ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Назвіть спільне і відмінне у способах вираження граматичних значень в наведених реченнях української і польської мов?

ТЕМА 10

Морфологічна система мови

План

1. Граматична будова мови.

2. Граматичне значення, граматична категорія, граматична форма.

3. Синтетичні й аналітичні способи вираження граматичних значень.

4. Загальне поняття про морфему. Морфема як носій лексичного і граматичного значення. Типи морфем.

5. Морфологічна підсистема як сукупність кореневої, словотвірної та словозмінної гіпосистем. Коренева гіпосистема.

6. Деривативна підсистема морфологічної системи. Морфологічні способи словотвору. Деривативний тип і словотвірне значення.

7. Словозмінна, або флективна, гіпосистема.

8. Проблема частин мови.

Анотований зміст

1. Термін граматика означає і науку – розділ мовознавства, і об’єкт цієї науки – граматичну будову мови. У сучасній лінгвістичній літературі побутує два тлумачення „граматичної будови”: 1) у широкому розумінні граматична будова включає сукупність правил функціонування одиниць мови на всіх рівнях її структури; 2) частіше термін граматична будова вживається на позначення сукупності правил будови лексичних одиниць з морфем і зв’язних висловлень та їх частин з лексем.

Традиційно граматична наука поділяється на 2 великі розділи:

1) морфологія – розділ граматики, який вивчає структуру слова, способи вираження його граматичних значень і систему словозміни;

2) синтаксис – розділ граматики, що вивчає способи поєднання слів у словосполучення і речення, а також властивості цих одиниць.

2. Граматичне значення – узагальнене, абстрактне значення, властиве ряду слів, словоформ, синтаксичним конструкціям, яке має в мові своє регулярне і стандартне вираження. Ознаки граматичного значення: 1) вищий ступінь абстракції (загальне, властиве групі або класу слів); 2) необов’язкова співвіднесеність з позамовним референтом; 3) регулярність вираження; 4) обов’язковість.

Граматична категорія – система протиставлених одне одному граматичних значень, виражених тими чи іншими формальними показниками. Члени граматичної категорії, що виявляються в опозиціях, називаються грамемами (наприклад, однина, родовий відмінок, 3 особа).

Граматичні категорії можуть класифікуватися за кількістю протиставлених грамем: двочленні, тричленні, багаточленні. Залежно від того, чи виражені граматичні значення в межах слова або за його межами, виділяються морфологічні та синтаксичні граматичні категорії. Граматичні категорії, що знаходять вираження в синтетичних або аналітичних формах слова, поділяються на словозмінніабо формотворчі (наприклад, число, відмінок) та класифікаційні – властиві слову в усіх випадках його вживання (рід, вид дієслова).

За характером граматичних значень, що передаються в межах граматичних категорій, розрізняються: 1) об’єктивні категорії – такі, що переважно відображають об’єктивні відношення між предметами і явищами навколишньої дійсності (число); 2) суб’єктивно-об’єктивні категорії, що відображають відношення між оточуючою дійсністю і особистістю мовця і співрозмовника, становище учасників спілкування стосовно ситуації (особа, час), чи встановлюють фокус розгляду дійсності (стан, вид, означеність/неозначеність); 3) формальні – що відображають відношення висловлення до дійсності, але не відбивають жодних відмінностей між дійсністю і її суб’єктивним сприйняттям (граматичний рід там, де він не пов’язаний зі статтю). Слід зазначити, що подекуди складно провести розмежування між названими типами категорій, оскільки грамеми у багатьох категоріях є багатозначними, зі свого семантичного спектру вони актуалізують те чи інше значення. Так, грамеми можуть видозмінюватися в залежності від характеру лексичного значення відповідних слів («об’єктивна» множина): Книги лежать на столі; водночас множина стосовно незлічуваних предметів – сніги, піски, моря-океани – містить експресивну вказівку на велику кількість речовини.

Граматична форма –це мовний знак, в якому за допомогою певного граматичного способу (тобто регулярно, стандартно) виражається граматичне значення.

