ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Самбір у різні часи історії

Історія походження назви міста Самбіір

Самбiр - одне з найбільших міст передгір'я Карпат, розташоване на правому (північному) березі ріки Дністер, притоки якої - Малинівка і Дубівка, пропливають через територію сучасного міста, омиваючи з південного та північного боків його центральну середньовічну частину. Географiчнi координати мiста - 49,3 гр. пiвнiчної ширини та 23,8 гр. схiдної довжини. Центр мiста (площа Ринок) на пiдвищенню висотою 305,96 метра над рiвнем моря.

Протягом багатьох століть Самбiр був одним з найважливіших міст Галичини, що поступався своїм значенням хіба що Львову і Перемишлю. Вже в XIV ст. місто було важливим торгово-ремісничим та адміністративним центром і ця роль його виникла, звичайно, не на порожньому місці, а була підготована складним і мало ще вивченим початковим етапом розвитку у складі Галицько — Волинського князівства і давніх, відомих лише з археологічних досліджень, часів. Археологічні знахідки свідчать, що на території Самбора люди живуть вже протягом принаймні трьох тисяч років.

Історія зберегла назву давньоруського городища Погонич, з якого починається історія сучасного Самбора. Вдалося знайти і точне місце, де він стояв. Городище, площа якого становила всього близько трьох гектарів, розташовувалось на перехресті важливих шляхів загальноєвропейського значення. Шлях з Центральної Європи та Перемишля зустрічався тут з дорогою, що йшла в Закарпаття через Ужоцький перевал. Городище Погонич було розташоване у злитті рік Стрв’яжа (Стривігор) і Дністра. Можливо, назва Погонич походить від застосування тут нагінного полювання на великих копитних тварин, яких заганяли в кут між ріками і тут їх вбивали. Друга версія назви Погонич – від слів „поганяти”, „супроводжувати” запряжених або нав’ючених коней чи інших тварин. Назва Новий Самбір, Нове місто закріпилася за городищем Погонич після того, як у 1241 році татарська орда спалила давній княжий город Самбір, теперішній Старий Самбір, і частина його мешканців поселилася в Погоничі. Вони розбудували його і стали називати Новим Самбором або Новим Містом, а пізніше – Самбором. За колишнім спаленим Самбором закріпилася назва Старе місто, пізніше Старий Самбір.

Найбільш відома версія пояснення назви Самбір від словосполучення „самі бори”, бо в цій місцевості росли непрохідні ліси-бори. Виводять назву Самбір і від назви кущової верби (лози) з червоним пруттям, що росла в гаях над ріками. Пов’язують назву міста і від особливих природних утворень – піщано-кам’янистих осипищ (рінь)-суборів, у давнішній вимові самборів, які були вздовж тутешніх рік. Можливо, назва міста Самбір походить і від чоловічого старослов’янського імені „Самбор”.

Є ще й інші перекази про походження назви міста Самбір:

- від назви племені „саборів”, яке кочувало по Галичині в IV столітті;

- від слів „сам боротися”, бо місто розташоване на важливому торговельному шляху і мало завдання обороняти край від нападу ворогів.

Можна знайти і версію походження назви міста Самбір від старослов’янських коренів „сам” і „бор”, що означало злиття, стікання, бо тут зливалися важливі торговельні шляхи.

Датою заснування міста вважають 1241 рік.

Самбір у різні часи історії

З 1901 року археологічні дослідження свідчать, що поселення в цій місцевості існували ще в доісторичні часи. При розкопці на території міста знайшли римські монети IV ст. , бронзові сокири, серп, браслети виготовлені приблизно в IX- VIII ст. до н. е.

