ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал
Игровые автоматы с быстрым выводом Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими Целительная привычка Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Тренинг уверенности в себе Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Как слышать голос Бога Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной 
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д. Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу. Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар. | СУТНІСТЬ ПОНЯТЬ «НАСТУПНІСТЬ» ЙОГО КОМПОНЕНТИ ТА ПЕРЕДУМОВИ Поняття «наступність у навчанні» вперше отримало теоретичне обґрунтування в працях Е.Баллера, М.Махмутова, В.Сластьоніна та ін., ставши згодом предметом багатьох досліджень у вітчизняній та зарубіжній педагогіці. Проблема наступності в навчанні та вихованні дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку досліджувалась такими педагогами та психологами як Л.Артемова, О.Богданова, Г.Люблінська, С.Рубінштейн, О.Савченко, В.Сухомлинський, О.Усова та ін. [5]. Сьогодні невирішеними залишаються питання практичної реалізації основних положень нормативних документів, які визначають сучасну законодавчу базу дошкільної та початкової освіти: «Базового компонента дошкільної освіти» (1998 р.), «Закону про загальну середню освіту» (1999 р.), «Державного стандарту початкової освіти» (2000 р.), «Закону про дошкільну освіту» (2001 р.) [Професійна освіта // Словник. – К.:Вища школа, 2000. – С. 216.]. Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов’язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові стани. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім’ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти [Савченко О.Я. Наступність і перспектива в роботі двох перших ланок освіти // Дошкільне виховання. – 2000. – № 11. – С. 4-5.]. Наступністьутворює простір для реалізації в педагогічному процесі дитячого садка і школи єдиної, динамічної та перспективної системи виховання і навчання, що сприяє зближенню умов виховання і навчання старших дошкільників і молодших школярів. Завдяки цьому перехід до нових умов шкільного навчання здійснюється з найменшими для дітей психологічними труднощами. При цьому забезпечується природне і комфортне їх входження в нові умови, що сприяє підвищенню ефективності виховання і навчання учнів з перших днів перебування в школі. Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є спрямованість педагогічного процесу дитячого садка і школи на всебічний розвиток особистості дитини. З огляду на це необхідний зв’язок програм, методів і форм навчання в дитячому садку і початковій школі. Однак структура навчально-виховного процесу має свою специфіку в дитячому садку і школі. Тому спроби штучно перенести урок у дошкільний заклад або ігрові методи проведення занять у школу є непродуктивними. Водночас елементи навчальної діяльності, що формуються в процесі навчання на заняттях у дошкільних закладах, забезпечують успішність навчання в школі. А шкільне навчання має забезпечити взаємозв’язок, розширення, поглиблення й удосконалення отриманих у дитячому садку знань, умінь і навичок. З проблемою наступності навчання і виховання пов’язана проблема їх перспективності.Якщо наступність означає врахування рівня розвитку дітей, з яким вони прийшли до школи, опору на нього, то перспективність навчання і виховання полягає у визначенні пріоритетних напрямів підготовки дітей до школи. Наступність є передумовою спадкоємності навчання і виховання – врахування школою рівня знань, умінь і навичок дітей, їх подальший розвиток; перехід від навчально-ігрової до навчальної діяльності. Наявність внутрішнього зв’язку в змісті навчально-виховної роботи, методах педагогічного керівництва, формах організації діяльності у дитячому садку і молодших класах школи забезпечує цілісність процесу розвитку, навчання і виховання дитини [Савченко О.Я. Наступність і перспектива в роботі двох перших ланок освіти // Дошкільне виховання. – 2000. – № 11. – С. 4-5.]