ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Можливості інтегрованої та інклюзивної освіти дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку.

Диференціація системи закладів для дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку

Система корекційної освіти це сукупність різних типів закладів, які забезпечують відповідну освіту, виховання, корек- ційну роботу, соціальну допомогу дітям з вадами психофізичного розвитку.

Організація спеціальних закладів ґрунтується на певних принципах. Окремі з них є загальними для побудови загальноосвітніх закладів України. Це, зокрема:
державний характер освіти;
єина перспективна мета;
наступність у ланках освіти;
загальність і обов'язковість навчання;
доступність закладів;
урахування вікових особливостейдитини;
відокремлення закладів від політики, церкви.

Проте слід враховувати і спеціальні принципи, які стосуються осіб з вадами психофізичного розвитку, зокрема:

диференційованість закладів залежно від категорії порушення, ступеня інтелекту, можливості самостійно пересуватись, сформованості навичок самообслуговування;
поєднання загальноосвітнього і професіішо-трудового навчання;
корекційна спрямованість навчання і виховання. Більша частина спеціальних закладів підпорядковується

Міністерству освіти і науки. Другу ланку складають заклади Міністерства праці та соціальної політики; третю заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я. У кожної ланки своя мета, яка передусім зорієнтована на можливості дитини та реалізацію її потреб. Заклади системи Міністерства освіти і науки покликані забезпечувати навчально-виховну і корекційну роботу. Заклади Міністерства праці та соціальної політики проводять соціальну роботу, здійснюють догляд. Заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я, передусім оздоровлюють дітей, забезпечують лікувально-корекційну роботу.
У всіх типах закладів діти одержують різнобічну допомогу — педагогічну, психологічну, медичну, соціальну тощо.

При виборі для дитини закладу враховуються такі показники.
вік дитини;
категорія аномального розвитку (нозологія)
конкретний клінічний діагноз;
інтелектуальний ступінь;
особливості психофізичного розвитку;
потреби і можливості дитини.

Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки України
спеціальні дошкільні заклади (групи при масових ДНЗ) (окремо для кожної категорії аномальних дітей);
спеціальні загальноосвітні школи-інтернати (школи) для дітей з вадами психофізичного розвитку (окремо для кожної категоріїаномальних дітей)
спеціальні (допоміжні) класи при школах-інтернатах для дітей з вадами зору, слуху, опорно-рухового апарату для дітей з комплексними вадами;
навчально-реабілітаційні заклади для дітей з комплексними вадами;
спеціальні групи при ПТУ, вищих навчальних закладах (професія з урахуванням виду аномалії).

Заклади, підпорядковані Міністерству праці та соціальної політики України
дитячі будинки та будинки-інтернати для дітей-інвалідів (імбецильність, ідіотія);реабілітаційні заклади.

Заклади диференціюються залежно від ступеня інтелекту, віку осіб (дошкільні, шкільні, відділення для дорослих), статі, рівня фізичного та психічного здоров'я дітей.

Заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я України
спеціальні групи при будинках малюка для дітей-сиріт з вадами психофізичного розвитку;
дитячі психоневрологічні санаторії;
дитячі відділення при психоневрологічних лікарнях;
заклади для психохроніків (виразна імбецильність, ідіотія);
реабілітаційні заклади.

Згідно Положеннянавчально-реабілітаційний центр — це
заклад освіти, який забезпечує умови для відновлення здоров'я, соціальної адаптації, професійної орієнтації дітей, що мають органічні та функціональні захворювання внутрішніх органів та систем або вади психофізичного розвитку.

Можливості інтегрованої та інклюзивної освіти дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку.

Інтеграція
Інтеграція відображає спробу залучити учнів з особливими потребами до загальноосвітніх шкіл. Учень пристосовується до вимог школи
Інтегроване навчання має як переваги, так і проблеми. Переваги, зокрема, проявляються у:
подоланні ізоляції вихованців;
можливості отримання освіти за місцем проживання без відриву від сім'ї;
орієнтації дітей з психофізичними вадами у розвитку на нормальних однолітків;
реальній соціальній адаптації з раннього віку;
оздоровленні емоційної сфери нормальних однолітків;
навчанні дітей спілкуватися та працювати разом;
формуванні у здорових дітей почуття відповідальності за товаришів, які потребують допомоги, емпатії, співчуття.

Процес інтеграції є позитивним ще й через те, що орієнтує педагогів на зміщення акцентів у корекційно-педагогічній роботі з дітьми: об'єктом впливу стає не порушення, а особистість дитини.