1241рік - перша літописна згадка про місто. В цьому році ординці розорили тодішнє місто Самбір( теперішній Старий Самбір) а вцілілі жителі знайшли захист в добре укріпленому пості Погонщик, який ховався в лісних хащах на березі Дністра. З 1390р. Погонщик став Новим Самбором, а колишній Самбір, Старим Самбором. Пізніше Новий Самбір став просто Самбором. До 1349 року поселення було в складі Галицько-Волинського князівства. Протягом 1349-1390рр. поселення було вкладенням польських королів. У 1390р. польський король Владислав Ягайло подарував Самбірщину краківському старості Спиткові із Мельштина. 13 грудня 1390р. Спитко надав Самборові Магдебузьке право. З цього часу в Самборі почали селитися німці і євреї. Після смерті Спитка в битві з татарами 12 вересня 1399 року Самбірщиною керувала вдова Спитка Ельжбета. В 1415 р. Самбір вернули в керування польських королів, які часто віддавали місто і окраїни в борг різним магнатам. Так було у 1419р., віддали шляхтичу Генріху Гінчу з Рогова, а 1431року магнату Петру Одровонжу. Староста Кшиштоф Одровонж-Шидловський найбільше задіяний в укріпленні міста. В 1530р. він укріпив центр міста стінами, валами і ровами. Важливим адміністративним центром міста був княжий замок, який був дерев’яним і згорів під час нападу татар у 1498 році і вже не відбудовувався. В середині ХVI ст. був побудований новий королівський замок. Також 1498 року згоріла дерев’яна ратуша і всі навколишні будинки. На початку XVI ст. побудували нову одновежну ратушу з невисокою вежею і годинником. Ця ратуша тоже згоріла, а на її місці побудували в другій половині XVIІ ст. камяну з 40-метровою 8-гранною вежею і ліхтарем. Рід Одровонжів володів Самбором до 1545 року , пізніше королева Бона викупила всю власність від Станіслава Одровонжа. У 1553р. королева Бона заборонила євреям торгувати на ринку, а українцям дозволила побудувати церкву в центрі міста. Через деякий час була побудована дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка служила до 1738 року, пізніше на її місці побудували кам’яну. В 1568 р. в Самборі було 127 будинків. В 1568 р. на місці старого дерев’яного костела (з 1370р.) спаленого татарами 1498р. відкрили костел Івана Хрестителя.

В кінці XVIст. на початку XVIIст. королівським старостою був польський магнат Єжи Мнишнк. В його королівському замку гостював видаючи з себе сина Івана Грозного – Дмитрій (Лжедимитрій), якому цей і допоміг 21 червня 1605 року зайняти московський престол ( втримав його до 17 травня 1606 р.) Дочка Єжи була дружиною Лжедимитрія. За своє понад 420 рiчне панування поляки проводили загарблення українських земель. Створювалися фiльварки (панськi двори), якi безплатно роздавалися зубожiлiй польськiй шляхтi, костелам i монастирям. Польськi дiдичi гнобили українську люднiсть та накладали на них непосильнi податки. Це приводило до частих бунтiв i кривавих сутичок. Але вони відстоювали свою незалежність.

В 1676р. король Ян Собеський передав Самбір в борг Станіславу Скарчевському.

В 1732р. володів Самбором Август ІІІ, який дозволив євреям ставити будинки біля замку і відкривати в них магазини. Протягом 1772-1918 рр. Самбір був під владою Габсбургів (з 1804р. - Австрійської імперії, з 1867р. - Австро-Венгрії).

26 липня 1778р. декретом імператора Йосифа ІІ Самбору присвоєний титул «Вільного королівського міста». 1784 року навкруги міста розібрали оборонні стіни. За період австрійського правління Самбір прикрасили нові споруди. В 1890-1894 рр. побудували великий двоповерховий будинок для гімназії. В 1904 р. – чоловічу семінарію. В 1809 р. завершили будувати дім пошти. У 1844 р. закінчили реконструкцію ратуші. 1885 р. на вежі ратуші вставлено годинник з боєм і циферблатами на 4 сторони, придбаний в Празі. При вході був встановлений герб міста голубий щит із зображенням оленя, що біжить і шия якого проколена стрілою.

У 1898р. відкрито новий цвинтар і в 1908 р. на ньому побудована часовня. 1940року на місці старого цвинтаря більшовики створили парк культури і відпочинку. У 1989р. на старому цвинтарі віднайшли могили визначних театральних діячів Емельяна Бачинського і його дружини Теофіли.