. Навчання в школі вимагає пошуку нових підходів до вирішення проблеми наступності, що допомагає успішному розв’язанню завдань безперервної освіти в Україні на перших її етапах: у дошкільному навчальному закладі та початковій школі. У реалізації цих завдань є певні проблеми: − зняття суперечок між провідними лініями навчання та виховання суміжних вікових етапів, що визначають успіх всього подальшого гармонійного розвитку; − проектування моделі цілісного освітнього простору на перехідному етапі від дошкільного навчального закладу до школи; − керування процесом переходу від однієї діяльності (гри) до іншої (навчання); − створення умов, необхідних для реалізації єдиної лінії загального розвитку дитини на суміжних етапах освіти [Режим доступу – http://rmkboguslav.at.ua/Rmk/Seminaru/1_klas/Dop.doc.]. Ці проблеми зорієнтовані передусім на інтеграцію двох ланок освіти, на усунення суперечок між запитами школи і програмними можливостями дитячого навчального закладу; між непідготовленістю дітей, які не охоплені суспільним дошкільним вихованням, і необхідністю враховувати специфіку дошкільної та початкової освіти. Які ж причини, що викликають відокремленість дошкільної й початкової ланок освіти? Це, по-перше, невідповідність сучасних шляхів реалізації наступності науковим уявленням про самоцінність кожного вікового періоду розвитку дитини; по-друге, відсутність спрямованості процесу навчання і виховання на вікові можливості та особливості дітей; по-третє, поспішне проходження важливих для дітей стадій розвитку. У педагогічній науці «наступність і перспективність» розглядається як дві сторони одного і того ж педагогічного явища. Перспективність – це погляд знизу вверх, а наступність – погляд зверху вниз. Тобто перспективність– це визначення пріоритетних ліній, підготовки дітей дошкільного віку до школи, які б максимально враховували потреби початкової школи в готовності дитини до оволодіння новою, провідною в молодшому шкільному віці навчальною діяльністю, творчим характером цієї діяльності, вільним проявом психічних новоутворень даного періоду, подальшим соціальним розвитком дітей у нових для них соціальних ролях учнів, способи діяльності тощо. Наступність– це врахування того рівня розвитку дитини, з яким вона прийшла до школи, опора на нього. Це забезпечує органічне, природне продовження розвитку, виховання і навчання, започаткованих в дошкільному періоді життя дитини [Режим доступу – http://www.rusnauka.com/ 26_OINXXI_2009 /Pedagogica/52266.doc.htm.]. У багатьох країнах з метою забезпечення неперервності дошкільної та початкової освіти створюють спільні навчально-виховні заклади. В Україні на початку 80-х років XXст. набули розвитку навчально-виховні комплекси «дошкільний заклад-школа» (на базі дитячого садка) та «школа-дитячий садок» (на базі школи). Започатковані вони у сільській місцевості з метою задоволення потреб населення в освітніх послугах, раціонального використання приміщень, а також можливості навчання дітей як дошкільного, так і молодшого шкільного віку в одному освітньому закладі. Нині вони впроваджуються і в містах. Будучи відкритою і динамічною соціальною системою, школа-дитячий садок та дитячий садок-школа є відносно автономними навчальними закладами з власним способом внутрішнього життя. Поєднання дошкільної і початкової освіти в такому малокомплектному навчальному закладі створює передумови для реалізації індивідуальності кожного вихованця, що значно складніше зробити у масовій школі. Як свідчать дослідження, об’єднання у комплексі двох підсистем значно посилює його виховні можливості, створює умови для психологічно комфортного переходу дитини з дитсадка у школу. У дошкільному закладі важливо забезпечити зв’язок вихованців і педагогів дитячого садка і школи. Для цього використовують екскурсії до школи, відвідування уроків, спільні розваги, а молодших школярів запрошують у дитячий садок для зустрічі з випускниками підготовчої групи. Побутує також практика взаємовідвідування вихованцями дитячого садка і учнями початкових класів свят у дошкільному закладі та початковій школі («День знань», «Посвята у школярі», «Свято Букваря», «Прощавай, садочок») [Савченко О.Я. Наступність і перспектива в роботі двох перших ланок освіти // Дошкільне виховання. – 2000. – № 11. – С. 4-5.]