ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Легка промисловість України

Україна з перших кроків своєї незалежності докладає всіх зусиль для побудови соціально зорієнтованої економіки європейського типу. Реалії часу свідчать, що задоволення преважної більшості потреб суспільства можливе лише за умови кардинального поліпшення стану справ у такому важливому секторі економіки, як легка промисловість.

На сьогодні легка промисловість - це 25 підгалузей, підприємства яких мають швидкий оборот капіталу, високу рентабельність виробництва. Слідом за продуктами харчування — це друга щодо потреб населення галузь.

Проте виробництво товарів не задовольняють потреб населення України. Тому слід збільшити випуск товарів і обсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей, зниження матеріаломісткості продукції, економічного витрачання всіх видів ресурсів, будівництва нових підприємств і їх філіалів у містах і селищах, які мають відповідні трудові ресурси. У промисловому комплексу України легка промисловість виробляє товари народного споживання і частково продукцію промислового призначення. В умовах соціальної переорієнтації економіки цій галузі належить ведуча роль у піднесенні рівня життя населення.

Легка промисловість України — це багатогалузевий комплекс, який на початку 90-х років мав 25 підгалузей і понад 500 тис. робочих місць. Вартість продукції, виробленої галуззю в 1990 р., оцінювалася сумою 15 млрд. дол., що забезпечувало понад 10% обсягів промислового виробництва і майже п'яту частину бюджетних надходжень України.

Внаслідок процесів, що відбувались в економіці країни, галузь пережила глибоку кризу, виробництво продукції скоротилось в 5—10 раз, частка її в загальному обсязі промислової продукції зменшилась до 1,6% і в бюджетних надходженнях не перевищила 0,8%, втрачено більше 250 тис. робочих місць.