У 1855-1858рр. відбувалось будівництво дороги Самбір-Дрогобич, 1872року відкрили залізнодорожне сполучення Самбір-Борислав і Стрий-Самбір-Хирів-Перемишль. 1905р.- Львів-Самбір.

Під час Першої світової війни з 17 вересня 1914 до 15 травня 1915р. Самбір був під окупацією російських військ, які нанесли йому великих втрат. Було знищено бібліотеку спільноти «Просвіта», а в ньому зробили конюшню для офіцерських коней. Різні предмети лабораторій і кабінетів вчительської семінарії вивезено в Росію. Після розпаду Австро-Угорської монархії 1918р. у Самборі встановила свою владу Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Комісаром тут було призначено відомого письменника Андрія Чайковського

Від 29 червня 1941р. до 7 серпня 1944р. продовжувалась німецька окупація Самбора. В окупаційному місті діяла підпільна антифашистка організація. В липні 1944р. була розпочата боротьба за визволення Самбора, але в нерівному бої це не вдалося. Та 7 серпня в результаті упорних боїв місто було звільнене від ворога. Після того у Самборі розпочалася мирна відбудова зруйнованого окупантами міського господарства.

Визначні пам’ятки міста

Однією із визначних пам’яток є площа Ринок. Вона називається так тому, що тут з давніх давен проводили торгівлю. Після надання містечкові Магдебурзького права 13 грудня 1390 року, Спитко за згодою взявся до розбудови площі. За планом, вона мала форму чотирикутника, розміром 140 x 182,5 м. Площа розміщена на узвишші 305 метрів над рівнем моря. Раніше на перехресті вулиць була квадратна площа, по боках якої були дерев’яні будинки. Для розбудови нової площі, Спитко сконфіскував усі будинки, що стояли у промірі квадрата на вулицях, а мешканців прогнав на інші вулички. Господарями старих домів були українці. Спитко заборонив русинам (українцям) мешкати чи ставити будинки в прямокутнику Ринку. На площі з одного боку ратуші стояв стовп ганьби, під яким виставлялися осуджені на публічний огляд, з другого боку ратуші виставляли міську вагу під час ярмарків і торгів для контролю ваги товарів самбірських та приїжджих купців.

Міська ратуша

До XVI ст.. ратуша була не посеред площі, а там, де тепер училище культури. Це була будова із міцного дерева. На початку XVI ст. у центрі площі Ринок споруджено мурований одноповерховий будинок ратуші з великими льохами-камерами та підземеллям для в’язнів. У 1637 році ратуша згоріла, залишилися лише камери і льохи. У 1668 році на старих фундаментах споруджено нову муровану двоповерхову ратушу з вежею, висотою 38 м. На чотиригранній вежі є балкон для сторожі, яка слідкувала, чи не виникли у місті пожежі. На шпилі вежі, на залізному стрижні було поміщено герб міста – олень на бігу зі стрілою в шиї. Цей герб затвердив місту австрійський цісар Йосиф II у 1788 р. У 1995 році з південного боку було встановлено фігуру Божої Матері, а нижче – державний герб - Тризуб. Вежа ратуші представляє три яруси, на чотириграннику споруджено восьмигранник менших розмірів, а на ньому ще менший восьмигранник, спорудженні у 1670 р. У 1844 році проведено реконструкцію ратуші. Добудовані вхідні портики (портали) і змінено місце входу, замість з південного боку влаштовано вхід зі сходу.