. Особливо важливою для майбутніх учнів є фігура першого вчителя, якого вони сприймають як надзвичайну людину. Він повинен розуміти дітей, виявляти душевну турботу про них, зацікавленість у їхніх успіхах; повинен створювати оптимістичний настрій, дружелюбну доброзичливу атмосферу. Доцільно в дитячому садку розвивати практику попереднього знайомства з майбутнім учителем, а також ознайомлення педагога з роботою випускної групи, вивчення індивідуальних особливостей дітей, участь у їхніх справах. Взаємозв’язок педагогів дошкільного закладу і школи здійснюється на інформаційному (семінари-практикуми з обговорення програм і планів навчально-виховної роботи) і на діяльнісному (обмін новаторськими методиками, досвідом організації навчальної діяльності старших дошкільників і молодших школярів, взаємне консультування) рівнях. Усі вони мають усвідомлювати, що підготовка дітей до школи, яка є одним з головних завдань дошкільної освіти, має спрямовуватися на всебічний розвиток особистості [Наступність у навчально-виховній роботі дитячого садка і школи / За ред. 3.Н.Борисової. – К., 1985.]. Мета освіти в початковій школі – продовжити всебічний загальний розвиток дітей з урахуванням специфіки шкільного життя поряд з освоєнням найважливіших навчальних навичок у читанні, письмі, математиці та ін. Як у дошкільному закладі, так і в школі освітньо-виховний процес повинен бути спрямований на становлення особистості дитини: розвитку її компетентності (комунікативної, інтелектуальної, фізичної), креативності, ініціативності, самостійності, відповідальності, довільності, волі і безпеки поводження, самосвідомості і самооцінки [Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К., 1997.]. НАПРЯМКИ НАСТУПНОСТІ Сучасні вчені визначають пріоритетні напрямки наступності. Перший напрямок - це узгодити мету на дошкільному і початковому шкільному рівнях. Мета дошкільної освіти - всебічний загальний розвиток дитини, визначений Базовим компонентом дошкільної освіти у відповідності з потенційними віковими можливостями і специфікою дитинства як самооцінного періоду життя людини. Другий напрямок - збагатити освітній зміст у початковій школі. На основі досліджень О.Я. Савченко, О.В. Проскури, О.Л. Кононко та ін., мова йде: • про введення в педагогічний процес різних видів дитячої діяльності творчого характеру (самодіяльних ігор, драматизацій, технічного і художнього моделювання, експериментування, словесної творчості, музичних, танцювальних імпровізацій); • про насичення змісту навчання такими знаннями історико-географічного і краєзнавчого характеру, які б максимально активізували пізнавальні інтереси дітей, відповідали б їх потребам у практичній дії і формували почуття відповідальності за найближче оточення (ділянка школи, рослини на ділянці й у класі, оформлення приміщень); • про збагачення змісту уроків естетичного циклу, художньої діяльності як одного із засобів самовираження дитини, заснованих на її індивідуальному емоційно-образному баченні; про прилучення до національної художньої культури шляхом відвідування музеїв, виставок, майстерень художників, концертів, театрів, бібліотек. Мета - збагатити загальнокультурний розвиток дитини (розширити її інформаційний простір; виховати культуру сприйняття, почуттів, відносин, сформувати систему цінностей і переваг), а не тільки і не стільки її конкретні знання, які вона повинна відтворювати за вимогою вчителя. Третій напрямок - удосконалити форми організації і методи навчання як у дошкільних закладах, так і в початковій школі. Сучасні наукові дослідження Л.А. Парамонової, М.М. Поддякова, З.М. Істоміної, Т.М.Фадєєвої вказують на необхідність: • відмовитися від регламентованого навчання в ДНЗ (статичних поз на заняттях, розташування столів у ряд по типу шкільного, відповідей по піднятій руці тощо.); • забезпечити рухову активність дітей у школі на уроках фізкультури, великих перервах, а також у процесі позакласної роботи; • використовувати різноманітні форми навчання, що включають специфічні види діяльності на інтегративній основі; • використовувати в ДНЗ циклічність і проектну організацію змісту навчання, що створює умови для використання самими дітьми наявного в них досвіду; • забезпечити взаємозв’язок занять (фронтальних, групових) з повсякденним життям дітей, самостійною діяльністю (ігровою, художньою, конструктивною тощо); • створити розвивальне предметне середовище як у дошкільному закладі, так і початковій школі, функціонально моделюючий зміст дитячої діяльності; • використовувати методи, що активізують у дітей мислення, уяву, пошукову діяльність, тобто елементи проблемності у навчанні, дивергентні задачі, задачі відкритого типу, що мають варіанти "правильних" рішень. Останній метод особливо важливий для початкової школи, тому що тут переважають конкретні способи дії, що відповідають визначеним класам завдань. Сполучення задач відкритого і закритого типу - одна з умов активізації пізнавальної