ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Європейський внутрішній ринок

Тема 17. Особливості інтеграційних процесів в Європі

План

1. Витоки процесу європейської інтеграції

2. Етапи становлення Європейського Союзу

3. Європейський внутрішній ринок

1. Витоки процесу європейської інтеграції

Історично перше інтеграційне угрупування виникло в Європі у 1957 р. На основі Римського договору об'єднались 6 країн: Бельгія, Голландія, Італія, Люксембург, Франція, ФРН. Спочатку об'єднання мало назву Європейське економічне співтовариство. З 1967 р. після злиття виконавчих органів трьох регіональних організацій - Європейського об'єднання вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергетики об'єднання отримало назву Європейські співтовариства. З 1 листопада 1993 р. після набрання чинності Маастрихтського договору (1992 р.) угрупування перейменовано в Європейський Союз.

Ці зміни в назві об'єднання відображали глибинні перетворення інтеграційних відносин, їх перехід від нижчого типу до вищого. В еволюції європейської інтеграції виділяють декілька етапів:

1) етап зони вільної торгівлі (1958-1967 рр.). Переваги цього типу інтеграції доповнено з 1962 р. узгодженням дій у сфері сільського господарства;

2) етап митного союзу (1968-1986 рр.). Реалізація його принципів супроводжувалась розширенням сфери узгоджених дій. Це - охорона навколишнього середовища, технологічний розвиток, наукові дослідження. Починається інтеграція у валютно-фінансовій сфері;

3) етап загального ринку (1987-1992 рр.). Згідно з Єдиним європейським актом, що набрав чинності 1 липня 1987 р., країни-учасниці усували останні фізичні, технічні та фіскальні бар'єри на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Від узгодження дій у деяких галузях перейшли до проведення єдиної політики. Тепер вона стосувалась також і соціальних та регіональних питань, галузей транспорту та енергетики. Економічна інтеграція була доповнена співпрацею у сфері зовнішньої та оборонної політики;

4) етап економічного союзу (з 1993 р. і до сьогодні). Відповідно до Маастрихтського договору про Європейський Союз (1992 р.) єдиний внутрішній ринок доповнився форсованим розвитком валютного союзу. У лютому 2002 р. введено єдину валюту ЄС - євро, створено єдиний Європейський центральний банк, сформовано єдиний економічний простір.

Управлінські органи ЄС:

1. Європейський парламент - представницький та консультативний орган ЄС.

2. Європейська рада, що складається з урядів країн-учасників. Це директивний орган ЄС.

3. Рада ЄС - міжурядовий орган ЄС. Збирається в міру необхідності вирішення конкретних питань на рівні міністрів.

4. Європейська комісія - наддержавний виконавчий орган ЄС.

5. Суд ЄС - верховна судова інстанція.

6. Палата аудиторів - слідкує за належним і законним управлінням бюджетом ЄС.

2. Етапи становлення Європейського Союзу

Інтеграційні відносини в Європі розвиваються не лише вглиб, але й ушир. Членом інтеграційного об'єднання має право стати будь-яка європейська держава, що дотримується демократичних принципів суспільного ладу. Внутрішнє законодавство держави-кандидата має бути приведено у відповідність до норм права ЄС. Крім того, необхідний високий рівень економічного розвитку, що відповідає середнім показникам ЄС. Наприклад, дефіцит бюджету не має перевищувати 3% ВВП, а державний борг - 60% ВВП. Рівень інфляції може перевищувати середній показник для трьох країн з найбільш низькими темпами інфляції лише на 1,5% тощо.

Процес розширення європейського регіонального об'єднання пройшов 6 етапів:

1) у 1973 р. до ЄС приєднались Великобританія, Данія, Ірландія;

2) у 1981 р. - Греція;

3) у 1986 р. - Португалія та Іспанія;

4) у 1995 р. - Австрія, Фінляндія, Швеція;

5) у 2004 р. - Угорщина, Польща, Кіпр, Мальта, Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина, Словенія;

6) у 2007 р. - Болгарія, Румунія.

Станом на 2010 рік 4 країни мають статус кандидатів у члени ЄС: Ісландія, Македонія, Туреччина і Хорватія. Інші держави Західних Балкан підписали угоду про стабілізацію та асоціацію, яка зазвичай передує заяві на членство. Чорногорія, Албанія і Сербія вже подали такі заяви (в січні 2007 р., квітні 2009 р., грудні 2009 р. відповідно).

На сьогодні Європейський Союз об'єднує 28 країн у 2013 році Хорватія стала членом ЄС) з населенням приблизно 500 млн. осіб. Вступ нових країн до ЄС збільшив його ресурсний потенціал і ринок збуту. Разом з тим це потребує від ЄС значних політичних та економічних зусиль і збільшує ризики нестабільності.

Європейський внутрішній ринок

На початку 90-х рр. ХХ ст. завершилось формування єдиного внутрішнього ринку ЄС. На європейському континенті з'явився економічний простір, у рамках якого економічним суб'єктам забезпечувались рівні умови конкуренції. Зниження витрат доступу на ринок посилює порівняльні переваги окремих регіонів, їх спеціалізацію, надає імпульс поділу праці і в результаті - змінює географічну структуру виробництва. Переміщення існуючих та створення нових виробництв змінює регіональні співвідношення попиту і пропозиції та створює нові ринкові ніші й тим самим стимулює економічне зростання.

Відповідно до Маастрихтського договору, предметом загальної турботи Європейського Союзу є економічна політика. Країни ЄС перейшли від часткової координації своїх дій у сфері господарського розвитку до політики економічної конвергенції. У 1996 р. Європейською Радою прийнято Пакт стабільності та конвергенції. Згідно з пактом, уряди країн ЄС мають дотримуватись критеріїв дефіциту держбюджету (не більше 3% ВВП) та збалансованого рівня державних доходів та видатків. За порушення критеріїв конвергенції передбачена система штрафних санкцій. Бюджетні видатки передбачаються лише на сільське господарство, інфраструктуру та регіональну політику шляхом створення спеціальних фондів. Рівень державного боргу фіксується у розмірі, що не перевищує 60% ВВП. Стабільність цін у рамках ЄС підтримується Європейською системою центральних банків шляхом регулювання короткострокових процентних ставок і проміжним регулюванням грошової маси.

У 2000 р. голови держав ЄС прийняли "Лісабонську стратегію", за якою Європейський Союз повинен стати найдинамічнішим співтовариством у світі, здатним до безперервного економічного зростання. Економічне зростання повинно здійснюватись шляхом інтенсивного введення нових технологій у сферах виробництва та послуг. План передбачає щорічні темпи зростання за період 2000-2010 рр. до 3% і створення до 2010 р. 20 млн. нових робочих місць. Економічне зростання має супроводжуватись підвищенням рівня життя громадян на основі єдиних соціальних стандартів.

Економічна криза 2007-2010 рр. внесла корективи до цього плану. Щорічні темпи зростання ВВП знизились і за прогнозами Європейського Центрального Банку будуть складати 1,6% у 2010 р., 1,4% у 2011 р.