Підземелля

Підземна забудова міста в давнину була значно розвиненіша від надземної. Склепінчасті пивниці, в яких розташовувалися склади товарів для ринку, сягали двох-трьох, а в окремих місцях навіть чотирьох ярусів вглиб і поширювалися за межі будинків під площу та вулиці. У таких відсіках пивниць влаштовувалися вантажні люки для подачі товарів. Підземні складські квартали з’єднувалися між собою проходами, які вели також під ратушу, костел. Можливо, вони виходили за межі міських укріплень, виконуючи таким чином і оборонну функцію. Підземне царство, у значній мірі, збереглося до сьогодні, але доступ до нього обмежений (потрібні дослідження). Легенди про існування підземних комунікацій у місті давно побутують у мешканців міста. Фрагмент підземних тунелів було виявлено на початку 80-х років при прокладці водопроводу. Під час ремонту будинку у 2001 році і переобладнанні підземелля під зал ресторану «Львівська брама» виявлено підземний тунель (його залишили для огляду). Археологи говорять, що це частина стародавніх підземних тунелів, якими були пов’язані стратегічно важливі об’єкти у місті (ратуша, костел, замок). Фахівці стверджують, що, судячи з характеру цегляної кладки, тунель збудований у XVII або XVI століттях.

Козацька могила

Могила знаходиться біля центральної районної лікарні, між вулицями Шпитальною і Грушевського. Колись цю могилу називали ще „Трійцею” (від плити з барельєфом св. Трійці). У Погоничі – селищі був дерев’яний замок, який спалили татари у 1498 р. У 1530 р. було споруджено великий мурований замок поблизу Дністра. На цьому місці тепер центральна лікарня. За валами з південного боку замку було місце страти злочинців та інших неугодних королівській знаті людей. На цьому місці значно раніше (дата не відома) була висипана могила, можливо в пам’ять про місце страти народних месників – опришків у 1674 р. Легенда про страту народних месників передавалася з покоління у покоління, тому на цьому місці за австрійських часів хтось поставив хрест, а згодом висипали могилу, яку увінчали капличкою з хрестом. Згідно з переказом, могилу висипало якесь військо шапками. Це був, очевидно, відгук історії, як колись козаки насипали шапками могили своїм побратимам. Напевне самбірські гвардійці і стрільці могли висипати цю могилу. Пам’ятник на могилі представляв собою квадратний обеліск на стінах якого були барельєфи із зображеннями святих. Завершував споруду ажурний металевий хрест. За радянської влади хрест і плити з барельєфами були вивезено на цвинтар і там вони зникли. Могилу почали розкопувати, але хтось написав про це до Києва і звідти прийшла заборона. 15 жовтня 1995 р. посвячено відновлену могилу.

Церква

Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована у 1737 році. Приваблює туристів вона мощами Святого Валентина, які лежать у маленькій скляній труні у правому престолі Серця Ісуса. Але віруючих людей церква приваблює перед усім чудотворною іконою Самбірської Божої Матері. Кажуть, що ікона зцілює від різних хвороб. Про це свідчать маленькі металеві серця, руки, ноги та інші частини тіла, які підвішені під іконою. Є ще одна реліквія у храмі – це цвях з Хреста Господнього.

