ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Тема 5. Інвенція. Стратегія і тактика підготовки виступу

Лекція 4

Тема 4. Етапи творчої діяльності ритора.

Закони риторики

План:

1. Основні закономірності риторики. Закон ступеневої послідовності.

2. Концептуальний закон красномовства.

3. Цілі промови: інформативна, переконуюча, заохочувальна, розважальна, самопрезентативна.

Література:

1. Абрамович С. Д. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995.

2. Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Риторика: Навч. посіб. - Львів, 2001.

3. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч посіб.. - Львів, 2003. - С. 213 - 267.

4. Гурвич С. С., Погорелко В. Ф., Герман М. А. Основы риторики. — К.,1988.

5. Клюев Е. В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция). — М., 2001.

6. Коваленко С. М. Сучасна риторика: Навчально-практичний посібник - Тернопіль, 2007. - С. 68 - 73.

7. Колотілова Н. А. Риторика. – К., 2007. - С. 21 - 56.

8. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. – К., 2003. - С. 90 - 109.

9. Онуфрієнко Г. С. Риторика: Навч. посіб. - К., 2008. - С. 494 - 532.

10. Сагач Г. М. Золотослів. - К., 1993. - С.

Підготовка промови

Підготовка промови є важливим і відповідальним етапом в діяльності будь-якого оратора, особливо початківця. Вона вимагає натхнення, вдумливості, цілеспрямованості, наполегливості, допитливості, терпіння, а також ґрунтовних професійних знань, широкої ерудиції, мовної майстерності, комунікативної компетенції. Підготовка промови є творчим процесом, який приносить радість, пробуджує імпровізаційний азарт. В античному риторичному каноні виділені такі етапи роботи над промовою:

—інвенція, або винайдення. На цьому етапі формують задум, визначають тему, ідею, мету, вибудовують концепцію, збирають, систематизують і критично осмислюють необхідний для майбутньої промови матеріал, досягають максимальної обізнаності в темі;

—диспозиція, або розташування. Автор промови обмірковує матеріал, структурує його, пов'язує деталі, готує коментарі до матеріалу;

—елокуція, або словесне оформлення думки. У цій частині здійснюється перша редакція ключових слів, стилістичне оформлення основної частини, формування вступу і кінцівки, остаточна редакція тексту;

—меморія, або запам'ятовування. На цьому етапі необхідно запам'ятати написаний текст, можливо, навіть вивчити його напам'ять і спробувати опанувати його риторично, тобто виділити місця, де необхідні паузи, модуляції голосу, невербальна підтримка тексту та інші елементи індивідуального ораторського стилю;

—акція, або публічне виголошенняпромови. Тут важливі інтонування тексту, темп мовлення, дихання, тембр голосу і його звучність, дикція, володіння орфоепічними навичками вимови звуків і звукосполучень, структурно-інтонаційне та логічне наголошування, використання жестів, міміки, поза промовця, його манери, зовнішність, контакт із аудиторією тощо;

—релаксація, або ослаблення напруження, самоаналіз власних успіхів та невдач.

Це загальні правила риторичної науки, які стосуються підготовки будь-якої промови. Якщо випустити з уваги хоча б одне з них, промова буде невдалою.

На першому етапі підготовки промови необхідно визначити мотивацію прослуховування її іншими людьми, з'ясувати, що корисного і цікавого почують вони. Обираючи тему, слід враховувати не лише зацікавленість аудиторії, а й власний досвід та обізнаність. Бажано, щоб обрана тема пропагувала гуманізм, добро, справедливість, здоровий спосіб життя. Не варто обирати надто популярну тему, що всім набридла. На вибір теми впливає також місце, час і настрої публіки, актуальність конкретного моменту.

Важливе значення має назва теми. Вона повинна бути зрозумілою, чіткою і короткою, виражати зміст промови і зацікавлювати слухачів. Вдале формулювання теми виступу певним чином налаштовує аудиторію, готує її до сприйняття майбутньої промови. Довгі формулювання, які містять незнайомі слова, відштовхують слухачів. Не слід використовувати надто загальні назви теми, бо це зобов'язує промовця висвітлювати дуже широке коло питань, через що випускаються конкретні питання.

Готуючи промову, оратор має визначити мету промови не тільки для себе, а й для своїх слухачів. Наявність чіткої мети полегшує сприйняття виступу, певним чином налаштовує слухачів, а також впливає на формування концепції.