В нашій країні наявні всі передумови для розміщення і розвитку легкої промисловості, яка охоплює текстильну (з бавовняною, вовняною, лляною та шовковою галузями), трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства котрих ,враховуючи хорошу транспортабельність готової продукції у розміщенні орієнтується переважно на наявність трудових ресурсів і сировини.Легка промисловість є однією з найбільш працеємних галузей господарства. Її трудопоглинаючий потенціал значним чином спрямований на жіночу частину трудових ресурсів.Легка промисловість розвивається в усіх районах України. Зокрема вона добре розвинена у Південному районі.Цей соціально вагомий сектор економіки орієнтований на кінцевого споживача. Потенціальні можливості підприємств легкої промисловості дозволяють виробляти широкий спектр товарів, здатних задовольнити увесь попит внутрішнього ринку. На підприємствах галузі, розташованих в усіх регіонах України, зосереджено близько 7% загальної чисельності промислово-виробничого потенціалу промисловості і 2,4% виробничих фондів.До легкої промисловості належать: текстильна (бавовняна, вовняна, шовкова, лляна), трикотажна, шкіряно-взуттєва, швейна, хутряна.У структурі легкої промисловості перше місце за обсягом виробництва посідає текстильна галузь, друге – швейна, третє – взуттєва.У галузі легкої промисловості функціонує понад 10 тис. підприємств, з них у текстильній промисловості – близько 2,5 тис., з виробництва готового одягу і хутра – близько 6 тис., шкіри і шкіряного взуття – близько 1,5 тис. Практично всі підприємства легкої промисловості приватизовані, а ті, що знаходяться у державній власності, становлять менше 1%.Водночас легка промисловість пов’язана з багатьма суміжними галузями і обслуговує весь господарський комплекс країни.Список лідерів внутрішнього ринку очолює багатопрофільний торгово-виробничий концерн «Текстиль-Контакт», основний вид діяльності якого полягає у виробництві і реалізації всіх видів тканин, штучного хутра, трикотажних полотен, прикладних матеріалів, фурнітури (понад 20 тис. найменувань). Виробництво такого різноманітного асортименту стало можливим завдяки великим бюджетним замовленням на бавовняні, шерстяні і напівшерстяні тканини, а також на речове і постільне майно відомчого призначення для ряду міністерств і відомств.Іншим об’єднанням з промисловим, науковим і фінансовим потенціалом, яке швидко розвивається, є корпорація підприємств «Текстиль-Україна» (зареєстрована в грудні 1999 р.). Її розвитку сприяють великі фінансові партнери з Росії. До складу корпорації входять 27 підприємств по всій території України, і на них виробляється практично весь асортимент продукції легкої промисловості. Провідна роль у завоюванні зовнішніх ринків збуту вже кілька років належить АТ «Україна» (м. Житомир), що поставляє свої вироби до Німеччини, Чехії, Словенії, Хорватії, Угорщини, Польщі; АОЗТ «Черкаський шовковий комбінат», який реалізує шовкові тканини до США, Данії, Чехії, Угорщини; ВАТ «Рівнельон».Виробництво якісно однакового товару в Україні й за кордоном може бути за різних конкурентних умов. Скажімо, в Україні існує певне законодавче поле — податкові норми, які впливають на ціну товаровиробника. Такі ж умови є і в наших зарубіжних конкурентів. Нині головним конкурентом української легкої промисловості є ринок Південно-Східної Азії. Якщо брати Західну і Центральну Європу, то за якістю наші товари не поступаються товарам цих країн, а за ціною конкурують з ними. Якщо ж брати країни Південно-Східної Азії, то за якістю їхні товари гірші за українські, проте за ціною конкурують з українськими товарами, бо мають значно нижчу вартість.Легка промисловість України - це одна з найбільш соціально значущих галузей промисловості, яка може надати велику кількість робочих місць для населення. Легка промисловість України могла б вирішити проблему зайнятості населення, проте чітко простежується тенденція спаду кількості осіб, працюючих в даній сфері. Якщо на початку 90-х років зайнятість становила 750 тис. осіб, то в 2009 році цей показник скоротився майже у 8 разів. Це пояснюється загальним кризовим становище галузі. Дешеві низькоякісні імпортні товари, низька конкурентоздатність, проблеми кредитування галузі, скорочення споживчого попиту, система оподаткування - все це призвело до занепаду галузі в Україні, а як наслідок і до скорочення зайнятості в легкій промисловості України.Тривожить ситуація на внутрішньому ринку країни. Їх практично заполонила продукція нелегального виробництва, яка ввезена без сплати мита, зборів, або ще гірше - контрабанда з країн з дешевою робочою силою та знецінені товари, що були у вжитку.За офіційними даними, офіційний імпорт продукції легкої промисловості становить 5 %. Проте більше 80 % продукції галузі потрапляють до України нелегально. Статистика показує, що річний оборот ринку одягу становить 500 млн дол. США (неофіційні дані обчислюються в 10 млрд. дол. США).В основному, ринок легкої промисловості України насичений продукцією підприємств Туреччини - 32 %, Китаю - 15 %, країни Балтії, Чехії, Польщі - 15 %, Росії, Білорусі - 9 %, вітчизняними товарами - 13 % та ін.Досить негативним залишається і той факт, що легка промисловість в Україні є малоприбутковою для пересічних працівників даної галузі. Тут середня місячна зарплата в 2 рази менша, ніж показник заробітної плати загалом по підприємствам промисловості.До країн, що здійснюють найбільш агресивну політику щодо експорту власних товарів легкої промисловості належить Китайська Народна Республіка. За даними митної статистики частка імпорту окремих товарів у загальних обсягах імпорту за 2011 рік з Китайської Народної Республіки склала:

Назва товару, код	Обсяги імпорту з Китаю
тис. дол. США	питома вага, %
Вироби із шкіри ( 4201-4205)	63 833	71,3
Хутро штучне та вироби з нього (4304)	1 124	63,6
Нитки та пряжа з хімічних волокон (5401-5406, 5508-5511)		25,1
Джути та волокна штапельні (5501-5507)		26,6
Тканини з хімічних волокон та ниток (5407-5408, 5512-5516)	39 107	21,5
Неткані матеріали (5603)	24 957	30,4
Полотна трикотажні (6001-6006)		15,5
Одяг трикотажний (6101-6114, 6116, 6117)	107 460	50,4
В тому числі одяг дитячий (6111)	2 544	50,0
Вироби панчішно-шкарпеткові (6115)	27 673	45,7
Одяг текстильний (6201-6217)	123 025	48,4
В тому числі одяг дитячий (6209)	2 330	62,6
Ковдри та пледи дорожні (6301)	10 829	88,0
Білизна постільна, столова, гардини, штори (6302-6303)	15 058	42,8
Інші вироби, мішки, брезент, навіси (6304-6308)	32 522	47,8
Взуття та частини взуття (6401-6406)	215 512	64,2
Головні убори (6501-6407)	7 346	68,6
Посуд столовий, кухонний з фарфору (6911)	8 038	62,9
Посуд столовий, кухонний з кераміки (6912)	18 640	94,3

