 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Правова природа договору управління майном
Договір управління майном
Загально-теоретична характеристика договору управління майном Поняття договору управління майном.У главі 70 «Управління майном» (статті 1029–1045 ЦК) український законодавець вперше в історії національної цивілістики закріпив договір управління майном як самостійний договірний тип і спосіб здійснення прав на чуже або власне майно з визначеною метою і в чужому інтересі. Передбачені зазначеною главою ЦК правила про договір управління майном не мають аналогів в попередніх актах вітчизняної цивільної кодифікації (зокрема, в ЦК УРСР 1922 та 1963 років). Стаття 1029 ЦК України містить поняття договору управління майном і передбачає можливість виникнення на підставі зазначеного договору двох видів прав управителя на отримане в управління майно: права управителя на чуже майно (власником майна, що перебуває в управлінні, залишається установник); або права довірчої власності (право власності на довірене майно переходить від установника до управителя). У ч. 1 ст. 1029 ЦК закріплено поняття договору управління майном, згідно з яким одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Договір управління майном є реальним або консенсуальним (у визначених законом випадках), двостороннім, оплатним, строковим правочином. Предмет договору управління становить не лише майно, передане в управління, але й вчинення управителем від свого імені будь-яких припустимих юридичних та фактичних дій, необхідних для управління майном в інтересах установника або визначеної ним третьої особи, з урахуванням обмежень, визначених договором і законом. Частина 2 ст. 1029 ЦК містить правило, згідно з яким договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя. Місце договору управління майном в системі цивільно-правових конструкцій. У ЦК України договір управління майном міститься серед договорів про надання послуг (глава 63 ЦК), для яких надання послуг невідривне від діяльності особи послугонадавача (управителя), оскільки корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце у договорах на виконання робіт, а полягає в самому процесі надання послуги. Договір управління майном є самостійним договірним способом (типом) цільового здійснення змісту права власності в чужому інтересі, якому притаманні підвищена довірливість та особливе значення особистості його учасників. Він відноситься до правових інститутів змішаного типу, який сформувався на стику речових і зобов’язальних прав, а тому одночасно володіє ознаками, характерними для різних груп прав. Мається на увазі, що відносини між управителем і його контрагентом-установником управління носять відносний характер. Проте, завдяки тому, що управитель здійнює щодо переданого майна делеговані його власником повноваження, відповідне правовідношення набуває риси абсолютного.
Правова природа договору управління майном Питання щодо правової природи довірчої власності є предметом наукових дискусій, що обумовило існування різних оцінок цієї конструкції. Основні відмінності і найбільш протилежні за оцінками точки зору полягають у відповіді на запитання: довірче управління майном є речовим правом чи зобов’язанням? З цього питання сформувалися і були висловлені чотири основні підходи стосовно проблеми регулювання інституту довірчого управління майном. Прихильники класичного підходу, слідуючи континентально-правовим традиціям, виступають виключно за зобов’язально–правову модель довірчого управління майном[1]. Прихильники речово–правового характеру довірчого управління майном[2] допускають використання в континентальному праві України речово–правової конструкції довірчого управління майном, яка є особливим різновидом обмежених речевих прав з елементами конструкції прав на чуже майно. Проміжну позицію займають вчені, які визнають його «зобов’язальним правовідношенням, що містить речові елементи»[3], наявність в довірчому управлінні майном окремих речових ознак (тобто, є «чисто відносними правовідношеннями, але з речовим елементом») або вважають його «особливим правом на чужу річ» чи «опосередкованим способом здійснення права власності»[4]. Схожої точки зору дотримується З. Е. Беневоленська,[5] С. І. Ковальов[6]. Окрему позицію займають вчені, які обгрунтовують, виходячи із діючих нормативних актів, паралельне існування довірчої власності і довірчого управління майном[7]. Нарешті, існує точка зору, згідно з якою права довірчого управителя на майно, передане в управління, не вміщується в дихотомію прав «речові – зобов’язальні». Ю. Б. Фогельсон відводить їм місце в групі прав «типу орендних»[8]. Зазначений компромісний підхід в розумінні природи цієї конструкції є найбільш виваженим, що є теоретичним підгрунтям пояснення виникненя з договору довірчого управління майном особливого, з речовим елементом, права на чужу річ, що не тягне за собою переходу права власності до довірчого управителя. У цьому випадку передача майна в довірче управління має розглядатися як спосіб передачі установником і наділення довірчого управителя власницькими повноваженнями щодо чужого майна, з урахуванням обмежень, визначених договором і законом, власник якого визначає мету довірчого управління, обсяг повноважень, які він передає, а також особу, в інтересах якої повинен діяти довірчий управитель[9]. За своєю сутністю титул довірчого управителя полягає в наділенні його повноваженнями, близькими до речово-правового титулу, обтяженого фідуціарним обов’язком здійснювати цей титул і діяти вивключно в чужому інтересі. Довірче управління майном є самостійним договірним типом (різновидом) права на чужу річ, обтяженого цивільно-правовим зобов’язанням з надання послуг і передачі майна. Довірче управління майном відноситься до групи змішаних правових інститутів, який не можна відносити ні до абсолютних (речевих), ні до відносних (зобов’язальних) прав, оскільки такий поділ майнових прав не відповідає повною мірою специфіці цієї конструкції, яка виникла і сформована на стикі абсолютних (речевих) і відносних (зобов’язальних) прав і одночасно володіє ознаками, притаманними різним групам. Мається на увазі, що відносини між довірчим управителем та його контрагентом-установником управління носять відносний характер. Проте завдяки тому, що довірчий управитель здійнює щодо переданого майна делеговані власником правомочності, відповідне правовідношення набуває риси абсолютного. З виникненням потреб і проблем правозастосування та формуванням стабільної судової практики буде визначено необхідність і можливість нормативного закріплення довірчого управління майном як специфічного права на чужу річ.
|
