ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ ШАХРАЙСТВА за ст. 190 КК

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ШАХРАЙСТВА

До кола найпоширенійших злочинів у фінансовій сфері належать такі склади злочинів, як «Шахрайство» ст. 199 КК України та ст. 222 «Шахрайство з фінансовими ресурсами». Надамо кримінально-правову кваліфікацію кожно з цих складів злочинів.

Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно
шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперам, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин - розглядатися як недійсна угода (ст. ст. 51, 52, 54, 55 ЦК).

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як активний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події), так і пасивний (умисне замовчування юридичне значимої інформації) характер. У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяльність винного призвела до помилки потерпілого щодо обов'язковості або вигідності передачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потерпілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чу жою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст. 193.

Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у тому числі конклюдентних,

Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати.

До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують Е об'єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів: обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг.

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кредиту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт (авансу), укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі.

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст. 369.

Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Отже, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад для створення умов для наступного заволодіння майном усупереч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у Відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності.

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа диспозицією ст. 190 не охоплюються і повинні окремо кваліфікуватися за ст. 353 або за відповідними частинами ст. ст. 357, 358 чи 366.

У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене ч. ч. 2, 3 або 4 ст. 190). Особа, яка підробила документ і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.

Не утворює складу шахрайства використання підроблених документів не з метою заволодіння майном чи правом на нього, а для досягнення іншої мети, наприклад для працевлаштування. У разі зайняття особою відповідної посади за допомогою підроблених документів і фактичного виконання нею трудових обов'язків з отриманням за свою працю відповідної матеріальної винагороди відповідальність за ст. 190 виключається, оскільки у такому випадку відсутнє безоплатне одержання чужого майна. Дії такої особи можуть розглядатися як відповідний склад підроблення і кваліфікуватися за ст. ст. 358 чи 366 КК.

За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику схожість із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, відповідальність за яке передбачена ст. 192. Відрізняються ці злочини між собою головним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст. 192, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. У останньому випадку має місце так звана непередача належного.

Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.

Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364 КК.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. З ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).

Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину утворюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислювальної техніки е неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших операцій з безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюються операції, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, комп'ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то розглядуваний склад шахрайства відсутній. Електронно-обчислювальна техніка (про її поняття див. коментар до ст. 361) у даному випадку виступає засобом вчинення злочину, а здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на нього.

Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння чужим майном утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 190, лише тоді, коли винна особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при вчиненні цього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином (шляхом відшукання випадкових цифр, паролів тощо) здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в авто-

матизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції (за "свого"). Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійснює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст . чи знищити, задати необхідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам незаконне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допомогою використання електронно-обчислювальноі техніки, що потребує наявності відповідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв'язку з виконанням службових обов'язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операції і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.

Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, наприклад шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні операції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки в них відсутні обман чи зловживання довірою. Їх слід розглядати як крадіжку чужого майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 185.

Про поняття таких кваліфікуючих шахрайство ознак, як вчинення його повторно, у великих чи особливо великих розмірах або завдання ким значної шкоди потерпілому, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення шахрайства за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, - коментар до ст. 28.

Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п.п. 18, 19,20).

Постанова ПВС № 12 від7жовтня '994р. "Про судову практику у справах про хабарництво" (п. 10).

Постанова ПВС від 12 квітня 1996 р № 6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів" (п. 3).

Сучасний етап розвитку державності в Україні характеризується серйозними труднощами на шляху становлення ринкових відносин в економіці країни. Особливу роль у переході до ринкових відносин відіграє кредитно-фінансова система, яка покликана служити стабілізатором господарських процесів за рахунок здійснення міжрегіонального та міжгалузевого перерозподілу грошового капіталу. Широке впровадження в господарські відносини операцій з кредитування є однією з умов нормального розвитку економіки держави. Однак корінні зміни у роботі банківської системи, послаблення державного контролю та цілий ряд інших причин соціального і правового характеру призвели до появи нових, раніше невідомих, суспільно небезпечних форм економічної поведінки. Особливе місце серед них займає шахрайство з фінансовими ресурсами.