Чудотворна ікона

У 1727 році в Самборі рознеслася новина про те, що в домі Олени Добрянської з очей древньої ікони Божої Матері потекли криваві сльози. Вперше 15 вересня 1727 р. сльози помітили студенти, які мешкали тут на квартирі. Олена Добрянська повідомила про це пароха церкви і на його прохання передала образ до храму. Ікона плакала з перервами 175 днів. Після перевірки цього явища двома духовними комісіями, єпископ Ієронім Устрицький проголосив 3 грудня 1727 р. образ «Чудотворною іконою». 30 жовтня 1728 р. місцевий шляхтич Ілля Комарницький справив для ікони золото–срібну ризу. Існує переказ про те, що ікону намалював на кипарисовій дошці св. Євангеліст Лука. Цей образ привезли зі Сходу два грецькі купці, які заночували в паламаря біля самбірської церкви, образ поклали до скрині, а коли вранці відчинили, то побачили, що образ яснів, мов зоря. Купці побоялися брати таку реліквію в дорогу і залишили його паламареві. Згідно з історичними даними, самбірську ікону залишив незнайомий подорожній купець у домі колишнього грецького купця Йоана Стамовича, який осів у Самборі і був швагром пані Добрянської. У 1910 р. Франц Рабій замовив у маляра в Дрездені точну копію ікони, намальовану олійними фарбами на полотні. Перед Першою світовою війною в липні 1914 р. в ікони появилися сльози. Вона плакала 9 днів. Щоб вберегти її від пограбування царськими військами о. Ф.Рабій вивіз її до Відня, а замість оригіналу вставив у раму дзеркальну копію. В червні 1915 р. о. Рабій повернувся з образом до Самбора. 26-28 серпня 1928 році відбулася коронація Самбірської ікони. Єпископ Йосафат Коциловський наложив на голови Матері Божої і дитяти Ісуса дві корони. На срібній, грубо позолоченій блясі вичеканено корони і прикрашено сотнями дорогоцінних каменів (брильянти, діаманти, рубіни, аметисти). В квітні 1933 року обидві корони були викрадені. У 1935 році виготовили тимчасову копію корони зі звичайної блискучої бляхи і прикрасили копіями дорогих каменів. Перед Другою світовою війною, у 1939 році Чудотворну ікону вивезли. 28 серпня 1941 року єпископ Йосафат Коциловський привіз ікону знову до Самбора. Коли в 1944 році підходили більшовицькі війська, 20 липня дві сестри служебниці вивезли ікону на захід. 7 жовтня 1955 року 11 самбірських і дрогобицьких священиків, які підписали православіє, відвезли дрезденську копію ікони в подарунок Московському Патріархові Алексію. Про те, що перевезена в подарунок ікона є копією, знали лише Михайло Мельник і Володимир Куновський. Наприкінці 1996 року отці Самбірської церкви Різдва Пресвятої Богородиці виявили в церкві стару ікону, яку після реставрації у Львівському музеї історії релігії, було визнано іконою кінця 17 ст. за назвою «Самбірська Чудотворна Богородиця» . Не з’ясовано, як і коли вона повернулася з Заходу до Самбора. 23 лютого 1997 року після перебування у Львівських і Дрогобицьких, та деяких інших бойківських храмах, ікона урочисто встановлена на відведеному для неї місці в церкві Різдва Пресвятої Богородиці. Недавно у церкві побувала група туристів із Польщі і одна жінка щиро молилася біля ікони Богородиці, а через півроку приїхала знову до Самбора і привезла серце із золота. Це – вдячність за повернення спокою в родині її сина і збереження його сім’ї.

Мощі Святого Валентина

13 травня 1759 року Апостольська столиця передала Самбірській церкві Різдва Пресвятої Богородиці малу скляну труну з мощами святого Валентина, які були викопані на кладовищі Присціли в Римі, де святий Валентин був священником і близько 270 року загинув мученицькою смертю. Через деякий час Апостольська столиця передала через царгородського патріарха документ, яким стверджує автентичність мощів святого Валентина, що є в Самбірській церкві. Ці важливі документи церкви зникли в часи підпілля УГКЦ. Очевидно, інформацію про мощі святого Валентина можна знайти в архівах Ватикану. Згідно з переказом, причиною передачі мощів святого Валентина Самбірській церкві прислужилися дві дати: 1728 рік – об’явлена Самбірська Чудотворна Ікона; і 1736 рік – посвячення новозбудованої церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Згідно з легендою вважають, що святий Валентин є покровителем закоханих, а німці котрогось із святих Валентинів вважають заступником душевнохворих. Віддавна відомо, що святий Валентин допомагає хворим на епілепсію. В Самборі розповідають про те, що уже в наш час одна самбірянка зі сином, який хворів на „чорну хворобу”, щодня приходила до церкви, молилась перед мощами, і напади припинились. Одна школярка кожного ранку приходила на Службу Божу, приймала Святе Причастя, молилась перед мощами святого Валентина, а потім поспішала до школи. Її бабуся стверджує, що дівчинка таким чином зцілилася від невиліковної недуги.