діяльності дітей, розвитку гнучкості мислення не тільки на заняттях з математики, але й гуманітарного циклу; • використовувати в початковій школі (особливо в перший рік навчання), ігрові прийоми, створювати емоційно-значимі ситуації, умови для самостійної практичної діяльності, коли діти можуть на основі наявних у них знань виявляти ініціативу, творчість, фантазію, відповідальність; • змінити форми спілкування дітей як на заняттях у дошкільному закладі, так і на уроках у школі; забезпечити дитині можливість орієнтуватися на партнера-однолітка, взаємодіяти з ним і вчитися в нього (а не тільки в дорослого); підтримувати діалогічне спілкування між дітьми; визнавати право дитини на ініціативні висловлювання й аргументоване відстоювання своїх пропозицій, право на помилку. Адже саме в процесі такого спілкування діти обговорюють загальне завдання, шукають способи його вирішення, розподіляють ролі, змінюють позиції (один пише, інший читає, третій перевіряє). У результаті кожен відчуває себе вмілим, знаючим, здатним (разом з іншими) справитися з будь-яким завданням; • провідною в освітньому процесі як дошкільного закладу, так і початкової школи повинна стати діалогічна форма спілкування дорослого з дітьми, що сприяє розвитку в дитини активності, ініціативності, почуття власної гідності і самоповаги. Якщо запропоновані напрямки наступності будуть перетворені в дійсність, буде створений загальний сприятливий фон для розвитку дітей - фізичного, інтелектуального, емоційного - як у дошкільному закладі, так і в початковій школі, збережеться і зміцниться їх фізичне і психічне здоров’я. Перебудова системи освіти з переходом на нові зміст, структуру й терміни навчання вимагає змін в організації та у змісті педагогічного процесу. Ці зміни зумовлюють також необхідність перегляду деяких підходів до планування діяльності дошкільного навчального закладу. Планування роботи дошкільного навчального закладу - процес визначення конкретних цілей, завдань, змісту, форм, методів, засобів досягнення намічених перспектив на певний відрізок часу. Його мета - забезпечити гармонійний, різнобічний розвиток особистості кожної дитини з орієнтацією на її цінності та інтереси, збереження дитячої субкультури на основі реалізації норм Закону України «Про дошкільну освіту», змісту Базового компонента та чинних програм розвитку, навчання та виховання дошкільнят. В ході планування педагогічного процесу важливо врахувати основні пріоритети подальшого розвитку та оптимізації дошкільної освіти: · впровадження особистісно орієнтованої моделі виховання; · гуманізація освітньо-виховного процесу; · орієнтація на активне проходження дитиною кожного вікового періоду дошкільного дитинства; · впровадження інноваційних освітніх технологій; · інтегрований підхід до організації та змісту освіти; · забезпечення наступності між дошкільною і початковою ланками безперервної освіти; · взаємодія суспільного і родинного виховання. В основу планування освітнього процесу покладені такі принципи: науковості, актуальності, свободи вибору, цілісності та логічності, перспективності, наступності, систематичності, повторності, концентричності та достатності змісту, реальності заходів. Досвід і практика підтверджують, що планування має бути перспективне і поточне. Адже саме від уміння чітко спланувати день, передбачити найголовніше у вихованні та навчанні малюків залежить успіх виховательської справи. Перспективне планування визначає певні завдання і зміст роботи, методи і прийоми навчально-виховного процесу на тривалий відрізок часу: навчальний рік, півріччя, квартал, місяць. Основою планування є та програма виховання дітей у дитячому садку, яка затверджена на першій педагогічній раді і ставить перед педагогами конкретні завдання щодо формування особистості дошкільника. Поточне (календарне планування охоплює найближчий відрізок часу - від 1-2 днів до 1-2 тижнів, місяць, квартал. До поточного планування відносяться календарні плани освітньо-виховної роботи педагогічних працівників. Перспективне і поточне планування розглядаються як єдиний, нерозривний процес, складові якого взаємопов’язані за змістом. Перспективне планування служить основою поточного. Форма складання перспективних і календарних планів може бути довільною: графічною чи текстовою. Види і форми планування освітньо-виховного процесу в дошкільному навчальному закладі визначаються і затверджуються педагогічною радою на початку навчального року. Яким має бути планування освітньо-виховної роботи з дітьми в умовах сучасного дошкільного навчального закладу? Н. Бабій у статті «Планування вихователем навчально-виховної роботи з дітьми» виділяє такі вихідні позиції сучасного планування: 1. Основою планування є та програмам виховання дітей в дитячому садку, яка прийнята для керівництва і ставить перед педагогами конкретні завдання щодо формування особистості дошкільника. 