Для успішного публічного виступу необхідно вивчити літературу з визначеної теми, знайти цікаву інформацію, зібрати переконливі факти, цифри, приклади. У цьому допоможуть офіційні документи, наукові і науково-популярні праці, енциклопедії, різні типи словників, статистичні збірники, художні твори, статті із газет, журналів, наукових збірників, матеріалів конференцій, результати соціологічних досліджень тощо. Потужним джерелом різнопланової інформації є також Internet. Щоб виступ був змістовним, слід використовувати кілька джерел. Опрацьовуючи літературу, оратор має також критично проаналізувати зміст праць, перевірити, чи збігається його погляд на проблему з поглядом автора, інших авторитетних осіб; вибрати для виступу найцікавіші факти, приклади. Важливо під час читання літератури аналізувати і систематизувати матеріал, робити необхідні висновки. Ознакою розуміння прочитаного є вміння переказувати його. Це важливо для оратора, бо він постійно ділиться своїми знаннями з аудиторією. Переказування прочитаного тренує оратора, збагачує його лексичний запас, вдосконалює ораторську майстерність. Важливо пам'ятати, що підготовка промови — це не стільки збір інформації, скільки виношування власних думок з певної теми, глибоке осмислення її. Тому не можна залишати опрацювання літератури на останні один-два дні.

Готуючись до виступу, слід обов'язково записувати прочитане, зокрема те, що стосується досліджуваного питання, та власні думки з цього приводу. Найзручніше це робити, звичайно, на комп'ютері. Можна, наприклад, створити окремий файл і заносити в нього все, що заслуговує на увагу. Корисно час від часу перечитувати записи. Роблячи записи, необхідно зазначати джерело, тобто вказувати автора, назву праці, місто, видавництво, рік видання, загальну кількість сторінок та сторінку, на якій міститься цитата.

На другому етапі підготовки промови автор структурує зібраний матеріал, компонує промову. Цей етап полягає у підготовці викладу предмета і його аргументації. Для цього необхідно правильно дібрати:

а) моделі викладу — лінійну (ab ovo — «від яйця») або інтриго-фабульну (in medias res — «в середину речей»);

б) методи викладу:

—дедуктивний (лат. deductio — виведення): полягає у послідовному розгортанні повідомлення і руху тексту від загального до часткового;

—індуктивний (лат. inductio — збудження): обернений до дедуктивного. Він полягає в переорієнтації ходу думки від конкретного до загального;

—аналогійний (лат. analogia — відповідність, подібність): варіант індуктивного; полягає у зіставленні подій, явищ, ознак, фактів з метою виявлення подібності;

— стадійний (лат. stadia — сходинка, рівень): рух мовного повідомлення від стадії до стадії за логікою розвитку думки;

— концентричний (лат. соп — об'єднання і centrum — центр, зосередження): полягає у тому, що навколо проблеми, яку ставлять у центр уваги, групують споріднені, близькі проблеми, питання, події, факти тощо;

в) відповідну процедуру аргументації:

—логічну: з дотриманням законів тотожності, протиріччя, достатньої підстави;

—аналогійну: пропорційна й атрибутивна;

—опосередковану: аргумент від авторитету, часу, події, культури тощо.

У професійній публічній промові не можна допускати неточні визначення і логічні помилки, змішувати чи підмінювати поняття, порушувати причинно-наслідкову відповідність.

Професійна публічна промова передбачає елегантний або підсумковий доцільний фінал, типологічні з фоном або перспективою висновки чи апелювальні висновки. Підготовлений таким чином виступ далі підлягає елокутивному (лат. elocutio — спосіб викладу) обробленню, зазнає деталізації: номінування суб'єктів і об'єктів, дій, процесів, ознак, обставин, відношень і залежностей та граматикалізації і образності, тобто досконалого лексико-граматичного оформлення і художнього увиразнення.

Майстерність професійної публічної мови виявляється у вмілому використанні обох форм людського мислення: логічної і образної. Розумова й емоційна сфери сприйняття людини тісно взаємопов'язані. Якщо промова діє тільки на здатність Логічного сприйняття й оцінювання явищ, не задіюючи чуттєву сферу людини, то вона не справить сильного враження. Ідея промови, її зміст краще усвідомлюються через емоційну сферу. Почуття, переживання завжди впливають на розум, збуджують думки, змушують осмислювати почуте. Крім того, промова, що складається з самих міркувань, сухих логічних побудов, швидко забувається; якщо ж вона емоційно наснажена, образна, то запам'ятається надовго. Оратор, щоб вплинути на почуття слухачів, має дбати про вишуканість вислову, його естетичну довершеність. Цьому сприяють засоби фігурального вираження думки (тропи і фігури), а також емоційно забарвлена лексика, синоніми, антоніми, багатозначні слова, фразеологізми, різні стилістичні прийоми тощо. Вони деавтоматизують висловлювання, привертають увагу до відтінків думки, емоційних оцінок сказаного.

На етапі словесного оформлення виступу оратор повинен користуватися сучасною українською літературною мовою і не вживати ті мовні одиниці, які ускладнюють сприйняття промови, погіршують її якість. Такими є, наприклад, зужиті слова: більш-менш, нормально, нічого; слова-паразити:так би мовити, скажемо так, типу, типу того, чисто, конкретно, як би, значить; жаргонізми:тусовка, круто, класно, прикольний, відпад, відтягнутися, відірватися; розмовна лексика:комуналка, електричка, мобільник, відик; іншомовні «вкраплення»:о'кей, ноу-проблем, вау; суржикові елементи: канєшно, в курсі дела, тормозити, строїти тощо. Не варто вживати в промові незнайомі слова; якщо ж вони необхідні, то слід відразу їх пояснити.

