ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Грошово-кредитна політика держави

Функції кредиту

Перерозподільча — кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал, який завдяки використанню численних форм кредиту перерозподіляється на користь тих суб'єктів, які мають тимчасову потребу використання запозичених грошових засобів.

Емісійна функція виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами.

Економія витрат обігу завдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.

Кредит сприяє створенню великих підприємств і ТНК, забезпечуючи зростання рівня концентрації та централізації капіталу.

3. Кредитна система та її структура

Кредитна система — це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування

У загальному вигляді інституціональну структуру можна представити таким чином:

— центральний банк,

— комерційні банки;

— небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

Центральний банк — це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Функції центрального банку:

— розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

— емісія готівкових грошей — монопольне право центрального банку;

— емісія безготівкових грошей;

— зберігання золотовалютних резервів країни;

— акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків. Зміст цієї функції полягає в тому, що кожний комерційний банк як член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати певний відсоток від суми вкладів на резервних рахунках центрального банку. Крім того, резервування є і певним засобом забезпечення мінімальної ліквідності комерційних банків, своєрідною формою збереження депозитів:

— кредитування комерційних банків у період економічних труднощів;

— виконання кредитних та розрахункових операцій на потребу уряду. Зміст цієї функції полягає в тому, що надходження до державного бюджету акумулюються на рахунках центрального банку, тому саме він здійснює операції щодо акумуляції грошових засобів та витрат їх урядовими організаціями. Він також здійснює за розпорядженням уряду операції з іноземною валютою та золотом, із державними цінними паперами, виконує взаємне зарахування боргових зобов'язань тощо.

Головне завдання центрального банку — управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Найбільшого поширення набула така організаційно-правова форма банків, як акціонерна.

За способом формування статутного капіталу розрізняють комерційні банки без участі держави, з участю держави, з участю іноземного капіталу тощо.

Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні банки, їх поділяють на: універсальні (здійснюють усі операції) та спеціалізовані (виконують менший обсяг операцій, обслуговують певну галузь чи сферу економічної діяльності або групу клієнтів). За територією діяльності комерційні банки поділяються на: міжнародні, загальнодержавні і регіональні.

Функції комерційних банків:

— ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів);

— акумуляція строкових депозитів вкладників;

— видача грошових засобів з рахунків;

— перерахування з одного рахунка на інший;

— розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів;

— продукування кредитних грошей шляхом мультиплікації банківських депозитів та ін.

Свої функції комерційний банк виконує через операції (рис. 1).

Банківські операції поділять на активні й пасивні.

Рис. 1. Структура операцій комерційних банків

Активні операції комерційних банків пов'язані з розміщенням ресурсів з метою одержання прибутку. Це кредитні операції та операції з розміщення цінних паперів.

Елементом кредитної системи є також спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Ощадні банки — фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, залученні грошових заощаджень громадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк — банк, що спеціалізується на наданні довгострокових кредитів під заставу нерухомого майна (землі, будівель тощо) та випуску заставних листів, забезпечених нерухомістю.

Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні інноваційних проектів. Кредитування здійснюється шляхом придбання відповідних акцій та розміщення облігаційних позик.

Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям, державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Він з'ясовує характер і обсяг фінансових потреб позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних паперів, визначає термін їхньої нової емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не тільки посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку.

Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредитування експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками, гарантує й обліковує векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками.

До складу кредитної системи входять і небанківські фінансові інституції, здатні акумулювати грошові засоби та розміщувати їх на засадах строковості, повернення і платності.

Страхові компанії здійснюють акумуляцію грошових засобів у специфічній формі — шляхом продажу страхового захисту, який засвідчується страховим полісом (договором, свідоцтвом). Отримані страхові премії страхові компанії вкладають у цінні папери приватних підприємств та державні цінні папери.

Страхові компанії, що страхують життя, надають довгострокові кредити, а ті, що займаються ризиковими видами страхування, — короткострокові.

За законодавством деяких держав страхові компанії можуть виступати самостійними суб'єктами кредитного ринку.

