ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Моральні аспекти глобальних проблем

ПЛАН

1. Глобальні проблеми та їх детермінанти.

2. Моральні аспекти глобальних проблем.

Глобальні проблеми та їх детермінанти

Термін “глобальні проблеми” був введений в наукову літературу і отримав широке розповсюдження завдяки діяльності Римського клубу. Сьогодні під глобальними проблемами розуміють низку проблем, які зачіпають життя всього людства, і їх розв’язання можливе лише зусиллями всіх народів.

Весь комплекс глобальних проблем можна згрупувати навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку, що описують спосіб існування індивідів у суспільстві. Це взаємозв’язки: людина-техніка, людина-культура, людина-природа.

В системі людина-техніка виникає загроза з боку використання таких видів енергії як атомна, термоядерна тощо. Зовсім невідомі наслідки для людини машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання.

Система людина-культура зачіпає сутнісні риси людського буття. Як зазначають культурологи, скорочення культурного поля людини загрожує всім. А.Вознесенський зазначав: “Рівній небезпеці піддається як зовнішня, так і внутрішня духовність: в краху однієї з них загине і друга”.

Система людина-природа складається тисячоліттями. На початку людської історії в ній діяли табу, ритуали, культи, що досить адекватно часу забезпечували єдність природного і штучно створеного. Людина мислила синкретично, не виділяючи себе із природного середовища. Сучасна людина мислить по-іншому, виділяючи себе з природного середовища.

Якщо по осі У відкласти ієрархію культурних норм за рівнем покарання за їх порушення, а по осі Х їх розповсюдженість, то побачимо, що в цивілізованому суспільстві найбільш розповсюдженими є ті, за які покарання є найменшими.

“Природу не можливо підкорити, не підкорившись їй”, зазначав Ф.Бекон. Протягом тисячоліть цей генокод був визначальним у поведінці індивідів. Усі первісні вірування та світові релігії пронизані ідеєю глибинного зв’язку між людиною і природою. Наприклад, у наших пращурів – слов’ян – обожнення сил природи та культ роду накладалося на всю систему вірувань. Дуб – символ мудрості, клен і липа – символ подружжя, береза – символ чистоти. Серед птахів: зозуля – провісниця майбутнього, голуб – символ кохання, ластівка – символ долі людини, сова – символ смерті і пітьми.

У ХХІ столітті людина відійшла від першооснов – від природи – відповідно зробила спробу змінити свій природній генокод. Але тим самим нашкодила сама собі – породила ті самі глобальні проблеми.

Усі глобальні проблеми взаємозалежні, взаємообумовлені. Їх розв’язання не може бути ізольованим одна від одної і розподіленими в якійсь хронологічній послідовності.

Моральні аспекти глобальних проблем

Зупинимо свою увагу на проблемах І групи – проблемам, що загрожують існуванню всього людства.

Скільки існує людство, майже стільки існують і війни. На жаль, доводиться констатувати, що днів, під час яких людство воювало, значно більше, аніж днів миру. Як засвідчують факти, за період з 3600 р. до н.е. до 1980 р. відбулося майже 15 тис. великих і малих війн, в тому числі дві світові. У цих війнах загинуло, вмерло від голоду, епідемій понад 3,6 млрд. людей. Таку ціну заплатило людство за намагання розв'язувати політичні проблеми насильницькими методами. З розвитком цивілізації вдосконалюється виготовлення, модернізується техніка вбивства, все більше людей втягується у війни. Так, внаслідок воєн європейських країн у:

· XVII ст. загинуло 3,3 млн. осіб,

· XVIII — 5,4 млн. осіб,

· XIX — на початку XX ст. (до першої світової війни) — 5,7,

· в першій світовій війні — майже 10 млн.,

· другій — понад 50 млн. осіб.

Закінчується сімдесяте десятиріччя після другої світової війни. Це була найжорстокіша війна в історії XX ст. Вона закінчилася вступом людства у нову, ядерну еру - вибухом двох атомних бомб у Хіросімі та Нагасакі. Після цього людство стало свідком політики безпосереднього вдосконалення ядерної зброї.

