ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Основні характеристики моделювання як методу наукового пізнання

План

Вступ

1. Основні характеристики моделювання як методу наукового пізнання.

2. Специфіка соціального моделювання.

Висновок

Література

Вступ

Майбутнє для нас, що

живуть в емпірії, існує тільки як

завдання, тих не стільки і якості

майбутнього, скільки в якості

сьогодення

Л. П. Карсавин

Актуальність дослідження

Людство - це можливо єдиний вид живих істот, що живе з відчуттям часу й ділить його на сьогодення, минуле і майбутнє. Можна сказати, що одним з невід'ємних якостей виду Homo sapiense є інтерес до майбутнього. Кожна конкретна людська соціальна система на будь-якому відрізку своєї історії завжди намагається довідатися, прояснити, пророчити й передбачати своє майбутнє. Люди не перестають замислюватися про прийдешнє. Майбутнє, і далеке, і близьке, стосується як конкретної особистості, так і суспільства в цілому. Майбутнє тривожить нас усіх у силу якихось внутрішніх психологічних або наукових мотивацій плюс, звичайно ж, з погляду соціально-економічної вигоди. Проте, при всіх численних спробах передбачення соціального розвитку дотепер не створено єдиної однозначної картини майбутнього. Людство так і не може прийти до загального знаменника із приводу завтрашнього дня як окремої особистості, так і суспільства в ціпом.

Спроба створення цілісної універсальної картини майбутнього суспільства в досить віддаленій його перспективі зажадала б величезних витрат як матеріальних, так і наукових. Що стосується найближчого майбутнього, то його можливо спрогнозувати на основі моделі.

Моделювання здійснюється різними соціальними науками: політологією, соціологією, філософією, економікою, культурологією, психологією й т.д. Науково-філософське моделювання й прогнозування суспільства відрізняється від релігійних, есхатологічних, футурологічних й ідеологічних форм і концепцій передбачень, насамперед, тим, що воно може бути проведено, по-перше, лише на базі реальних актуальних тенденцій суспільного розвитку, по-друге, тільки з опорою на раціональний системний методологічний апарат.

Кожна із соціогуманітарних наук фокусує свою увагу на моделюванні тенденцій розвитку соціальних систем у різних планах й аспектах. Так, наприклад, як відомо, політологія в дослідженні майбутнього більшою мірою концентрується на політичних світових процесах й явищах, проблемах глобалізації, потенційних змінах у політичних системах. А скажімо, соціологія фокусується на тенденціях соціальної сфери суспільства, на специфіці розвитку цивільного суспільства й наслідках соціальних експериментів. Економіка стурбована можливими поворотами фінансових потоків і змінами кон'юнктури ринку. Для культурології важливими є зміни, які можуть відбутися в рамках духовної культури людей і мистецтва. Психологія займається можливою трансформацією людської психіки й свідомості.

Можна сказати, що інформація про майбутнє, що поставляють різні науки, носить досить мозаїчний й ізольований характер, і найчастіше служить лише досягненню конкретної мети. Проте, соціальна філософія використовує, інтегрує, синтезує й аналізує релевантні інформаційні дані всіх інших суспільних і гуманітарних наук для побудови соціальної моделі й на її основі прогнозу. Але, на відміну від приватних наукових дисциплін, соціальна філософія намагається змоделювати соціум у цілому, спрогнозувати його потенційний розвиток узагальнено з урахуванням всіх явищ і процесів суспільної життєдіяльності.

Отже, пояснення загальних контурів найближчого майбутнього соціальної системи є завданням саме соціально-філософської рефлексії. Звертання до дослідження моделювання суспільства майбутнього в сучасній соціальній філософії є актуальним завданням, насамперед, що випливають з таких причин:

По-перше, у теоретичному, науково-пізнавальному аспекті, моделювання стає усе більше використовуваним і необхідним методом для вивчення як окремих соціальних сегментів, процесів, структур, так і суспільства в цілому. Моделювання дає можливість проводити дослідження громадського життя більш ефективно, виявляти сховані протиріччя в її пізнанні, адекватно здійснювати прогнозування й проектування соціальної реальності,

По-друге, у соціально-практичному аспекті, моделювання сприяє більш результативному передбаченню явищ і процесів розвитку навколишньої соціальної дійсності, виявленню її неоднозначних, небезпечних і чреватих катастрофами тенденції, допомагає вчасно виявляти й попереджати небажані, кризові наслідки. Суспільство вкрай потребує обґрунтованих, зважених, спрямованих на привнесення в нього стабільності й гармонії, моделях і прогнозах.

