ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Основні етапи розвитку педагогіки

12 3

Категорії педагогіки

Основними категоріями педагогіки є: формування особиcтості, виховання, освіта, навчання. Під формуванням особи мають на увазі процес розвитку людини як залежно від цілеспрямованих впливів, так і різноманітних впливів навколишнього середовища. У сучасній зарубіжній педагогіці перша група дій на людину часто позначається терміном «інтенціональне виховання», друга — «функціональне виховання».

Педагогічна технологія — сукупність форм, методів, способів, прийомів навчальних та виховних засобів, системно використовуваних в освітньому процесі, на основі декларованих педагогічних для психолого-педагогічних установок.

Освіта

Освітою називається процес і результат засвоєння системи знань, вироблення вмінь і навичок, що забезпечує кінець кінцем певний рівень розвитку пізнавальних потреб і здібностей людини і його підготовку до того або іншого виду практичної діяльності. Розрізняють загальну й спеціальну освіту. Загальна освіта забезпечує кожній людині такі знання, уміння і навички, які необхідні їй для всебічного розвитку і є базовими для отримання надалі спеціальної освіти, що має своєю метою підготовку до професійної діяльності. За рівнем і обсягом змісту як загальна, так і спеціальна освіта може бути початковою, середньою або вищою. Невід'ємною частиною загальної освіти є політехнічна освіта.

Навчання

Найважливішим засобом освіти й виховання є навчання - процес передачі й активного засвоєння знань, умінь і навичок, а також способів пізнавальної діяльності, необхідних для здійснення безперервної освіти людини. Процес навчання є двостороннім, таким, що включає як пов'язані частини цілого: викладання — діяльність педагога з передачі знань і керівництва самостійною роботою учнів і діяльність учнів з активного оволодіння системою знань, умінь і навиків — навчання. Педагогіка входить у систему наук, які вивчають людину, людське суспільство, умови його існування (філософія, етика, естетика, психологія, політекономія, соціологія, історія, анатомія, фізіологія, медицина та ін.), і використовує їх теоретичні положення, дослідницькі методи (зокрема математичної статистики і кібернетики), а також результати конкретних досліджень.

№1

К.Д. Ушинський, розмірковуючи про сутність педагогіки як науки, пише: "Педагогіка — не наука, а мистецтво — найобширніше, складне, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв. Мистецтво виховання спирається на науку. Як мистецтво складне і обширне, воно спирається на безліч обширних і складних наук; як мистецтво воно, крім знань, вимагає здібності й нахилу, і як мистецтво ж воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який ніколи цілком недосяжний: до ідеалу довершеної людини. Сприяти розвиткові мистецтва виховання можна тільки взагалі поширенням серед вихователів тих найрізноманітніших антропологічних знань, на яких воно ґрунтується". І далі продовжує: "Ми не кажемо педагогам — робіть так чи інакше; але кажемо їм: вивчайте закони психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати. Не тільки обставини ці без краю різноманітні, але й самі вдачі вихованців не схожі одна на одну. Чи можна ж при такій різноманітності обставин виховання й виховуваних індивідуумів зумовлювати які-небудь загальні виховні рецепти?".