Фінансове шахрайство – здійснення протиправних дій у сфері грошового звернення шляхом обману, зловживання довірою і інших маніпуляцій з метою незаконного збагачення. У кримінальному законодавстві України шахрайство з фінансовими ресурсами з’явилося в 1994 р. У Кримінальному кодексі України даний злочинний делікт (ст. 222 КК) віднесено до злочинів у сфері господарської діяльності.

У криміналістичній літературі по-різному оцінюється значення початкового етапу роз-слідування злочинів для розробки окремих методик. Ряд криміналістів акцентують увагу на організаційно-тактичному і методичному значенні початкового етапу розслідування, на його нерідко вирішальній ролі для успішного розслідування в цілому. Питання організації розслідування злочинів були об'єктом дослідження багатьох криміналістів, таких як Т.С. Балугіна, Р.С. Бєлкін, В.К. Гавло, С. А. Величкін та ін.

Саме на даному етапі проводиться значна частина слідчої роботи зі збирання, оцінки та використання доказів для вирішення усіх завдань розслідування і встановлення обставин злочину або злочинної діяльності окремої особи чи групи осіб, повного і всебічного розкриття злочину.

На наш погляд, діяльність із розкриття та розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами неможлива без чіткої організації. Організувати розслідування означає:

· вчасно розробити узгоджений план необхідних заходів;

· налагодити взаємодію між слідчим, оперативними працівниками, фахівцями;

· забезпечити кваліфіковане керівництво слідчо-оперативною групою;

· забезпечити проведення регулярних оперативних нарад слідчою групою;

· налагодити систематичний обмін інформацією і звітністю про результати роботи слідчої групи і кожного слідчого;

· забезпечити необхідні умови роботи.

Для ефективного розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами необхідна чітка взаємодія органів досудового слідства і дізнання. Сама природа розслідування злочину припускає як необхідну передумову своєї організації поєднання слідчих та оперативно-розшукових дій, так як одних зусиль слідчих органів не завжди достатньо для вирішення численних завдань, пов’язаних з розкриттям злочинів.

Практика показує: там, де оперативний працівник і слідчий працюють в атмосфері взаємної довіри, товариської співпраці, погодженості дій, суворого дотримання вимог законів і нормативних актів, не виникає непорозумінь, швидко та вдало реалізуються оперативні матеріали, успішно використовуються процесуальні та непроцесуальні методи при збиранні орієнтуючої інформації і доказів, найбільш повно, якісно і швидко ведеться розслідування.

Анкетування слідчих МВС України показало, що 80,1 % випадків розслідування проводилось слідчо-оперативними групами; розслідування велося слідчими бригадами в 5,4 % випадках; в 15,5 % – слідчим особисто. Координація слідчих дій і оперативно-розшукових заходів здійснюється в процесі планування, крім випадків, коли оперативно-розшукові заходи передують порушенню кримінальної справи.

Нині діючий кримінально-процесуальний закон (ст. 114 КПК України) передбачає три форми взаємодії слідчого та органу дізнання при проведенні досудового слідства:

а) доручення слідчим органу дізнання проведення розшукових дій;

б) доручення слідчим органу дізнання виконання окремих слідчих дій;

в) надання допомоги органом дізнання слідчому при проведенні окремих слідчих дій.

Отже, взаємодія слідчого і органу дізнання не повинна обмежуватись вказаними формами взаємодії. До інших форм взаємодії можна віднести взаємний обмін інформацією, спільне обговорення слідчих та оперативно-розшукових даних, розробку планів спільних дій, надання консультативної допомоги тощо.

В організації розслідування злочину велике значення має планування. Правильно організоване планування уможливлює проводити розслідування цілеспрямовано, дозволяє закінчити слідство в установлені законом строки, дисциплінує слідчого, забезпечує повноту та об’єктивність слідства, сприяє одержанню максимуму ефекту при найменшій затраті слідчим часу, сил і коштів.