ІІроте на часі в Україні впровадження інтегрованого навчання гальмується такими недоліками.
недостатня розробленість законодавчо-правової бази;
слабка інформованість громадськості ripo проблеми дітей з психофізичними вадами;
непідготовленість спеціалістів до роботи в системі інтеграції;
труднощі у науково-методичному забезпеченні навчально- виховного і корекційного процесу.

Соціальна інтеграція передбачає соціальну адаптацію дитини з психофізичними вадами у загальну систему соціальних стосунків передусім у межах того освітнього середовища, в яке вона інтегрується (Л. M. Шипіцина). У окремих країнах такий вид інтеграції називають терміном «мейнстрімінг».

Освітня інтеграція передбачає надання дітям з психофізичними вадами можливості спільного навчання в одній школі чи класі з дітьми, що нормально розвиваються, за програмою масової або спеціальної школи (А.А.Колупаєва).

У «Положенні (тимчасовому) про організацію інтегрованого навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладах» (2002 p.) визначено, що інтегрована освіта не c альтернативою системі спеціальної освіти дітей з особливими потребами.

Головною метою інтегрованого навчання є створення умов для особнстісного розвитку, творчої самореалізації та утвердження людської гідності дітей з особливими потребами.

Завдання інтегрованого навчання:

забезпечення права дітей з особливими потребами на здобуття середньої загальної освіти в умовах загальноосвітніх навчальних закладів у омплексному поєднанні з корекційно- реабілітаційними заходами
" різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування інтересів і потреб;

" збереження і зміцнення морального і фізичного здоров'я вихованців;

виховання в учнів любові до праці, здійснення їх допрофе сійної підготовки, забезпечення умов для їх життєвого і професійного самовизначення;
виховання школяра як культурної і моральної людини з етичним ставленням до навколишнього світу і самої себе;
надання у процесі навчання й виховання кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги з урахуванням стану здоров'я, особливостей психофізичного розвитку вихованця.

У існуючих нормативних документах та наукових джерелах описано наступні форми інтегрованого навчання.

S повна включення дитини з психологічною готовністю до спільного навчання та відповідним віковій нормі рівнем психофізичного і мовного розвитку в масовий заклад як рівноцінної із здоровими однолітками; корекційну допомогу дитина при цьому одержує згідно потреб у спеціалістів за місцем навчання та проживання; J комбінована — діти з близьким до норми рівнем психофізичного та мовленнєвого розвитку навчаються у разом із здоровими однолітками, у процесі навчання одержують допомогу вчителя-дефектолога; S часткова — перебування дітей з особливими потребами, котрі не спроможні нарівні із здоровими однолітками оволодіти освітнім стандартом, у масових закладах лише частину дня; S тимчасова — періодичне об'єднання зі здоровими дітьми для проведення спільних заходів.

B умовах масової школи інтеграція здійснюється шляхом організації спеціальних класів або включенням дітей з психофізичними вадами до звичайних класів. Наголосимо, що форми інтеграціїзалежать від рівня розвитку дитини, а саме: повна і комбінована форми є прийнятними для дітей з високим рівнем психофізичного і мовленнєвого розвитку; часткова і тимчасова форми доцільні для дітей з нижчим рівнем розвитку.
B інтегрованих (спеціальних) класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів можуть перебувати діти з психофізичними вадами таких категорій (за умови відповідного висновку психолого-медико-педагогічної консультації (ПМ11Ю):
зпорушеннями опорно-рухового апарату (діти з церебральними паралічами, з наслідками поліомієліту у відновному і резидуальному станах, з вродженими і набутими деформаціями опорно-рухового апарату, артрогрипозом, хондродистро- фією, міопатією);
з порушеннями слуху (з втратою слуху від 30-ти і більше децибел)
• з важкими мовленнєвими порушеннями (з ринолалією, заїканням, алалією, афазією, дизартрією при нормальному стані слуху і первинно збереженому інтелекті);
" з порушеннями зору; * із затримкою психічного розвитку
■ з обмеженими можливостями розумового розвитку

Інклюзія

ЮНЕСКО розглядає інклюзію як процес визнання і реагування на різноманітність потреб всіх тих, хто навчається. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки є особливою системою навчання, що охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес відповідно до потреб учнів усіх групта категорій.

Інклюзивне навчання передбачає створення освітнього середовища, яке відповідало б потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку (А. А. Колупаєва).

Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та освітнє середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

Інклюзивна освіта є позитивною не лише для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, а й для їх здорових ровесників.

Переваги інклюзивної освіти:

розуміння суспільством проблем інвалідності;
солідарність між дітьми з особливими потребами та їх здоровими ровесниками;
формування у дитини з вадами розвитку моделі здорового повноцінного способу життя;
створення умов для соціальної адаптації та найбільш повного розкриття свого потенціалу у дитини з вадами розвитку;
зосередження уваги на можливостях і сильних сторонах особистості дитини;
можливість усіх дітей жити разом із родиною;
виховання у здорових дітей толерантності, комунікабельності, більш адекватної самооцінки, меншої агресії, вміння цінувати своє здоров'я;
реальна інтеграція та суспільна адаптація.

