ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ПРЕДМЕТ,МЕТОДИ І ЗАДАЧІ ЗООПСИХОЛОГІЇ

КЛАСИФІКАЦІЯ НАВЧАННЯ,

Форми навчання тварин досить різноманітні і тому існує цілий ряд їх класифікацій. Зокрема, З. Зоріна та І. Полєтаєва, на основі даних О. Меннінга, Д. Дьюсбері, Р. Томаса, Дж. Пірсу та ін., пропонують таку класифіка- цію форм індивідуально-пристосувальної діяльності тварин. 1. Неасоціативне навчання: – сенсибілізація; – звикання. 2. Асоціативне навчання: – класичні умовні рефлекси; – інструментальні умовні рефлекси. 3. Когнітивні процеси: – латентне навчання; – вибір за зразком; – навчання, засноване на уявленнях про простір, порядок стимулів, час, число. В. Торп виділяє дві групи процесів, пов’язані з навчанням: неасоці- ативне й асоціативне, при цьому в поняття «асоціативне» він включає і ті типи, які у попередніх авторів розглядаються як когнітивні. Неасоціативне навчання полягає в ослабленні реакції при повтор- них пред’явленнях подразника. Здібність до навчання базується на властивій центральній нервовій системі пластичності, яка виявляється у здатності системи змінювати реакції на подразник, що повторюється багато разів, а також у випад- ках його спільної дії з іншими чинниками. Пластичність може мати різ- ну спрямованість: чутливість до подразника може підвищуватися (це явище називається сенсибілізацією) або знижуватися (тоді говорять про звикання). Звикання і сенсибілізація належать до найпримітивніших видів ре- акцій, що індивідуально виробляються. Сенсибілізацією називається підвищення чутливості організму до дії якого-небудь агента. Як при- клад сенсибілізації можна навести алергію, коли підвищується чутли- вість до певних хімічних стимулів, звичайно нешкідливих, але у сенси- білізованих організмів здатних викликати цілий комплекс патологічних реакцій. Сенсибілізацією називають три типи реакцій, що суттєво від- різняються. Головне, а може і єдине, що їх об’єднує, – це підвищення збудливості організму до певних подразників. До першого типу реакції відносять модифікацію поведінки, що ви- никає під впливом будь-якого стимулу. Яскравим прикладом такого роду може служити так зване навчання інфузорій. У звичних умовах інфузорії-туфельки пересуваються у воді ніби поштовхами. Їх рухи мають хаотичний характер. Ніяких закономірнос- тей і анінайменшої цілеспрямованості у поведінці інфузорій не спосте- рігається. Якщо ж інфузорію перенести в невелику ємність, що має форму кола, завглибшки не більше 1 мм і діаметром 3–5 мм, то її поведінка різко зміниться. Спочатку вона хаотично рухатиметься по ємності, зрід- ка натикаючись на її стінки. Через деякий час рухи інфузорії наберуть упорядкованого характеру і вона рухатиметься по цілком певній траєк- торії: – у круглому акваріумі це буде майже правильним восьмикутни- ком; – у квадратному – квадрат, розташований криво відносно стінок акваріума; – у п’ятикутному – п’ятикутник і т. д. При цьому, при перенесенні організмів у посудину іншої форми, інфузорії протягом деякого часу продовжують рухатися по попередній траєкторії. Подібних дослідів було проведено багато. Майже завжди ін- фузорії демонстрували високу здібність до навчання. Вироблені у них реакції за своїм характером і способом навчання нагадували умовні рефлекси вищих тварин. Деякі дослідники їх так і називали: «умовні рефлекси одноклітинних». Ретельніше проведені дослідження повніс- тю спростували уявлення про високі здібності інфузорій. Груба помил- ка відбулася через незнання особливостей природжених форм пове- дінки туфельок. Спостереження за інфузоріями показали, що хаотичні рухи зберігаються у них тільки до тих пір, поки вони перебувають у культуральній рідині, де завжди багато вуглекислого газу і мало кисню Коли ту ж рідину наливають в експериментальну посудину тонким ша- ром, вона збагачується киснем. У таких умовах рухи інфузорій стають прямолінійними, а при зіткненні з перешкодою туфелька відскакує від неї під кутом 20°. Тому після переміщення інфузорії в широку і мілку посудину шлях інфузорії починає повторювати його конфігурацію. По- дібна реакція на зміни зовнішнього середовища є типовою сенсибіліза- цією першого типу, але ніяк не формою навчання. Іншим типом реакцій, що належать до сенсибілізації, є здатність організму під впливом одних подразників змінювати чутливість до ін- ших. Багато видів війчастих черв’яків-поліхет не люблять яскраве світ- ло і вважають за краще ховатися від нього у нірки. Харчування помітно підсилює їхню «любов» до темноти. Ситі поліхети охочіше і швидше за голодних доповзають до самого кінця нірок. Підвищена чутливість до світла ситих черв’яків має адаптивний характер: тепер поліхетам немає сенсу залишатися на освітленому просторі, де їх легко може помітити будь-який хижак. Реакції подібного типу зустрічаються у будь-яких ор- ганізмів. Так, світло поліпшує сприйняття людиною музики, от чому у філармоніях під час концертів зал для глядачів залишається освітле- ним. Описані реакції сенсибілізації розвиваються екстрено. Часто одно- разової дії виявляється досить, щоб на певний відтин часу змінити по- ведінку організму. Третій тип реакції