Зараз як ніколи, безглуздо розв'язувати соціальні проблеми чи долю націй військовими засобами. Війна у В'єтнамі, Афганістані, в Югославії, а сьогодні на Близькому сході — переконливий тому доказ. За цих умов сьогодні треба мати на увазі глобальні наслідки майбутньої світової війни - «у ній будуть тільки переможені, переможців не буде». Позиція сили веде до катастрофічних наслідків - такий основний висновок відомого англійського історика і філософа А. Тойнбі (1889—1975 рр.).

Війна як засіб досягнення політичної мети не дипломатичним, а насильницьким шляхом стала анахронізмом - такий найпереконливіший досвід сучасного філософського мислення. Йдеться не про те, що буде з людством внаслідок розв'язання третьої світової війни,— на це існує однозначна відповідь.

Оскільки, як уже зазначалось, упродовж всієї історії війни практично не припинялися, чимало мислителів минулого розглядали війни не тільки у контексті способів розв'язання найскладніших сучасних проблем, а й у контексті космологічному - як вічне протиборство між силами "добра і зла.

Деякі філософи релігійно-філософського напряму вважали війни «карою Бога за гріхи людства». Інші бачили джерело війни у різних вадах характеру керівників держав. Є і такі філософи, котрі пояснюють війни агресивною природою людини та її «дратівливим характером». Словом, це одна з так званих вічних проблем, яку намагалися розв'язати філософи античності. Вони або схилялися до думки неминучості війни як «природного» засобу вирішення міжнародних суперечностей і конфліктних ситуацій між людьми, або шукали шляхів, інколи наївних, «відміни» війн Перший погляд був класично сформульований Гераклітом, котрий стверджував: війна - батько всього, всього цар; одних вона назначала бути богами, інших - людьми; одних вона зробила рабами, інших — вільними.

Ці погляди мали і мають чимало прихильників і послідовників. Наприклад, Т. Гоббс (1588—1678 рр.) вважав війну «всіх проти всіх» природним фактором розвитку людства. Необхідним для розвитку людства вважав війни відомий філософ XIX ст. Г. Гегель: «тривалий тим паче вічний мир, — зазначав він, — веде націю до розпусти застою», а війна якоюсь мірою «стимулює, оздоровлює народ політично». З погляду відомого німецького філософа О. Шпенглера, війна є вічною формою більш високого людського буття і держави існують заради війни.

Водночас ще з далекої давнини філософи пропонували проекти «вічного миру». Центральне питання видатних пам'яток античної філософії та політичної думки — «Держава» Платона і «Афінська політія» Арістотеля —питання про війну, мир і про можливості державної влади приборкати війну в інтересах миру.

Мислителі середніх віків й епохи Відродження також залишили чимало політико-соціологічних трактатів на захист миру та взаєморозуміння між людьми. Але чіткіше ці погляди виявляються у XVIII ст., коли остаточно сформувалося розуміння війни як явища, несумісного з моральними принципами людського співжиття. Велика заслуга саме такого розуміння війни належить французькому абату Сен-П'єру (1658—1743 рр.), який висунув ідею створення конфедерації європейських держав, у межах якої стало б можливим урегулювати конфлікти між державами та їх урядами.

Філософи - просвітителі XVIII—XIX ст. наполегливо шукали основи та можливості встановлення вічного миру. Вони обґрунтовували тезу про те, що війна зовсім не є природнім станом людства, її вічним супутником, а найімовірніше, проявом загострення суспільних суперечностей, які можуть бути усунені шляхом поліпшення державних і міждержавних відносин.

Для німецького філософа-просвітителя И. Г. Гердера (1744-1803 рр.) мир — це природний стан людського роду, війна ж — наслідок глибоких соціальних суперечностей суспільства. Однією з конституційних умов майбутнього мирного співіснування він називав принцип демократичного патріотизму, що ґрунтується на повазі до власного та інших народів.

І. Кант у трактаті «Вічний мир» обґрунтував ідею можливості досягнення миру між народами, яка випливає із закономірності суспільного прогресу людства. Реалізацію цієї ідеї він пов'язував з перебудовою внутрішньої організації держав, щоб не глава держави, а народ розв'язував питання — бути чи не бути війні.