Існуючі бар'єри:

архітектурна недоступність шкіл;

недостатність знань і навіть упередженість адміністрації та педагогів шкіл, батьків здорових учнів щодо проблем дітей з психофізичними порушеннями і неготовність до їхнього включення у колектив здорових однолітків;

відсутність знань у батьків дітей з психофізичними порушеннями про відстоювання прав дітей на освіту, страх перед системою освіти і соціальної підтримки;

відсутність у школах достатньої матеріально-технічної бази для інклюзивної освіти (підручники, посібники, ТЗН, спеціальне обладнання);

методична неготовність педагогів і психологів загальноосвітніх закладів;

відсутність спеціальних посад (медики, спеціальні психологи, корекційні педагоги) у загальноосвітніх закладах для здійснення психолого-педагогічного супроводу дітей з психофізичними порушеннями.

Принципи інклюзивної освіти:

S цінність людини не залежить від її здібностей і досягнень; S кожна людина є здатною відчувати і думати; S кожна людина має право на спілкування й на те, щоб її почули;

S усі люди потребують один одного;

S справжня освіта може здійснюватись лише у контексті реальних взаємостосунків; S усі люди потребують підтримки і дружби ровесників; S для усіх учнів досягнення прогресу скоріше можуть бути у

тому, іцо вони можуть робити, ніж у тому, що не можуть; S різноманітність посилює усі сторони життя людини.

Інклюзивна освіта здійснюється через формування спеціального інклюзивного класу, наповнюваність якого має становити не більше 20 учнів. У класі (групі) може бути не більше трьох дітей з психофізичними вадами, при цьому доцільно добирати дітей однієї категорії порушення (нозології).

Як і iipn інтеграції навчання дітей здійснюється за навчальними планами і освітніми стандартами відповідних типів спеціальних шкіл або за індивідуальними планами й програмами з урахуванням конкретної категорії порушення. У процесі навчання і виховання реалізуються корекційні завдання.

Ефективність інклюзивної освіти залежить від здійснення психолого-педагогічного супроводу, який має забезпечуватись скоординованими діями команди фахівців: вчитель-дефектолог певної галузі, психолог, соціальний педагог, лікар, батьки дитини.

B цілому для забезпечення ефективного інтегрованого чи інклюзивного навчання дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, є необхідним створення відповідних умов

раннє виявлення вад розвитку і започаткування корекційної роботи;
правильне діагностування розвитку дитини та урахування її можливостей;
психологічна готовність дитини і її батьків до навчання спільно зі здоровими однолітками;
гісна співпраця з батьками, надання їм необхідного мінімуму дефектологічних знань, психотерапевтичної і консультативної допомоги;
відповідна підготовка педагогів загальноосвітніх закладів для здійснення фахового супроводу «інтегрованих» чи «інк- люзованих>> дітей;
створення спеціальних умов у класі, школі (необхідне обладнання, охоронний режим тощо);
підготовка здорових учнів класу до взаємодії з аномальною дитиною;
супровід інтегрованого учня фахівцем-дефектологом, надання дитині кваліфікованої корекційної допомоги;
забезпечення психологічного супроводу.

3. Індивідуальне навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку як форма організації корекційно-педагогічного процесу

Відповідно до «Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах» (2003p.) індивідуальне навчання є однією з форм організації навчально- виховного процесу і впроваджується для забезпечення права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти з ypaxy- ванням індивідуальних здібностейта обдарувань, стану здоров'я, демографічної ситуації, організації їх навчання.

Діти з порушеннями психофізичного розвитку також мають право на таку форму навчання в разі, якіцо за медичними показаннями їм протипоказано знаходитись у колективі, наприклад, наявність епілептичних нападів, психотичних розладів, виразних соматичних захворювань тощо. До учнів, які за станом здоров'я не можуть відвідувати спеціальну школу, вчитель приходить додому.

Індивідуальне навчання може бути призначено і дітям, батьки яких відмовляються від їхнього направлення у спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат).

Індивідуальне навчання здійснюється за індивідуальним навчальним планом, затвердженим директором навчального закладу, який складається на підставі навчального плану тієї школи, що відповідає показникам розвитку дитини (нозологія, конкретний діагноз, вік). Відповідно за основу береться і стандарт освіти для певної категорії дітей. Якщо ж серйозні розлади здоров'я (соматичного, фізичного, психічного) або специфічні вади розвитку (акалькулія, аграфія) перешкоджають дитині засвоїти загальні навчальні програми, то вони для неї індивідуалізуються.