для свого виникнення потребує систематичної дії подразника: тільки в цьому випадку чутливість до нього підвищується. Так, наприклад, сильно налякана тварина здригається від будь- якого звуку, від будь-якого раптового подразника. Причина підвищен- ня збудливості – сумація збудження. Удар електричним струмом викли- кає збудження нервової сітки гідри. Якщо кожна наступна дія обрушу- ється на гідру, коли ефект попередньої ще частково збережений, нова порція збудження підсумовується із залишками старого. Після низки електричних дій збудження у нервових ланцюгах гідри накопичується і додавання навіть невеликої його порції виявляється досить, щоб викли- кати оборонну реакцію. От чому світло примушує тепер гідру стискати- ся. Цей тип реакцій називають сумаційним рефлексом. Цей рефлекс за багатьма ознаками істотно відрізняється від умов- ного рефлексу, для утворення якого необхідне поєднання у часі мало- значимого для тварини подразника з подразником, що викликає без- умовний рефлекс, причому перший повинен діяти раніше другого. Для утворення сумаційного рефлексу такі поєднання необов’язкові, хоча вони і полегшують його виникнення. Причина цього явища полягає у тому, що у нервових клітинах, які сприймають світло, у свою чергу, розвивається сумація збудження, що значно полегшує виникнення обо- ронної реакції. Утворення сумаційного рефлексу можливе у будь-яких істот. Він виникає у тварин з абсолютно примітивною нервовою сис- темою і навіть у одноклітинних організмів, що ще не мають на неї і натяку. Сумаційний рефлекс має явно адаптивне значення: організму, що піддається шкідливій дії, вигідно реагувати оборонною реакцією на будь-який новий подразник, оскільки у цій ситуації достатньо велика вірогідність, що і він пов’язаний з небезпекою. При систематичному зіткненні з харчовими подразниками організму доцільно відреагувати на будь-який новий подразник харчовою реакцією, оскільки він може виявитися пов’язаним із присутністю їжі. Утворення сумаційного реф- лексу повинне підвищувати пристосованість тварин до умов існування і збільшувати їх шанс на виживання. Звикання – згасання реакції на стимул, що повторюється і не під- кріплюється заохоченням або покаранням. Звикання – найпримітивні- ша форма навчання. Це найелементарніша реакція зниження збудли- вості. Вона виникає при багатократному систематичному повторенні певного подразника, що не загрожує організму істотними наслідками, і полягає у поступовому достатньо стійкому ослабленні самої реакції або у зменшенні частоти появи аж до повного її зникнення. Іншими словами, тварина «навчається» не реагувати на подразник, що не завдає йому шкоди, і звикання стає ніби «негативним навчанням». Так, напри- клад, людина, що живе в безпосередній близькості від залізниці, неза- баром абсолютно перестає реагувати на гуркіт потягів, які проходять, хоча спочатку вони її помітно дратують і заважають спати. Ми звикаємо до цокання годинника, до шуму води, до рекламних щитів і вивісок. Ці подразники перестають доходити до нашої свідо- мості. Для нас звикання означає виникнення такого стану, коли ми лег- ко взнаємо подразники, з якими постійно доводиться стикатися; сприй- маючи ці подразники як цілком буденне явище, ми ігноруємо їх. Реакція звикання не є втомою тому, що неможливо встановити ані втому м’язів, ані втому рецепторних апаратів – т. н. сенсорної адапта- ції. Після вироблення звикання умовний подразник продовжує сприй- матися тваринами. Якщо його трохи підсилити, він негайно ж викличе реакцію. Звикання поширене надзвичайно широко: від примітивних істот до людини включно. Воно забезпечує адекватність реакцій організму, усу- ває всі зайві та необов’язкові та дозволяє економити масу енергії. Тва- рина здатна притерпітися до будь-яких дій, з якими щодня стикається на своїй території, і не реагувати на них ні орієнтовною, ні оборонною реакціями,адаптуватися до товаришів по стаду й обмежити свої реакції, що виникають за їх присутності, лише дійсно необхідними. Завдя- ки звиканню відбувається стандартизація суспільної поведінки будь- якого співтовариства тварин, що одночасно призводить до загострення сприйняття найважливіших ключових стимулів. При асоціативному навчанні у ЦНС формується тимчасовий зв’язок між двома стимулами, причому один з яких спочатку був для тварини байдужий, а другий виконував роль винагороди або покарання. Форму- вання цього зв’язку виявляється у вигляді змін у поведінці тварини, які називаються умовними рефлексами. О. Меннінг і Д. Дьюсбері включали у свої класифікації також і «інсайт-навчання». Проте і когнітивні процеси, й інсайт-навчання ве- ликою мірою належать до сфери розсудливої діяльності. Інсайт – це найвища форма навчання. Він не є результатом прямо- го навчання методом проб і помилок, а заснований на інформації, що отримана раніше за інших подібних обставин. Інсайт можливий лише при достатньому розвитку інтелектуальних функцій. Він можливий лише при високому рівні розвитку розумових здібностей. Прикладом серед тварин може служити використання мавпа- ми предметів для діставання їжі (зазвичай цьому передує деякий період «роздумів»).