Наведені погляди щодо проблем війни і миру стосуються доядерного часу. Проекти і плани «вічного миру» були, найвірогідніше, проектами окремих геніїв, гуманістів та просвітників, котрі хотіли поліпшити історичну долю людства, шукали шляхи суспільного прогресу в світі без війни. Деякі з цих поглядів актуальні й сьогодні, але загалом багато з того, що було нормою та правилом доядерного часу, не може бути прийнятним у ядерному віці, який докорінно змінив саме наше уявлення про логіку і раціональність минулого. Війна і мир, перемога і поразка, загроза і безпека, стратегія і сила — ці та багато інших категорій звучать сьогодні по-новому. Раніше, як уже згадувалося, внаслідок війн могли загинути країни і народи, однак це не руйнувало природний і загалом поступальний хід історії. Зовсім інша ситуація тепер. Людство, образно кажучи, знаходиться на ядерній бочці, небезпечно граючись з сірниками.

Специфіка нинішньої історичної ситуації полягає в тому, що навіть повне знищення ядерної зброї не може реанімувати війну як засіб досягнення політичних цілей, оскільки залишається технологія її виробництва, а це може призвести до її виникнення і використання на випадок поразки у звичайній війні.

Який же вихід? З погляду сучасної філософії - відповіді різні. Так, Тойнбі вважає суттєво важливим всіляко пропагувати та конкретизувати ідею всесвітньої влади, де вбачає єдиний шлях до врятування людства від ядерної загрози та інших глобальних проблем.

Інший відомий філософ - екзистенціаліст К. Ясперс у книзі «Ядерна бомба і майбутнє людства»зазначає, що світ знаходиться перед альтернативою — світовий лад чи світова війна? Які ж умови необхідні для створення цього ладу? Мир у всьому світі, пише він, починається з миру у власній хаті. А там мир, у свою чергу, ґрунтується на свободі. Зовнішня і внутрішня свобода всіх людей може бути забезпечена лише на основі екзистенціальної свободи кожної окремої людини. Маючи свій початок в індивіді, свобода набуває життя всередині держави та за її межами.

Представники так званого соціального етологізму, вчені-природознавці, передусім К. Лоренц, Д. Морріс,вважають, що людині притаманні агресивні інстинкти, конфліктність тощо. Вони вбачають врятування людства у зміцненні ритуалізації міжнародного життя, яке повинно стати сферою «конфліктів без жертв». Такими ритуалами є міжнародні конференції та диспути, спорт, інші форми безкровної конкуренції, які не блокують агресивність, а навпаки, допускають її інтенсивне виявлення, знижуючи тим самим рівень ворожнечі.

Цікаві погляди на проблему сучасного вченого Г. Г. Дилигенського, котрий вважає: людство подолає загрозу самознищення шляхом переходу до антропогенної цивілізації Сьогодні ця цивілізація, вважає він, ще тільки народжується. її становлення і поширення у глобальних масштабах не є, зрозуміло, прямолінійним, спокійним, еволюційним процесом. їй ще треба подолати опір попередніх цивілізацій, зокрема техногенної, ще дуже міцної у всіх існуючих суспільствах, рецидиви агресивного національного шовінізму, класових та інших традиційних конфліктів⁴. Цей перехід знаменує початок зовсім нової історії, тієї, де центральну роль будуть виконувати не держави, класи та партії, не війна і соціальні конфлікти, а сама людина, розвиток людської особистості та відносини між людьми. Боротьба людських пристрастей, думок та емоцій, охоплюючи цей розвиток, можливо, буде створювати колізії, не зв'язані із загрозою людському життю і його свободи, але вони будуть не менш гострі та драматичні, ніж ті, які знала попередня історія.

Однак, найважливішим, є зміна свідомості людини. Кожна людина повинна розуміти, що не тільки ядерна, а будь-яка війна може призвести до знищення всього роду людського. Ця зміна у свідомості людей можлива тільки з поширенням інформаційного поля, яке в свою чергу детермінується соціально-політичним прогресом в напрямі все більшої гуманізації та демократизації всього людства, а з іншого — залежить від науково-технічного розвитку суспільства. При цьому названі сторони діалектично взаємозумовлені і тільки діалектика цих процесів може привести до мирного співіснування держав.