Кількість граматичних способів у мовах світу обмежена; у різних мовах ці способи щоразу поєднуються з новими значеннями й утворюють нові форми. Граматичні значення є і спільні, і відмінні. Форми завжди індивідуальні і характерні для даної мови.

3.Залежно від класифікації граматичних способів та їх вживання в певній мові визначається її синтетична або аналітична будова.

Синтетичні способи виражають граматичні значення засобами, що знаходяться у межах слова: афіксація, редуплікація, суплетивізм, словесний наголос.

1) Афіксація –це вираження граматичних значень за допомогою афіксів. Афікси (лат. affixus – „прикріплений”) – морфеми з граматичним значенням, що слугують для словотворення і словозміни; загальна назва для всіх некореневих сегментних морфем, що входять до складу слова, до складу його синтетичних форм, тобто ніби „прикріплені” до кореня як ядра слова. В афіксальному способі виділяються такі різновиди:

– суфіксація(лат. sufixus – „прикріплений знизу”) – вираження граматичних значень за допомогою суфіксів: перечитати – перечитувати; білий – біліший;

– префіксація(лат. praefixus – „прикріплений перед”) – вираження граматичних значень за допомогою префіксів: їхати – приїхати – заїхати – під’їхати – переїхати;

– нульовий афікс – відсутність афікса в одній формі парадигми за наявності афіксів в інших формах тієї ж парадигми:рід – роду; нога – ніг.

– інтерфіксація(лат. interfixus – „прикріплений між”)– вираження граматичних значень за допомогою інтерфіксів – формально-структурних, поєднувальних афіксів, що займають позицію між коренями, якщо їх декілька: лісоруб, буревій;

– інфіксація (лат. infixus – „прикріплений всередині”) – вираження граматичних значень за допомогою інфіксів – безперервних афіксальних сегментів, що вставляються в середину перервних кореневих: лат. vinco «я перемагаю» – vici «я переміг»;

– циркумфіксація (конфіксація) (лат. circumfixus – „прикріплений з обох сторін”) – вираження граматичних значень за допомогою циркумфікса – перерваного афікса, який оточує корінь слова з обох боків: нім. ge...t, ge...en: gemacht – „зроблений”, gelesen – „прочитаний”;

– трансфіксація(лат. transfixus – „пронизуючий”) – вираження граматичних значень за допомогою трансфікса: перервний афіксальний сегмент і перервний кореневий сегмент взаємно зчеплені один з одним (поширене явище в семітських мовах): дв.-євр. ГНоБ – „красти”; ГаНаБ – крав; ГоНеБ – той, що краде; ГаНуБ – те, що крадуть;

– внутрішня флексія –звукове чергування,що в індоєвропейських мовах слугує для вираження граматичних значень:англ. foot – feet; mouse – mice.

2) Редуплікація(лат. reduplicatio – “подвоєння”) – повне або часткове повторення кореня, основи або цілого слова без зміни звукового складу або з частковою його зміною.В малайській мові: orang «людина» – orang-orang «люди».

3) Суплетивізм(лат. suppletivus – “доповнювальний”) – утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ: поганий – гірший; хороший – кращий.

4) Словесний наголос– розрізнення форм слова за допомогою зміни місця наголосу в парадигмі цього слова:ру́ки і руки́; се́стри і сестри́.

Аналітичні способи виражають граматичні значення засобами, що знаходяться поза межами слова, зокрема, за допомогою службових слів, порядку слів, інтонації.

Службові слова – артиклі, прийменники і післяйменники, сполучники, частки, допоміжні дієслова вказують на граматичні ознаки повнозначних слів, виражають синтаксичні зв’язки і відношення між ними.

Спосіб порядку слів може слугувати, наприклад, для розрізнення підмета і додатка: укр. буття визначає свідомість; рос. мать любит дочь.