Індивідуальне навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку грунтується на принципах спеціальної дидактики, тому обов'язково є корекційно спрямованим. Зміст та засоби корекції обумовлюються специфікою наявного порушення, а не формами організації навчання.

Згідно з «Положенням про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах» (2003p.) індивідуальне навчання має здійснюватись педагогічними працівниками з відповідною фаховою (дефектологічною) освітою. Адже для реалізації корекційного навчання вчитель має на високому фаховому рівні оволодіти спеціальною психологією, педагогікою та методикою у певній галузі дефектології. Саме томувчитель індивідуального навчання повинен мати відповідну дефектологічну освіту.

Особливості методики корекційного навчання різних категорій дітей з психофізичними вадами

Для успішної організації індивідуального навчального процесу дітей з психофізичними вадами вчитель має добре володіти знаннями особливостей їх психофізичного розвитку, типових труднощів, що виникають при оволодінні навчальним матеріалом і є обумовленими характером захворювання. Педагог має розуміти, на якому етапі й чому виникла та чи інша проблема у навчанні, як це відображається на засвоєнні навчальної програми.

До початку навчально-корекційної роботи вчитель має детально вивчити документацію про дитину; провести детальну бесіду з батьками про інтереси дитини, її схильності, потреби й улюблені заняття; з'ясувати її характерологічні особливості та особливості поведінки; вивчити стосунки у родині.

Для навчання дітей з психофізичними вадами використовуються ті ж методи, що й для навчання дітей з непорушеним розвитком, проте особливості психофізичного розвитку учнів обумовлюють інакші способи застосування цих методів. Зокрема, методи навчання повинні бути корекційно-розвивальними. Це найсуттєвіша відмінність спеціальних дидактичних методів, яка означає, що будь-який метод чи прийом окрім дидактичної мети має розв'язувати і корекційну, спрямовану на розвиток учнів. B організації навчальної діяльності враховується рівень знань, темп роботи, динаміка втомлюваності, обсяг пам'яті, стійкість уваги, довільність психічних процесів дитини, рівень розвитку її мовлення та опорно-рухової системи. Це передбачає, наприклад:

відбір для кожного уроку певної невеликої за обсягом кількості навчального матеріалу;
максимальну розгорнутість і поділ складних понять і дій;
уповільненість навчання;
повторюваність дій;
наявність пропедевтичних періодів у навчанні;
опору на чуттєвий досвід учнів;
керівництво діями учнів;
поступовий розвиток пізнавальних процесів;
оптимізацію темпу роботи та динаміки втомлюваності;
посилення здатності дитини до саморегуляції;
розвиток самостійності дитини.

Методи слід застосовувати у нерозривній єдності,гармо- нійно. Це обумовлено характером процесу пізнання, в якому поєднуються безпосереднє сприймання об'єктів і явищ, розумова обробка результатів сприймання і практична діяльність. Тому жодна форма пізнання не може бути абсолютизована, оскільки це негативно вилине на реалізацію корекційних завдань. Гармонійність у поєднанні методів навчання означає не рівномірний розподіл методів на уроці, а поєднання їх у оптимальних пропорціях в залежності від певного критерію. Так, за аспектом передачі га сприймання навчальної інформації узгоджуються словесні, наочні та практичні методи; за логічним індуктивні та дедуктивні; за аспектом мислення і розв'язання корекційних ілвдань - репродуктивні та проблемно-иошукові; за аспектом керування навчанням — методи самостійної роботи і роботи під керівництвом вчителя; за аспектом мотивації — методи стимулювання інтересу до навчання і відповідальності за нього тощо.

У процес навчання необхідно включати методи,які викликають інтерес до учіння. Це, зокрема, використання різних нидів ігор, створення ігрових моментів, моделювання реальних ситуаційтощо. Ця особливість такого значення у навчанні дітей .i нормальним розвитком не набуває, а у навчанні школярів з психофізичними вадами вона пов'язана із пасивністю дітей, зниженням їхнього інтересу до навчання і часто нерозумінням його необхідності, наявними труднощами й невдачами.

Методи мають відповідати принципам спеціальної дидактики.A саме:

дидактичні методи мають бути спрямованими не лише на формування знань, вмінь і навичок учнів, корекцію їх психофізичного розвитку, а й на їх моральне виховання;
методи навчання мають бути доступними для учнів і водночас забезпечувати доцільний рівень труднощів з метою стимулювання учнів до розумових дій, докладання вольових зусиль, оптимального розвитку;
методи слід обирати так, щоб вони забезпечували свідомість і міцність засвоєння знань дітьми, формували у них вміння теоретичні знання застосовувати в практичній діяльності в різних умовах;
поєднувати методи необхідно так, щоб вони призводили до оволодіння досвідом послідовно і системно;
методи повинні стимулювати учнів до самостійної роботи, творчості, ініціативи; „
нри виборі методів слід враховувати не лише загальні психічні закономірності, властиві дитині з певною аномалією та діагнозом, a ii індивідуальні особливості кожної дитини.