Друга глобальна проблема, що виникла перед людством — екологічна. Внаслідок бурхливого розвитку науково-технічного прогресу у другій половині XX ст. у сотні разів збільшилося техногенне навантаження на навколишнє середовище. Катастрофічно зменшилась кількість лісів і родючих земель, швидкими темпами вичерпуються запаси природних ресурсів, зростає дефіцит чистої води. Загрожуючих масштабів досягнув «парниковий ефект», зменшення озонового шару тощо.

Небезпечне екологічне становище склалося і в Україні: Чорнобильська трагедія, проблеми Чорного та Азовського морів, загибель тисячі річок. У катастрофічному стані перебуває атмосфера України. Природні ландшафти Донбасу, Придніпров'я, Криворіжжя та Прикарпаття перетворені у промислові комплекси зі шкідливими для здоров'я людини відходами.

Виступаючи суб'єктом у відносинах з природою, людина разом з іншими живими організмами, уже як об'єкт, відчуває на собі негативні наслідки своєї ж діяльності, результатом чого можуть бути різні патологічні зміни в організмі самої людини. Таким чином, зв'язок у системі «людина-природа» має зворотній характер. І яким би незалежним вважало себе людство від природної стихії, ця незалежність буде завжди відносною і передбачатиме відповідний рівень єдності суспільства і природи. З цього погляду екологічна проблема виникла не раптово, а назрівала впродовж довгого періоду. Адже трудова діяльність людини, спрямована на перетворення навколишнього середовища, у певний історичний момент створює специфічну ситуацію, що залежить від рівня суспільного розвитку і стану природного середовища. Джерелом будь-яких екологічних дисбалансів у всі часи були негативні наслідки взаємодії суспільства і природи. Як тільки людина починає ігнорувати закони природи, остання, в свою чергу, відповідно реагує на ці перетворення, у багатьох випадках несучи серйозну загрозу для життя людини.

На початку становлення людського суспільства екологічні кризи мали локальний, або регіональний характер. Якщо змінювалися природні умови і життя на даній території ставало неможливим, то люди освоювали нові землі, або, лишаючись на тій самій території поступово пристосовувались до нових умов. За сучасних умов демографічна ситуація настільки складна, що виключає можливість будь-яких великомасштабних міграційних дій. Тому йдеться про глобальний характер екологічної проблеми, формування нового екологічного мислення, нової екологічної культури, відношення до навколишнього природного середовища, яке б допомогло подальшому прогресові людства і водночас не призвело б до загибелі цього середовища.

Інтенсивний розвиток промисловості на початку XIX ст. швидко і у великих масштабах втягнув людство у природоперетворюючу діяльність. Стають явними не тільки позитивні, а й негативні наслідки науково — технічного прогресу.

Ще В. І. Вернадський (1863—1945 рр.) попереджав, що тільки людина повинна взяти на себе відповідальність за розвиток біосфери і цим забезпечити своє майбутнє. Він обґрунтував ідею переходу біосфери в ноосферу, яка створюється передусім людською діяльністю, розвитком науки. Людям необхідно враховувати закономірності еволюційного розвитку біосфери, не порушувати рівноваги та стабільності процесів у біосфері, інакше це може призвести до загибелі всього живого.

Але, якщо в XIX—на початку XX ст. негативні наслідки розвитку науково-технічних досягнень мали локальний та регіональний вплив на природне середовище, то наступна хвиля науково-технічної революції продемонструвала глобальні масштаби екологічної кризи. І зразу ж вчені — футурологи висовують концепцію врятування людства через повернення до первісних форм господарювання, до збереження природи у її початковому вигляді, повернення до пройдених історичних форм соціальної організації. По суті, це були заклики відмови від досягнень нашої цивілізації, насильницької дезурбанізації, припинення науково-технічного прогресу.