По-третє, в індивідуальному аспекті, моделювання необхідно кожної окремої особистості для більше адекватного бачення майбутнього й можливості скорегувати власні дії із суспільними тенденціями, щоб тим самим досягти поставлених цілей.

Труднощі, які виникають при моделюванні суспільства й прогнозуванні його розвитку в рамках соціальної філософії, насамперед, зв'язані: по-перше, із суперечливістю й масивністю вступник емпіричної інформації, по-друге, із прискоренням соціальних процесів, по-третє, з поліпарадигмальністю самої соціальної філософії.

Саме тому, моделювання суспільства й прогнозування його потенційного розвитку в рамках соціальної філософії має яскраво виражений проблемний і дискусійний характер. І прийти до загального висновку і накреслити якісь контури розвитку суспільства в цілому є досить важким завданням.

Ступінь розробленості проблеми

Моделювання суспільства й прогнозування його потенційного розвитку на найближчу перспективу є досить новою, свіжою й актуальною проблематикою для сучасної соціальної філософії.

Що стосується науки в цілому, то метод моделювання вже давно й активно використається в її сфері для прогнозування характеру розвитку й поводження технічних, фізичних і біологічних об'єктів, і в цьому плані він досить добре розроблений.

У науковій літературі був початий ретельний эпістемілогічний аналіз терміна «моделювання» і проведене його категоріальне розведення з іншими поняттями й категоріями.

Важливий внесок у загальну гносеологічну характеристику моделювання внесли відомі вітчизняні й закордонні дослідники, серед яких слід особливо зазначити таких учених, як: В. Абишов, Б.В. Бірюков, У.М. Глушков, А.А. Ляпунов та багатьох інших.

Учені аналізують метод моделювання в різних аспектах, планах і на різних рівнях. Тим не менш, якщо спробувати синтезувати гносеологічні концепції й отримані висновки, то можна зробити висновок про те, що в науковій літературі моделювання розглядається, насамперед, як спосіб створення моделей-аналогів, що існують тільки на дійсний момент феноменів і процесів навколишньої дійсності. Метою моделювання як наукового методу є одержання нової інформації про існуючий об'єкт через модель, в умовах труднощів або принципової неможливості безпосереднього вивчення існуючого об'єкта.

Моделювання як метод дослідження значною мірою корелюється з експериментом, абстрагуванням й ідеалізацією, які відіграють важливу роль при побудові аналогів складних багаторівневих системних об'єктів, чиє функціонування залежить від великої кількості показників. Подібні системні об'єкти відбиваються, реконструюються й рефлексуються в різних, неминуче іноді взаємодоповнюючих, а іноді суперечних один одному моделях.

Моделювання, як метод науки, завжди, так чи інакше, працює в тісному зв'язуванні з науковою теорією. При цьому, важливо розуміти, що Генезис наукової теорії й побудова адекватної моделі в її границях неможливо без обліку специфіки дії законів у тій або іншій області дослідження.

Методологія моделювання усе ще має потребу в подальшій науковій розробці. Тому що дотепер не існує єдиних конвенціональних підходів до створення моделей. Це можливо пов'язане з тим, що модель завжди будується для досягнення конкретних завдань теоретичного або практичного дослідження, що звичайно проводиться в різні й слабо сполучних сферах науки в цілому.

Потрібно підкреслити, що моделювання є недосконалим науковим методом тому, що на практиці неможливо привести кожну модель в ідеальну відповідність із об'єктом дослідження. За допомогою моделі не виходить охопити, виразити й відбити кожен реальний об'єкт у конкретному контексті, з огляду на всі існуючі й істотні різноманітні діалектичні взаємозв'язки й фактори.

