ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Видобування природного газу

1 2 3 4 56

Газова промисловість – наймолодша галузь паливної промисловості України, яка сформувалась у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. Основним напрямом ефективного використання природного газу, крім комунально-побутового сектора і широкого переведення на нього автотранспорту, є нафтохімічний, де як продукт одержують синтетичні матеріали. З однієї тонни рідких вуглеводнів можна одержати 600-700 кг нафтохімічної сировини, вартість якої в багато разів перевищує ефект використання його як палива. На комунально-побутові послуги витрачається близько 17 млрд м³газу, а на виробництво електроенергії - майже 34 млрд м3газу на рік.

Супутні гази, які є на ряді невеликих нафтових родовищ, - дуже цінна сировина для промисловості органічного синтезу. З них на газобензинових заводах одержують бензин. Певну роль у паливному балансі відіграє утилізація промислових газів і виробництво штучного газу з твердого палива. В Донбасі (Лисичанськ) ведеться підземна газифікація вугілля.

Родовища горючих газів:

- власне газові, в яких скупчення газів не пов’язане з іншими корисними копалинами;

- газонафтові, де газоподібні вуглеводні розчинені в нафті або знаходяться над нафтовим покладом;

- газоконденсатні, в яких газ збагачений рідкими вуглеводнями. Добування горючих газів включає їх видобування з землі, збирання, облік, підготовку до транспортування споживачу.

Газ, як і нафту, видобувають із землі через мережу свердловин. Оскільки він знаходиться в земних надрах під високим тиском, для його добування застосовують, як правило, фонтанний спосіб. Щоб газ почав надходити на поверхню, достатньо відкрити свердловину, пробурену в газоносному пласті. При вільному витіканні газу нераціонально витрачається енергія пласта, можливе руйнування свердловини. Тому на головці свердловини встановлюють штуцер (місцеве звуження труби), обмежуючи надходження газу. Розробка газового покладу триває 15-20 років, за цей час видобувається 80-90 % запасів.

Газ, що надійшов із свердловини, безпосередньо на промислі підготовляють до транспортування. З нього видаляють механічні домішки, водяні пари, важкі вуглеводні, в разі необхідності очищають від сірковмісних сполук.

Склад природного газу:суміш легких вуглеводнів (С₄Н₁₀, С₃Н₈, С₂Н₆, СН₄), азот, вуглекислий газ, сірководень, інертні гази. Він накопичується в пористих земних породах на глибині від 0,9 до 1,5 км і більше.

Природний газ є найбільш економічним видом палива. Собівартість добування 1 т природного газу (в перерахунку на умовне паливо) в кілька разів нижча за собівартість вугілля і нафти. Капіталовкладенння на 1 т природного газу значно нижче, ніж на 1 т вугілля та інших видів палива. Газ зручний також для транспортування.

Горючі гази - це паливо, видобуте з надр землі (природні гази) чи добуте способом газифікації твердого палива (штучні гази) або ж як побіжний продукт при різних виробництвах (газ доменних, коксових та інших печей).

Для транспортування газу на значні відстані будують магістральні газопроводи, довжина яких досягає іноді 1500 км і більше. На газопроводі встановлюють кілька станцій для перекачування, де газ стискують у компресорах до 20-50 МПа. У центрах споживання газ надходить у газову сітку. Газова сітка складається з розподільника газопроводів, призначених для розведення газу по місцях споживання; регулювального обладнання, яке забезпечує постійний тиск газу в трубопроводі, газосховищ, або газгольдерів, що вирівнюють добові коливання споживання газу.

Залежно від тиску, під яким газ переміщається в трубопроводі, вирізняють трубопроводи високого (понад 1 МПа), середнього (до 1 МПа), низького (до 20·103 Па) тиску. Для постачання газом жител, віддалених від міських газових сіток, а також деяких типів автомобілів, застосовують балони із зрідженим або стиснутим під великим тиском газом.

Нафтові гази поділяють на жирні, збагачені пропаном і бутаном, і звичайні. Останні мають значну кількість легкої пари вуглецю, що входить до складу бензину, але бувають і сухі, які мають переважно метан. У нафтовій промисловості також добувають велику кількість газів, які створюються при крекінгу, піролізі та інших процесах переробки нафти. Ці гази завдяки високому вмісту в них вуглеводнів використовують головним чином для хімічної переробки. Їх виділяють із нафти при сепарації — з 1 т нафти отримують від 1 до кількох тисяч м3нафтових газів.

