ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Нафтопереробна промисловість України

Світове споживання первинних енергоносіїв зростає. У 1998 р. воно досягло 8477,4 млн. т. (в Україні – 133,7 млн.т), у тому числі частка нафти складає 40,0% (в Україні – 10,7 млн.т), природного газу - 23,8 % (в Україні – 46 млн.т), вугілля – 26,2% (в Україні – 27,5 млн.т), ядерного палива – 7,4% (в Україні – 14,5 млн.т), гідроенергії – 2,6% (в Україні – 1,0 млн.т). Обсяг переробки нафти у світі складає близько 3,5 млрд. т на рік. Для країн, які розвиваються, особливо в Китаї та Індії, спостерігається зростання темпів приросту переробки нафти, у той же час в країнах заходу спостерігається стабілізація і навіть деяке зниження обсягів переробки, у тому числі в США – на 4% (переробка 854 млн. т, або 24,9% від світової), в Японії – на 2% (258 млн. т, або 7,5%), в Німеччині – на 5% (16 млн. т, або 4%), у Франції – на 22,7% (92 млн. т, або 2,7%). В СНД економічна криза супроводжувалася суттєвим зниженням обсягів переробки нафти (з 419 млн. т у 1978 р., або 52,5%, у тому числі в Україні з пікового рівня 62 млн. т у 1989 р. – до 10,4 млн. т у 1999 р.).

З урахуванням світового зростання споживання нафтопродуктів (3214,1 млн. т у 1992 р., 3710,3 млн. т – у 2002 р., або на 15,4%, у тому числі світлих – на 20,6%), інвестиції в нафтогазовий сектор збільшилися до 204,8 млрд. дол. у 1999 р. За напрямками використання інвестицій розвідка і добування складають 56,1%, нафтопереробка, нафтохімія – 21,3%, маркетинг – 9,9%, транспортування нафти і нафтопродуктів - 7,7%. У світовій нафтовій промисловості домінують 15 великих компаній (“Shell”, “BP+AMOCO”, “Chevron” та ін.), котрі одночасно займаються пошуком нафти, її добуванням або імпортом, мають власні нафтопереробні заводи, складські бази, мережу заправних станцій. Це дозволяє їм отримувати прибуток на кожній ділянці своєї діяльності і концентрувати кошти на інвестиції.

Україну не можна віднести до потужної нафтодобувної держави (за радянських часів добувалося близько 10-14 млн. т. на рік), але у зв’язку з тим, що традиційно нафтопереробна промисловість розташовується в районах найбільшого споживання нафтопродуктів, наша держава має невелику кількість нафтопереробних заводів, з яких найбільшими є Лисичанський, Кременчуцький і Херсонський. Нафтопереробні заводи України постачаються головним чином російською і казахською нафтою. Так, Херсонський нафтопереробний завод (“Херсоннафтопереробка”) отримує близько 90% казахської нафти. Потреба в нафтопродуктах нашої держави складає 15 млн. т, у той час як нафтопереробні заводи спроможні переробити близько 13 млн. т нафти на рік. У 2002 році “Херсоннафтопереробка” переробляв на місяць близько 200 тис. т нафти.

Напрямки реструктуризації нафтової і нафтопереробної промисловості України визначені державними програмами “Нафта і газ України, 1992 – 2010 рр.” і “Національною енергетичною програмою України до 2010 р.” Однак внаслідок відсутності інвестиційних ресурсів реалізація програм загальмувалась, а багато з їхніх положень (зокрема, прогнозовані обсяги переробки нафти) не відповідають економічній ситуації, що реально склалася в Україні. Так, до 2000 р. спостерігався занепад нафтового господарства, котрий полягає в скороченні власного добування нафти до 2,6 млн. т, зниженні обсягів її імпорту до 1 млрд. дол., падінні рівню використання потужностей нафтопереробних заводів до 22% у 1999 р., низькою у порівнянні з західними країнами глибині переробки нафти (65 проти 80-90%). Внаслідок негативних тенденцій задоволення потреб України в нафтопродуктах за рахунок національного виробництва знижувалось і по бензину склало 59%, дизпаливу – 70%, мастильним матеріалам – 30%.

У зв’язку з необхідністю корегування Національної енергетичної програми в Інституті біоорганічної хімії і нафтохімії НАН України була уточнена потреба у нафті і нафтопродуктах на період до 2010 р. Згідно з цим потреба у нафті у 2005 р. складе 19, а у 2010 – 25,3 млн. т., у нафтопродуктах, млн. т:

	2005 р.	2010 р.
бензин	5,3	5,6
дизпаливо	7,7	9,8
мастильні матеріали	0,517	0,629

Виходячи з поправок Мінекономіки до Національної енергетичної програми, у 2010 р. буде добуто 5,3 млн. т нафти замість 7,5, як передбачалось раніше. Для задоволення потреби України в нафті її імпорт потрібно збільшити до 20 млн. т. Дані щодо розвіданих запасів нафти, які опубліковані, суперечливі: у відповідності з Національною енергетичною програмою вони складають 900 млн.т, за даними міжнародного агентства з енергетики – 236 млн.т. Ефективність використання запасів нафти в Україні мала. У порівнянні з піковим обсягом добування нафти, котрий у 1972 р. сягнув 14,4 млн.т, у подальшому відбувалося його падіння (до 2 млн.т у 2000 р.).

