ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Діяльність учителя з формування педагогічної культури батьків.

Поняття про педагогічну культуру.

Педагогічна культура – це інтегральна якість особистості вчителя, що проектує його загальну культуру у професійній діяльності. Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури. Педагогічна культура– це мірило й спосіб набуття культуротворчого досвіду людства та розвиток його професійною діяльністю педагога. Вона є синтезом високого професіоналізму та особистісних якостей учителя.

Поняття „педагогічна культура” слід відрізняти від понять „культура вчителя” та „культурність учителя”. Культура вчителя – це особлива властивість цілісного соціально-історичного явища, культурність – міра виявлення цієї якості у навчально-виховному процесі.

Педагогічна культура вчителя є системним утворенням. Її головними структурними компонентами є: педагогічні цінності, педагогічні знання, теорії, концепції, накопичений педагогічний досвід, професійні етичні норми, а також способи творчої педагогічної діяльності, які слугують соціалізації особистості в конкретних історичних умовах.

Показниками високого рівня сформованості педагогічної культури доцільно вважати:

- гуманістичну спрямованість особистості педагога;

- психолого-педагогічну ерудицію і компетентність та розвинуте педагогічне мислення;

- освіченість у галузі предмета, який викладає вчитель, і володіння педагогічними технологіями;

- досвід творчої діяльності, уміння обґрунтувати власну педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну);

- гармонію високорозвинутих інтелектуальних і моральних якостей;

- культуру професійної поведінки ( педагогічного спілкування, мови, зовнішнього вигляду);

- постійне самовдосконалення.

Формування педагогічної культури передбачає психолого-педагогічну, загальнокультурну, предметну підготовку.

Педагогічна культура вчителя виявляється у його професійній поведінці. Так, учителеві з високим рівнем педагогічної культури властиві теоретичне обґрунтування власної педагогічної позиції, системність педагогічної діяльності, творення, гнучкість і варіативність у прийнятті рішень. Такий педагог має індивідуальний стиль. Він не лише зберігає і відтворює духовні цінності освіти й виховання, а й сам розробляє їх у вигляді нових методик, технологій, виховних та освітніх систем. І навпаки, в учителя з низьким рівнем професійної культури виявляється невпевненість, нестійкість власної педагогічної позиції, безсистемність, непослідовність, неготовність вирішувати педагогічні проблеми.

3Педагогічна культура сучасної української сім‘ї.

У житті кожної людини родина займає особливе місце. У сім'ї росте дитина, і з перших років свого життя вона засвоює норми співжиття, норми людських відносин, вбираючи з сім'ї і хороше, і погане, все, чим характерна його сім'я.

Сім'я визначається як університет людських відносин, що забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, збереження і зміцнення фізичного, морального та психічного здоров'я дитини.

У сім'ї проходить процес первинної або ранньої соціалізації дитини.

Сучасна сім’я має стати основним соціальним інститутом, відповідальним за вихованняя зростаючої особистості, забезпечити їй достатні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морально, духовного розвитку. Разом з тим, сучасна сім’я і сама потребує матеріальної, педагогічної та культурологічної допомоги. Цю допомогу їй і повинна надавати школа, яка реалізує державну політику стосовно дітей.

Першою організаційною ланкою в системі педагогічного навчання сім’ї, в якій є діти, має стати створення різноманітних форм підвищення педагогічної культури батьків. Немає завдання важливішого для виховання людини, ніж учити батьків виховувати своїх дітей. Без педагогічної культури батьків неможливе належне навчання і виховання . „Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері і батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною, – це фундамент, основа всієї педагогічної теорії й практики“ – слушно наголошував В.О. Сухомлинський.

Діяльність учителя з формування педагогічної культури батьків.

Під педагогічною культурою батьків нами розуміється педагогічна підготовленість і зрілість їх як вихователів, що дає реальні позитивні результати в процесі сімейного і суспільного виховання дітей. Педагогічна культура є складовою частиною загальної культури батьків, у якій закладений досвід виховання дітей у сім’ї, придбаний різними категоріями батьків безпосередньо у своїй країні, інших країнах, а також узятий з народної сімейної педагогіки.