2. План має будуватися на основі дидактичних принципів: взаємозв’язку всіх розділів виховної роботи, систематичності, послідовності, доступності, повторюваності матеріалу, диференційованого та індивідуального підходів до дітей. 3. При складанні плану враховуються конкретні педагогічні умови (віковий склад групи, рівень розвитку дітей, оволодіння знаннями, навичками, уміннями, умови дитсадка, напрями роботи колективу та інше). 4. План мусить бути календаризованим, тобто чітко передавати зміст роботи з малюками впродовж дня. У ньому вказується, в яких видах діяльності, на яких заняттях, в які моменти життя буде здійснюватись та чи інша виховна робота. 5. Форма планування може бути різною (для педагога-початківця, стажиста, вищої кваліфікаційної категорії). Вона затверджується педагогічною радою дошкільного закладу, заноситься в протокол (із вказівкою прізвища педагога і форми планування - поширеної чи спрощеної). Проте в жодному випадку не допускається пропущення окремих видів занять та діяльності дітей пішохідні переходи, сюжетно-рольові ігри, конструктивно-будівельні, театралізовані ігри, самостійна художня діяльність, художня праця і таке інше. В сьогоднішніх умовах педагоги дошкільних навчальних закладів планують освітньо-виховний процес з дітьми відповідно до інструктивно-методичного листів Міністерства освіти і науки України № 1/9-434 від 01.10.2002 року «Про планування освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі» та № 1/9-306 від 06.06.2005 року «Організація та зміст навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах». Згідно цих документів у навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу використовуються такі основні форми організації дітей: спеціально організована навчальна діяльність (заняття), ігри, самостійна діяльність дітей (художня, рухова, мовленнєва, ігрова, трудова, дослідницька та ін.), індивідуальна робота, спостереження, екскурсії, походи, свята та розваги, гуртки тощо. Вони можуть бути організовані фронтально, підгрупами, індивідуально залежно від віку дітей, педагогічної мети, матеріально-технічного забезпечення закладу, професійної майстерності педагога. Основною формою організованої навчальної діяльності дітей дошкільного віку залишаються заняття з різних розділів програми (тематичні, комплексні, комбіновані, інтегровані, домінантні та ін.). Змінилася кількість і тривалість спеціально організованих групових занять з дітьми. Тривалість спеціально організованої навчальної діяльності (заняття) для дітей раннього віку - до 10 хвилин, молодшого дошкільного віку - від 15 до 25 хвилин (5-6 занять на тиждень), для дітей старшого дошкільного віку - від 25 до 35 хвилин (7-8 групових занять на тиждень). Під час складання розкладу занять необхідно враховувати їхнє домінуюче навантаження на дитину (психічне, фізичне, емоційне), передбачати раціональне чергування видів діяльності (розумова, рухова, практично-прикладна) на кожному з них та доцільне використання місць для проведення занять (зокрема, спортивної та музичної зали, студійних кімнат, ігрового, спортивного майданчика, квітника тощо). Організована навчальна діяльність дітей у формі занять планується переважно у першу половину дня. В окремих випадках допускається проведення деяких занять у другій половині дня. Це може стосуватися занять з фізичної культури, образотворчої діяльності в групах дітей старшого дошкільного віку. елементи навчальної діяльності включаються також до інших форм роботи з дітьми в повсякденні (ігри, самостійна діяльність, індивідуальна робота, спостереження, чергування тощо). Оскільки серед видів планування названо варіанти «за режимом першої та другої половині дня», за видами «дитячої діяльності» і подано рекомендації щодо цього, то доцільно використовувати тематичне планування навчально-виховного процесу, оскільки воно передбачає структурування змісту навчально-виховного процесу навколо основних понять, котрі формуються у дітей. Саме оволодіння педагогами