Процес планування розслідування має певну структуру, він складається із ряду взаємопов’язаних елементів, які одночасно слугують етапами цього процесу. Такими елементами є:

· вивчення початкової інформації;

· висунення версій;

· визначення обставин, які необхідно довести, та вирішення інших завдань розслідування;

· визначення шляхів, засобів і методів розслідування;

· визначення послідовності і строків вирішення окремих завдань та виконання окремих дій;

· визначення виконавців;

· визначення організаційних заходів щодо залучення виконавців, забезпечення використання окремих засобів і проведенню тих чи інших дій;

· складання письмового плану;

· коригування і розвиток плану.

Центром планування є складання плану розслідування. Так, 85,3 % опитаних слідчих складають план розслідування за справами про шахрайство з фінансовими ресурсами; 8 % слідчих план не складають; 6,7 % респондентів складають тільки інколи.

План розслідування складається залежно від обсягу інформації, яку має в розпорядженні слідчий.

План розслідування – програма діяльності слідчого. Найбільш поширена форма плану розслідування складається із наступних елементів:

· слідчі версії;

· обставини, що підлягають з’ясуванню;

· дії, які необхідно виконати для перевірки версії;

· виконавці;

· строки.

Процес розслідування поділяється традиційно на три етапи: початковий, наступний, завершальний. Отже, доречно і в плануванні розрізняти ті ж етапи, що і в самому розслідуванні.

Плануючи слідчі дії на початковому етапі розслідування, варто враховувати їх взаємодію з оперативно-розшуковими заходами, які проводяться одночасно. Дії слідчого та оперативних підрозділів органів внутрішніх справ мають бути погоджені за часом і метою.

На наступному етапі плануються не тільки дії, що допомагають зібрати докази, але й ті, за допомогою яких здійснюється перевірка доказової інформації, систематизація зібраного матеріалу, усуваються можливі суперечності. З урахуванням зібраної інформації на даному етапі коректуються версії і висуваються нові, планується призначення та проведення необхідних експертиз (судово-економічних, почеркознавчих, техніко-криміналістичних експертиз документів тощо), проведення обшуків, виїмок, очних ставок, додаткових допитів.

На завершальному етапі розслідування плануються дії, передбачені кримінально-процесуальним законом, по ознайомленню осіб із матеріалами кримінальної справи; дії, пов’язані з задоволенням заявлених клопотань; дії, визначені прокурором чи керівником слідчого підрозділу; додаткові дії, проведені за ініціативою самого слідчого в результаті оцінки зібраних доказів перед складанням обвинувального висновку.

У процесі розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами зазвичай доводиться працювати з великою кількістю фінансово-бухгалтерської документації, готувати і призначати різноманітні судові експертизи. Тому бажано включати в бригаду досвідчених слідчих. Крім того, необхідною умовою успішної роботи бригади є психологічна сумісність усіх її членів, і тому при її формуванні необхідно враховувати особисті якості кожного працівника: організаторські здібності, уміння налагоджувати контакти, схильність до кропіткої праці, до аналізу та узагальнення.

Шахрайство з фінансовими ресурсами вчиняється як однією особою, так і декількома, у змові з позичальником. Цей злочин можуть вчинити представники декількох підприємств (організацій), а також співробітники однієї фірми. Так, відносно співучасті злочинців, можна виділити версії:

· злочинець діяв самостійно;

· змова декількох осіб в межах підприємства, установи, організації;

· змова декількох осіб як в межах підприємства, установи, організації, так і поза ними;

· змова кредитора і позичальника. Відносно взаємодії злочинців:

· злочин вчинено одноосібно;

· злочин вчинено групою осіб;

· злочин вчинено організованою злочинною групою.

При вчиненні шахрайства з фінансовими ресурсами завідомо неправдива інформація може міститися в різних документах, поданих у кредитну установу або державний орган. Як правило, така інформація міститься в декількох документах, а не в якомусь одному. Завідомо неправдива інформація може міститися:

· в установчо-реєстраційних документах;

· у фінансово-господарських документах;

· у кредитному проекті;

· в гарантійних документах.