Різні категорії дітей з психофізичними вадами потребують специфіки у використанні прийомів корекційного навчання. Детальне оволодіння спеціальними методиками можливе лише за умови копіткого вивчення конкретних галузей дефектології.

Оцінювання

Для кожного типу спеціальної загальноосвітньої школи MOH України рекомендовано відповідні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з урахуванням особливостей їхнього психофізичного розвитку та можливостей.

Основними функціями перевірки і оцінювання навчальних досягнень учнів усіх типів шкіл є: S контролююча визначення рівня засвоєння навчальної програми, виявлення готовності до засвоєння нового матеріалу;

S навчальна — стимулювання зусиль учнів до подолання труднощів, повторення, уточнення, систематизації, застосування знань і вмінь; формування в учнів адекватних критеріїв оцінювання якості своїх знань і вмінь; J діагностично-коригуюча з'ясування причин труднощів, виявлення прогалин у знаннях і вміннях; внесення коректив, спрямованих на подолання цих прогалин у діяльність учнів і вчителя; надання своєчасної допомоги; S стимулюючо-мотиваційна — стимулювання учнів поліпшувати свої досягнення, формування позитивної мотивації до навчання;

S розвивально-виховна формування вмінь цілеспрямованої діяльності, розвиток відповідальності, працелюбності, активності, охайності, самостійності та інших особистісних якостей учнів;

S реалізація індивідуального підходу — знаходження відповідного рівня навантаження для кожного учня; вивчення ставлення учня до труднощів, успіхів, оцінки.

Перевірка навчальних досягнень учнів здійснюється у межах матеріалу, визначеного навчальними програмами певного типу школи. При цьому враховуються можливості дітей та особливості їхнього психофізичного розвитку. Оцінювання грунтується на позитивному принципі, тобто передусім враховуються досягнення учня, а не його невдачі.

Об'єктами перевірки і оцінювання виступають структурні компоненти навчальної діяльності, а саме:

1. Змістовий компонент — знаннядітей

При оцінюванні враховуються такі характеристики знань:

повнота (від фрагментарного відтворення навчального матеріалу до відтворення у повному обсязі);
правильність (від не завжди точного до правильного відтворення навчального матеріалу);
усвідомленість (від розуміння в основному до вміння пояснити, обгрунтувати);
застосування знань (адекватність, самостійність, різні умовн, використання допомоги).

2.Операційно-організаційний компонент дії, способи дій, діяльність:

а) предметні (відповідно до змісту основних навчальних предметів);

б) розумові (порівнювати, класифікувати, абстрагувати, узагальнювати тощо) та загальнонавчальні (аналізувати, планувати, організовувати, контролювати процес і результати виконання завдання, вміння користуватись підручником тощо).

Оцінюються такі характеристики:

правильність;
швидкість;
свідомість дій;
новизна умов (за зразком, аналогічне, нове);
самостійність виконання;
якість виконаної роботи; L - цілеспрямованість.

3Емоційно-мотиваційний компонент - ставлення до навчання.

Оцінюються такі характеристики:

характер і сила (байдуже, недостатньо виразне позитивне, зацікавлене, виразне позитивне);
дійовість (від пасивного до дійового);
сталість (від епізодичного до сталого).

Навчальні досягнення учнів спеціальної школи оцінюються за 4-ма рівнями і відповідними їм балами:

Опершийрівень — початковийО—Збали);

2.
другий рівень — середній (4 -6 балів);

3.
третій рівень достатній (7 -9 6алів);

4.
четвертий рівень — високий (10 - 12 балів).

Якісні критерії цих рівнів розроблено у відповідності з типами спеціальних шкіл для кожного предмета.

Педагогічні умови реалізації індивідуального підходу

Ефективність навчання учнів з психофізичними вадами залежить від того, наскільки вчителю вдасться врахувати індивідуально-психологічні можливості кожного з них і створити відповідні умови. Індивідуальне навчання, як і його колективні форми, передбачає урахування при доборі дидактичних методів і прийомів наступних особливостей.

клінічний діагноз; структура дефекту: первинний дефект, вторинні відхилення, наявність ускладнень, стан аналізаторів, фізичний стан, збережені сторони психіки;
індивідуальні особливості пізнавальних процесів;
темпдіяльиості;

• динаміка втомлюваності;

коло уявлень про навколишнє середовище, рівень знань, зона актуального та найближчого розвитку;
самооцінка; ставлення дитини до власного дефекту; компенсаторні можливості;
особливості емоційної сфери; " характерологічні особливості.