уміння тематичного планування важливо сьогодні, адже триває процес упровадження особистісно орієнтованої моделі навчального процесу, а тематичний підхід забезпечить цілісне уявлення дитини про картину світу в усіх його взаємозв’язках і протиріччях. Організація різних видів діяльності навколо основних ідей одночасно сприяє усвідомленню і розвитку мислення дітей, може забезпечувати можливість навчатися на практиці та набувати безпосереднього і багаторазового досвіду спілкування зі світом. Діти можуть усвідомлювати, представляти і відтворювати досвід шляхом обговорення, ліплення, аплікації, малюнків, різних вимірювань, музики, танців, театральних вистав. План роботи вихователів на кожний день може складатися: За режимом першої та другої половини дня: · ранок – ігри; бесіди; спостереження; праця; індивідуальна робота з дітьми та батьками, самостійна рухова діяльність дітей; · заняття - тема, мета, матеріал, хід чи план заняття; · перша прогулянка - ігри, праця, спостереження, спортивні ігри та вправи, індивідуальна робота з різних розділів програми, екскурсії, прогулянки-походи за межі дитсадка, самостійна рухова діяльність дітей; друга половина дня: · праця, самостійна художня діяльність - різні види праці (ручна, господарсько-побутова, в природі) в різних формах; самостійна художня діяльність дітей (образотворча, художньо-оформлювальна, мовленнєва, музична, театралізована); · розваги, ігри - різні види театрів (ляльковий, тіньовий, театр іграшок та ін.); ігри-драматизації, інсценівки; концерти; фізкультурні, музичні, літературні дозвілля; · друга прогулянка - ігри; спостереження; праця; індивідуальна робота з дітьми та батьками; самостійна рухова діяльність дітей. За видами дитячої діяльності: · ігрова - різні види ігор: сюжетно-рольові, будівельно-конструктивні, ігри-драматизації, дидактичні, розвивальні та ін.; · навчальна - заняття з різних розділів програми (тема, мета, матеріал, хід чи план заняття); · трудова - різні види і форми праці; · комунікативна - індивідуальні, під групові, колективні бесіди з дітьми на особистісні, морально-етичні теми, організація й розігрування ситуацій міжособистісного спілкування та ін.; · пізнавальна - спостереження, цільові прогулянки, екскурсії, дитяче експериментування, досліди, читання художньої літератури та ін.; · рухова - рухливі ігри, елементи спортивних ігор та вправ, фізкультурні свята і розваги, прогулянки-походи за межі дитячого садка, дитячий туризм, самостійна рухова діяльність та ін.; · гурткова робота - тематика гурткових занять згідно з планами керівників гуртків; · індивідуальна робота з дітьми та батьками - індивідуальна робота з дітьми з різних розділів програми (заняття, ігри, вправи, бесіди, розмови та ін.), індивідуальні бесіди, розмови, консультації для батьків. За іншими, самостійно розробленими педагогами підходами, які забезпечують виконання завдань з різних розділів програми (тематичне планування, спільні творчі проекти вихователів та дітей - проектування діяльності на день, тиждень, певний цикл). Необхідно пам’ятати, що обов’язковою у процесі планування освітньої роботи з дітьми є участь обох вихователів вікової групи. Плануючи роботу з дітьми за будь-якою схемою та з використанням будь-яких інших підходів необхідно: · організовуючи ігри та дитячу працю, зазначте вид, назву (тему), мету, матеріал, обладнання, інвентар; · організовуючи спостереження, цільові прогулянки, екскурсії - зазначте об’єкт, мету, матеріал, основні запитання до дітей; · організовуючи прогулянки-походи за межі дитячого садка, зазначте кінцевий результат, спосіб пересування, мету, тривалість в часі, інвентар, зробіть план-схему. При складанні календарних планів необхідно використовувати чіткі та конкретні формулювання, які допоможуть зробити план дієвим і змістовним. Перспективні та календарні плани освітньо-виховної роботи з дітьми систематично переглядаються й затверджуються завідувачами та вихователями-методистами дошкільних навчальних закладів. ПРОБЛЕМИ НАСТУПНОСТІ Критерієм нормальної адаптованості дитини до шкільного навчання є її позитивне ставлення до школи, розуміння пояснюваного вчителем навчального матеріалу, самостійність, здатність зосереджувати увагу при виконанні завдань, охоче виконання громадських обов’язків і доброзичливе ставлення до однокласників. Усе це засвідчує належну ефективність процесу соціальна-психологічної адаптації до школи - активного пристосування