У всякому разі, застосування моделювання в науковому пізнанні скорочує витрати й строки дослідження. Тим самим, моделювання виявляється ефективним науковим методом і дає можливість більш чітко ідентифікувати, аналізувати, а часом, навіть поліпшувати й раціоналізувати реальні феномени й процеси навколишньої нас дійсності.

Застосування моделювання в рамках соціальних наук, і особливо в соціальній філософії, для прогнозування розвитку як окремих

соціальних сегментів і структур, так і суспільства в цілому є досить новою науково-філософською проблематикою. І важливо розуміти, що калькована проекція моделювання з області математичних і технічних наук на область соціальної філософії просто не адекватна й неправомірна. Тому що, моделювання суспільства і його компонентів, як об'єктів соціального пізнання, що володіють певною специфікою, своєрідністю і, що дуже важливою якісною відмінністю від всіх фізичних, технічних і біологічних об'єктів, вимагає не стільки знанні математики, скільки цілісного філософського підходу, інтуїції, уміння розкривати внутрішню логіку розвитку конкретних соціальних феноменів і процесів. Соціальне моделювання вимагає високої інтелектуальної культури, в основі якої - здатність розуміння складності сучасного суспільства і його сегментів.

Основа методології соціального моделювання - це діалектика, що виконує евристичну, аксеологічну, світоглядну й орієнтуючу функції. Єдиним критерієм істиності й правильності соціального моделювання є суспільна практика.

Якщо зробити загальний висновок про специфіку соціального моделювання, то можна сказати, що соціальні моделі є досить корисною підмогою для соціальних досліджень. Соціальне моделювання - це побудова моделей, які розглядаються в якості аналогів реальних соціальних процесів і феноменів для подальшого аналізу, що може вилитися в соціальне проектування й прогнозування. Об'єктом соціального моделювання, крім суспільства в цілому, можуть виступати й соціальний індивід, і соціальна група, і соціальна організація, і соціальний інститут, і соціальний організм, і світове співтовариство.

При моделюванні соціального об'єкта у динаміку передбачається використання поняття процес. Виділяється кілька видів процесів: насильницькі і добровільні, оборотні і необоротні, плановані і спонтанні, усвідомлені і неусвідомлені, організовані і стихійні; а також по векторі руху: лінійні, східчасті, експонентні, циклічні, спіральні, хаотичні і т.д.

При створенні тієї або іншої соціальної моделі, дослідник, природно, може наголошувати на який-небудь певний тип процесу.

При побудові соціальних моделей суспільства в цілому дослідник виявляє одну або дві ключові провідні причини процесів. При побудові моделей сегментарних соціальних об'єктів потрібний мультикаузальний підхід.

Процес соціального моделювання завжди випереджають гіпотези. Також, важливим моментом моделювання є постановка завдання. Потім установлюється спостереження за соціальним об'єктом, ведеться нагромадження фактів, збір й одержання інформації про соціальний об'єкт. А далі оформляється деяка стійка репрезентація соціального об'єкта, що на початку не повний, і є лише наближеним сприйняттям реального соціального об'єкта, але все-таки допомагає створити модель об'єкта. При цьому, важлива ідентифікація обмежень, цілей і ключових факторів об'єкта. З переходом до конструювання й аналізу моделі закінчується збір інформації.

Соціальні моделі, як інструмент соціальної теорії класифікують по різних підставах. Так у літературі виділяють формальні, змістовні, описові, пояснювальні, прогностичні, статичні, динамічні соціальні моделі. Також, у відповідній літературі виділяється ряд ключових етапів безпосередньої роботи із соціальною моделлю: створення ментальної моделі, конструювання змістовної моделі соціального об'єкта, концептуалізація моделі, формалізація моделі, якісний аналіз. Слід зазначити, що будь-яка соціальна модель повинна дозволяти простежити, наскільки зміну однієї частини соціального об'єкта може змінити інші його частини й складові.

За допомогою моделі розкривають специфіку й пророкують подальші дії соціального об'єкта, абстрагуючись від другорядного, і залишав лише мінімальний набір необхідних істотних факторів. Головним у побудові соціальної моделі є виявлення фундаментального детермінанта соціального об'єкта. ¹Однак немає поки чітких правил для визначення істотних і несуттєвих ознак соціального об'єкта, які могли б бути відбиті в моделі.