Скляна труна невеликих розмірів знаходиться на престолі при південній стіні церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Через скло в труні видно частину черепа, окремі кістки та предмет, схожий на камінь. Вважають, що це камінь з гробу святого Валентина в Римі. Поряд лежить скляна капсула, в якій було зібрано миро від мироточивих мощів святого Валентина.

Крім старовинних, є у Самборі й новітні храми. Судячи з їх розмірів, самбірці страждають на гігантоманію (це, до речі, характерно для всієї Західної України). Ну, наприклад, греко-католицька церква біля вокзалу. Споруда неймовірних розмірів. Мабуть, усі мешканці Самбора в ній помістяться. Або ж теж нова православна церква Святителя Павла Конюшкевича – теж чималенька.

Костел Івана Хрестителя „Фара”

Не відомо, коли збудовано перший костел у Самборі. На фасаді костелу є напис „1530”. Вважається, що саме в цьому році розпочато (закінчено будову у 1568 р.) будівництво святині. Існує переказ, що спорудили цей костел на місці дерев’яного костелу, заснованого в 1370 році на пагорбі навпроти замку, який згорів під час нападу татар у 1498 році. На тому самому місці у 1530 році розпочато будівництво великого мурованого костелу. У 1637 році цей костел згорів під час великої пожежі. На старих фундаментах у 1664 році споруджено новий мурований костел у вигляді фортеці. Вікна і двері виконано у готичному стилі, а восьмикутну вежу – в стилі бароко, з балконом навколо неї та віконницями-бійницями. Костел названо „Фарою”. У 1864 році згорів дах на вежі від удару грому. Вхідні дерев’яні двері готичного стилю з залізним окуттям, на думку спеціалістів походять з XV ст., можливо їх було перенесено зі старого костелу, що згорів у 1498 році, а можливо ще з попередніх. Костел має підземелля з похованнями багатих парафіян. Як писав О. Кучера в 1935 році до підземелля понад 150 років ніхто не заглядав бо вхід було замуровано. На узбіччі горба, біля костелу, стоїть довгий одноповерховий будинок - це були помешкання для органістів, клехів і захристіян. З грудня 2000 року посвячено новозбудований будинок плебанії біля костелу. У 2001-2002 роках проведено ремонт перекриття – покрито дах метало черепицею, а купол і бокові нави – мідною бляхою, та проведено зовнішню побілку. Інтер’єр храму дуже пишний.

Органний зал

Органний зал, розміщений у колишньому бернардинському костьолі Святого Станіслава. Кожної суботи (а концерти проходять виключно по суботах, початок об 11.00) протягом 50 хвилин можна послухати органну музику. Музикантів двоє – власне органіст і скрипаль. Виконуються вони найпопсовіші класичні твори (типа «Адажіо» Альбіноні або «Мелодію» Скорика). Концерт залишає дуже приємні враження. За вимірами спеціалістів акустичні властивості самбірського органного залу є чудовими: тривалість реверберації в окремих місцях досягає 6,5 секунди. Орган своєю потужністю повністю заповнює звуковий простір. До речі, є в Самборі ще один орган, розташований у діючому костелі Івана Хрестителя.

Самбір також відомий такими постатями, як Лесь Курбас (1887-1937) – видатний український актор, режисер, теоретик театру. Зарас працює меморіальний музей Леся Курбаса та історико-етнографічний музей «Бойківщина». Тут народився Андрій Чайковський (1857—1935) — український письменник. Неодноразово приїжджав до Самбора І. Франко і зустрічався з інтелігенцією міста, а влітку 1913 року в будинку самбірської «Просвіти» читав свою поему «Мойсей». Біля Самбора (3 км.) знаходиться село Кульчиці, в якому народився (1560-1622 рр.) перший гетьман Війська Запорізького – Петро-Конашевич Сагайдачний та Юрій Кульчицький, який відкрив у Відні (перший у Європі) 1862 році кав`ярню, де продавали каву. В селі Сприня (22 км.) в 1944 році утворено УГВР – Українську Головну Визвольну Раду.