дитини до класу, вчителя, свого місця у школі. Високий рівень адаптації дитини забезпечують виховання її у повній сім’ї, у якій нема конфліктних ситуацій; належний рівень освіти батька й матері, правильні методи виховання у сім’ї; позитивне ставлення до дітей вихователя старшої (підготовчої до школи) групи; позитивне ставлення до дітей учителя першого класу; функціональна готовність дитини до навчання у школі; сприятливий статус дитини у групі до вступу в перший клас; задоволеність спілкуванням із дорослими; адекватне усвідомлення свого становища в групі однолітків. З урахуванням цього грузинський педагог-новатор Шалва Амонашвілі стверджував, що дітей-шестиліток потрібно готувати не просто до школи (навчання читання, письмо, лічба), а готувати до ролі учнів, щоб вони розуміли свою нову позицію, нову роль вчителя, значення і зміст його вимог і оцінок. Про наявність внутрішньої позиції школяра свідчать позитивне ставлення до вступу в школу як до природного і обов’язкового явища в своєму житті; уявлення про школу та шкільний зміст занять, інтерес до занять з навчання грамоти і лічби; надання переваги колективним заняттям над індивідуальними; позитивне ставлення до вимог дисциплінованої поведінки, очікування оцінки; визнання авторитету вчителя. Період соціально-психологічної адаптації триває від 10-18 днів до 1-3 місяців і супроводжується змінами в емоційній сфері дитини (зростання внутрішньої напруженості, рівня тривожності, імпульсивна взаємодія з дорослими тощо). Низький рівень адаптації проявляється у негативному ставленні до шкільного навчання, переважанні негативного настрою, відсутності інтересу до навчальних занять, недбалому виконанні завдань, небажанні самостійно працювати. Це засвідчує факт шкільної дезадаптації дитини - прояву психогенного формування особистості, що зумовлений особливостями її об’єктивного і суб’єктивного статусу в школі та сім’ї і може спричинити порушення навчальної діяльності в майбутньому. Труднощі адаптації дитини до шкільного навчання зумовлені нерівномірністю розвитку пізнавальної сфери та довільної регуляції поведінки. Діти, які не встигають за шкільним ритмом, потребують особливої уваги, індивідуальної роботи вчителя. Складно адаптуються також діти з недорозвиненою дрібною моторикою. Нерідко вони відзначаються достатнім, навіть високим рівнем мовленнєво-мислительних операцій, тому дорослі не відразу звертають увагу на їх труднощі в оволодінні письмом (С. Ладивір). Особливо важко першокласникам, які мають проблеми розвитку мовлення, мислительних операцій (порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, умовисновки, розмірковування). З огляду на це в роботі зі старшими дошкільниками вихователі повинні уважно аналізувати особливості їхнього розвитку, прогнозувати імовірні проблеми в школі, спрямовувати зусилля на розвиток їхніх знань, умінь і навичок, що максимально полегшило б адаптацію в шкільному середовищі. Проблема наступності у навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є однією з актуальних у педагогічній теорії та практичній діяльності сучасної неперервної освіти. Дослідження Л. Венгера, О. Запорожця, Г. Костюка, М. Лісної, М. Поддьякова та ін. обґрунтовують створення психологічної теорії розвитку дошкільника, необхідність визначення етапу його до шкільного навчання, а також психологічної готовності до навчання у початковій школі. Тож у контексті досліджуваної проблеми вважаємо за доцільне зосередити увагу саме на наступності у навчанні, яка забезпечує можливість переходу від одних ступенів освіти до інших. Наступність розглядається як один з найголовніших психолого-дидактичних принципів, який передбачає встановлення взаємозв’язків, зокрема, між дошкільною ланкою освіти та початковою школою. Така взаємозалежність та взаємна орієнтація двох послідовних освітніх ланок забезпечує процесам навчання та розвитку неперервний та перспективний характер. Тому освітні програми для дошкільних навчальних закладів, які спрямовують навчально-виховний процес у них, мають повинні розроблятися з обов’язковим урахуванням певного комплексу вимог. Водночас програми навчання дітей у початковій школі мають бути зорієнтовані на підготовку, яку забезпечують дошкільні навчальні заклади. Такі вчені, як В. Давидов, І. Гарамова, О. Уланова, О. Рейпольська справедливо вважають, що наступність полягає у збереженні зв’язку між побудовою навчальних предметів у початковій ланці освіти