Інтонація, що включає в себе підвищення і зниження голосу, швидкий і уповільнений темп, сильну і слабку вимову, паузи, слугує для розрізнення речень за метою висловлення: Він іде в університет і Він іде в університет? бере участь в актуальному членуванні речення: Я іду з Максимом в театр і Я іду з Максимом в театр тощо.

4. Термін морфема був уведений у слов’янське мовознавство І. Бодуеном де Куртене у 70-ті рр. ХІХ ст.

Морфема – мінімальна значуща одиниця мови, що лінійно виділяється у вигляді певного „звукового сегмента” (відрізка) при морфологічному аналізі. Поряд із такими „сегментними морфемами” (що мають фонемне вираження) І. Бодуен де Куртене виділяє також нульові морфеми, що не мають фонемної реалізації (ніч-o – ноч-і).

Морфема – це абстрактна одиниця мови, інваріант, у мовленні морфема реалізується через свої варіанти – аломорфи (-ств-; -цтв-; -зтв-). Оскільки морфема двостороння одиниця, її мовне варіювання теж двостороннє: 1) експонентне варіювання: змити/стікати; 2) змістове варіювання: надписати/надірвати – додавання чогось зверху/проникнення на невелику глибину. Існують також факультативні варіанти морфем – аломорфеми, які не диференціюють форми слова ані в стилістичному, ані в семантичному відношенні і перебувають у стосунках вільного варіювання:закінчення -а/-у в родовому відмінку однини; -ові (-еві) та -у/-ю в давальному відмінку однини іменників другої відміни чоловічого роду.

Між морфемами існують стосунки омонімії (омофонії) та омосемії. Так, омонімічною є морфема -ств-, за допомогою якої утворюються іменники з узагальненим вираженням властивості або стану, а також деякі абстрактні поняття: крутійство, неуцтво, новаторство. У сполученні з іншими коренями може позначати збірні назви: козацтво, студентство; заняття або рід діяльності: мисливство, рибальство.

Прикладом омосемії можуть слугувати морфеми, що реалізують граматичне значення називного відмінка множини в різних відмінах української мови: -и – школи, дуби; -і – ночі, кобзарі; -а – села.

На основі фонемної реалізації морфеми поділяються на сегментні і нульові. Виділяються також супрасегментні морфеми – явища, що перебувають на межі між фонетичною і семантичною системами, сюди відноситься, зокрема, словесний наголос, якщо він розрізнює форми слова: се́стри – сестри́.

Морфеми розрізняються також за валентністю, тобто здатністю поєднуватися з іншими морфемами. Більшість морфем у мовах світу є мультивалентними – здатними поєднуватися із багатьма морфемами. Існують також двовалентні (бівалентні) морфеми: рос. говядина и говяжий; та унівалентні морфеми: англ. Tuesday, де Tues- – унівалентний корінь (ім’я одного з давньогерманських язичницьких богів з афіксом родового відмінка).

5. Складність визначення морфеми зумовлена, зокрема, тим, що її значення можуть асоціюватися зі значеннями різного ступеня узагальненості: лексичним (предметним, речовим), лексико-граматичним (дериваційним), суто граматичним (реляційним).

В кореневих (ізолюючих) мовах (китайська, в’єтнамська, бірманська, деякі мови західної Африки) переважають морфеми-слова, однак є й морфеми лексичного і граматичного значення. В інших мовах проводиться протиставлення між різними типами морфем в залежності від творення слів та їх форм. У мовах, які широко характеризуються словотворенням і словозміною, морфологічна система поділяється на: кореневу, деривативну, флективну підсистеми.

Кореневі морфеми – опора лексичного значення, смислове ядро слова: наприклад, коренева морфема ок- (оч-), вік- (віч-) в мові реалізується у лексемах око, окомір, окатий, окунь, очевидець, очища, очко, вікно, вічко, очний, заочний. Коренева морфема існує в мові в ряді аломорфем: сух-ий, суш-ити, сох-нути. Водночас цілісне значення слова утворюється не тільки кореневими, а й дериваційними морфемами.