Велике значення при розслідуванні злочину має пошук і виявлення майна (рухомого і нерухомого), нажитого злочинним шляхом, а також майна, що належить злочинцю, з метою забезпечення відшкодування нанесених збитків. Таке майно може знаходитися як в Україні (в одному населеному пункті або в декількох), так і за кордоном, як у самого злочинця, так і в інших осіб.

Так, залежно від наявності та місцезнаходження майна, здобутого злочинним шляхом, а також майна, що належить злочинцю, необхідного для відшкодування збитків, можна виділити наступні версії:

· внески в банках;

· готівка, коштовності, побутова техніка, цінні носильні речі, предмети антикваріату, вироби мистецтва та ін.;

· авто- і мототехніка, плавальні засоби, літальні апарати;

· квартири, будинки, інша нерухомість.

Після порушення кримінальної справи шляхом проведення слідчих дій встановлюються обставини, що входять у предмет доказування (ст. 23, 64 КПК України). До обставин, які належить з’ясувати при розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами, належать:

· обставини створення фірми, яка одержала кредит чи пільги з оподаткування, законність її заснування, справжність пред’явлених при реєстрації фірми документів;

· представлені гарантії фінансової благонадійності і забезпечення повернення кредиту, баланс, гарантійні листи, застава, страхові поліси;

· оригінальність документів про право на пільгове одержання кредиту;

· умови підписання кредитної угоди, відповідність руху одержаних кредитних коштів, вказаних в угоді, яка представлена як обґрунтування кредитного запиту;

· причетність осіб до вчинення злочину;

· спосіб незаконного одержання кредиту чи пільг щодо оподаткування;

· справжність чи фіктивність документів, поданих для обгрунтування кредитної заявки;

· достовірність чи завідома неправдивість даних про господарський чи фінансовий стан підприємства, відображений у вказаних документах;

· визначення характеру і розміру збитків, завданих кредитору;

· наявність причинного зв’язку між діями винних осіб та їх наслідками;

· наявність чи відсутність змови між позичальником і співробітниками кредитної установи.

Розслідування будь-якого злочину відбувається в певній обстановці, яка характеризується системою фактичних та інших даних і відбиває хід та стан як провадження окремих слідчих, оперативно-розшукових та інших організаційно-технічних дій, так розслідування в цілому.

У криміналістичній літературі справедливо визначається динамічний характер слідчої ситуації. Л.Я. Драпкін зазначає, що слідчі ситуації, незалежно від їх класифікаційного групування, являють собою динамічні системи, які змінюють свій зміст, структуру і форму в результаті впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх факторів. Слідча ситуація – це динамічний стан розслідування, що безперервно змінюється. Слідча ситуація в міру заглиблення, розширення меж пізнання, поступального його руху в сторону адекватного відбиття явища, що досліджується, а також рішення інших завдань у динамічній рухомій системі розслідування переростає в нову, яка, в свою чергу, трансформується в наступну ситуацію та ін. «Вихід» із однієї слідчої ситуації, таким чином, є «входом» в іншу. Слідча ситуація перш за все обумовлює тактику слідчих дій. Різноманітні підходи до розуміння слідчої ситуації, класифікації її за видами не мають особливого значення для методики розслідування злочинів, але представляють інтерес для криміналістичної тактики.

Як частина криміналістичної методики слідча ситуація виступає в рамках методики розслідування окремого виду злочину лише тоді, коли вона отримує свою типізацію. У цьому вигляді слідча ситуація впливає на формування розслідування конкретного злочину, висування версій, дозволяє намітити таке поєднання оперативно-розшукових та пошукових дій, їх черговість, які б призвели до досягнення позитивного результату. Глибокий аналіз слідчої ситуації дозволяє впорядкувати складний процес розслідування, намітити орієнтири та ефективні методи пізнання істини, зосередити зусилля слідства на найперспективніших напрямах з урахуванням висунутих версій.

У слідчій практиці відзначається повторюваність ситуацій, що створює передумови для їхньої типізації. При всій індивідуальності і неповторності конкретного злочину ми можемо знайти в ньому ознаки, характерні для певного виду злочинів. Сукупність даних про злочин і умови, в яких здійснюється розслідування в кожний окремий момент, створюють слідчу ситуацію, котра є похідною до групи однорідних злочинів, тобто типовою.