Імпорт в Україну готових товарів легкої промисловості з Китайської Народної Республіки негативно впливає на виробничу діяльність вітчизняних товаровиробників.Із загального числа підприємств текстильної промисловості понад 140 здійснюють зовнішньоекономічну діяльність: експортують свою продукцію до країн Європи і СНД – в основному чоловічий та жіночий верхній одяг, костюми, блузки, сорочки, а також одяг промислового призначення, нижню білизну, рукавиці, рукавички. Структура експорту швейної галузі представлена на діаграмі.

Рис. 1- Експорт та імпорт швейної продукції в грошовому вираженні за 2010 р. (USD)

Найбільші поставки українського текстилю здійснювалися до Німеччини – 40%, до Франції – 9%, Польщі та Італії – по 7%, Нідерландів та Угорщини – 5%.

Експортно-імпортна ситуація в трикотажній промисловості трохи відрізняється від швейної.

Рис. 2 Експорт та імпорт трикотажних виробів в грошовому вираженні за 2010 р. (USD) Найбільша кількість швейних виробів (в грошовому вираженні) в 2010 р. поставлялася до Данії (23%), оскільки саме з цією країною укладено найбільше договорів, що регламентують роботу за давальницькою схемою. Близько17% виробів поставлялось до Німеччини, 13% – Литви, 12% – Угорщини, 8% – Росії, 7% – Італії, по 6% до Польщі і Франції.На жаль, сьогодні текстильна промисловість працює у нелегких економічних умовах, спричинених системними проблемами галузі, наслідками кризових явищ у світовій та вітчизняній економіці, нестабільною фінансовою ситуацією та залежністю від імпортованої сировини. Серед головних проблем розвитку галузі фахівці виділяють наступні: відсутність необхідних ринкових інститутів і інструментів та інформаційного забезпечення; занепад вітчизняної сировинної бази текстильної промисловості; розрив зв’язків технологічного та організаційного характеру між промисловими підприємствами та сировинною базою; низька ефективність первинної обробки сировини; нестача власних фінансових ресурсів; неможливість отримання середньо- та довгострокових кредитів і висока вартість обслуговування довгострокових кредитів; невизначеність стратегічних напрямів та відсутність цілеспрямованої державної політики, політичного, економічного і правового захисту вітчизняних виробників; залежність текстильної промисловості від імпортованої сировини; неконтрольованість імпорту-експорту текстильної сировини та продукції, складності в здійсненні зовнішьотогівельних операцій;низький рівень інвестицій у легку промисловість України, як з боку іноземних інвесторів, так і з боку держави;Проте, не дивлячись на ряд проблем, які склалися в розвитку легкої промисловості України, все ж таки її варто розглядати як перспективну галузь. За оцінками експертів ринок одягу та взуття входить в 20 найрозвинутіших ринків України, українці витрачають на взуття та одяг приблизно 30-40 % свого місячного доходу, що перевищує показники в країнах Зх. Європи. За прогнозами Міністерства промислової політики України об'єм виробництва продукції легкої промисловості в 2011 році збільшиться на 61,5 % або на 2 млрд. грн. у порівнянні з 2007 роком.Отже, сучасний стан легкої промисловості України можна охарактеризувати як незадовільний і нестабільний. Кризове становище в галузі обчислюється не двома роками, а з 90-х років. Внутрішній ринок заполонили іноземні товари, які є нижчими за якістю і дешевшими, а тому витісняють вітчизняну продукцію з українського ринку. Підприємства не можуть ефективно працювати через брак інвестицій і відповідного високотехнологічного обладнання. Легка промисловість потребує великої підтримки з боку держави у вигляді відповідних державних програм. Легка промисловість України є цікавою для дослідження. Не дивлячись на низку проблем в галузі, перспективним є подальше дослідження галузі на території України та інших країн Європи.До основних напрямків, які формують концепцію модернізації, відносяться: удосконалення виробничого потенціалу; підвищення конкурентоспроможності виробників та товарів; створення власної сировинної бази; реалізація інтеграційних процесів; формування цивілізованого ринку; удосконалення системи управління.

