ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Аналіз збірки Надії Чорноморець « Валторнові колисанки»

1 23

Образ, як і будь-який художній вимір, має розвиватися, наповнюватися новими гранями, виблискувати незнаними кольорами, аби встигати за розвитком нової літератури. Сучасні письменники докладають усіх зусиль свого таланту, щоб задовольнити вибагливий смак читача XXI століття, особливо це стосується поетичних творів. Адже, як ми вже з’ясували, художній поетичний образ є явищем суб’єктивним і таким, що базується скоріше на відчуттях, а ніж на сприйнятті, а в наш час панування розуму та комп’ютерних технологій дуже важко примусити людину взяти до рук збірку поезій.

Проте у 2011 році виходить друком збірка сучасної поетеси Надії Чорноморець під назвою « Валторнові колисанки». Ця збірка, на мій погляд, стала новим виміром поезії як такої, вивела сучасну українську поетичну творчість на новий вищий рівень і поєднала у собі щемливу інтимність поетичного твору та химерність технологічного світу. Поетесі вдалося не просто поєднати непоєднуване, а за допомогою принципів сучасних технологій та високої майстерності художнього слова створити справжні «3D» образи, занурити читача у тривимірний світ своєї поезії, примушуючи фізично відчувати все відображене на папері.

Першою привертає увагу назва збірки. Найбільше мене зацікавило саме слово «валторна». Ось яке визначення подається в Енциклопедії Блокгауза та Ефрона: « Валторна або ріг (corno - по-італійські, соr - по-французьки, Hornили Waldhorn - по-німецьки) - музыкальный медный духовой инструмент, коническаятрубка которого согнута. рог - очень древнего происхождения. Импользовались уже этруски и римляне. Длинная трубка первобытного рогаимела форму дугообразную, в виде рога животных. В конце XVII-го столетияво Франции этот инструмент получил форму круга. Для удобства играющеготрубку сгибали кругом в несколько оборотов. Звуки валторны имеют характертуманный; они благородны, певучи, поэтичны. Из всех медных духовыхинструментов валторна отличается наиболее мягким звуковым характером.Этот инструмент - один из необходимейших в симфоническом оркестре.»[1] Крім того саме зображення цього інструменту наштовхує нас на сприйняття твору більш об’ємно, примушує розглядати усі трубочки і завитки, а звуки валторни занурюють нас у чарівний сон, заколихують, переносять у безмежний та об’ємний світ поезії Надії Чорноморець.

Не є дивним, що для створення всесвіту своєї поезії поетеса обирає дивовижну форму – сонет.

Сонет, за вдалим визначенням Івана Франка, це - заспів і висновок, подоба драми з наростанням «конфлікту чуття».

Суворі вимоги щодо форми дисциплінують поета. Але попри ніби закам'янілу тісну форму сонет дає можливість висловити почуття й думки, уяву і мрії, відгукнутися на найгостріші прояви життя. Це й робить його однією з найулюбленіших форм віршування. Сонет проходить через усю історію світової літератури. Нам, звичайно ж, відразу спадають на думку сонети Шекспіра (Англія, 1564—1616). Але до нього були Данте (Італія, 1265—1321), Франческо Петрарка (Італія, 1304— 1374). Особливого розквіту набула ця форма в епоху Відродження. Ближче до нас - Василь Жуковський, Максиміліан Волошин, Валерій Брюсов.

Українські поети теж полюбляли цю складну класичну форму віршування. Почав цей шлях Шпигоцький у 1830 р. переробкою віршів Сапфо. Сонети писали романтики Метлинський, Боровиковський, Шашкевич. Не обминули цю форму і Леся Українка ("Сім струн") і Іван Франко ("Вольні сонети" та "Тюремні сонети"). Відомі українські радянські сонетярі - Андрій Малишко, Максим Рильський, Дмитро Павличко ("Білі сонети").

А тепер відома нам і ніжна сонетярка - Надія Чорноморець.

Читаючи її сонети, ви поринаєте у світ прекрасної поезії, такої щемливо української, що подих перехоплює. Невже це ще існує на Землі, невже це ще не вмерло - і ті «обшири вод, і приколисанийвечір, Ірозмаїття барв»! А як розкішно виписана українська природа - "вже осінь виплакала сліз", "дрімає плесо « синьому тумані", "висять дощі, порозпускали коси ", "зима до квітня бавилась снігами", "осіння буйність айстр і повінь хризантем"... Хто б ще так гарно сказав про Чорногір'я: "...цвіт полонин рясний, і в гривах табуну заплуталися дзвони..." І тут же "дзбан із молоком - духмяний і п 'янкий ".У сонетах Надії вмістилися і філософські роздуми про життя ("Скажи, порадь, це рішення складне", "О Господи, мені дай трохи сил", "Адаме, слухай"), і прекрасний світ дитинства, де є чарівна скринька, де козаки на корабликах пливуть, де тихий ангел літає по хаті. А ще чудові замальовки подорожніх вражень (Надія багато подорожує і по Україні, і по всьому світу). Ці дивні, ні на кого не схожі «картинки з виставки» поповнюють цикл "Такий близький, такий далекий світ". Тут - і зачароване Полісся, і українська Венеція, і звитяжний Кам'янець, і архетипний Львів. Тут Констанц, Майнау, Нью-Йорк, Цюрих і весь неосяжний світ. Розмаїття слів, розмаїття почуттів - любов до рідного краю (цикл "Канів"), до дітей і онуків ("Хто в домі головний'''), чари кохання ("Етюди з Пісні Пісень") небайдужість до життя, повага до друзів ("Ще день один злетів"). Все це є, всьому є місце в Надіїних сонетах.