Саме тому, моделювання починають із побудови простих моделей, а потім еволюційно переходять до більш комплексних моделей. При цьому, дослідники користуються інтуіцією, накопиченими знаннями й досвідом. Створення моделі соціального об'єкта здійснюється на базі поточної статистичної й фактичної інформації, а також поглядів авторитетних учених, фахівців й експертів. Звичайно, зізнається, що ці відомості носять qмовірнісний характер. Взагалі, реконструкція соціальних об'єктів реальності в моделі, безперечно, має потребу в безперервному моніторингу, тому що соціальна дійсність, безумовно, завжди богаче, різноманітніше й динамічнічше, чім модель. А модель, так чи інакше, неминуче спрощує складний світ соціальних об'єктів.

Незважаючи на те, що соціальне моделювання як область наукового знання поки не має широкого разповсюдження, у науковому плані, воно може розглядатися як результат процесів диференціації й інтеграції науки в цілому. Поява й розвиток відгалужень у науці говорить про народження нових дисциплін, що дозволяють досліджувати соціальні об'єкти на більш глибокому рівні.

Моделювання суспільства в цілому, як соціального типу життєдіяльності людського роду в будь-якій крапці просторово-тимчасового контініума, і прогнозування його подальшого розвитку, насправді, завжди проводилося соціальною філософією. Інакше кажучи, соціальна філософія завжди створювала аналоги реальних процесів й явищ громадського життя. Активний внесок у розробку моделювання суспільства в рамках соціальної філософії в різних аспектах, внесли такі вчені, як: Т. Берні, М. Вебер, С. А. Кузьмін, Ю. Лотман, Н Луман і багато інших.

У науково-філософській літературі системний підхід виступає в якості важливого методологічного принципу моделювання суспільства. Отже, суспільство розглядається як складний, самоорганізований, матеріальний, відкритий, динамічний, столастичний системний об'єкт.

Суспільство як система виділяється серед інших систем світу тим, що може діяти в певній мірі довільно, спонтанно змінювати правила, ускладнювати й спрощувати структури й, нарешті, автономізувати елементи в процесі свого розвитку.

Саме тому, доскональний науково-філософський опис такого системного об'єкта, як суспільство поки не рекомендується можливим. А що, можливо, так це виявлення актуальних ключових факторів, що детермінують розвиток суспільства й побудова на їхній базі моделі. При цьому повинна бути дотримана оптимальна міра. Тому що, з одного боку, спроби зробити точний статистичний облік всіх особистостей соціальної системи приводять до створення громіздкої моделі, з іншого боку, надмірне спрощення не дає можливості зробити якісний і кількісний аналіз.

У науково-філософській літературі приділяється особлива увага дослідженню головних тенденцій, на основі яких тільки й можливе моделювання суспільства в цілому. Багато мислителів уже намагалися ідентифікувати ключовий фактор, що визначає генезис і процес розвитку суспільства як системи в цілому. У діахронічному плані, чимало сторінок філософських праць присвячено соціальним моделям, фіксуючим циклічність і типовість життєдіяльності соціального об'єкта. В синхронічному, в основному в західноєвропейській й англо-американській соціально-філософській літературі йде активна розробка проблематики моделювання і прогнозування соціуму. Активний вплив на розробку проблематики моделювання суспільства й прогнозування його розвитку зробили й роблять наступні соціальні філософи: З. Бауман, Д. Белл, Р. Бойнт, М. Вебер, Б. Старт.

У сучасній західній філософії останнім часом часто використається поняття «постсучасність» для позначення моделі існуючого й майбутнього суспільства. У цьому випадку моделювання суспільства здійснюється на базі ситуацій і тенденцій сьогодення, а майбутнє пролонгується із сучасного стану суспільства, як у матеріальному, так й у духовному аспектах. Незважаючи на те, що кожний дослідник акцентує свою увагу лише на певному аспекті, виокремлює й аналізує тільки ключовий, на його погляд, фактор розвитку соціальної системи, фактор, що визначає загальний характер моделі, на наш погляд, можливо й необхідно спробувати розкрити за зовнішньою розмаїтістю підходів якийсь закономірний зв'язок і підійти до системної побудови загальної багатофакторної моделі суспільного розвитку.