Комплекс дій спрямованих на удосконалення обладнання та устаткування складають заходи щодо:

- модернізації працюючого технологічного устаткування з метою удосконалення його техніко-економічних та експлуатаційних характеристик;

- перепрофілювання надлишкових потужностей та підвищення рівня їх використання, розширення асортименту виробленої продукції; придбання вітчизняного устаткування та обладнання з високим рівнем автоматизації виробничих процесів, здібного до освоєння передових технологій, які здатні забезпечити швидку зміну асортименту та глибоку переробку сировини;

- закупівлю високопродуктивного імпортного устаткування та запасних частин до нового, орієнтованого на створення замкнених циклів випуску продукції;

- впровадження сучасних конвеєрних ліній та техніки малої автоматизації для розкрою та пошиття нових виробів.

Очікувані результати впровадження цього комплексу заходів спрямовано на:

- підвищення виробничого потенціалу текстильої промисловості, удосконалення технічного оснащення, зростання продуктивності праці;

- підвищення коефіцієнту оновлення активної частини основних виробничих фондів зростання виробничих потужностей до 2017 року на 20-25 відсотків та підвищення рівня їх використання;

- поліпшення умов праці, зниження монотонності праці, що позитивно позначиться на здоров׳ї робітників галузі;

- забезпечення випуску необхідних обсягів продукції, підвищення її якості та конкурентоспроможності;

- створення умов для реалізації пілотних інвестиційних проектів.

Комплекс дій щодо підвищення конкурентоспроможності виробників та продукції текстильої промисловості реалізується на основі заходів з:

- впровадження постійно діючої системи оцінки якості та споживчих показників вітчизняної продукції і зарубіжних аналогів, своєчасне виявлення причин низьких конкурентних позицій вітчизняних виробників, розробка пропозицій по їх усуненню;

- оперативного моніторингу ринків збуту товарів текстильої промисловості, визначення тенденцій моди для формування пропозицій по удосконаленню асортименту;

- узгодження системи управління конкурентоспроможністю продукції з інноваційними проектами та інституціональними перетвореннями;

- розробки концепції щодо створення асортименту якісної продукції нового покоління та широкого застосування, які будуть за своїм споживчим призначенням перевищувати імпортні аналоги та використовуватись: для готелів, ресторанів, казино, санаторіїв, транспорту; для виготовлення захисної одежі щодо проведення аварійних робіт в радіаційно та хімічно агресивному середовищі;

- освоєння інноваційного асортименту виробів технічного та оборонного призначення з поліпшеними експлуатаційними характеристиками та захисними властивостями;

- розробки технічних регламентів, які визначають вимоги до безпеки та якості продукції з урахуванням міжнародних систем стандартизації.

Найбільш розвинуті галузі легкої промисловості: текстильна, трикотажна, швейна, переробка льону та конопель, шкіргалантерейна галузь. Вони представлені одним з найбільших текстильних підприємств на Україні – камвольно-суконним комбінатом ім. «50-річчя Радянської України», а також фабрикою первинної обробки вовни (обидві у Чернігові), текстильними фабриками у Новгород-Сіверському, Острі; швейними фабриками в Чернігові, Прилуках, Ніжині; шкіргалантерейною, панчішною, трикотажною, прядильною фабриками – всі у Прилуках. Діють 8 льоно- та 2 коноплезаводи, взуттєві фабрики у Чернігові, Прилуках, Семенівці. Серед підприємств легкої промисловості слід зазначити АТ «Чексил», що виробляє вовняні тканини усіх видів. Унікальним є ще одне підприємство – Чернігівська фабрика музичних інструментів, що виробляє музичні інструменти й дитячі музичні іграшки.