Типізація слідчих ситуацій дозволяє:

· висунути найбільш обґрунтовані слідчі версії і визначити (скоректувати) напрями подальшого ходу розслідування у потрібному для справи напрямку;

· накреслити оптимальний набір слідчих та оперативно-розшукових дій і цілеспрямовану їх черговість з метою належного розвитку ситуації;

· звести до мінімуму число методичних рішень слідчого, основаних на пробах і можливих помилках.

· Знання типових ситуацій дозволяє не тільки передбачити їх виникнення у відповідних умовах як закономірних, але і вибирати такі тактичні прийоми, які є найбільш оптимальними.

В основу типізації слідчих ситуацій на початковому етапі розслідування можуть бути покладені різноманітні критерії:

· обсяг і зміст даних, що лежать в основі порушення кримінальної справи;

· визнання злочинцем своєї вини і бажання співпрацювати з органами слідства;

· кількість можливих співучасників злочину;

· стосунки, що склалися між учасниками розслідування;

· джерело одержаної інформації про вчинене шахрайство з фінансовими ресурсами тощо. Інформація про вчинене шахрайство з фінансовими ресурсами може бути також одержана в результаті:

· заяв чи повідомлень підприємств, установ, організацій, службових осіб, представників влади, громадськості чи окремих громадян;

· явки з повинною особи, що вчинила злочин;

· повідомлення, опублікованого в засобах масової інформації;

· розслідування іншої кримінальної справи.

Так, узагальнення кримінальних справ показує, що інформація про вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами, крім оперативних джерел, також поступала:

· із заяв представників кредитно-фінансових установ – 8,2%;

· із повідомлень державних органів – 1,5%;

· у результаті розслідування іншої кримінальної справи – 4, 5 %;

· із заяв представників підприємства (установи) позичальника – 6,7%.

При анкетуванні слідчих МВС України 37,3% показали, що інформація про вчинене шахрайство з фінансовими ресурсами надійшла до них із заяв представників кредитно-фінансової установи; 8 % – із повідомлень державних органів; 22, 6 % – у результаті розслідування іншої кримінальної справи; 1,3% – із повідомлень у засобах масової інформації; 16 % – із заяв представників підприємства (установи) позичальника.

При розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами на початковому етапі слідчим мають бути проведені такі слідчі дії, як виїмка документів, обшук, допит, очна ставка, накладання арешту на майно та рахунки юридичних осіб, слідчий огляд документів, призначення судових експертиз. Так, узагальнення кримінальних справ за даною категорією злочинів пока-зало, що виїмки зустрічались у 100 % кримінальних справ; обшуки – у 59,1 %; допити – у 100 %; слідчий огляд документів – у 85,6 %; очні ставки – у 56,8 %; огляд приміщень, ділянок місцевості, що не були місцем події, – у 14 %; накладання арешту на майно приватних осіб – у 78,8 %; накладання арешту на грошові внески приватних осіб в банках – у 18,8 %; накладання арешту на рахунки юридичних осіб – у 21,8 %; відтворення обстановки та обставин події – у 2,7 %; пред’явлення осіб для впізнання – у 1,5 %; технічної експертизи документів – у 12,7 %; призначення ревізій після порушення кримінальної справи – у 75 %; призначення судово-почеркознавчої експертизи – у 52,2%; судово-економічної – у 29,7%; товарознавчої – у 3,5 %; будівельно-технічної – у 1%; психіатричної – у 0,5%.

До числа невідкладних початкових слідчих дій відноситься виїмка документів. Порядок проведення виїмки регламентується ст. 178 – 186, 1871 – 189 КПК України.