Отже педагогічна наука - це згусток багатовікового досвіду навчання та виховання підростаючих поколінь. Педагогічна наука - це результат багаторічних досліджень закономірностей формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Знання педагогічної науки допомагає в кожному конкретному випадку обирати оптимальні педагогічні рішення.
Давня суперечка про те, що таке педагогіка - наука чи мистецтво, розбивається об практику. Випробування практикою підтверджує багато разів: без глибокого знання науки виховання не розвивається мистецтво виховувати. Знання закономірностей навчання і виховання, оволодіння методами педагогічного процесу - основа учительського майстерності. До засвоєнню педагогіки треба підходити як до науково - пізнавальної діяльності, на базі якої може і має розвиватися педагогічне мистецтво як невід'ємний елемент педагогічної діяльності. А педагогом може бути далеко не кожен. Це має бути людина має покликання, заклик, внутрішнє усвідомлення того, що це його шлях - шлях пошуку, постійного неспокою, шлях сумнівів незвичайною вимогливості до себе, шлях наполегливої, щоденної праці.
Значить, кажучи про педагогіку як галузі мистецтва, ми по всій ймовірності повинні вести мову про вміння, майстерності педагога.
У природно-науковому пізнанні особистісні якості вченого, оцінки не мають вирішального впливу на результати його діяльності. Але в педагогічній науці, педагогічної діяльності особистість педагога, його талант, майстерність (або їх відсутність) мають вирішальне значення. Чисто практичну педагогічну діяльність називають "мистецтвом, створеним на науковій основі". Педагогічна діяльність кожного конкретного педагога, кожного конкретного педагогічного колективу є мистецтвом у тій мірі, в якій у цю діяльність вкладається творчий потенціал. Наука і мистецтво принципово відрізняються способами розповсюдження. Науку потрібно вивчати, і інакше її не осягнеш. А мистецтво можна перейняти; мільйони людей виховують своїх дітей, досягаючи прекрасних результатів, не вивчаючи науку, а переймаючи мистецтво ростити дітей у своїх батьків і близьких. Інакше кажучи, педагогіку можна назвати наукою про розвиток таланту до виховання дітей. Педагогіка - єдина наука, яка визнає таємницю, інтуїцію, долю, залишаючись при цьому строгою наукою [2, c.26] Більш точно педагогіку можна визначити як науку про закономірності виховання підростаючого покоління, дорослих людей про управління їх розвитком відповідно до потреб суспільства [4, c. 6]

Кожна наука в одному і тому ж об'єкті вивчення виділяє свій предмет дослідження - ту чи іншу форму буття об'єктивного світу, ту чи іншу сторону процесу розвитку природи і суспільства.

У загальній системі наук, в загальній системі "речей і знань» педагогіка виступає як єдина наука, яка має своїм предметом виховання людини

№2

Основні етапи розвитку педагогіки

Розвиток педагогіки охоплює такі стадії:

Народна педагогіка → духовна педагогіка → світська педагогіка

1. народна педагогіка

Уперше цей термін запровадив український педагог Олександр Духнович (1803-1900 рр.).

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

У 60-ті роки ХХ ст. у педагогічну науку запроваджено термін “етнопедагогіка” – галузь педагогіки, яка досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей конкретного народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.

Важливими складовими народної педагогіки є:

- родинна педагогіка;

- педагогічна деонтологія;

- педагогіка народного календаря.

Своєрідним феноменом народної педагогіки є козацька педагогіка – знання і досвід формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво-вираженою національною свідомістю, твердою волею і характером.

2. духовна педагогіка

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

3. світська педагогіка

Особливість світської педагогіки полягає у науковому погляді на проблему навчання і виховання дітей, відповідному аналізі педагогічної практики, обґрунтуванні раціональних форм і методів її вдосконалення.

Педагогіка розвивалась і як практика, що допомагає вирішувати складні педагогічні проблеми навчально-виховного процесу, і як мистецтво, що потребує творчого натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу.

Знання педагогічної науки автоматично не забезпечує успіху викладацької діяльності. Для цього викладач, майстер виробничого навчання має не лише глибоко засвоїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою педагогічного процесу. Тому педагогічна практика ґрунтується не тільки на науці про виховання, а й на творчому натхненні, мистецтві вчителя.

Джерелами розвитку педагогіки є:

- педагогічна спадщина минулого;

- сучасні педагогічні дослідження;

- передовий педагогічний досвід.

Отже, вітчизняна педагогіка пройшла такі стадії розвитку.

1. народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється в домінуючих поглядах на мету, завдання, засоби, методи і результати виховання й навчання. Вперше цей термін ввів О. В. Духнович. Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін «етнопедагогіка», автор якого – Г. Н. Волков. Якщо поняття «народна педагогіка» включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій;

2. козацька педагогіка – частина народної педагогіки – теорія і практика виховання й навчання підростаючого покоління в Запорізькій Січі, спрямована на формування синівської вірності рідній землі, незалежній Україні;

3. духовна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду виховання й навчання особистості засобами релігії;

4. світська педагогіка – це: 1) наука, яка має свої закономірності; 2) практика, яка вказує застосування теоретичних положень; 3) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.

Відповідно, основними джерелами педагогіки є:

1. педагогічна спадщина минулого;

2. передовий педагогічний досвід;

3. народна педагогіка;

4. педагогічні дослідження.

Педагогічна спадщина минулого представлена працями педагогів-класиків, монографіями та статтями видатних учених, педагогів-новаторів. Наприклад, безцінними для педагогічної теорії та практики, формування національної системи освіти та виховання є праці Я. А. Коменського, К. Д. Ушинського, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського та інших. Серед джерел педагогічної теорії слід виокремити роботи видатних учених 50-70-х років XX століття А. М. Арсеньєва, М. І. Болдирєва, В. Ю. Гмурмана, Л. І. Но-викової, Л. В. Занкова, Ф. Ф. Корольова та багатьох інших.
Джерелами практичної педагогіки за певних умов можуть бути художні твори про дитинство, школу, вчителів, що належать класикам літератури.
У 80-х роках XX століття в Радянському Союзі широко відомими стали книжки педагогів-новаторів В. Ф. Шаталова, М. П. Щетиніна, С. М. Лисенкової, Є. В. Ілліна та інших. В них викладено передовий педагогічний досвід. Є три види узагальнення і поширення досвіду кращих педагогів: педагогічна інформація, педагогічне вибіркове та масове поширення досвіду.
Педагогіка, як і будь-яка інша наука, не може само-розвиватися, самовдосконалюватися без усебічних і глибоких досліджень, які допомагають відкривати й уточнювати її закони та закономірності віднаходити нові аспекти їх реалізації

№4

Система педагогічних наук

Розвиваючись, всяка наука збагачує свою теорію, наповнюється новим змістом і здійснює диференціацію своїх досліджень. Цей процес торкнувся і педагогіки. В даний час поняттям «педагогіка» позначається ціла система педагогічних наук. .

Педагогіка як наука поділяється на ряд самостійних педагогічних дисциплін:
1. загальна педагогіка, досліджує основні закономірності виховання людини; розкриває сутність, цілі, завдання та закономірності виховання, його роль в житті суспільства і розвитку особистості, процес освіти і навчання.
2. вікова педагогіка, що вивчає особливості виховання людей на різних етапах вікового розвитку
3. спеціальна педагогіка - дефектологія, що вивчає особливості розвитку, навчання і виховання аномальних дітей. Яка в свою чергу розпадається на ряд галузей: питаннями виховання і навчання глухонімих і глухих дітей займається сурдопедагогіка, сліпих і слабозорих - тифлопедагогіка, розумово відсталих - олігофренопедагогіка, дітей з розладами мови при нормальному слуху - логопедія;
4. Приватна методика, досліджує специфіку застосування загальних закономірностей навчання до викладання певного предмета (іноземної мови, математики, біології, фізики, хімії та ін);
5. історія педагогіки, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практики виховання в різні історичні епохи.
Інтенсивно розвиваються, як самостійні, такі галузі педагогічної науки, як педагогіка профтехосвіти, педагогіка вищої школи, військова педагогіка, виправно-трудова педагогіка. Складаються такі частини педагогіки, як школоведения, педагогіка сімейного виховання, педагогіка дитячих та юнацьких організацій, педагогіка культурно-освітньої роботи.