Педагогічна культура батьків реалізується у всіх видах виховної діяльності, сприяє формуванню різнобічних стосунків і спілкуванню, забезпечує самопізнання, саморозвиток, самовиховання, самовдосконалення шляхом засвоєння набутого людством досвіду.

Структурно педагогічну культуру молодих батьків складають компоненти, до яких належать психолого-педагогічні знання, навички та вміння догляду за дітьми дошкільного віку, культура педагогічного впливу. Педагогічна культура батьків у різних життєвих ситуаціях може проявлятися у комплексі або в окремих її складових ознаках.

Основними параметрами педагогічної культури молодих батьків, як встановлено, є моральна культура, культура мислення, культура мовлення, комунікативна культура, дидактична культура, культура праці, культура рухів, фізична культура, естетична культура та екологічна культура. Моральна культура включає вимоги батьків до себе, їх самокритичність, дотримання моральних норм. Культура мислення передбачає наявність: проблемного мислення - вміння прогнозувати можливості виникнення труднощів виховання і намічати шляхи їх усунення; системного мислення - вміння бачити проблему з різних боків; оперативності мислення - здатності швидко реагувати на зміну обставин. Мовленнєва культура пов’язана з володінням правильною і чистою мовою, яка відповідає нормам літературної, хорошою дикцією, виразністю та образністю мови, емоційністю та багатством інтонацій. Комунікативна культура виявляється в здатності привертати до себе увагу дитини, будувати з нею довірливі стосунки, в доброзичливості в спілкуванні з іншими, вмінні керувати собою. В основі дидактичної культури лежить вміння оптимально організувати навчальний і виховний процес, забезпечити необхідну мотивацію, володіння сучасними формами і методами виховання. Культура праці виявляється в звичці доводити розпочату справу до кінця, у турботі про якісні і кількісні результати праці, в умінні ефективно і продуктивно працювати. Рухова культура полягає в оптимальному використанні жестикуляції, вмінні вибирати позу, в пред’явленні вимог до красивої постави і ходьби. Естетична культура забезпечується наявністю естетичного смаку, дотриманням етики спілкування, естетичним оформленням зовнішності і побуту. Екологічна культура виявляється у здатності людини правильно поводити себе в навколишньому середовищі, дотримуватись особистої гігієни. Фізична культура пов’язана зі здоровим способом життя сім’ї.

Виходячи із зазначеної структури, можемо аналізувати педагогічну культуру сім’ї як зміст взаємостосунків між батьками і дітьми через включення механізмів різних видів їх діяльності і втілення в цій діяльності моральних категорій.

Реалізація будь-якої моральної категорії вимагає відокремлення змісту категорії міри в її конкретних характеристиках, тобто абсолютно конкретного уявлення про те, що робити, як це робити і для чого це потрібно робити саме так, а не інакше. Таке обґрунтування взаємодії з іншою людиною (в нашому прикладі батьків з дитиною) являє собою процес прийняття рішення про рівень такої взаємодії, а також про міру впливу як на дитину, так і на себе.

Аналіз педагогічних фактів, одержаних у ході вивчення досліджуваної проблеми, дозволив на підставі встановлених критеріїв, самооцінки молодих батьків та показників вихованості їхніх дітей виділити умовно три групи батьків, які відповідають трьом рівням сформованості педагогічної культури: високому, середньому і низькому, їх характеристика включає такі показники: наявність і якість психолого-педагогічних знань, їх глибина, повнота і осмисленість; ступінь сформованості вмінь та навичок; ціннісне ставлення до дітей дошкільного віку; стабільність зацікавленості до питань виховання в цілому.

Перший рівень - високий - характерний для молодих батьків з достатньо повними і глибокими психолого-педагогічними знаннями. Вони систематично займаються вихованням дітей, орієнтуючись на їх вік та індивідуальні особливості; постійно прагнуть до поповнення своїх знань; творчо реалізують їх у процесі сімейного спілкування та виховання. Для цієї групи батьків характерними є висока відповідальність за виховання дітей, активна життєва позиція.

