ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Ораторсько-проповідницька проза XI—XII ст.

Проповідь як жанр виникла у ранньовізантійський період розвитку християнського красномовства (IV— VI ст.), увібравши античні та біблійні традиції. Визначальний вплив на зміст, характер і форму проповіді мала Біблія, де риторичну традицію започаткував Мойсей, а продовжили проповіді Соломона та пророків. Стиль усної та книжної (писемної) релігійної проповіді підхопили богослови візантійської доби — Іоанн Златоуст, Григорій Богослов, Іоанн Дамаскін, Василій Великий. Вони створили класичний канон християнського красномовства, який і був запозичений руськими церковними діячами наприкінці X ст.

Цьому сприяли запровадження християнства на Русі й потреба у пропаганді нового віровчення; становлення у руській церкві літургії — найголовнішого християнського богослужіння; підвищення авторитету слова (Божественного слова, Святого Письма) в утвердженні світської та духовної влади; необхідність тлумачення основних християнських заповідей, яку реалізували завдяки проповідям, що виголошували священнослужителі в храмі під час богослужіння.

Давнє письменство включає проповідь у систему літературних жанрів завдяки її виразній художній специфіці.

Проповідь — жанр ораторсько-публіцистичної прози в давній літературі; твір урочистого або релігійно-навчального характеру.

Схема і жанрові постулати проповіді передавали через гомілетику (грец. — спілкуюся з людьми) — мистецтво церковного красномовства. Звідти перейнято два основні типи проповідей:

а) урочиста проповідь — її проголошували на великі християнські свята для церковної еліти;

б) щоденна проповідь — покликана, відповідно до християнського календаря, вшановувати певного святого чи подію із біблійної (здебільшого євангельської) історії, нагадувати вірянам про видатних осіб церкви і спонукати до релігійних переживань, що зміцнюють віру.

На той час більшість літературних жанрів обслуговувала потреби церкви і християнського віровчення, тому важливе місце у системі жанрів зайняла проповідь, яка була формою релігійної пропаганди, засобом християнського виховання, водночас письмово зафіксованим літературним твором. Своїм змістом, художньою формою вона звернута не стільки до свідомості віруючих, скільки до їхніх емоцій. Будували проповідь за правилами художньої творчості, використовуючи художні прийоми, риторичні засоби, спрямовані до емоційної сфери людини.

Оригінальні проповідницькі твори на Русі пов'язують із церковною діяльністю київського митрополита Іларіона (відома лише одна його проповідь — «Слово про Закон і Благодать») та ченця Кирила із Турова (проповіді з нагоди значних релігійних свят, роздуми про важливі християнські цінності). Творчість цих проповідників започаткувала традицію проповідницької прози в давній українській літературі.

«Слово про Закон і Благодать» Іларіона

Визначна пам'ятка проповідницької прози доби Київської Русі «Слово про Закон і Благодать» належить Іларіонові (? — прибл. 1053) — першому руському митрополиту, однодумцю і помічнику князя Ярослава Мудрого в обстоюванні політичної та ідеологічної незалежності Русі. Ярослав поставив його на митрополичий стіл, порушивши прерогативи константинопольського патріарха, бо волів мати митрополитом щойно утвореної руської церкви «русина».

Про погляди та переконання Іларіона свідчить «Слово про Закон і Благодать». Основними джерелами пам'ятки є Старий і Новий Завіти, усні та писемні оповіді і легенди, «Повість минулих літ», конкретна релігійна та політична ситуація на Русі, діяльність Ярослава Володимировича.

Ідейний зміст: «Слово про Закон і Благодать» має патріотичне спрямування, восхваляє землю, яка прийняла християнство завдяки рішучості і зусиллям князя Володимира та зміцніла у державних руках його сина Ярослава. Іларіон наголошував на добровільному виборі Руссю нової віри, підносив образ Володимира, закладаючи основи його канонізації. Складається воно із трьох частин:

1. Притча про Сару та Агар: «Сара ж не родила, оскільки була неплідною (...) Сара сказала Авраамові: "Ось затримав мене Господь Бог, щоб не родила, увійди до рабині моєї Агарі й породи від неї"». Послухав Авраам пораду Сарину і ввійшов до рабині її Агарі. Породила ж рабиня Агар від Авраама, рабиня — раба, і нарік його Авраам ім'ям Ізмаїл. Після цього, коли вже Авраам і Сара були старими, з'явився Бог Авраамові, коли той у полудень сидів у дверях свого намету біля дуба Мамрійського. Авраам же вийшов назустріч Йому, поклонився Йому до землі і прийняв Його у намет (...) Тоді-бо розімкнув Бог лоно Сарине, і, зачавши, народила Ісаака, вільна — вільного. І коли навістив Бог людське єство, з'явив досі не відоме й затаєне, і народилася Благодать, Істина, а не Закон, син, а не раб. І коли відлучили від грудей отроча і зміцнів Ісаак, учинив Авраам велику гостину на честь того, що перестав годуватися материнським молоком син його Ісаак (...) Після цього Сара, побачивши Ізмаїла, сина Агарі, який грався з її сином Ісааком і якось кривдив Ісаака, сказала Авраамові: "Прожени рабиню із сином її, бо не може наслідувати син рабині сина вільної" (...)! відігнана була рабиня Агар із сином її Ізмаїлом, а Ісаак, син вільної, став наслідником батька свого».

Вдавшись до притчі про Сару та Агар, автор протиставляв Старий та Новий Завіти. Закон у його тлумаченні — це стара іудейська ідеологія, а Благодать — християнство. Простежується в ній і художня паралель: Агар і місячне світло (образ старого Закону) — Сара і сонячне світло (образ християнської Благодаті). Очевидно, в ідеологічному та політичному аспектах такі протиставлення були актуальними в часи Іларіона. Протиставлення християнства жидівству, зауважував М. Возняк, потрібне було авторові, щоб мати перехід до іншого паралелізму: поганської України і християнської України, охрещеної Володимиром Великим.

2. Прославляння князя Володимира. «Прославімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими словесами того, котрий довершив великі і славні діла, нашого учителя і наставника, великого кагана (князя) нашої землі Володимира... ». Володимир, як наголошував Іларіон, не тільки сам охрестився, а й просвітив християнством усю Руську Землю. Автор прославляв князя і захоплювався його лицарством та силою, щедрістю та милосердям, порівнював його із візантійським імператором Костянтином Великим, а Ольгу зі святою Єленою, матір'ю Костянтина.

3. Протиставлення язичницького та християнського станів Русі: «Радуйся, князю-апостоле, що нас, душею мертвих, від хвороби ідолослужби воскресив, бо через тебе ми ожили та життя Христове пізнали, скорчені бувши від бісівської облуди, через тебе ми виправились і вступили на шлях життя (...) німі бувши, через тебе заговорили і нині, малі й великі славимо єдиносущу Трійцю!».

Завершує «Слово про Закон і Благодать» піднесена молитва. Загалом воно є яскравою, художньо оздобленою апологією нової для Русі християнської віри. Аналізуючи його, Д. Чижевський високо оцінив композицію, «добрий розвиток думки і надзвичайно вміле користування всіма засобами виробленої візантійської риторики». Він зараховував «Слово про Закон і Благодать» до монументального стилю, для якого характерні діловий, монотематичний (з однією темою) виклад змісту, використання сталих формул (літературних штампів), широка цитація (передусім Святого Письма), вживання повторів (самоповторів), антитез, паралелізмів, порівнянь. У проповіді Іларіон послуговувався різноманітними художніми засобами — алегорією, символами, метафорами, епітетами. Протиставляючи язичництво і християнство, він вибудував ряд антитез: безнадійність — сподівання на вічне життя; сліпота й глухота — «отверзаніє» очей та вух; поганське заїкання — «ясна мова» християн та ін. Іларіон трактував Закон як «рабство», а Іілагодать — як «синівство». Метафорично вів мову про навернення Володимира до християнства: «Подивилось на нього всемилостиве око благого Бога і посіяло в серці його думку зрозуміти суєту поганської омани та шукати єдиного Бога». Як перифраз, символічно-метафорична, алегорична мова сприймається також вислів: «Каган скинув із себе разом з одягом і старого чоловіка, скинув тлінне, отрусив порох невірства і, увійшовши в святу купіль, породився від Духа і Води, хрестився у Христа, вдягнувся у Христа». Наявне у «Слові про Закон і Благодать» ритмічне мовлення:

Подивись на сина твого Георгія,

Подивись на благовірну невістку твою Ірину,

Подивись на онуків та правнуків,

Як вони живуть,

Як їх охороняє Господь,

Як вони тримаються благовір'я за заповітом твоїм,

Як учащають до святих церков,

Як славлять Христа,

Як поклоняються імені Його!

«Слово про Закон і Благодать» Іларіона за змістом мало важливе політичне та ідеологічне значення, за формою, жанровими принципами і своєрідною поетикою поклало початок тривалого розвитку українського християнського красномовства.