Результати анкетування слідчих МВС України показали, що при розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами, виїмки документів у кредитно-фінансових установах проводили 95 % опитаних респондентів. Узагальнення кримінальних справ про шахрайство з фінансовими ресурсами дозволило одержати такі результати. Ефективність проведення виїмок в кредитно-фінансових установах виявилась у 88,8 %. Виїмки у позичальника проводили 75,8 % слідчих. Узагальнення кримінальних справ показало, що виїмка у позичальника проводилась в 54,9 %. Ефективність виїмки виявилась у 80% випадків; останні 20% виявились неефективними.

Відповідно до ст. 179 КПК України посадові особи і громадяни не мають права відмовитися пред’явити чи видати документи або їх копії, а також інші предмети, які вимагає слідчий під час виїмки. У випадку одержання відмови слідчий має право провести примусову виїмку відповідно до ч. 4 ст. 178 КПК України з дотриманням порядку, встановленого ч. 5 ст. 177 КПК України.

Важливим способом одержання доказової інформації є обшук, процесуальний режим якого визначений ст. 177, 179 – 186, 188, 189 КПК України. У справах про шахрайство з фінансовими ресурсами основними об’єктами пошуку є документи (ділові, бухгалтерські, засвідчення особи, підтверджуючі право володіння будь-яким майном, листи, чернетки), записні телефонні книжки, роздрукування з факсів, дискети з інформацією, печатки і штампи, пристосування для їх виготовлення, а також грошові кошти, коштовності, предмети антикваріату, кредитні картки, цінні папери – все те, що може бути використано для відшкодування нанесених збитків. Крім того, предмети, заборонені у вільному обігу, вилучаються незалежно від їх відношення до справи.

При розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами існує необхідність проведення серії обшуків у службових приміщеннях і на квартирах підозрюваних. Такі обшуки отримали назву групових. Обшук у багатьох випадках проводиться в ситуації тактичного ризику, коли допускається ймовірність настання негативних наслідків.

До проведення обшуку необхідно зібрати орієнтуючу інформацію, яка містить:

інформацію відносно приміщення, його розташування, особливості підходів, входів, виходів, якщо завдання обшуку – обшук приміщення;

інформацію про обшукувану особу, що дозволяє слідчому одержати уявлення про професійні та інтелектуальні риси особи, які можуть бути використані для приховування об’єктів, які необхідно відшукати. З’ясування даних про особу стосовно характеристик, які важливі для обшуку, виявляється в зборі інформації про:

· професію особи;

· її звички;

· захоплення;

· коло друзів і родичів;

· антипатії і симпатії;

· можливості приховування в службових та інших приміщеннях.

Обшук – це складна, трудомістка слідча дія, яка вимагає участі у ній різних спеціалістів, що викликається необхідністю:

· застосування пошукових приладів (металошукача, рентгенівської установки та ін.) для виявлення прихованих об’єктів і тайників;

· використання особливих технічних засобів для фіксації процедури і результатів обшуку;

· виконання доручень, що вимагають вузькофахових знань і навичок (електромонтера, верхолаза тощо);

· розпізнавання суті різноманітних предметів та об’єктів;

· визначення місць приховування предметів і коштовностей, які шукаються;

· одержання консультацій слідчим з питань, що виникають при проведенні обшуку (наприклад, про способи вилучення інформації з комп’ютера, поводження з електронною технікою тощо).

У зв’язку з тим, що основним предметом обшуку при розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами є документи, що містять фінансово-господарські дані, значну допомогу може надати спеціаліст – бухгалтер, який проконсультує про призначення тих чи інших документів, допоможе відібрати із числа виявлених необхідні, виходячи із специфіки бухгалтерського, оперативного і статистичного обліків, які використовуються на даному підприємстві.

За допомогою допиту слідчий не тільки одержує дані про подію злочину і пов’язані з ним обставини, але й використовує результати допиту для встановлення фактів, раніше йому невідомих, перевіряє і оцінює їх, висуває нові версії. Допиту підлягають:

· директор і головний бухгалтер фірми-позичальника;

· представники кредитно-фінансової установи (члени правління, співробітники кредитного відділу, служби безпеки, інші особи, що займалися наданням кредиту);

· особи, вказані в документах, вилучених під час виїмки чи обшуку, як партнери по бізнесу;

· інші особи, відносно яких наявна інформація про те, що вони володіють необхідними даними (колеги по роботі, секретарі, машиністки, іншій допоміжний персонал, родичі, друзі).