Серед основних виробників продукції легкої промисловості в Чернігівській області – ЗАТ «КСК Чексіл», ВАТ «Елегант», ЗАТ «Виробничо торгова фірма «Сіверянка», ЗАТ «Взуттєва фабрика «Берегиня», ПП «ТК-Стиль».

На підприємствах легкої промисловості Чернігівської області зайнято 5,2 тис.осіб, або кожен десятий працюючий у промисловості.

На розвиток галузі в І кварталі 2011р. використано 1,1 млн.грн., або 1,4% загального обсягу капіталовкладень промисловості. Майже дві третини інвестицій спрямовано у виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, решта – в текстильне виробництво, виробництво одягу, хутра та виробів із хутра. Обсяг іноземних інвестицій у легкій промисловості станом на 1 квітня п.р. становив 2,2 млн.дол.США, або 3,1% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій у промисловість. Частка продукції легкої промисловості в загальному обсязі промислової продукції становить 2,7%.

Підприємствами легкої промисловості за січень–квітень поточного року реалізовано промислової продукції (товарів, послуг) на суму 103,9 млн.грн., з якої 56,4% – товари широкого використання, решта – сировинна продукція.

Обсяги випуску продукції в легкій промисловості в цьому році зростають. Так, за січень–квітень проти відповідного періоду минулого року приріст становив 9,2%.

У області зосереджено виробництво майже всіх основних видів товарів легкої промисловості, які виробляються в Україні. Зокрема підприємствами Чернігівщини вироблено майже половину вовняних тканин, більш ніж 15% пальт та напівпальт жіночих та дівчачих, 4% взуття тощо.

У поточному році підприємствами легкої промисловості вироблено понад 1 млн.м2 різних видів тканин, 60 тис.шт постільної білизни, 308 тис. пар взуття, пошито 62 тис.шт жіночих пальт, напівпальт, 118 тис.шт жакетів та блейзерів, піджаків та курток жіночих, 27 тис.шт спідниць, 5 тис.шт брюк та бриджів жіночих.

Упродовж січня–березня 2011р. від іноземних замовників на підприємства легкої промисловості надійшло текстилю та текстильних виробів на 2,8 млн.дол.США (37,7% від імпорту давальницької сировини загалом в області) та експортовано текстильних виробів на 2,6 млн.дол.США (29,5% експорту готової продукції).

Дослідження розвитку українського ринку ювелірної продукції :

Ювелірна промисловість, галузь легкої промисловості, що продукує ювелірні вироби засобами обробки коштовного каміння, також виробляє прикраси з золота, срібла та платини.

На території України ювелірне виробництво відоме з давніх часів, про що свідчать археологічні розкопки, що виявили різноманітність цього виробництва в різних осередках, зокрема на Київщині, Південній і Західній Україні.

До 1995 р. на ринку України діяли чотири великих підприємства, що становили основу галузі, – Київський, Львівський, Харківський та Одеський ювелірні заводи. Після прийняття в 1994 р. Закону “Про видобуток і переробку дорогоцінних металів і каменів в Україні” в ювелірне виробництво почав приходити приватний капітал. У той же період видано постанови Уряду про розвиток малого бізнесу, що полегшили власникам приватного бізнесу вихід на ювелірний ринок України. У зв’язку з падінням попиту внаслідок інфляції заводи було зупинено.

З 1995 р. почався бурхливий розвиток національної ювелірної промисловості. Відповідно до урядової програми приватизації ювелірні підприємства виставлялися на продаж. У 2009 р. в державній власностізалишалися тільки два стратегічно важливих заводи з огранювання алмазів – “Кристал” і “Смарагд”, а також Львівський ювелірний завод. Донедавна ці підприємства входили в ДАК “Українські поліметали”, створену з ініціативи Кабміну в 1998 р. для реалізації державної програми “Золото України”. Компанією “Українські поліметали” володіли три акціонери – Міністерство промислової політики (71,97 % акцій), Фонд державного майна (25,95 %) і Міністерство фінансів (2,08 %). У червні 2004 р. Кабінет Міністрів передав функції керування всіма акціями “Українських поліметалів” Міністерству промислової політики. Компанія втратила заводи, що огранювали камені, – київський “Смарагд” і вінницький “Кристал”, а також Львівський завод.

