ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Множинні іменники не мають роду, не утворюють форм однини і не піддаються лічбі.

ГРАМАТИЧНІ ЗАСОБИ МОВИ. ІМЕННИК.

Морфологія як наука

Іменник

Родовий відмінок однини іменників другої відміни.

Морфологія (від гр. morphe – форма і logos – слово, вчення) – це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови.Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики – науки, що вивчає граматичну будову мови. Для морфології, як і для граматики в цілому, важливо граматичне значення слова. На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих розрядів слів.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови.

У сучасній українській мові 10 частин мови. Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки та звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні(прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка). Вигуки та звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

Самостійні частини мови виступають членами речення і можуть виконувати як властиву їм основну роль, так і неосновну, призначену для іншої частини мови. Наприклад, основні ролі іменника такі:

підмет (у називному відмінку);
додаток (у непрямих відмінках).

Але іменник може бути також:

означенням замість прикметника (зошит з паперу – який?- паперовий зошит);
обставиною, хоч ця роль є основною для прислівника (прийшов ранньою порою – коли?- повернувся вранці);
присудком (хоч ця роль властива дієслову) у сполученні з дієслівною зв'язкою (Олег став учнем).

Службові частини мови членами речення не виступають і виконують тільки граматичну роль у поєднанні з самостійними частинами мови.

Розряди частин мови за значенням (лексико- граматичні розряди)- це об'єднання слів у групи (у межах однієї частини мови) за якимись параметрами. Наприклад, у межах іменника виділяються такі групи слів:

власні і загальні;
конкретні і абстрактні;
назви істот і неістот;
збірні;
речовинні.

Морфологічна ознака – це характеристика певної групи слів, яка визначає зміну граматичних форм цих слів або слів, що від них залежить. За морфологічними ознаками слова усіх частин мови поділяються на змінювані і незмінювані. До змінюваних належать іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. До незмінюваних належать прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук.

Іменник

Іменник – частина мови, яка називає предмет і відповідає на питання хто? що?

Кожний іменник (крім множинних) належить до одного з трьох родів: чоловічого (вітер, дуб, вепр), жіночого (осока, дошка, доля), середнього (море, поле, повідомлення).

Належність іменників до роду визначають:

1) лексично, за значенням – він, вона, батько, мати;

2) морфологічно, за закінченнями (Хортиця – жіночий рід, черговий – чол. рід, контрольна – жіночий рід);

3) за суфіксами (поет – поетеса, студент – студентка, учитель – учителька, викладач – викладачка, працівник – працівниця, директор – директриса, заєць – зайчиха). Слова на зразок директорка, викладачка є неофіційними, і в документах їх не вживають;

4) синтаксично, за зв’язками з іншими словами: повідомив Мороз, повідомила Мороз.

Існують іменники подвійного роду, які можуть позначати осіб і жіночої, і чоловічої статі. До них належать:

а) іменники, які мають закінчення жіночого роду, але можуть стосуватися осіб жіночої і чоловічої статі: нероба, нікчема, невдаха, нездара, недотепа, сирота, каліка, ненажера, замазура, базіка, гультіпака, плакса, скнара, нахаба, забіяка, непосида, бідолаха, сіромаха, трудяга, роботяга. Він такий білоручка. Вона така білоручка.

б) іменники, які мають закінчення середнього роду, але можуть стосуватися осіб жіночої і чоловічої статі: ледащо, мазило.

Назви професій, посад (директор, професор, адвокат, доцент, викладач, архітектор, президент, посол, психолог, воєвода, отаман), які можуть стосуватися чоловіків і жінок, граматично належать до чоловічого роду. Така норма склалася історично, оскільки раніше жінки не могли обіймати таких посад.

Щодо осіб жіночої статі іноді використовують співвідносні форми жіночого роду, але вони є нормою літературної мови лише для небагатьох професій, що їх традиційно вважають жіночими (лікарка, вчителька, стюардеса, прибиральниця, швачка). Решта мають відтінок розмовності, їх вживання в офіційному спілкуванні обмежено. Тому як щодо осіб чоловічої, так і щодо осіб жіночої статі вживають назви чоловічого роду: доцент Світлана Пономаренко, завідувач лабораторії Любов Волошин, геодезист Надія Ткачук.

При цьому виникають труднощі із узгодженням слів у реченні, оскільки потрібно поєднати в одній фразі два іменники різних родів, які стосуються тієї самої особи. У реченні Молодий професор Оксана Ярославівна Вербицька читала нам лекцію з інформатики дієсловоузгоджують у роді з іменем або прізвищем, а прикметник – з назвою професії.