Ефективне розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами неможливе без участі спеціалістів. Специфіка розслідування даного злочину обумовлює необхідність якомога ширшого залучення спеціалістів для консультації та участі в проведенні окремих слідчих дій.

Потреба в допомозі спеціаліста-консультанта виникає на початковому етапі розслідування, коли слідчому необхідно одержати консультацію зі спеціальних термінів та економічних категорій, механізму господарювання, суті господарських процесів та операцій, оцінки економічної діяльності, вказівок, рішень, у зв’язку з аналізом стану обліку, звітності, механізму їх формування, правильності їх складання, вивчення порядку обліку і руху товарно-матеріальних цінностей, фінансів, відбиття в документах фактів, що мають ознаки порушень економічних процесів. Спеціаліст допоможе слідчому виявити і простежити порушення економічних зв’язків у діяльності суб’єктів господарювання, поставити питання експерту, визначити завдання ревізорам.

Предметом консультації із спеціалістом в банківській сфері може бути:

а) з’ясування виду реквізиту і ступеня належності того чи іншого документа до фінансово-кредитної операції;

б) механізм руху документів і фіксація їх у кредитних установах;

в) порядок збереження документів і умови їх отримання;

г) можливість використання технічних засобів для одержання чи виготовлення документів.

Спеціаліст у галузі бухгалтерського обліку може надати консультації з приводу:

процедури руху грошових коштів;

документального фіксування і обліку фінансових операцій;

бухгалтерської звітності;

- нормативних актів, що регулюють відношення в галузі бухгалтерського обліку і оподаткування;

постановки запитань на допиті;

підбору необхідних для пред’явлення документів тощо. До участі в слідчих діях спеціалісти залучаються при:

недостатньому оволодінні слідчим прийомами і засобами швидкого і якісного виконання тієї чи іншої роботи, яка вимагає спеціальних знань і навичок;

одночасному застосуванні низки засобів криміналістичної техніки;

- необхідності виконати великий обсяг роботи, яка вимагає спеціальних знань і навичок. У зв’язку з тим, що розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами пов’язано з використанням документів бухгалтерського, економічного і статистичного обліків, а також з товарно-матеріальними цінностями, участь спеціаліста-бухгалтера, товарознавця, економіста під час виїмки, обшуку, огляду обов’язкове як гарантія того, що будуть вилучені всі необхідні документи, що стосуються кримінальної справи, а також будуть забезпечені умови збереження речових доказів.

Виходячи із зазначеного вище, можна дійти висновку, що діяльність по розкриттю та розслідуванню шахрайства з фінансовими ресурсами неможлива без чіткої організації. Організація розслідування складається зі вчасної розробки узгодженого плану необхідних заходів; налагодження взаємодії між слідчим, оперативними працівниками, фахівцями; забезпечення слідчо-оперативної групи кваліфікованим керівництвом; забезпечення проведення регулярних оперативних нарад слідчою групою; налагодження систематичного обміну інформацією і звітністю про результати роботи слідчої групи і кожного слідчого; забезпечення необхідних умов роботи.

В організації розслідування злочину велике значення має планування. Правильно організоване планування дає можливість проводити розслідування цілеспрямовано, дозволяє закінчити слідство в установлені законом строки, дисциплінує слідчого, забезпечує повноту та об’єктивність слідства, сприяє одержанню максимуму ефекту при найменшій затраті слідчим часу, сил і коштів. Завдяки плануванню упорядковується процес розслідування злочину.

При розслідуванні шахрайства з фінансовими ресурсами слідчими повинні бути проведені такі слідчі дії, як виїмка документів, обшук, допит, очна ставка, накладання арешту на майно та рахунки юридичних осіб, слідчий огляд документів, призначення судових експертиз.

Семінар 2

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА КВАЛІФІКАЦІЯ ШАХРАЙСТВА за ст. 190 КК