ПРЕДМЕТ,МЕТОДИ І ЗАДАЧІ ЗООПСИХОЛОГІЇ

Зоопсихологія - наука, що займається вивченням психічної діяльності тварин в усіх її проявах. Предмет зоопсихології можна визначити як предмет науки про прояви, закономірності і еволюцію психічного відображення на рівні тварини, про походження і розвиток в онто- і філогенезі психічних процесів у тварин і про передумови і передісторію людської свідомості. Крім того, предметом зоопсихології є походження і розвиток психічної діяльності у тварин, а як наслідок цього - передумови виникнення і розвитку людської свідомості.

Основні методи зоопсихологических досліджень. Психологічний аналіз поведінки тварини здійснюється зоопсихологом під час детального вивчення рухів піддослідної тварини в процесі рішення конкретних завдань. Завдання слід підбирати так, щоб по рухах тварини можна було найточніше судити про конкретну психічну якість. Не можна забувати і про фізіологічний стан тварини, умови проведення досвіду, а також про будь-які зовнішні чинники, здатні спотворити чистоту експерименту. Необхідно також використати безпосередні спостереження за поведінкою тварин в природних умовах. В цьому випадку важливо простежити зміни, що настають в поведінці тварини при тих або інших змінах в довкіллі, що дозволяє судити яких зовнішніх причинах психічної діяльності, так і про пристосовні функції останньої. При вивчення поведінки тварин украй важливе також проводити кількісні оцінки як зовнішніх чинників середовища, так і поведінки тварин.

Потрібний і облік біологічної адекватності умов проведення досвіду і вживаної методики. Як правило, для проведення експериментів з тим або іншим видом тварин підбирається певна методика. Інакше, якщо досвід проводиться без урахування специфічних особливостей біології виду, що вивчається, і природної поведінки в експериментальному середовищі, результати, отримані в процесі роботи, можуть не відповідати дійсності.

Методи зоопсихологических досліджень різноманітні, але усі вони в цілому зводяться до постановки перед тваринами певних завдань. Більшість з цих методів розроблені ще на початку XX ст., і відтоді з успіхом застосовуються у більшості зоопсихологических лабораторій.