Основні характеристики моделювання як методу наукового пізнання

Застосування моделювання як методу для прогнозування загального характеру розвитку суспільних процесів й явищ є досить актуальним і складним завданням як для соціогуманітарного науково-дослідного поля в цілому, так і для соціальної філософії. Конструювання моделей окремих сегментів соціуму й прогнозування їх подальшого розвитку вже давно й активно використовуються в рамках наук соціогуманітарного профілю. Однак синтезування й репрезентація моделі всього соціуму й вироблення прогнозу його подальшого розвитку, за нашим переконанням, неможливо без розуміння сутності й особливості моделювання як методу пізнання взагалі.

Для здійснення цього завдання може бути запропонований наступний дедуктивний алгоритм наукового дослідження - послідовний перехід від загальних абстрактних понять до більш конкретних понять, явищ і процесів: «передбачення» - «прогнозування» - «моделювання» - «соціальне моделювання» - «моделювання й прогнозування суспільства».

Отже, передбачення визначають, як «обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи й суспільства або про явища, невідомих у даний момент, але що піддаються виявленню».¹ Передбачення як наукову категорію класифікують по різних підставах. Так, наприклад, по сферах життя передбачення підрозділяють на: наукове, повсякденне, інтуїтивне й релігійне (пророцтва, «одкровення»). А скажімо, по типу спрямованості, передбачення ділять на: квазіпередбачення, коли певний відрізок минулого або сьогодення позиціюється як майбутнє; реконструктивне передбачення, тобто передбачення явищ по фрагментах; реверсивне передбачення, тобто логічне продовження тенденцій від сьогодення до минулого; презентивне передбачення, тобто передбачення можливих дій у даний момент; імітаційне передбачення, тобто передбачення розвитку явища від більше до менш віддаленого минулого; передбачення у вузькому змісті (передбачення майбутнього стану явища). Також поширений розподіл передбачення по формах конкретизації: властиве всьому живому передчуття, властиве людині передбачення, повсякденне персональне міркування-передвіщення, науково-дослідне прогнозування.

Нас, звичайно ж, більшою мірою цікавить науково-дослідне прогнозування, тому що воно працює у зв'язуванні з методом моделювання. Науково-дослідне прогнозування, насамперед, характеризується розробкою прогнозу про ймовірний стан реального об'єкта в майбутньому; детальним дослідженням перспектив розвитку об'єкта, іноді з якісними й кількісними оцінками й строками виконання. Самі прогнози підрозділяють на два види: проекція вихідної моделі в майбутнє по спостережуваній тенденції з урахуванням факторів прогнозуючого фону з метою виявлення проблем підносящих рішенню й проекція моделі в майбутнє відповідно до заданих цілями і нормами по заданим критеріям. (Останню часто називають проектуванням).

Отже, прогнозування, як область пророкування майбутнього в різних областях і сферах дослідження науки є частиною передбачення в цілому. Наукове дослідницьке прогнозування із широким охопленням об'єктів аналізу опирається на безліч методів, і серед них моделювання не є єдиним пріоритетним методом. Нарівні з моделюванням, науково-дослідне прогнозування використовує методи екстраполяції й експертизи.

Методи екстраполяції й експертизи мають високий ступінь поширення як засобу одержання прогнозної інформації. Екстраполяцію можна визначити, як процес перенесення й розподіл висновків, отриманих у результаті роботи з певного складового конкретного об'єкта вивчення чи на яку-небудь іншу частину цього об'єкта, або, взагалі, на об'єкт у цілому, або на його майбутнє.

Екстраполяція застосовується й в області дослідження соціальних наук. Так, яскравим прикладом звертання до екстраполяції в соціології є імплікація рівня соціальної групи з контрольованого, установленого спостереження за окремими її представниками.