та тими життєвими знаннями, які набуті дитиною під час перебування у дошкільному навчальному закладі [4]. Загальновідомим є те, що навчання у початковій школі спирається на ті досягнення в розвитку дитини, з якими вона це навчання починає (Г. Костюк) [5]. Відомий вчений, психолог О. Запорожець досліджував питання розвитку та підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у початковій школі. Особливого значення він надавав дошкільній ланці освіти, а саме перебуванню дітей у старшій та підготовчій до школи групах дошкільного навчального закладу, де, з одного боку, підсумовуються та узагальнюються досягнення у вихованні дитини в ранньому та дошкільному дитинстві, а, з іншого боку, здійснюється перехід до якісно нового вікового періоду, до навчання у початковій школі. Проблема наступності у навчанні була предметом досліджень таких науковців, як М. Корольова, І. Лур’є, К. Нєшков та ін. Вони розуміють наступність як систему цілеспрямованих та різноманітних психолого-педагогічних дій, як інструмент, що дозволяє проникнути до суті дидактико-методичних проблем, досліджувати та керувати багатостороннім процесом навчання, тощо. Учені вважають, що наступність може бути досягнута завдяки відповідності способу навчання віковим особливостям дітей. Адже тільки послідовне здійснення наступності надає навчанню перспективний характер, при якому навчальний матеріал розглядається не ізольовано від подальшого його детальнішого вивчення у школі, але з обов’язковим глибоким орієнтуванням на наступне навчання. На наш погляд, слід указати на те, що дана проблема не є достатньо дослідженою, вона набуває все більшої значності й актуальності особливо при навчанні дітей англійської мови у дошкільному навчальному закладі та у початковій школі. Раннє навчання дітей дошкільного віку англійської мови є правомірним, бо надає можливість гнучкого переходу до поглибленого її вивчення у початковій школі, дозволяє зберегти та поглибити позитивну мотивацію вивчення предмета у школі. Дана проблема гостро постає у сучасній педагогічній практиці, але конкретних шляхів її вирішення поки не запропоновано. На наш погляд, у процесі складання методичних посібників для навчання англійської мови особливо дітей дошкільного віку необхідно приділяти більше уваги саме логіці розташування лінгвістичного матеріалу, запропонованого для опанування дітьми. Проаналізувавши вправи та завдання, спрямовані на розвиток у дітей старшого дошкільного віку навичок говоріння, нами було виділено типові варіанти завдань, рекомендованих авторами посібників. Отже, найбільш поширеними видами завдань є завдання типу «Дай відповідь на запитання», яке, безумовно, передбачає активну мовленнєву діяльність дитини з використанням зразка або без нього (творчо). Але ж слід вказати, що найбільш ефективними видами завдань з метою розвитку у дітей мовленнєвих умінь та навичок є завдання типу «Розкажи про…» , «Опиши…» та ін. [2]. Результати аналізу навчальних підручників та методичних посібників з Рідної мови для молодших школярів у кількості семи штук дозволяють нам стверджувати, що дуже чітко відстежується велика кількість вправ, спрямованих на опанування учнями таких видів мовленнєвої діяльності, як читання та письмо, під час навчання яких закріплюються лексичні та граматичні навички. Критерієм сформованості вищезазначених навичок автори вважають швидкість та правильність виконання запропонованих вправ [6]. Більшість підручників яскраво оформлені та мають цікаву сюжетну основу. Істотною відмінністю навчальних посібників для школярів є наявність у них звукових матеріалів (аудіокасет) та передбачення резервних уроків для повторення попереднього матеріалу. Структурна побудова аналізованих підручників є логічною та послідовною. Одночасно вважаємо за доцільне вказати на майже повну відсутність чітких інструкцій до виконання дітьми вправ та завдань, а також на недостатньо послідовне вивчення алфавіту. За задумом авторів, уроки мають проходити з використанням великої кількості різноманітного роздавального матеріалу, підготовка якого передбачена певними розділами підручників. Так, психолого-педагогічними дослідженнями встановлено, що в основі будь-якої діяльності лежить готовність людини до її виконання. Готовність - це система знань, умінь та навичок, сутність якої певною мірою визначається специфікою діяльності, показником якої вона є і яка формується на основі зовнішніх і внутрішніх умов. |