Зв'язок з іншими науками
Процес різнобічного взаємопроникнення наук, розвиток комплексного вивчення педагогічних явищ об'єктивно вимагають органічного зв'язку педагогіки з іншими науками. Педагогіка розвивається, зміцнюючи і вдосконалюючи свої зв'язки з філософією, соціологією, етикою, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, гігієною, етнографією, математикою, кібернетикою та ін
У тісних взаєминах педагогіка перебуває з загальної, вікової та педагогічної психологією. Психологія розкриває закономірності психічного розвитку людей в різні вікові періоди, механізм змін психіки під впливом навчання і виховання. Ідеї її широко використовуються при розробці організації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Розвинена зв'язок педагогіки з соціальною психологією, яка вивчає взаємовідносини, почуття, настрої, думки, оцінки, риси характеру й особливості психічного складу людей, що знаходяться в різних соціальних умовах.
Виключно цінними знаннями про природу фізичного розвитку людини, педагогіку озброює загальна та вікова фізіологія, складова природничо основу навчання і виховання. Вивчення условнорефлекторной діяльності допомагають розкривати наукові основи тих змін, які відбуваються в людині під впливом зовнішніх впливів і пов'язані з формуванням умінь, навичок і звичок.
Нові, додаткові можливості для дослідження процесів навчання і виховання перед педагогікою відкриває швидко розвивається галузь знання, яка отримала назву теорії управління. Виникнувши в системі суспільних наук, вона використовує досягнення кібернетики, яка розкрила найбільш загальні закономірності управління складними динамічними системами. При цьому, однак, треба мати на увазі, що кібернетика вивчає процеси управління безвідносно до якісної природі самоврядних систем; виховання ж являє собою систему, що володіє глибокою якісною специфікою, своїми специфічними закономірностями, які кібернетиці недоступні.
Самостійність будь-якої науки полягає не в тому, користується вона або не користується даними інших наук. Радянська педагогіка використовує матеріали і дані суміжних наук для вирішення своїх завдань, на основі суворого відбору та виявлення меж їх застосування.
Отже педагогічна наука - це згусток багатовікового досвіду навчання та виховання підростаючих поколінь. Педагогічна наука - це результат багаторічних досліджень закономірностей формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Знання педагогічної науки допомагає в кожному конкретному випадку обирати оптимальні педагогічні рішення.
Давня суперечка про те, що таке педагогіка - наука чи мистецтво, розбивається об практику. Випробування практикою підтверджує багато разів: без глибокого знання науки виховання не розвивається мистецтво виховувати. Знання закономірностей навчання і виховання, оволодіння методами педагогічного процесу - основа учительського майстерності. До засвоєнню педагогіки треба підходити як до науково - пізнавальної діяльності, на базі якої може і має розвиватися педагогічне мистецтво як невід'ємний елемент педагогічної діяльності. А педагогом може бути далеко не кожен. Це має бути людина має покликання, заклик, внутрішнє усвідомлення того, що це його шлях - шлях пошуку, постійного неспокою, шлях сумнівів незвичайною вимогливості до себе, шлях наполегливої, щоденної праці.

№5

Метод науково-педагогічного дослідження— шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Організовуючи дослідження, необхідно оптимально поєднувати комплекс методів, дбаючи, щоб таке поєднання забезпечило отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта виховання чи навчання.

Отже, метод - певний систематизований комплекс прийомів, процедур, які застосовуються дослідником для досягнення поставленої мети.

Метод розглядається також як сукупність прийомів практичного або теоретичного засвоєння педагогічної дійсності.

У педагогічних дослідженнях застосовується, як правило, не один окремий метод, а їх сукупність.

Емпіричні методи, які використовуються для нагромадження фактичного матеріалу за досліджуваною проблемою; вони служать для фіксації явищ, їх опису, виявлення помітних зв’язків між досліджуваними явищами та процесами.

Теоретичні методи - спрямовані на створення теоретичних узагальнень та формулювань закономірностей досліджуваних явищ. Група цих методів включає в себе аналіз та синтез, індукцію та дедукцію, моделювання, узагальнення, формалізацію, абстрагування та ін.

12 3