Досвідчені оратори радять завжди записувати промову, особливо це корисно робити початківцям. За певних умов (багатий досвід публічних виступів, глибока обізнаність у проблемі теми промови, знайома аудиторія тощо) можна обмежитися написанням розгорнутого плану-конспекту. Написаний текст має багато переваг: його можна перевіряти, редагувати, показувати колегам, фахівцям тощо. Написана промова краще запам'ятовується і дисциплінує оратора.

Після написання і вдосконалення тексту оратор має запам'ятати його, щоб зуміти відтворити перед слухачами. Не варто розраховувати на те, що текст можна буде прочитати. Такий виступ, за винятком окремих випадків, не принесе промовцю успіху: відсутність безпосереднього контакту зі слухачами негативно впливає на сприйняття промови.

Однак не завжди можна вивчити текст напам'ять. Якщо він великий за обсягом, то краще виступати, спираючись на написаний текст. Доцільно ключові фрагменти виділити іншим кольором. Текст виступу повинен візуально легко сприйматися. Виступ з опорою на текст справляє враження вільного володіння матеріалом і додає впевненості оратору.

Досвідчений оратор може обмежитися в підготовці промови детальним конспектом, планом, в якому представлена система орієнтирів для розгортання змісту.

Отже, майстерність публічного виступу приходить з досвідом роботи за фахом. Проте довідатися про головні «секрети» ораторського мистецтва і їх застосування корисно якомога раніше, починаючи зі студентської лави.

Лекція 5

Тема 5. Інвенція. Стратегія і тактика підготовки виступу

План:

1.Інвенція як мистецтво попередньої систематизації матеріалу.

2.Стратегія і тактика публічного виступу.

3.Закон моделювання аудиторії.

4.Розробка предмета промови. Вибір теми.

5. Типи підготовки до публічного виступу

6.Методи підготовки: вивчення першоджерел, запам¢ятовування, виписки, зберігання інформації.

7. Топіка.

8. Аргументація й критика.

9. Види аргументів.

Література:

1. Абрамович С. Д. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995. - С.114 - 133.

2. Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Риторика: Навч. посіб. - Львів, 2001.

3. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч посіб.. - Львів, 2003.

4. Гурвич С. С., Погорелко В. Ф., Герман М. А. Основы риторики. — К.,1988. — С. 215 - 239.

5. Клюев Е. В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция). — М., 2001. — С. 49 - 61.

6. Коваленко С. М. Сучасна риторика: Навчально-практичний посібник - Тернопіль, 2007. - С. 74 - 79.

7. Колотілова Н. А. Риторика. – К., 2007. - С. 21 - 32.

8. Кохтев Н.Н. Риторика. - М., 1994. - С. 86 - 88, 95 - 97.

9. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. – К., 2003. - С. 90 - 101.

10. Онуфрієнко Г. С. Риторика: Навч. посіб. - К., 2008. - С. 165 - 231.

11. Сопер П. Основы искусства речи. - М., 1995. — С. 20 - 104.

1. Інвенція (лат. «inventio» — «винахід») — це розділ риторики, який вивчає розробку предметної царини ораторської промови.

На цьому етапі оратор повинен визначити свою стратегію, сформувати задум промови, розгорнути її тему через підбір відповідного матеріалу.

2. Поняття про стратегію оратора

Оратору завжди слід пам'ятати, що промову він виголошує слухачам. Інколи те, що важливе й цікаве для самого оратора, може бути абсолютно нецікавим і неважливим для аудиторії. Щоб уникнути подібних неприємних ситуацій, розпочинати підготовку до промови потрібно із визначення стратегії. Для цього оратору слід дати відповіді на такі запитання:

• Для чого я буду говорити? (В чому полягає моя мета?);

• Кому я буду говорити?

•Що є найважливішим у моїй промові? (Що повинні з 'ясувати слухачі?)

Відповідь на перше запитання зі стратегії оратора (Для чого я буду говорити?)передбачає розгляд поняття «мета промови».

Мета промови— цетой результат, до якого прагне оратор.

Головними цілями оратора є інформування або переконання. Залежно від типу промови мета конкретизується:

найменше спрямовані на переконання епідейктичні та академічні промови; дійсно, предмет похвальної промови відомий всім, оратор має лише подати його у всій величі або яскраво показати його ганебність;

в академічних промовах завдання оратора полягає насамперед в інформуванні аудиторії;

найбільш спрямованими на переконання виявляються судові, дорадчі та гомілетичні промови.

Слід підкреслити, що в конкретних ситуаціях спілкування оратору важливо розуміти загальне спрямування його промова. Під час виступу оратор може, звичайно, корегувати спрямування, що виявляється в поданні більшого масиву інформації чи переконанні здійснити певну дію. Однак загальний вектор виступу має бути чітко визначений.