За останні 18 років ювелірна галузь зробила величезний крок вперед: зараз більше 1187 підприємств, які виробляють продукцію, і ще 3700 організацій мають ліцензії на реалізацію. Відповідно збільшився й обсяг продукції – нині виробники України випускають весь модельний ряд виробів із золота й срібла.

Україна забезпечує виробників сировинним золотом лише на 0,2 % від потреб галузі. За рік у нас видобувається від 16 до 50 кг золота. Загалом насичення ринку ювелірних виробів у 2010 р. відбувалося за рахунок власного виробництва на 72 %, решта – імпортні вироби (рис. 3).

Рис. 3. Частки ювелірних виробів вітчизняного та закордонного виробництва на ринку України

У зв’язку з цим потрібно розглянути джерела забезпечення сировиною вітчизняних виробників. Частка імпортної сировини становила 55 %. За рахунок давальницької сировини було забезпечено 45 % виробництва, решта – за рахунок переробки брухту ювелірних виробів та відходів виробництва (рис. 4).

Рис. 4. Склад джерел сировини для вітчизняного виробництва ювелірних виробів

В умовах кризової економіки на споживчому ринку відбуваються зміни і структурні зрушення, що стосуються як окремих видів товарів та їх груп, так і сегментів ринку. Згортання будівельних проектів, завмирання операцій на ринку нерухомості і недовіра до банківських установ породжують у заможної частки споживачів потяг до твердих валют, банківських металів і ювелірної продукції зокрема. Незважаючи на це, окремі ювелірні вироби користуються попитом у населення з низькими доходами.
Ювелірний ринок України за останні 5 років виріс за всіма показниками. За підрахунками експертів, сумарний дохід ювелірних підприємств за 2010 рік досяг 8,5 млрд. гривень. У 2010 році в Україні було випущено 56,2 тонн прикрас із золота і срібла, або 17417 тис. шт. ювелірних виробів, що на 16,2 тонни більше, ніж в 2009 р. Експорт ювелірних виробів зі срібла у 2010 році становив 0,71 млн. доларів США, що склало 1,2 тони. Імпорт у 2010 році склав 3,418 млн. доларів США. Сьогодні в Україні у виробництві ювелірних виробів зайнято 14,5 тис. чоловік, в торговій мережі – 22 тис. чоловік.
Привабливість українського ювелірного ринку оцінили багато крупних компаній з Єгипту, Туреччини, Індії і Китаю. Вони беруть участь у виставках на території нашої країни.

Собівартість виробництва ювелірної продукції в Україні набагато вища, ніж в країнах, які володіють власними запасами золота. У вартості виробів з дорогоцінних металів 75-80% складає зарубіжна сировина, крім цього вітчизняні ювеліри вимушені витрачати чималі засоби на покупку за кордоном унікального виробничого устаткування.

Побоювання ювелірів зрозумілі, адже вижити в умовах жорсткої конкурентної боротьби з іноземними фірмами зможуть тільки крупні гравці. Стабільний розвиток вітчизняної ювелірної промисловості забезпечували декілька чинників. Дотепер український ювелірний ринок був надійно захищений від зарубіжної продукції високим митом.

У Україні традиційно популярні прикраси з "червоного" або, як його називають на заході, "російського" золота. Вироби з нього складають майже 60% всього об'єму вітчизняного ринку. У Європі дорогоцінними металами, що найбільше продаються, вважаються "біле" і "жовте" золото (у пропорції 60:40). Намагаючись слідувати моді, вітчизняні ювеліри освоїли виробництво різноколірного золота, але смаки покупців міняються набагато повільніше, ніж хотілося б ювелірам.

Ще однією особливістю українського ювелірного ринку є те, що основна частка продажів доводиться на недорогі вироби. Статистика свідчить, що більше 85% населення країни має доходи в межах 25-35 тис. гривень на рік, а на разову покупку в ювелірному магазині українці витрачають не більше тисячі.