Важливу роль у розв'язанні багатьох екологічних проблем виконує Римський клуб (міжнародна організація, створена у 1968 р. за ініціативою А. Печчеі). Хоча багато прогнозів учених, котрі входять у цю організацію, мають песимістичний характер, все ж діяльність Римського клубу впливає на розв'язання багатьох міжнародних проблем, які тим чи іншим чином стосуються безпеки всього людства. Ця впливова організація намагається об'єднати зусилля вчених, політиків, суспільних діячів, щоб зберегти навколишнє середовище для прийдешніх поколінь, розробити програми і рекомендації, які допомогли б людству вийти з кризових ситуацій. Цікаві концепції, запропоновані представниками цього клубу, зокрема «межі росту», «нового гуманізму» та «органічного росту». Вони передбачають помірну експлуатацію природних ресурсів землі та людських сил, відвернення руйнівного впливу на природне середовище відходів промислового виробництва, вдосконалення моральних засад сучасної людини тощо.

Чільне місце у розв'язанні екологічних проблем сучасності посідає екологічна освіта й екологічне виховання як основні засади формування екологічної культури.Екологічна освіта повинна надати людині відповідну суму знань про закони природного розвитку та усвідомити своє місце у цьому процесі. Екологічна освіта має безперервний характер і доповнюється обов'язково екологічним вихованням. Комплекс екологічного виховання формує не тільки екологічну свідомість, а передусім поведінку та дії людини на збереження і поліпшення природного середовища, прагнення до гармонії з ним і суспільством. Необхідно сформувати такий філософський світогляд, який би міг досягнути цілі — сформувати усвідомлення людиною свого місця в навколишньому середовищі і розуміння своєї ролі стосовно нього. Особливо важливо у сучасних умовах навчити кожну людину вміти відповідати за наслідки своїх дій, розуміти і відчувати, що вона є частинкою природного середовища і від неї залежить, як буде діяти система «суспільство-людина-природа».

Третьою глобальною проблемою є запобігання виникненню нових епідеміологічно небезпечних хвороб: СНІДу, туберкульоз тощо.

Зокрема, у нашому суспільстві існує ряд соціальних проблем, пов’язаних із ВІЛ, і більшість із них виникає через нестачу інформації про вірус, дискримінацію ВІЛ-позитивних людей у суспільстві і недостатній державній підтримці.

Внаслідок дискримінації багато людей бояться пройти тестування на ВІЛ або розкрити свій ВІЛ-статус, що значно обмежує їх можливості отримати відповідне та своєчасне лікування. ВІЛ-позитивним українцям, які повідомляють про свій статус, часто відмовляють у наданні медичних та соціальних послуг, особливо коли вони належать до груп високого ризику, у тому числі споживачів ін’єкційних наркотиків тощо.

Зараз в Україні функціонує мережа центрів профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом, але їх недостатньо, щоб надати послуги всім, хто цього потребує. Окрім того, вони здебільшого розташовані в обласних центрах, і люди з невеликих населених пунктів не мають можливості отримати належну допомогу.

Гострою проблемою залишається надання допомоги ВІЛ-позитивним дітям. Інфраструктура надання медичних послуг дітям, що живуть з ВІЛ/СНІДом, є недосконалою: немає національного центру для лікування дітей, істотно обмежено можливості їх ранньої діагностики (до 18 місяців); у більшості медичних установ відсутнє сучасне обладнання та препарати для лікування опортуністичних захворювань. В центрах СНІДу немає посади педіатра, у той час як спостерігаються непоодинокі випадки, коли медичні працівники в поліклініках, через позитивний ВІЛ-статус дитини, відмовляють у наданні їй медичної допомоги.

В Україні бракує навчальних програм підвищення обізнаності з питань ВІЛ/СНІДу, які б фінансувалися державою. Недостатньо використовуються такі ефективні методи профілактики поширення ВІЛ як соціальна реклама на радіо та телебаченні, а також освітні програми у школах. Більшість існуючих інформаційних та освітніх кампаній з питань ВІЛ/СНІДу проводяться або фінансуються міжнародними донорськими та українськими недержавними організаціями.

Україна визнана найбільш постраждалою від ВІЛ/СНІДу серед країн Європи. За оцінками експертів, 1,4 % населення віком від 15 до 49 років інфіковані вірусом імунодефіциту. Діти в Україні також знаходяться під загрозою ВІЛ/СНІДу: з 1987 року близько 11 тис. дітей були народжені ВІЛ-позитивними матерями. Більше 80 % ВІЛ-позитивних людей в Україні - це молоді люди віком до 30 років. В той же час епідемія ВІЛ дедалі більше вражає жінок репродуктивного віку до 25 років.