Другий рівень - середній - характеризується відсутністю системи знань з педагогіки і психології, нечіткістю уявлень про методи і прийоми сімейного виховання, інтуїтивними підходами до розв’язування питань, що стосуються організації життя дитини. Вихованням дітей такі батьки займаються несистематично, підмінюють його доглядом, часто не вміють використовувати в практиці свої знання.

Третій рівень - низький - властивий молодим батькам з повною або частковою відсутністю знань з питань сімейного виховання і пасивним ставленням до своїх виховних функцій, поведінки дітей. У таких сім’ях частіше спостерігаються типові помилки у вихованні дітей: відсутні єдині вимоги, наявні грубощі та авторитарний стиль виховання, застосування фізичних покарань, невимогливість батьків до дітей і до себе.

Досвід зарубіжних країн.

У ході наукового пошуку встановлено, що цікавим є досвід роботи з батьками у країнах Західної Європи та США. Педагогічну допомогу батькам там надають сімейні центри, метою створення яких є виявлення потреб дитини, проблем сім'ї, озброєння батьків необхідними знаннями, формування у них виховних умінь, запобігання насильству в сім'ї. Формами роботи таких центрів є: організація груп підтримки для батьків, які мають труднощі чи переживають стрес (за напрямками соціальних служб чи органів охорони здоров'я), проблемних груп за потребами батьків, груп само- та взаємодопомоги, консультацій, семінарів з питань охорони здоров'я дітей, дні «відкритих дверей», виїзні консультування вдома, робота у денних програмах для дітей-інвалідів, ясельне та дитсадкове обслуговування. Крім того, центри надають юридичні та психологічні послуги, організовують різні соціальні заходи та дозвілля для сімей, ознайомлюють з правами сім'ї та дітей і навчають ними користуватися [

Поширеними є курси батьківських знань, де батьків навчають установленню правильних взаємостосунків з дитиною і розв'язанню проблем, які виникають, дають рекомендації щодо змін навколишнього середовища як способу розв'язання конфліктів, методам активного слухання, методу «я – висловлювань», емпатії тощо. Прикладом таких курсів є тренінг Т. Гордона «Ефективні батьки», де батьків вчать створювати шляхом особистої участі позитивну атмосферу стосунків з дитиною; допомагати дитині усвідомити той вибір, який вона робить; складати разом з дитиною план виправлення ситуації та спільно виконувати цей план; уникати покарань, підтримувати свій авторитет, співпрацювати з дитиною [3].

У Західній Європі здійснюється й надомна просвітницька роботу в сім'ях: відвідання медичним працівником немовлят, спостереження за їхнім розвитком і консультування батьків, перевірка необхідності надання додаткових послуг сім'ї і допомога в їхньому одержанні, консультації з сімейного виховання, навчання методів виховання дітей, догляд за дітьми після школи. Розроблено й впроваджено у практику програму «Ньюпин», за якою допомогу батькам надають інші батьки, які мали схожі труднощі у вихованні дітей та вже вирішили їх за допомогою соціальних працівників. Програму спрямовано на просвіту батьків щодо попередження жорстокого поводження з дітьми і навчання толерантного ставлення до дітей.

Цікавими і корисними є громадські проекти допомоги у догляді за дітьми, які здійснюються в громадських центрах. Так, в Малаві такий проект озброює батьків знаннями щодо правильного харчування, збереження та зміцнення здоров'я дитини, попередження СНІДу. У Боснії, Герцеговині, Хорватії таким проектом є проект «Врятувати дітей», що знайомить батьків з розвиваючими іграми для дітей віком від 0 до 10 років. Заняття проходять у спільних групах дітей та батьків. Метою їх є задовольнити потреби дітей, повернути їх до нормального життя

Ще однією формою просвіти батьків, поширеною у країнах Західної Європи, є розповсюдження серед них буклетів і брошур про права дитини, запобігання насильству в сім'ї, подолання стресу конфліктів, дитячих капризів, навчання дітей безпечної поведінки. Ці буклети містять цитати з міжнародних документів про права дитини, роз'яснення їх, поради з їхнього застосування, адреси установ, куди слід звертатися у разі порушення цих прав, опис типових ситуацій і шляхи їхнього розв'язання, конкретні поради і рекомендації щодо поведінки в екстремальних ситуаціях.