Кожен місяць майже півсотні виробів знімаються з серійного виробництва із-за спаду попиту на них. На зміну їм приходять нові моделі, дизайн яких відповідає віянням моди. Асортиментний ряд ювелірних заводів поповнився не тільки за рахунок виготовлення традиційних прикрас. З'явилися нові напрями, які раніше були відсутніми в українському масовому виробництві. Мова йде про виготовлення посуду з дорогоцінних металів. Майстри почали використовувати техніку емалі і воронування. Раніше ці напрями освоювали тільки вузькоспеціалізовані окремі заводи, сьогодні ж майже кожне крупне українське підприємство пропонує власну продукцію цих груп. Інтерес до виготовлення посуду сприяв підвищенню попиту на срібло. І це відповідає європейській традиції, де срібло займає на ринку більше 60%.

Та все ж українські прикраси по художніх характеристиках відстають від світових тенденцій моди років на 10 - 15. Вітчизняні виробники дотепер використовують елементи радянської ювелірної школи: "лист", "гілочка", "завиток". Сміливі експерименти в дизайні, як правило, натикаються на консерватизм покупців.

Оформлення ювелірних виробів натуральними дорогоцінними каменями виробникам теж невигідно, оскільки із-за дорожнечі їх потім важче реалізувати. Як наслідок, що підтверджується даними Державної гомологічної служби України, 85% ювелірних виробів мають вставки з синтетичних каменів. Виходить замкнене коло: немає масового попиту - немає виробництва, немає виробництва - немає можливості розвивати художній смак у споживача. Тоді як в Європі є дуже популярним прикрашати вироби діамантами, часто - крупними і різноколірними.
Основну небезпеку вітчизняні ювеліри бачать з боку турецьких виробників, чия продукція орієнтована на недорогі ринки, що розвиваються. Турецькі майстри купують золото за ціною 4-5 доларів за грам, а вартість роботи ювеліра в середньому не перевищує 80 центів. В той же час вітчизняні виробники вимушені купувати золото по 10 - 12 доларів за грам, і оцінюють свою роботу дорожче.

До сьогоднішнього дня експорт не був стратегічним напрямом в розвитку ювелірної галузі України, а був швидше питанням іміджу окремої компанії. Лише декілька крупних підприємств (Київський ювелірний завод, Одеський ювелірний завод, Харківський ювелірний завод, Львівський ювелірний завод, донецькі підприємства) частково представляють зразки своєї кращої продукції за кордоном. Часто основним покупцем вітчизняних коштовностей є українська діаспора.

Але поступово експорт росте: п’ять років тому на експорт доводилося менше одного відсотка від 8-10 тонн загального обсягу продукції. Сьогодні його частка збільшилася до двох відсотків, але вже від 50 тонн вироблюваної продукції. Значна частка експорту припадає на російський ринок.

Прихід на український ювелірний ринок іноземних виробників здатний суттєво змінити розстановку сил у вітчизняній ювелірній галузі. Не всі зможуть вижити в цій боротьбі, але ті компанії, які залишаться на ринку, мають шанс стати сильними гравцями.

Одним із потужних підприємств ювелірної галузі України є ЗАТ «Харківський ювелірний завод», утворений в листопаді 1929 року на базі годинникової майстерні. Це одне з чотирьох підприємств галузі, що має акредитовану хімічну лабораторію, якому надано право пробірувати і підтверджувати власним клеймом пробу дорогоцінного металу в ювелірних виробах. 21 грудня 2006 року ЗАТ «Харківський ювелірний завод» став першим ювелірним підприємством на Україні, що одержало сертифікат за системою управління якістю ISO 9001.

Роботи ювелірів ЗАТ «ХЮЗ» неодноразово одержували визнання на міжнародних ювелірних виставках. Головними його конкурентами на ювелірному ринку України є крупні вітчизняні підприємства, такі як Київський ювелірний завод, Львівський ювелірний завод, Одеський ювелірний завод. Проте всі ці підприємства займаються випуском ювелірних виробів переважно із золота. Таким чином, ЗАТ «ХЮЗ» є лідером галузі по випуску ювелірних виробів зі срібла.

Особливістю українського ювелірного ринку є те, що всього 48 ювелірних підприємств займають сьогодні 70% ринку.
В Україні створена Асоціація ювелірів, в якій перебуває 63 підприємства, з них 46 - виробники.