ІІри індивідуальному підході також слід враховувати психологічні закономірності розвитку особистості на різних вікових етапах, адже дитина з психофізичними вадами розвивається за тими ж законами, що й нормальна.

Однією з умов реалізації індивідуального підходу є викорис тання вчителем педагогічної техніки, зокрема, невербальних прийомів особистого впливу на учня — жести, міміка, виразність мовлення, погляд. Педагогічна техніка індивідуального характеру сприяє встановленню особливого особистісного контакту з учнем і дозволяє в окремих випадках загальмувати негативні прояви поведінки, а в інших стимулювати його до роботи.

Важливого значення набуває й правильний підхід до оцінювання.

У оцінюванні слід дотримуватись таких вимог:

оцінку слід обґрунтовувати, тобто учень має розуміти, за що він одержує саме таку оцінку;
стимулом для учнів має бути не лише кількісна оцінка (бали), а й якісна — емоційний стан вчителя, його слова;
при оцінюванні слід враховувати не лише знання, вміння й навички учня, а й ставлення до навчання, рівень докладених зусиль (тобто всі компоненти навчальної діяльності);
у молодших класах частіше за все слід оцінювати конкретну відповідь, а у старших можна застосовувати й поурочне оцінювання;
слід враховувати специфічні особливості й труднощі дитини;
оцінка не повинна принижувати учня чи викликати в нього негативні емоції, а — навпаки стимулювати до покращення своїх результатів, успіхів, викликати позитивні почуття;

• у першому класі кількісне оцінювання не проводиться. До другого класу учнів переводять на підставі психолого педагогічних характеристик, у яких визначається загальний рівень засвоєння навчального матеріалу; ■ оцінювати треба конкретну відповідь дитини. Вчитель повинен показати учневі перспективи покращення оцінки. При цьому слід орієнтувати оцінку на порівняння з самим собою вчорашнім, гобто на ті зміни, як відбулись у розвитку можливостей дитини протягом певного часу. B оцінюванні обов'язково потрібно враховувати емоційну реакцію дитини на схвалення та зауваження, рівень сформованості самооцінки тощо. Оцінка завжди повинна стимулювати дитину до покращення результатів роботи, заохочувати до подолання труднощів, що виникають у навчанні.

У процесі індивідуального навчання слід передбачати й реалізовувати не лише навчальну,а й корекційну мету, спрямовану на подолання порушень та розвиток особистості учня.

Важливого значення набуває й урахування індивідуальних особливостей самооцінки, ставлення до власного дефекту та компенсаторних можливостей учня. Самооцінка дитини, усвідомлення і ставлення до власного дефекту істотно впливають на успішність її навчання та на психічний розвиток. Вада психофізичного розвитку суттєво впливає на самооцінку дитини. Часто діти недооцінюють або переоцінюють свої можливості. Для того, щоб підвищити ефективність корекційної роботи, необхідно перетворити учня з об'єкта педагогічного впливу на активного співучасника навчально-виховного процесу. Виконання цього завдання можливе за умови, якщо дитина усвідомлюватиме власні вади і, озброєна вірою у власні сили та з допомогою вчителя, буде націлена на їхнє подолання. У дігей із неадекватною самооцінкою слід розвивати критичність мислення, прагнення та уміння об'єктивно оцінювати свої можливості у різних видах діяльності, а також поступово формувати у них усвідомлення того, що для успішної адаптації в суспільстві їм доведеться докладати значно більше зусиль, ніж дітям з нормальним психофізичним розвитком. Варто наголосити на тому, що педагогічна робота повинна проводитись дуже обережно, щоб не травмувати дитину, щоб у неї водночас із з'ясуванням власних проблем формувалась віра у можливість їх подолання, бачення своїх позитивних сторін.

У процесі індивідуального навчання необхідно орієнтуватись і на індивідуальні особливості емоційновольової сфери учня,його власні потреби та інтереси, індивідуальні особливості харак mepy.ІІедагогу, спостерігаючи за дитиною у різних ситуаціях, необхідно особливу увагу звертати на те, які емоційні реакції у неї викликають ті чи інші стимули і надалі враховувати це у своїй роботі. Варто розвивати вольові зусилля дитини в оволодінні навчальним матеріалом, прагнення до покращення власних результатів. Організацію роботи з учнем слід здійснювати гак, щоб він одержував позитивні емоції від процесу навчання. У центр індивідуального навчання слід ставити особистість дитини, враховувати і далі розвиватись її власні потреби, інтереси, нахили, здібності. 3 метою ефективності індивідуального навчання слід враховувати характерологічні особливості учня, пристосовуючись до окремих з них, коригуючи негативні та формуючи позитивні.