Під експертизою, або, як її ще називають, експертною оцінкою, звичайно розуміється оцінка кваліфікованими фахівцями, тобто експертами, ситуації й висування авторитетного особистого прогнозу. Проводячи експертну оцінку, експерт зобов'язаний фокусуватися не стільки на найбільш важливих показниках стану й розвитку об'єкта прогнозування, скільки наголошувати на факторах, які здатні вивести об'єкт із нормального стану й задати йому нестандартні аномальні напрямки й тенденції.

Взагалі, слід зазначити, що розведення цих трьох методів прогнозування (екстраполяції, експертизи й моделювання) носить умовний характер, тому що всі вони досить часто утворюють крапки перетинання, у яких з'являються певні синтезовані методики. Як приклад подібних методик, можна цілком виділити: «метод Дельфи», що припускає кілька етапів автономного опитування експертів, об'єднаних у групи; «сценарій» - це розробка й опис ймовірного курсу подій у досліджуваній сфері, середовищі, системі і її оточенні, починаючи з конкретного даного етапу й закінчуючи часом попередження прогнозу; «мозкова атака» - це колективна оцінка, регламентована особливими правилами, заснована на стимулюванні творчої діяльності експертів шляхом спільного обговорення проблеми; «індивідуальне пророкування експерта» - оцінка провідного спеціаліста, експерта-лідера, у даній області аналізу дослідження; «історична аналогія», «ретроспекція» - це пошук і перенесення в часі або з інших областей знань виявлених закономірностей, тенденцій розвитку схожих подій; «статистичне моделювання» - це розробка й аналіз моделей, створюваних на базі статистичного матеріалу минулого й сьогодення; «імітування» - це побудова математичних моделей з метою навчання й верифікація рішень як результатів прогнозного дослідження; «каузальне моделювання» - це встановлення причинно-наслідкових зв'язків відомих фактів; «ігри» -це метод, використовуваний у передпланових дослідженнях, а також для верифікації прогнозів.

Як би там не було, єдиних методів для створення моделей поки не існує. Можливо, тому, що модель завжди будується з урахуванням конкретних завдань теоретичного дослідження, що може проводитися в різних слабко співвідношенних і маючих свою специфіку сферах науки. Так що в деяких областях знання, скажімо, у соціальній філософії для побудови моделі потрібно не стільки знання математики, скільки глибоке проникнення в сутність явища і його тенденцій.

Для прикладних й, тим більш, технічних дослідженнях, як відзначають гносеологи, використання математичних алгоритмів, схем і піктограм є необхідною умовою. Тому що, інакше неможливо виконати обсяг розрахункових робіт, що представляють складний ланцюг логічних і рахункових операцій. Зокрема, використання комп'ютера для моделювання дозволяє: вирішити більші по обсязі інформації й складності завдання, розширити коло проблем, одержати поліваріантні й оптимальні рішення, скоротити строки створення моделей.

Отже, ми визначили моделювання як поняття й показали його місце в системі інших наукових категорій. Тим самим, окреслили коло понять, що співвідносять із ним. І підбиваючи підсумок, ми можемо зробити кілька висновків:

По-перше, моделювання - це досить ефективний метод, використовуваний наукою для більше адекватного вивчення реальних процесів й явищ навколишньої дійсності;

По-друге, моделювання як метод полягає, насамперед, у побудові аналогів реальних об'єктів дослідження;

По-третє, моделювання має на меті одержати нову інформацію про об'єкт, що важкo одержати при його безпосереднім вивченні, або є необхідність скоротити витрати й строки на вивчення;

По-четверте, моделювання - це метод, який може бути застосований при розробці прогнозу розвитку реального феномена;

По-п’яте, разом з тим, моделювання ще не зовсім як метод, тому що на практиці не вдається привести кожну сконструйовану модель в ідеальну відповідність об'єкту дослідження. Тобто, за допомогою моделі не можна охопити, виразити й відбити всі існуючі й істотні різноманітні діалектичні взаємозв'язки й фактори реального об'єкта дослідження. А виходить, завжди залишається необхідність моніторингу, коректування моделей.

Визначивши значення, місце й роль методу моделювання в рамках науки, можна перейти від загальної эпістемології, до більш конкретного розгляду специфіки соціального моделювання, тобто застосування методу моделювання в рамках соціального знання, особливо в загальній соціології й соціальній філософії.