А ще мова. Надія вміло користується невичерпними скарбами української мови. Сміливо вводить у свої сонети забуті староукраїнські слова. Ніби витягла з бабусиної скрині коштовний стрій, стряхнула пил, рядком поклала намисто, віночок, стрічки, гарні черевички - і вже заграло, заспівало: зранку ковтнути кави звичну філіжанку, ...піднятись над життям буденним, ...затамувати упокірний крок. Бо щось ятрить душу... в розбурювану мить... і квилить стриножене буття, ...і бентежно захід ватрами яріє, і не допомагає щемливий оберіг.

Змалювати феєричний світ науки в поезії - то не проста, а, може, й неможлива справа. Хіба ж можна поєднати "сухі" наукові терміни з високою поетикою?! Як можна втиснути всі ці емісії, гратки, іонізації, катоди, полярони, релаксації, квазідвовимірність (не вимовити!) і тому подібне в ніжні поетичні форми? Виявляється, можна. І виявляється - це прекрасно. Тож не зважайте на засилля термінів у циклі "Палац за муром зрине ненароком", бо Надія працює в Інституті фізики НАН України.

2. Дослідження образів циклу « Такий близький, такий далекий світ…»

Говорити про збірку Надії Чорноморець можна ще багато, проте я би хотіла зупинитися на одному з найбільших циклів, що входять до цієї збірки - « Такий близький, такий далекий світ…». Поетеса дуже любила подорожувати, тому закарбувала у своїй пам’яті багато образів не лише своєї рідної землі, а й далеких країн, невідомих і незнаних нами.

Загалом, не можна визначити, яким типом образу користується поетеса найчастіше у своїй творчості. Не можна виділити зорові, слухові, нюхові образи, важко також виділити просто образ-символ чи образ персонаж. Образи Надії настільки об’ємні та багатогранні, що, по суті, об’єднують у собі всі види одночасно, таким чином створюючи «3D» ефект. Проаналізувавши це, я можу сказати, що з’явився новий сучасний вид образу – образ – телепорт,що транспортує читача у місце розгортання подій.

Кожна поезія цього циклу переносить нас у певну місцевість або місце, яке за допомогою Надії Чорноморець, її майстерності, ніби оживає, набирає людських рис, ми ніби за одну мить опиняємося за межами своїх затишних осель і переносимося то у Канів, то до солодкого міста Лева, то до суворого Кам’янця, то у загадкове Вилкове, і навіть у далекий Нью-Йорк.

Звичайно почала свій цикл поетеса з міста, у якому народилась – Канева. Надія Чорноморець переносить нас у сиву давнину, на початки створення рідного міста ще силами природи. Ти ніби опиняєшся серед предковічних гір, у самих витоків природної праці і зазираєш у таємниці створення світу:

В кипучу давнину, ще на світанні,

Коли Земля тремтіла в метушні,

Коли в мочарах, твані, у багні

Ставала твердь в хисткому хвилюванні…

Зростали шпилі, піки, сопки, кряжі,

Узвишшя, пасма, пагорби, хребти,

Ходили ходуном материки

Й пустелі розсипалися і пляжі.

Завдяки майстерності поетеси ти фізично відчуваєш, як тремтить земля під ногами, як навколо тебе виростають гори, нагромаджуються і зупиняються, зачаровані величністю Дніпра:

А тут - збігались у танку, кружлянні

Чернеча, Княжа, Мар 'їна, Слонова,

Пластунка, Грецька, Пилипенкова, Дніпрова

І над Славутичем спинились в здивуванні.

Далі за одну мить ми переживаємо разом з Каневом усю його непросту історію:

Батия орди варварсько-рішучі

Палили штурмом побіжденні кручі.

Баскаків саджено у розіп 'ятім граді.

Литовські князі будували замки.

Фортецям майстрували кріпкі вежі.

Від рухів гайдамак беззастережних

Лишились вирви й підмурків уламки.

Осідок козаків, заллятий кров 'ю,

Ділили довго Посполита і Московія.

І раптом предковічні картини історичних подій змінюються затишною картиною Тарасової гори. Ніс відчуває терпкий запах квітучих вишень, босі п’яти – прохолоду родючої ріллі, і ти закриваєш очі під співи солов’їв:

Червоно місяць зрить. І зіроньки блискучі

В садах вишневих мріють солов "і.

Нуртує рунь в паруючій ріллі,

Копкій землі, поважній та родючій.

І уявляється Канев, як старий, сліпий кобзар, що сидить при дорозі. Колись бравий воїн козарлюга, весь у шрамах, що нині відпочиває у мирі і спокої, співаючи сумних пісень про історичне минуле мужнього народу.

1 23