Індивідуальний підхід реалізовується за допомогою різних прийомів індивідуального впливу на учнів, зокрема:

S Активізація учня. Учень не повинен бути пасивним учасником навчального процесу. Вчитель має підібрати такий зміст навантаження на індивідуальний урок та методи залучення учня, щоб він був активним і свідомим у засвоєнні знань та вмінь.

S Індивідуалізація завдань. Залежно від індивідуальних особливостей учня та характеру труднощів, які викликає у нього навчальна діяльність, слід пропонувати завдання у різній формі. Так, наприклад:

при несформованості фонематичного сприймання (у молодших класах) замість диктанту можна дати списування тексту;
при труднощах письма за зразком (у період оволодіння грамотою) запропонувати письмо за контуром чи опорними крапками у зошитах;
при труднощах запам'ятовування словесної інструкції використати наочну: таблиця, умовні позначення тощо;
при неможливості зрозуміти хід виконання задачі навести аналогічну, розв'язану раніше або запропонувати виконати її у практичному плані.

S Визначення відповідного рівня допомоги. Кожен учень в залежності від рівня знань, зони актуального та найближчого розвитку потребує різного рівня допомоги. Надмірна допомога призведе до пасивності дитини, а недостатня — до неможливості опанувати відповідним обсягом знань. Вчитель повинен надати учневі спеціальну допомогу, спрямовану на ліквідацію певних прогалин у знаннях, індивідуальних помилок, подолання труднощів. Розрізняють такі рівні допомоги:

стимулююча, яка полягає у тому, щоб заохотити учня, запевнити його у власних можливостях, підтримати, — надається дітям, які не можуть самостійно Приступити до роботи через невпевненість у собі, загальмованість;
організуюча допомога у встановленні послідовності виконан- ня завдання, усунення умов за яких учень відволікається від роботи, повторення інструкції — використовується для школярів, у яких спостерігається порушення цілеспрямованості;
звуження обсягу виконуваного завдання шляхом розчленування завдання на окремі частини — ефективне для дітей зі звуженим обсягом уваги, зниженням її концентрації;
виконання допоміжного завдання, яке сприяє розв'язанню основного питання, задачі;
розчленовування складного завдання на поетапне виконання елементарних — часто використовується для школярів з вадами інтелекту, з дуже низькою пізнавальною активністю;
постановка навідних (підштовхуючих) запитань',
зміна умов роботи: наприклад, міркувати вголос тощо;
при виконанні розумових дій опора на практичні дії з наочністю;
додаткове пояснення;
багаторазове повторення і показ снособу виконання завдання або дії;
попередження про можливі помилки і способи їх усунення тощо.

Головним при наданні індивідуальної допомоги повинна бути активізація вольових зусиль учня, його самостійності, підтримання інтересу до виконання навчальної роботи. У будь- якому випадку, добираючи навчальний матеріал, не слід усувати труднощі, що виникають в учня, а створити для нього такі умови, щоб він міг їх долати самостійно.

S Визначення оптимального темпу роботи з урахуванням динаміки наростання втоми.

Працездатність залежить від темпу, точності роботи та динаміки втомлюваності. Дітям зі сповільненим темпом роботи або швидкою втомлюваністю слід спочатку зменшувати обсяг завдань, чергувати навантаження з відпочинком, а згодом поступово прискорювати темп і збільшувати стійкість нервової системи до навантажень. B учнів, у яких точність роботи страждає через її при- скоренийтемп, необхідно формувати навички самоконтролю, уміння помічати і виправляти власні помилки

Якщо дитина надго збудлива, швидка, слід спеціально організувати її працю, уповільнити, давати їй не все завдання одразу, а поетапно, перевіряти при цьому результат виконання кожного елемента.

S Урахування індивідуальних особливостей пізнавальних процесів. Індивідуальне навчання часто надається дітям, у яких окрім основного порушення наявні йспецифічні проблеми, зокрема: нестійка увага;знижена здатність до узагальнення, абстрагування, встановлення причино-наслідкових зв'язків; акалькулія чи дискальку- лія, аграфія чи дисграфія; недостатність рухових умінь, грубі порушення моторики; недостатній розвиток просторових уявлень; грубі порушення пам'яті; порушення зв'язного мовлення. При виявленні таких проблем вчителю слід узгодити свої дії з психологом, логопедом чи іншим спеціалістом з мегою добору правильних корекцій- них прийомів і відповідного змісту роботи. ІІаприклад, корекція недоліків уваги досягається тренуванням уваги з допомогою спеціальних вправ; розвитком регулюючої функції мовлення та навичок самоконтролю. Дітям з грубими порушеннями моторики варто дуже ретельно дозувати рухові завдання, вправи з письма. Коригувати вади письма можна шляхом тренування пам'яті з допомогою спеціальних вправ та ігор; формування раціональних прийомів запам'ятовування; опосередкування пам'яті процесами мислення та мовлення. Від учнів із недорозвитком зв'язного мовлення необхідно вимагати відповідей повними реченнями, стимулювати їх міркувати вголос, вголос планувати своюдіяльність.

