарання у вигляді позбавлення волі має: а) не перевищувати п'ятнадцяти років; б) якщо ж хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більший п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років; в) при складанні покарань у вигляді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань - менш суворі покарання поглинаються довічним позбавленням волі.

Призначення покарання

2. Призначення покаранняу точній відповідності до положень Загальної частини КК. У цьому разі суд має керуватися ст. 50 щодо мети покарання, ст. 70 і 71 щодо призначення покарання відповідно за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків, ст. 75 щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо. Разом з тим у передбачених законом випадках суд, крім основного покарання, до засудженого в одному випадку може, а в другому - зобов'язаний застосувати одне чи кілька додаткових покарань.

3. Призначення покаранняз урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного та обставин справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Характер суспільної небезпечності вчиненого злочину визначається антисоціальною спрямованістю тієї чи іншої групи злочинів і залежить головним чином від об'єкта злочинного посягання та його місця у системі цінностей, що охороняються кримінальним законом, а також від класифікаційної категорії злочину та співвідношення санкції статті за вчинений злочин із санкціями статті за вчинення іншого однорідного злочину. Наприклад, вбивства як група злочинів проти життя за своїм характером більш суспільно небезпечні, ніж злочини у сфері фінансової діяльності держави або злочини проти власності. Вбивства як злочини проти життя за характером суспільної небезпечності відрізняються від злочинів проти здоров'я.

Ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину - категорія кількісна і визначається сукупністю багатьох обставин, притаманних окремому конкретному злочинові. Вона залежить від способу посягання, обстановки вчинення злочину, розміру заподіяної шкоди та від суб'єктивних властивостей вчиненого (форми вини, мотивів, мети) тощо.

Призначаючи покарання, суд має враховувати особу винного. При цьому мають братися до уваги в першу чергу ті властивості підсудного, які він виявив під час вчинення злочину (настирливість, жорстокість, імпульсивність, розгубленість, стан фізіологічного афекту тощо), а також враховуватися особливі, індивідуальні риси підсудного як людини (поведінка в сім'ї, побуті, за місцем роботи чи навчання, риси характеру, вік, стан здоров'я), дані про сім'ю (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку, стан їх здоров'я, матеріальний стан сім'ї) тощо. Дані про особу підсудного, які суд врахував при призначенні покарання, мають бути наведені у вироку суду.

Кримінальний закон містить норми, в яких дається перелік обставин щодо самої події вчинення злочину, а також обставин щодо особи злочинця. Одні з цих обставин вважаються такими, що пом'якшують покарання, інші - обтяжують його.

У ч. 1 ст. 66 КК наведено орієнтований перелік обставин, що пом'якшують покарання, а в ч. 1 ст. 67 - дано вичерпний перелік обставин, що обтяжують покарання. Суд при призначенні покарання може, в першому випадку, визнати такими, що його пом'якшують, і обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 66; в другому випадку, - при призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 67.

Крім того, деякі з обставин, зазначених у вищеназваних статтях, водночас вказані і в нормах Особливої частини КК. Наприклад, така обставина, що пом'якшує покарання, як вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого (п. 7 ст. 66), є водночас пом'якшуючою обставиною умисного вбивства (ст. 116 КК); вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою або організованою групою (п. 2 ст. 67) є водночас обставиною, що обтяжує окремі конкретні склади злочинів і надає їм кваліфікованого виду (зокрема, ч. З ст. 109, п. 12 ч. 2 ст. 115, ч. З ст. 149, ч. 2 ст. 212). Але будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, і будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, якщо вони передбачені в статті Особливої частини КК як ознаки, що впливають на кваліфікацію злочину, не можуть бути враховані судом ще раз при призначенні покарання як пом'якшуючі або обтяжуючі покарання.

Якщо у процесі судового розгляду справи встановлено наявність і пом'якшуючих, і обтяжуючих обставин, суд призначає покарання з урахуванням як тих, так і інших.

Обставини, що пом'якшують покарання

4. Обставини, що пом'якшують покарання.Наявність таких обставин дає змогу суду, по-перше, визначити винному менш суворий вид основного покарання у межах санкції відповідної статті та призначити покарання ближче до найнижчої межі передбаченого строку основного чи додаткового покарання, по-друге, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, та з урахуванням інших виняткових обставин справи суд може призначити основне покарання за вчинений злочин нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції, за якою обвинувачується підсудний.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 КК, при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

- з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

- добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

- надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину;

- вчинення злочину неповнолітнім;

- вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

- вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

- вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

- вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

- вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

- виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

З'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину. В цьому випадку мова йде про поведінку особи після вчинення нею злочину. Пом'якшуюче значення такої поведінки визначається тим, що особа за своєї ініціативи добровільно з'являється в органи влади з повинною і повідомляє про факт вчинення нею злочину, вона жалкує з цього приводу, визнає свою вину і виявляє готовність понести відповідне покарання, сприяє розкриттю злочину - повідомляє про співучасників злочину (якщо злочин було вчинено разом з іншими особами), надає правоохоронним органам допомогу у відтворенні події злочину та виявленні знаряддя та засобів вчинення злочину.

Зазначимо, що вищенаведені ознаки поведінки особи після вчинення нею злочину створюють за певних умов, визначених в окремих конкретних статтях Особливої частини КК, спеціальний вид звільнення такої особи від кримінальної відповідальності, про що вже говорилося.

Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Ця обставина пов'язана із позитивними з власної ініціативи діями винного після вчинення ним злочину щодо добровільного відшкодування потерпілому збитків як наслідку злочину (повернення потерпілому викраденого у нього майна; оплата лікування завданого тілесного ушкодження; відновлення винним попереднього стану майна потерпілого або передача потерпілому замість знищеного майна винною особою також майна тощо).

Надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину передбачає позитивну посткримінальну поведінку винуватої особи і свідчить про її менший ступінь суспільної небезпечності.

Вчинення злочину неповнолітнім. Під неповнолітнім у даному разі розуміють особу, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років і ще не виповнилось 18-ти років. Поведінка молодої людини в такому віці іноді імпульсивна, психологічно незріла, та людина часто схильна піддаватися негативному впливу з боку його оточення або з боку дорослої людини, неповнолітнім властива деяка свавільність, вседозволеність. Все це має враховувати суд як ознаку, що пом'якшує відповідальність та покарання неповнолітнього. При цьому суд має керуватися також положеннями, які викладені у розділі XV "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх", зокрема, в ст. 103 КК.

Вчинення злочину жінкою в стані вагітності. Ця обставина пом'якшує покарання у зв'язку з фізіологічним та психологічним процесами, які відбуваються в організмі та свідомості вагітної жінки (підвищений неспокій, запальність, стомленість, легка недуга тощо), що впливає на її поведінку. Важливим є і турбота держави щодо нормального розвитку плода в утробі майбутньої матері. Все це, а також дуже обмежена психологічна можливість вагітної жінки відбувати покарання, має враховувати суд, призначаючи покарання таким жінкам. При цьому суд на підставі ч. 1 ст. 79 КК може за наявності певних умов прийняти рішення про звільнення від відбування покарання щодо вагітної жінки, яка вчинила злочин.

Вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. Зазначені обставини можуть бути пов'язані з різними дуже несприятливими умовами матеріального, сімейного, особистого, виробничого або суспільного життя та діяльності людини. Збігом таких обставин може бути: безробітний стан і неможливість знайти роботу, незаконне звільнення людини з роботи, тяжка хвороба дитини, родини чи батьків, велике психологічне навантаження людини, пов'язане зі значним ослабленням фізичних чи духовних сил, смерть близької людини, відсутність житла, перебування людини у стані невпевненості, самотності, душевного переживання, нервозності, страху, що позбавляє її можливості психологічно почувати себе у безпеці.

Вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або через матеріальну чи іншу залежність. Пом'якшуюче значення цих обставин пов'язане з тим, що особа при вчиненні злочину була певним чином обмежена у своєму волевиявленні, але в принципі зберігала можливість керувати своїми діями. Маються на увазі випадки, коли злочин вчиняється під загрозою насильства з боку ватажків злочинних угруповань, під загрозою втратити здоров'я, житло, сім'ю, роботу, лишитися без матеріальної підтримки або за вимоги занадто суворої посадової особи тощо. Якщо особа вчинила суспільно небезпечне діяння, зазнавши фізичного примусу, внаслідок якого була позбавлена можливості керувати своїми діями, то вчинене не може визнаватися злочином.

Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. Пом'якшуюче значення цієї обставини пов'язано з двома ознаками: (а) наявністю стану душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок (б) протизаконних дій з боку потерпілого.

Стан сильного душевного хвилювання (фізіологічний афект) - це раптовий і дуже інтенсивний емоційно-психологічний стан (реакція) людини, який значно знижує її здатність керувати своїми вчинками. Неправомірні дії, про які йдеться, полягають у застосуванні з боку однієї людини до іншої людини психічного або фізичного насильства, вчинення розпутних дій, знущання над нею, нанесення тяжкої образи, вчинення зухвалого ошуканства тощо, що викликає стан фізіологічного афекту і вчинення людиною в такому стані злочину щодо свого кривдника.

Отже, у даному випадку йдеться про злочин, в якому водночас є вина злочинця і у певному розумінні вина самого потерпілого від злочину. Обставину, про яку йдеться, суд не може враховувати як таку, що пом'якшує відповідальність, якщо вона визначена в законі як обов'язкова ознака конкретного складу злочину (статті 116 і 123 КК).

Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності. Крайня необхідність є однією з обставин, що виключає злочинність діяння, визначення якої дано в ч. 1 ст. 39 КК. Вище було викладено і проаналізовано цю обставину, у тому числі і поняття "перевищення меж крайньої необхідності". Нагадаємо, що перевищенням меж крайньої необхідності визнається умисне заподіяння шкоди правоохоронним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Якщо особа, перебуваючи у стані крайньої необхідності, порушила її умови і навмисно заподіяла шкоду певним благам або цінностям, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода, то вважається, що така особа вчинила злочин з перевищенням меж крайньої необхідності. При цьому дуже важливим є врахування психологічного (душевного) стану людини, яка діяла в умовах крайньої необхідності.

Нагадаємо, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цією небезпекою.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. У ході вивчення обставин, що виключають злочинність діяння, вже йшлося про виконання особою спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної організації шляхом проникнення до таких угруповань. Тому лише зазначимо, що виконання такого складного завдання може бути поєднане з вимушеною участю особи, яка виконує спеціальне завдання, в діях зазначених злочинних угруповань, пов'язаних з вчиненням злочинів.

Нагадаємо також, що така особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з насильством над потерпілим, або також злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з припиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

Виконання зазначеного вище спеціального завдання, поєднаного з вчиненням будь-якого з цих двох видів злочинів, вважається обставиною, яка пом'якшує покарання.