Пенсійні фонди — акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків та нарахувань. Вони формуються як приватними підприємствами, так і державними органами.

Фондові біржі, брокерські фірми, фінансові компанії та інші організаційні форми небанківських фінансових інститутів доповнюють структуру кредитної системи.

Крім національних кредитних інститутів, існують і міждержавні.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна валютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валютно-кредитні відносини. МВФ — спеціалізована установа 00Н. Членом МВФ може бути тільки країна — член 00Н. Заснований у 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції. Штаб-квартира МВФ — у Вашингтоні.

Кошти МВФ формують члени-учасники згідно із встановленої квотою. Членами МВФ є понад 150 країн світу.

Світовий банк — міжнародний інвестиційний інститут, створений одночасно із МВФ. Мета Світового банку — сприяння економічному та соціальному розвитку країн світу.

До складу Світового банку входять: МБРР, Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

Одержання кредитів від Світового банку передбачає певне коригування економічної політики держави-позичальника. Умови отримання позик від Світового банку: відстрочка 3—5 років; термін погашення позики 15—20 років; уточнення облікової ставки через кожних 6 місяців і відповідне визначення вартості кредитів.

Гроші є таким же важливим компонентом економічної системи, як у людському організмі кровопостачання. Саме тому кредитна система, яка забезпечує постачання "кисню" — "грошей" до господарюючих суб'єктів, має надзвичайно важливе значення для життєздатності та ефективності всієї економічної системи.

Грошово-кредитна політика держави

Грошово-кредитна (монетарна) політика – система заходів держави, спрямованих на регулювання пропозиції грошей в економіці. ГКП здійснює в Україні здійснює Національний банк.

Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві цілі економічної політики держави:

- економічне зростання;

- стабільність процентної ставки;

- стабілізація цін (приборкання інфляції);

- стабільність обмінного курсу грошової одиниці;

- повна зайнятість;

- зростання добробуту населення.

Центральний банк має сприяти досягненню вказаних цілей.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них є суперечливими. Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні банки та уряди країн у проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну зі стратегічних цілей. Нею, здебільшого є стабілізація цін (чи приборкання інфляції), оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. Через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Стратегічні цілі висуваються для довготермінового періоду. Вони не вимірюються безпосередньо як грошові величини і не є індикаторами грошового ринку, тому центральні банки розробляють проміжні цілі, інколи - систему проміжних цілей для того, щоб поступово досягти головної.

Отже, проміжні цілі грошово-кредитної політики полягають у змінах певних економічних процесів для сприяння досягненню стратегічних цілей. До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва і зайнятості.

Тактичні цілігрошово-кредитної політики, як і проміжні, є грошовими величинами. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

Тактичні цілі можна об'єднати у три групи:

- цілі, зумовлені збереженням грошової маси на постійному рівні;

- цілі, продиктовані фіксацією відсоткової ставки на постійному рівні;

- цілі, спрямовані на утримання на постійному рівні банківських резервів.

Маніпулюючи обсягом кредитних ресурсів шляхом впливу на позичкову ставку процента, норму резервування, операції на відкритому ринку цінних паперів, держава проводить стимулюючу (політику «дешевих грошей») або обмежувальну політику (політику «дорогих грошей»).

Інструменти ГКП (непрямі інструменти):

— норма резервування встановлюється у відсотках від величини депозитів комерційних банків. НБУ збільшує її, якщо виникає потреба скорочення пропозиції грошей, і зменшує, коли необхідно збільшувати пропозицію грошей.

- норма відсоткової ставки (облікова ставка НБУ) – це ставка, за якою центральний банк надає кредити комерційним банкам. Для проведення стимулюючої ГКП (політики «дешевих грошей») центральний банк зменшує відсоткову ставку, за якою надаються кредити комерційним банкам. Це призводить до збільшення їхніх кредитних ресурсів та до збільшення можливостей надавати кредити фізичним та юридичним особам.

- операції на ринку цінних паперів (операції на відкритому ринку) - завдяки продажу центральним банком державних цінних паперів комерційним банкам зменшується кількість грошової маси, і, навпаки, з викупом їх у комерційних банків збільшується обсяг грошової маси).