4. Корекційна спрямованість як основний принцип організації навчання дітей з вадами психофізичного розвиткуНайважливіше завдання системи корекційної освіти це підготовка дитини з психофізичними вадами до повноцінного життя у сучасних соціально-економічннх умовах. Певні відхилення у фізичному та розумовому розвитку учнів спеціальної школи створюють труднощі у досягненні загальної освітньо- виховної мети, породжують суперечності між прагненнями учнів і їхніми можливостями. Тому процес навчання і виховання дітей л психофізичними вадами має чітку корекційну спрямованість. Корекція дефектів психофізичного розвитку учнів, розвиток їхньої особистості здійснюється у процесі всієї роботи спеціальної школи. Окремої програми корекції не існує, вона проводиться на навчальному матеріалі всіх предметів, у повсякденному жит- гі. Педагогічні прийоми корекційної роботи стимулюють компенсаторні процеси розвитку дітей з психофізичними вадами і дозволяють формувати у них нові позитивні якості.

Корекційна спрямованість становить сутність навчально- виховного процесу у спеціальній школі і не розглядається як окрема ділянка або додаток до основного змісту роботи школи, а сполучена з ним. Наявне порушення впливає на особистість дитини в цілому, а це означає, що для її розвитку дитини на- вчання, виховання, розвиток і корекція повинні бути єдиним процесом, який включає корекційні завдання як інтегровану складову частину.

Навчання є основним шляхом корекції недорозвитку психіки дітей з психофізичними вадами, оскільки знаходиться у нерозривній єдності з вихованням і розвитком і може бути спрямованим також на формування новоутворень особистості дитини. Успішне виконання завдань спеціальної школи можливе лише годі, коли всі педагогічні заходи спрямовуватимуться на послаблення або подолання психічних та фізичних недоліків учнів, на їхній подальший цілісний особистісний розвиток. Саме тому її теорії та практиці корекційної педагогіки вживається термін корекційно-розвивальна робота або корекційно-розвивальний процес навчання.

Система корекційних заходів на учнів має внливати на особистість в цілому і виявлятися у єдності таких її компонентів, икпізнавальні й емоційно-вольові психічні процеси; досвід (знання, вміння, навички); спрямованість; поведінка; а також має бути розрахована на тривалий час.

Ефективність корекційної спрямованості навчання можна оцінити за такими критеріями: ~ якісне і кількісне полегшення структури дефекту; - виправлення недоліків і перехід скоригованої вади до позитивних можливостейдитини;

підвищення рівня актуального розвитку і, як наслідок, розширення зони найближчого розвитку; свідоме користування дітьми набутим досвідом; накопичення і позитивна зміна властивостей особистості.

Розв'язання корекційних завдань є функцією кожного пра цівника спеціальної школи, тому водночас із навчальною і виховною персонал проводить корекційну роботу.

Корекційна робота — це діяльність, спрямована на поліпшення процесів розвитку і соціалізації дитини, послаблення або подолання психофізичних вад учнів у процесі їх навчання і ви ховання з метою максимально можливого розвитку їхньої особистості та підготовки до самостійного життя (C. П. Миронова).

Корекційна робота проводиться у системі, компонентами якої є:

єдність педагогічних і медичних впливів на учня;
взаємодія вчителів, вихователів, психолога, лікарів, батьків учнів;
дотримання послідовності і наступності у корекційно-виховній роботі;
суворе дотримання єдиного охоронно-педагогічного режиму в школі та сім'ї.

Корекційні завдання розв'язуються залежно від виду аномалій, конкретного клінічного діагнозу дитини, її потреб і можливостей. 3 урахуванням специфіки кожної аномалії у різних типах шкіл ці завдання окрім вчителів розв'язують на спеціальних заняттях і вузькі спеціалісти, зокрема, тифлопедагоги, сурдонедагоги, логопеди, психологи, лікарі ЛФК та інші. Ця специфіка передбачена навчальними планами кожного типу спеціальної школи.

Індивідуальне навчання дітей з вадами психофізичного розвитку ґрунтується на принципах спеціальної дидактики, тому також обов'язково є корекційно спрямованим.