Вступ

Ми живемо в красивій та щедрій країні, історія і культура якої сягають корінням сивої давнини. Та чи багато ми можемо розказати про свою Батьківщину? Звичайно, ми всі знаємо кілька фактів з історії нашого краю, місця, де народилися і виросли і намагаємося стежити за сучасним життям, проте я переконаний, що місце в якому ти народився і живеш, дуже важливо знати якомога більше.

Ось і я хочу розповісти про своє рідне місто в якому народився – Самбір. На жаль, неможливо навести всі деталі розвитку від початку виникнення міста, але я намагався відібрати найголовніше, стисло розповісти про те, що відбувалося і відбувається зарас у рідному місті. Якими відомими діячами українського народу воно славиться та імена яких надовго збережуться у пам’яті. Головні факти з історії, допоможуть простежити, яким тернистим шляхом ішов народ Самбора до своєї незалежності, які перешкоди йому довелося здолати, щоб мати можливість жити у вільному місті і спілкуватися рідною мовою.

В кожного міста є своє неповторне обличчя. Своєрідність силуетів Самбора полягає у гармонійному поєднанні сучасних будівель з його старовинними кварталами. Тут збережені цінні пам’ятки архітектури, історичної і культурної спадщини, що творять оригінальний образ цього прикарпатського міста.

Висновок

Ось уже майже вісім віків невіддільний Самбір від історії рідної землі, її болем і радощів. Зазнавши багатьох загарбницьких нападів волелюбні жителі міста відстояли своє право на існування, а сучасним поколінням залишили у спадок чимало історичних й архітектурних пам’яток, рідну мову, народні традиції й звичаї, заповіли любов до свого й повагу до інших народів. Зведені руками працьовитих предків, які мужньо відбивали навалу чужоземців , загоювали нанесені місту рани, збережені пам’ятки історії і культури – то цінна частина нетлінних реліквій минувшини.

Чудове сьогодення древнього і водночас молодого міста над Дністром, міста-трудівника. Життя його мешканців наповнене енергією, яка втілюється у конкретних справах оновлення міста, яке, відзначаючи своє 770-ти річчя, упевнено іде назустріч майбутньому.

Тепер Самбір - місто обласного підпорядкування, де проживає 36218 чоловік та центр Самбірського району, в якому 108 населених пунктів. Знаходиться на перетині стратегічних залізничних та автомобільних магістралей:

І маршрут: Київ – Львів – Самбір – Турка – Ужгород (180км. до Самбора); Чоп – кордон Угорщина 230км. до Самбора; кордон Словаччина-180км. до Самбора

ІІ маршрут: Івано-Франківськ (180км.) – Стрий (70км.) – Дрогобич (30км.) – Мостиська (45км.), кордон – Перемишль (Польща) (60км.)- Трускавець - 45км. В Самборі діють чотири готелі та два філіали вищих навчальних закладів : 1) Тернопільської академії народного господарства; 3) Львівського національного університету ім. І. Франка. Також є навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації: Технікум економіки та інформатики; Медичне училище; Педагогічний коледж; Училище культури; Торгове училище; Професійно-технічне училище №24.

Якщо пройтися центральними вулицями Самбора, поглянути на нові квартали, зелені насадження, сквери, створені працелюбними руками самбірчан, можна зробити висновок, що це дійсно маленьке європейське містечко. Самбір є ще одним яскравим і неповторним куточком України, маленькою батьківщиною великих людей.

Список використаної літератури:

1. Глінка О. А. «Самбір, роздуми над минулим»: Посібник. – Львів: «Новий Світ – 2000». 2006

2. Крип’якевич І. Б. «Княжий Самбір»: Довідник. – К.: « Атіка». 2004

3. Сава В. І. «Самбір»: Краєзнавчий нарис. – Львів: «Атлас». 2008

4. Шрамко Г. І. «Самбір»: Краєзнавчий нарис. – Львів: «Каменяр». 2000

План

Вступ

1. Історія походження назви міста Самбіір

2. Самбір у різні часи історії

3. Визначні пам’ятки міста

Висновок