ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття, предмет, принципи та функції цивільного права

Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права.

Цивільне право — це галузь права, що на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності учасників регулює особисті немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, які складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також охорони і захисту цих немайнових та майнових благ.

Предметомрегулювання цивільного права є:

1) особисті немайнові права, які поділяються на дві групи:

- особисті права, не пов'язані з майновими (життя, здоров'я, ім'я, таємниця особистого життя, таємниця листування, честь, гідність, ділова репутація, право на вибір роду занять і свободу пересування, право на мирні зібрання тощо);

- особисті права, пов'язані з майновими (права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі науки, літератури, мистецтва, винаходів, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, селекційних досягнень тощо);

2) майнові відносини, що випливають з підстав належності, користування і переходу майна (власності і товарообігу), які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Цивільні відносини, які єпредметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

1) Суб'єкти. Учасники цивільних правовідносин виступають стосовно один одного як юридично рівні суб'єкти, відокремлені один від одного в організаційно-правовому і майновому сенсі. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачено законом. Такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, не властивого цивільному праву.

Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав'язувати свою волю один одному, а тому їх відносини повинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно предмета, кількості, якості та ціни товару).

2) Характер зв'язку між суб'єктами. Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі.

3) Зміст. Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків.

4) Характер захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, в судовому порядку.

5) Особливість підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб'єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

Як випливає зі ст. 3 ЦК, принципами цивільного права (законодавства) України визнаються:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Це означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді іменують "суверенітетом особистості", вкладаючи в це поняття можливість індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві у системі цивільних відносин на власний розсуд. Тобто органи державної влади і самоуправління не повинні втручатися в приватне життя особи, визначати її місце в суспільстві, диктувати характер поведінки.

Конституція України гарантує недоторканність особистого і сімейного життя фізичної особи (ст. 32). Фізична особа має право на особисте життя. Вона сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять склад правопорушення, що підтверджено вироком суду, рішенням суду або постановою адміністративного органу.

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом. Цей принцип означає, що правова охорона власності забезпечується усім власникам, незалежно від її форм та видів. Водночас власник може бути позбавлений свого права (наприклад, у випадку реквізиції, конфіскації майна за вироком суду, вилученні майна, в інших випадках, передбачених ст.ст.350-354 ЦК).

Власність зумовлює і забезпечує майнову відокремленість суб'єктів цивільних правовідносин. Кожний учасник цивільного обороту, що додержується норм права, має бути впевнений у тому, що його право власності не буде порушено.

3) свобода договорівполягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від їх укладення) і визначати зміст останніх на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Цей принцип реалізується шляхом: а) вільного вибору контрагентів; б) вільного обрання виду договору; в) вільного формування умов, на яких договір укладається.

Цивільне право не передбачає вичерпного переліку договорів. Можливо укладення договору, який хоч і не передбачений законом, але такий, що йому не суперечить. Сторони договору є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору з урахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту.

4) Свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом, означає закріплення в законодавчому порядку загального правила про право зайняття підприємницькою діяльністю, а також установлення юридичних гарантій реалізації цього права.

Конституція України гарантує право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види й межі монополії визначаються законом (ст. 42).

Стаття 3 ЦК розмежовує підприємницьку діяльність, заборонену і не заборонену законом. Перша є правопорушенням і тому не належить до сфери цивільно-правового регулювання. Що ж стосується підприємницької діяльності, не забороненої законом, то право займатися нею є однією з важливих засад цивільного законодавства України. Не допускається адміністративне втручання в підприємницьку діяльність. Водночас керуючись інтересами публічними, держава за певних умов може регламентувати певні відносини (наприклад, обов'язковість ліцензування медичної діяльності).

5) принцип судового захисту цивільного права та інтересу. Цей принцип цивільного права ґрунтується передусім на положенні Конституції України, згідно з яким правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). При цьому судовий захист можливий як щодо тих цивільних прав, що прямо вказані у ЦК, так і стосовно тих, що випливають із норм Конституції чи іншого закону (постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").

Судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод фізичних осіб. Суд не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви або скарги, наприклад, на тій підставі, що її вимоги можуть бути захищені в іншому порядку.

Проте слід мати на увазі, що реалізація принципу судового захисту цивільного права та інтересу не означає встановлення вимоги звернення за захистом виключно до суду. Наприклад, згідно зі ст.ст.17-19 ЦК захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, нотаріусом, а також власними силами особи в порядку самозахисту. Спір про порушене цивільне право може бути вирішений також третейськими судами, які створюються за домовленістю суб'єктів відповідних цивільних відносин.

Конституція забезпечує кожному судовий захист його прав. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Держава чи органи місцевого самоврядування відшкодовують матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

6) вимога справедливості, добросовісності та доцільності цивільного права (законодавства) практично виявляється в установленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з повагою до прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

Функції цивільного права — це головні напрями його впливу на цивільні відносини з метою впорядкування останніх. Вони визначаються специфікою предмета і методу цивільного права, а також завдань (цілей), поставлених перед ним.

1) Інформаційно-орієнтаційна. Здійснюється ознайомлення суб'єктів цивільних відносин із концепцією прав людини (приватної особи), засадами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання в цій галузі тощо. Таким чином, відбувається орієнтація суб'єктів цивільного права на певний тип поведінки, усвідомлення ними своїх прав та обов'язків.

2) Виховна (запобіжно-виховна, превентивна). Полягає у вихованні поваги до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку тощо. Невиконання цивільним правом цієї функції може призвести до розмивання межі між правом і "неправом", до порушення одними суб'єктами цивільних відносин у процесі реалізації ними цивільних прав інтересів інших осіб, до зловживання цивільними правами тощо;

3) Регулятивна. Полягає в позитивному регулюванні цивільних відносин, наданні прав та обов'язків їх учасникам, встановленні правил поведінки суб'єктів цивільного права;

4) Захисна. Виконує завдання захисту цивільних прав та інтересів від порушень. Досягається ця мета шляхом передбачення правових засобів належного виконання цивільних прав та обов'язків та встановлення відповідальності за цивільні правопорушення тощо.

5) Уповноважувальна. Полягає в тому, що цивільне право створює нормативну базу – передумови для саморегулювання у сфері приватного права, визначає засади внутрішнього регулювання за допомогою угоди сторін цивільних відносин. Ця функція є специфічною цивілістичною функцією, оскільки лише в цій галузі учасники відносин можуть самі визначати для себе правила поведінки, фактично створювати нормативні акти локальної дії тощо.

Концептуальною основою зазначеної функції є відома ще римському приватному праву сентенція: "Дозволено все, що прямо не заборонено законом", яка протиставлялася і протиставляється нині положенню публічного права: "Дозволено лише те, що прямо зазначено в законі".

6) Компенсаційна. У процесі її виконання забезпечується можливість поновлення порушеного цивільного права та інтересу на еквівалентній основі. Наприклад, може бути відновлено майнове становище громадянина, право власності якого на певну річ порушено внаслідок її знищення. Відповідно до цієї статті шкода, заподіяна майну громадянина, підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в повному обсязі.

Ця функція також властива лише цивільному праву, оскільки в інших галузях мета поновлення порушеного права на еквівалентній основі, як правило, не ставиться. Наприклад, адміністративно-правові норми можуть виконувати функцію припинення правопорушення, навіть повернення учасників відносин у становище, яке існувало до правопорушення. Водночас майнові санкції, котрі застосовуються в цих відносинах, мають завданням покарати правопорушника, але не поновити майнове становище потерпілого. Натомість, у цивільному праві зменшення майна у порушника договірного зобов'язання або в особи, котра завдала шкоди іншій особі, практично завжди означає відповідне прирощення у майновій сфері потерпілого.