Сьогодні вся імпортована нафта поступає в Україну по нафтопроводу з Росії. У 1999 р. з переробленої в нас нафти частка української склала 21,7%, російської – 65,2%, казахстанської – 13,1%. Кращою з точки зору техніко-економічних показників є переробка більш якісних українських нафт. Так, наприклад, на лисичанському нафтопереробному заводі (НПЗ) плата за переробку місцевої нафти складає 11-12 дол./т, російської – 13 дол./т, а вихід бензинів – 26 і 13,2% відповідно. У цьому зв’язку використання українськими НПЗ інших нафт, якість котрих вища, ніж російської і казахстанської, - алжирської, ангольської, нігерійської, норвезької та ін. – дозволило б без додаткових інвестицій збільшити виробку дефіцитних світлих нафтопродуктів.

В Україні існують об’єктивні умови для організації альтернативних поставок нафти з Ближнього Сходу, з Африки і Азербайджану. Практично не використовується Одеська нафтогавань, пропускна спроможність якої після реконструкції збільшилась з 15 до 24 млн. т. Досягнутої потужності достатньо для забезпечення нафтою Одеського і Кременчуцького НПЗ. Азербайджанська нафта може поступати на Херсонський НПЗ танкерами з Супси (до 1,7 млн. т/рік); для цього необхідно побудувати нафтопровід від Херсонської нафтогавані до НПЗ довжиною 12 км, що потребує інвестиції в розмірі 2 млн. дол., термін будівництва – 1 рік. В подальшому Херсонська нафтогавань і НПЗ можуть бути реконструйовані для збільшення потужності до 6 млн.т/рік. Діюча технологічна схема найбільш сучасного з українських НПЗ - Лисичанського - дозволяє ефективно використовувати азербайджанську нафту з глибиною переробки 66-67%. Транспортувати її можна морем до Одеської нафтогавані, а потім залізницею до Лисичанська. За даними Укрнафтохімпереробки, у 2000 р. переробка нафти в Україні склала 16,5 млн.т, у тому числі казахстанської – 6 млн.т. З цього обсягу на Лисичанський НПЗ поставлено 4 млн.т, на Херсонський НПЗ – 1,5 млн. т.

В наш час переважає давальницька схема переробки нафти, неефективна для виробництв. У 1999 р. 84,6% переробленої на українських НПЗ нафти належала давальцям. У цих умовах підприємства практично розпоряджаються 10% нафти, яку отримують у вигляді плати за послуги.

У кожній країні розвиток нафтопереробної промисловості має свої особливості, але загальними його рисами є підвищення ролі поглиблюючих і облагороджуючих технологічних процесів, економія енергоресурсів, автоматизація виробництв, створення екологічних технологій.

Активізуються роботи по розширенню виробництва нафтопродуктів з сировини, що відновляється. Так, в 12 країнах Євросоюзу випуск біобензинів і біодизпалив до 2020 р. повинен скласти 29 і 48 млн. т відповідно, або 23,9 і 24,4% загального споживання світлих нафтопродуктів. В усьому світі продовжуються розробки нового складу бензину, спрямованого на зниження забруднення повітря. З цією метою використовують кисневмісткі сполуки як компоненти змішування бензинів. Зараз у світі працює близько 250 таких установок з сумарною потужністю близько 40 млн. т. Крім того, у США інвестиційні проекти спрямовані на розширення процесів алкілування, ізомеризації, гідрознесірчення і гідроочищення. В країнах Західної Європи потужності гідрокрекінгу за 1995-1998 рр. зросли майже на 6 млн.т/рік.

Реструктуризація НПЗ України головним чином визначається зростанням потреби у дизпаливі (до 13,1 млн.т – у 2015 р. при 5,9 – у 1999 р.) і необхідністю скоротити імпорт бензину. Для покращання якості і збільшення виробництва бензинів планується розширення потужностей каталітичного крекінгу на 2,5 млн.т (11,8% від первинних процесів), будівництво нових установок ізомеризації потужністю 0,4 млн.т (6,4% від каталітичного крекінгу) і алкілування потужністю 0,7 млн.т (11% від каталітичного крекінгу). Крім того, для забезпечення відповідної якості бензинів вимогам екологічного законодавства доцільно побудувати установку по виробництву 360 тис. т/рік кисневмістких добавок. Для організації випуску дизельних палив у необхідних обсягах одним з пріоритетів є збільшення потужностей термічних процесів гідрокрекінгу на 2,5 млн. т (4,7% від первинних процесів), вісбрекінгу – на 3,2 млн. т/рік (6,0%), гідроочищення – на 1,5 млн. т. (2,8%), коксування – на 1 млн. т/рік (1,8%).

Особливої уваги заслуговує проблема забезпечення потреби у мастилах, імпорт котрих в Україну нараховує сотні найменувань на суму 200 млн. дол. на рік. Найважливішими напрямками тут є: регенерація відпрацьованих олив з метою додаткового одержання ресурсів (100 тис. т/рік); реконструкція діючого олійного блоку зі збільшенням його потужності по випуску синтетичних олив в обсязі 50 тис.т/рік; створення разом з іноземними фірмами модульних установок по змішуванню 40-50 тис.т/рік мастил широкого асортименту; організація заводу по виробництву 70 тис. т присадок та їхніх модифікованих форм у вигляді пакетів і композицій. Орієнтовні інвестиції у цей проект складуть 500 млн. дол.

Таким чином, основними напрямками розвитку нафтопереробної промисловості України є організація нових виробництв з сучасною технологією нафтопереробки та обладнанням для здійснення цих процесів, а також модернізація існуючих виробництв. Для успішного рішення цих задач до спеціалістів, зайнятих на НПЗ, пред’являються такі вимоги, як знання технології та обладнання, які використовуються на даному підприємстві і в даній галузі.