Рід іменників в українській мові не завжди збігається з родом подібних іменників в російській мові. Іменники біль, степ, кір, Сибір, дріб, насип, накип, тюль, степінь, ступінь, нежить – чоловічого роду; путь – жіночогороду.

Рід відмінюваних іменників визначають за системою відмінювання (хлоп’я, дівча – середній рід, Хортиця – жіночий рід, Київ – чоловічий рід).

У незмінюваних іменниках іншомовного походження:

а) у назвах осіб рід визначаємо за належністю до статі: леді, мадам – жіночого роду, месьє – чоловічого роду;

б) назви тварин переважно чоловічого роду: поні, шимпанзе, кенгуру, фламінго, але цеце (муха) – жіночого роду;

в) назви неістот, предметів – середнього роду: інтерв’ю, кіно, резюме, журі, фойє, таксі;

г) назви рослин здебільшого середнього роду: алое, каланхое;

ґ) у власних географічних назвах рід визначаємо за родовим поняттям: Оріноко – річка, жіночий рід; Баку – місто, середній рід; Капрі – острів, чоловічий рід;

д) рід абревіатур визначаємо за головним словом словосполучення, від якого утворено абревіатуру: ЦВК – Центральна виборча комісія, жіночий рід; СБУ – Служба безпеки України, жіночий рід; АТС – автоматична телефонна станція, жіночий рід; НБУ – Національний банк України, чоловічий рід.

Однак, якщо абревіатура відмінюється, то рід визначаємо за системою закінчень: ЖЕК, ЖЕКу, ЖЕКу, ЖЕК, ЖЕКом, у ЖЕКу (чоловічий рід).

Категорія числа

Більшість іменників в українській мові мають однину і множину: книжка – книжки. Під впливом російської мови іноді неправильно утворюють форми множини: директора, шофера, тренера, інструктора замість директори, шофери, тренери, інструктори.

Існують іменники, які вживають тільки в однині, та іменники, які вживають тільки в множині.

Тільки в однині вживають:

а) власні назви – Київ, Чорне море, Тарас Григорович Шевченко, Волинь, Прип’ять;

б) назви збірних понять, сукупностей однорідних осіб або предметів, що мисляться як одне ціле – приладдя, студентство, рідня, піхота, селянство, молодь, листя, худоба, мишва;

в) збірні поняття рослинного походження – колосся, збіжжя;

г) назви металів, хімічних речовин, матеріалів, елементів – золото, срібло, кисень, чай, молоко, віск, сметана, клей, мазут, олія, чорнило, водень, вуглець, фосфор, глина, яшма. Деякі іменники з цієї групи на означення сортів даної речовини можуть утворювати множину: чаї першого сорту, синтетичні оливи, мінеральні води, цілинні землі, піски;

ґ) назви овочів, зерна, трав, ягід – малина, картопля, осока, очерет, жито. Від деяких слів цієї групи утворюється множина на позначення посівних площ, сортів: піднялися пшениці, жита, ячмені;

д) абстрактні назви, що позначають якості, властивості, дії, стани, почуття – щастя, краса, висота, бадьорість, сміливість, нудьга, доцільність, читання, програмування, телебачення, ходьба, жовтизна, лагідність, височінь, доброта. Деякі з цих іменників, набуваючи значення конкретності, можуть мати форми множини: висоти науки, глибини моря.

Іменники, які вживають тільки в однині, не мають форм множини: письмове приладдя, а не письмові приладдя.

Тільки в множині вживають:

а) деякі географічні назви – Карпати, Альпи, Сокільники, Черкаси, Семигори, Суми, Заліщики, Сянки;

б) назви парних предметів – ножиці, обценьки, штани, ворота, сани, двері;

в) деякі іменники, які означають масу, речовину (дріжджі, парфуми, вершки, дрова);

г) деякі іменники, які означають відходи – помиї, покидьки;

ґ) назви проміжків часу, подій, ігор – канікули, піжмурки, жнива, посиденьки, побігеньки;

д) назви обрядів – хрестини, іменини, оглядини, заручини, обжинки, але похорон;

е) емоції, переживання – радощі, гордощі, заздрощі;

є) назви сукупностей предметів – гроші, фінанси, витрати, копалини.

Множинні іменники не мають роду, не утворюють форм однини і не піддаються лічбі.