ВІЛ/СНІД - це не проблема когось іншого, це проблема кожного. Боротьба зі СНІДом - це відповідальність за майбутнє поколінь кожного із нас. Тільки разом ми зможемо досягти змін і вирішення цієї проблеми. Одним із головних стратегічних завдань соціальної політики в Україні - розірвати коло замовчування навколо ВІЛ/СНІДу.

Четвертою глобальною проблемою сучасності є демографічна проблема. її актуалізація зумовлена соціально-економічними наслідками у зіставленні чисельності та структури населення різних регіонів і країн світу. Але проблема не стільки у швидкому рості чисельності населення, скільки у продовольчій проблемі, подоланні таких атрибутів сучасного світу, як голод, недоїдання, злидні. Ця проблема зацікавила вчених ще у XVIII ст., зокрема її розглядали Р. Уоллес, Д. Таусенд, Б. Франклін, Дж. Стюарт та ін. їх погляди на збільшення населення у майбутньому стали називати мальтузіанством — від імені автора цієї теорії Т. Р. Мальтуса (1766—1834 рр.). Англійський економіст і священик Мальтус доводив, що чисельність населення збільшується у геометричній прогресії, а засоби для проживання — в арифметичній. Основна причина цього — велика народжуваність, яка приводить до швидкого приросту населення і набагато швидше перекриває зростання виробництва, зокрема продуктів харчування. Щоб така тенденція у збільшенні народонаселення не прогресувала і не призвела до демографічного вибуху, Мальтус запропонував регулювати народжуваність шляхом зменшення кількості дітей у сім'ях незалежно від тих об’єктивних умов, які має дана сім'я, щоб прогодувати і виховати дитину. Ідею Мальтуса підхопили в оновленому вигляді представники неомальтизму, які в свою чергу взагалі запропонували відмовитись кожній сім'ї від того, аби мати більше, ніж одну-дві дитини і тим самим забезпечити лише біологічне відтворення населення.

Демографічну проблему намагаються розв'язати вже згадувані концепції «межі росту», «нового гуманізму» та «органічного росту». Згідно з цими концепціями, вихід з демографічної проблеми вбачається у переході людства до дво-тридітних сімей за принципом «нова людина — тільки на зміну померлої», у збереженні більш-меньш рівномірних рівнів народжуваності дітей у всіх регіонах планети тощо. Дані концепції переважно наголошують на біологічних методах розв'язання демографічної проблеми. Однак при цьому необхідно враховувати соціально-економічні, політичні, національні та інші відносини. Адже населення — це об'єкт і суб'єкт цих відносин, виробник і споживач матеріальних та духовних благ. Зрозуміло, що якісні та кількісні характеристики населення повинні тією чи іншою мірою враховуватися у розробці перспектив розвитку будь-якої держави, регіону чи всього людства загалом. Історичний розвиток населення — це втягнення мільйонів людей у вироблення культурних цінностей, прилучення до них. Відтворення населення — це не тільки біологічне відтворення, а й процес виховання, освіти, формування світогляду нового покоління, розвитку його творчого потенціалу. Необхідне чітке усвідомлення того, що демографічну проблему, так само як і інші глобальні проблеми, людство може подолати загальними зусиллями.

Література

1. Білявський Г, Падун М. Проблеми і завдання сучасної екології // Вісн. АН України.— 1993, № 3.

2. Прусов Е. Екологізація як спосіб збереження суспільства//Ойкумена.— 1991, № 6.

3. Вернадский В. И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетарное явление.— М., 1977, Ч. 2.

4. Дигиленский Г. Г. Конец истории или смена цивилизации? // Вопросы философии.- 1991, № 3.

5. Киселев Н. Н. Мировоззрение и экология.— К., 1990.

6. Кравченко С. М., Костицький М. В. Екологічна етика і психологія людини.—Львів, 1992.

7. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник.— Львів, 1991. Философия мира против идеологии войны.— М., 1988.