Метод лабіринту. Основне завдання для тварини - знайти шлях до мети, яка безпосередньо їм не сприймається. Кінцевою метою може служити як харчова приманка, так і притулок, статевий партнер. У разі помітного відхилення від мети може застосовуватися покарання тварини.

Найпростіший лабіринт має вигляд Т-подібного коридору або трубки. При правильному виборі повороту тварина отримує нагороду, при неправильному повороті - карається. Складніші лабіринти складаються з різних комбінацій Т-подібних елементів і безвиході, захід в які розцінюється як помилки тварини. Результати тварини оцінюються по числу здійснених ним помилок і швидкості досягнення кінцевої мети. Метод лабіринту дуже популярний в зоопсихологических дослідженнях. З його допомогою можна вивчати як питання, пов'язані із здатністю животногокнаучению, такипроблемы просторової орієнтації, зокрема роль шкірно-м'язової і інших форм чутливості, пам'яті, формування чуттєвих узагальнень і багато інших.

Інший не менш популярний метод зоопсихологических досліджень дістав назву метод обхідного шляху. Тут для досягнення мети тварині необхідно обійти одну або декілька перешкод. На відміну від методу лабіринту кінцева мета безпосередньо сприймається об'єктом упродовж усього шляху. При оцінці враховуються швидкість і траєкторія руху тварини при поводженні перешкоди. Відомий російський зоопсихолог Л.В. Крушинский (1911-1984, "Формування поведінки тварин в нормі і патології", 1960; "Біологічні основи розсудливої діяльності", 1979; "Проблеми поведінки тварин", 1993) трохи модернізував цей метод і з успіхом використав його при вивченні здатності різних видів тварин до екстраполяції (див. наступні розділи).

Метод дифференцировочной дресирування спрямований на виявлення здатності тварини до розрізнення декількох об'єктів або ознак. Правильний вибір винагороджується, у разі помилки застосовується покарання. Поступово зменшуючи відмінності між об'єктами, можна виявити межі їх диференціювання тими або іншими тваринами. За допомогою цього методу можна отримати відомості, що характеризують особливості зору у тварин виду, що вивчається. Цей метод застосовують для вивчення процесів формування навичок, пам'яті, здібності до спілкування. У останньому випадку, збільшуючи відмінності об'єктів, що послідовно пред'являються, виявляють здатність тварини орієнтуватися за окремими загальними ознаками цих об'єктів.

Метод вибору на зразок - один з різновидів вищеописаного методу. Тварині пропонується зробити вибір серед різних об'єктів, орієнтуючись на певний зразок. Правильний вибір винагороджується. Метод використовується для вивчення сенсорної сфери тварин.

Метод проблемного ящика (проблемної клітини). В процесі експерименту тварина повинна за допомогою різних пристосувань (важелі, замки, педалі, клямки і т. п.) вийти із закритої клітки або, навпаки, проникнути в неї. Іноді застосовуються замкнуті скриньки, усередині яких лежать ласощі : тварині пропонується витягнути його, відімкнувши замки. Експеримент можна ускладнити - в цьому випадку замки відкриваються в строгій послідовності, яку тварина повинна вивчити. За допомогою цього методу досліджуються складні форми навчення і моторні елементи інтелектуальної поведінки тварин. Найчастіше він використовується при вивченні поведінки тварин з розвиненими хапальними кінцівками, наприклад щурів, мавп, єнотів. Експерименти служать в першу чергу для виявлення вищих психічних здібностей тварин.

У ряді експериментів вивчається застосування тваринами (особливо мавпами) різних типів знаряддя. Наприклад, за допомогою палиці тварина повинна підтягнути до себе ласощі, відсунути недоступну засувку, привести в дію який-небудь механізм. У ряді експериментів з людиноподібними мавпами використовуються ящики і інші предмети, з яких вони повинні спорудити "піраміди", щоб дістати високо підвішений плід. І в цьому випадку найбільше значення має аналіз структури предметної діяльності тварини в ході рішення задачі.

Окрім цього, в зоопсихологических дослідженнях застосовується аналіз звичайного маніпулювання різними предметами, що не підкріплюється ніякою нагородою. Вивчення такої поведінки дозволяє робити висновки про ігрову поведінку тварин, ориентировочно-исследовательской діяльності, здібності до аналізу і синтезу і деякі інші чинники, що дозволяють пролити світло на ранні стадії еволюції людини.