Основною причиною коливання цін на ювелірні вироби є вартість дорогоцінних металів на світовому ринку. Світовий ринок дорогоцінних металів за оцінками експертів в останні 10 років відчуває значні коливання цін і збуту. Ціна на долото і срібло в цілому зросла і навряд чи істотно зменшиться, а скоріше навпаки. Спостерігається стійка тенденція до зростання.

Для просування товару на регіональні ринки збуту та на експорт потрібно проводити масштабні рекламні компанії в засобах масової інформації, в спеціалізованих виданнях, брати участь в ювелірних виставках «Ювелір Експо Україна», які проходять в м. Києві двічі на рік, у регіональних і міжнародних виставках. Окрім цього в рекламних кампаніях потрібно враховувати інтереси конкретного покупця, а також широко застосовувати адресну рекламу.

Вітчизняні ювелірні вироби прикрашають не лише українських любителів розкоші, а й зарубіжних. Продукція Київського ювелірного заводу заповнює ринки Казахстану, Туркменістану, Молдови, Узбекистану та Балтійських країн, і на цьому вітчизняні ювеліри не збираються зупинятись.

Київський ювелірний завод на ринку вже 75 років, але завдяки постійному розвитку і вдосконаленню не втрачає своїх позицій. Колись це була невеличка майстерня з реставрації годинників та ювелірних виробів, а сьогодні – сучасний завод із новітнім обладнанням та технологіями, адже за останні 5-8 років устаткування було повністю замінено на нове. Більше того, це один із чотирьох вітчизняних виробників, яким дозволено ставити на продукції державне клеймо.

Підприємство у постійному пошуку новітніх технологій, за останні роки воно запровадило такі новітні процеси:

• комп'ютерне 3D проектування ювелірних виробів і оснащення;
• машинне виготовлення ювелірних моделей довільної геометричної форми (прототипування);
• виготовлення оснастки (штампів) з використанням сучасного п’ятиосьового фрезерного оброблювального центру;
• лазерні технології зварювання та гравіювання;
• Формоутворення деталей з використанням гальванопластики;

Сьогодні на заводі можна виготовляти абсолютно різні вироби – від найменших ювелірних шедеврів із чіткими дрібними деталями до столового срібла або церковних ікон.

У 2011 році ціни на золото закрутили голову багатьом. Такого різкого зростання явно не очікували, швидше навпаки - падіння вартості. Аналогічна ситуація і в 2012 році. Нинішній стан речей - спекулятивний ефект, тому що показники ювелірної промисловості свідчать, що в світі останні десять років спостерігається стійке перевиробництво цього дорогоцінного металу. Щороку близько 2 тис. тонн золота не знаходять застосовування, і якби не спекулянти, то ціна на нього була б у кілька разів нижча. Але та обставина, що золото купують уряди багатьох країн світу для своїх золотовалютних резервів, забезпечує підвищення вартості дорогоцінного металу до такого високого рівня.

За даними першого кварталу 2012 року падіння рівня клеймування державним пробірним клеймом виробленої ювелірної продукції по відношенню до аналогічного періоду 2011 року вже склало 50%. Оптимістичний прогноз більшості вітчизняних виробників, експертів передбачає зниження рівня виробництва в 2012 році на 30-50%. Про це йдеться у заяві Асоціації ювелірів України.

Головні фактори - продовження лінії тренду зростання вартості сировини, зростання роздрібної ціни внаслідок включення до неї збільшеного податкового навантаження, зупинення продажів та збільшення залишків на складах.

Рис.4 – Обсяг клеймування ювелірної продукції

Учасники ринку прогнозують таке падіння обсягів клеймування через запропоновані податковою служби поправки до законопроекту №9661-д які дозволяють використовувати ювелірам-підприємцям спрощену систему оподаткування лише на 3 групі."Таким чином, внаслідок реалізації даних ініціатив вже на першому етапі впровадження цих норм оподаткування очікується скорочення найманих працівників на рівні 75 тис. осіб, а рівень надходження податків та зборів від суб'єктів господарювання в ювелірній галузі буде лише зменшуватись.