Штучні гази, добуті внаслідок газифікації палива, менш калорійні, а тому транспортувати їх на великі відстані недоцільно. Ці гази подають на відстань не більш як 300 км.

Газогенераторна установка - це сукупність агрегатів, за допомогою яких з твердого палива добувають горючі гази, що є сировиною для ряду хімічних виробництв або паливом для установок, в яких безпосередньо застосувати тверде паливо неможливо (мартенівські печі, двигуни внутрішнього згоряння). Газифікація твердого палива відбувається в газогенераторних установках при нагріванні до високої температури і відсутності кисню. Газогенераторні установки бувають стаціонарні і транспортні.

У стаціонарних газогенераторних установках горючі гази добувають для двигунів внутрішнього згоряння, теплових електростанцій і різних промислових установок (мартенівських і ковальських печей, котелень та ін.).

Транспортні газогенераторні установки встановлюють на автомобілях, тракторах, мотовозах та ін.

Особливе місце серед процесів газифікації займає спосіб перетворення вугілля на газ під землею, на місці його залягання. При такому способі газифікації шахтне видобування вугілля можна замінити безпосереднім перетворенням вугілля на газ. Спосіб підземної газифікації вугілля вперше був запропонований у 1888 р. Д.І. Менделєєвим.

Основні споживачі газу в Україні:

- промисловість (біля 47 %),

- електроенергетика (біля 29 %),

- побутові потреби (18 %) та ін.

Основні імпортери газу в Україну:

Росія і Туркменистан. Постачальниками газу в Україну в перспективі можуть стати Іран, Ірак – на Близькому Сході, Нідерланди і Норвегія - в Європі, Алжир та Лівія - в Африці.

Видобування торфу

Торф’яна промисловість України є однією з найдавніших галузей паливної промисловості.Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф використовується як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну та ін. У північній частині України розташовано понад 2500 родовищ торфу. Його загальні запаси перевищують 2,2 млрд. т. Найбільші значні поклади торфу мають Волинська (0,46 млрд т), Рівненська (0,36 ), Чернігівська (0,28), Київська (0,27) та Львівська (0,22) області. Є торф у Тернопільській, Сумській та Полтавській областях. Серед найбільших торфових родовищ України - Ірдинське (розробляється), Бучанське, Занглайське (розробляється), Наданчагівське, Шостківське, Брюховицьке та ін.

Торф належить до викопного палива і є продуктом неповного розкладу відмерлих рештків болотяних рослин в умовах підвищеної вологості. Вік торфу може бути від кількох сотень до кількох тисяч років. Торф залягає на глибині 1-2,5м і в окремих випадках – 9-10 м. Торф буває луговий, моховий і боровий.

Торф добувають механізовано, фрезерним або гідравлічним способом.Фрезерний найпростіший і найдешевший спосіб видобування торфу у вигляді дріб’язку.

Добування торфу фрезерним способом зводиться до фрезерування торф’яної маси на глибину 10-12 мм на заздалегідь висушеному торф’яному полі, сушіння торф’яного дріб’язку в польових умовах полягає у ворушінні шару дріб’язку на торф’яних покладах (2-3 рази на день) спеціальними ворушилками. Складають висушений торф’яний дріб’язок спочатку у валки спеціальними волокувачами, а потім у штабелі спеціальними машинами.

Цикл робіт, пов’язаний з фрезеруванням, ворушінням і підбиранням висушеного торфу, триває близько двох днів.

Гідравлічний спосіб торфодобування полягає в тому, що торф’яний масив перетворюється напором водяного струменя у в’язку торф’яну масу, яку потім насосами відкачують по трубопроводах на суходіл, де її сушать.

На ділянках торфодобування заздалегідь будують канави для підведення води, видаляють пеньки, підводять залізничну колію для крана, укладають трубопроводи та ін..

Торф’яну в’язку масу торфосос відкачує і подає по трубопроводах у резервуар. З резервуара спеціальними насосами торф’яна маса нагнітається по магістральних трубопроводах і виноситься на суходіл для розливання і сушіння. Залита на полі торф’яна маса протягом кількох днів сохне і утворює торф’яний покрив завтовшки 90-110 мм з вологістю 84-90 %. Висушування протягом 60-65 діб.

1 2 3 4 56