6. До деривативної підсистеми морфологічної системи належать парадигми морфологічного словотворення, представлені чотирма способами реалізації:

1) афіксація (суфіксація, префіксація, трансфіксація);

2) словоскладання, або юкстапозиція (від лат juxta – поряд), – об’єднання окремих слів в одне слово, при якому відбувається зрощення складових елементів слова в одну одиницю: кит. да – „великий”, сює – „школа”, дасює – „університет”; англ. living-room та інш. Переважно компоненти такого слова втрачають самостійність, хоча, наприклад, в укр. вагон-ресторан змінюються обидва компоненти через розвиненість словозміни;

3) основоскладання, або композиція, – компонентами нового слова є різні основи, а не різні слова: філолог, філософ;

4) абревіація (скорочення) – слово утворюється з часткового скорочення довгих слів або складуваних основ: держструктура; міськвиконком; мопед, військкомат; рагс, жек, GB, USA.

Мова активно використовує комбіновані способи словотвору: водопровідний.

У дериватології слова розглядаються з точки зору відношень мотивації між ними і поділяються на похідні і непохідні. В синхронічному плані похідним, або словотвірно мотивованим, визнається тільки таке слово, поряд з яким є мотивуюче слово: присісти ← сісти; біленький ← білий. Непохідне нині слово на певному етапі було похідним: так, лексема вікно, що на сучасному етапі розвитку мови розглядається як непохідне, в минулому було похідним від око. Між похідними словами можливі також стосунки взаємної мотивації: наприклад, дієслова взути і розути є, очевидно, префіксальними утвореннями від праслов. *uti – надягати взуття.

У похідних словах виділяється словотвірна основа і словотвірний формант (форматив). Словотвірна основа – частина похідного слова, що містить корінь (чи корні) і є спільною у цього слова з тим, від якого воно утворене. Ця основа може також містити, крім кореня, інші дериваційні морфеми. Словотвірний форматив – та специфічна частина, якою вирізняється похідне слово.

Водночас семантика мотивованого слова, як правило, не є механічним поєднанням семантики мотивуючого слова та словотвірного форманту. У таких випадках мотиваційні відношення визначаються на основі семантичної мотивації. Розрізняють такі типи словотвірної семантичної мотивації: 1) семантика мотивуючого слова цілком входить до мотивованого: сад → садок; 2) мотивація метафоричного змісту: рос. ишачить – «працювати, як ішак»; 3) метафоризація метонімічного змісту: ручка – «предмет, який тримають в руці чи беруть рукою»; 4) периферійна мотивація з розширенням змісту мотивованого слова: чорнило – «водний розчин певного барвника, яким пишуть»; 5) периферійна мотивація зі звуженням змісту мотивованого слова: синець – «слід від удару».

Словотвірний ланцюжок – це послідовні кроки словотворення: співати → співак → співачка. Словотвірні ланцюжки від одного непохідного слова називаються словотвірним гніздом.

Деривативний тип визначається: 1) належністю словотвірних основ у складі мотивуючих слів до певної частини мови, на основі чого виділяється відіменниковий, відприкметниковий, віддієслівний, відприслівниковий словотвір тощо; 2) специфічним формантом; 3) власним словотвірним значенням. Продуктивні типи, які регулярно використовуються для утворення нових слів, з часом можуть ставати непродуктивними.

7. Флективна підсистема морфологічної системи складається з мікросистем словозміни. У мовах існують змінювані й незмінювані слова. Змінювані слова при використанні в комунікативних актах набувають певної форми для передачі певного значення. Граматична форма за допомогою граматичних способів передає граматичні значення (одне чи кілька). Сукупність усіх форм одного слова називається парадигмою. Наприклад, сукупність однотипних парадигм іменників чоловічого і середнього роду утворює ІІ відміну іменників. У кожній мові словозміна відбувається в залежності від тих граматичних значень, які в ній виділяються.

8. Слова кожної мови поділені на певні групи, або класи, що називаються частинами мови. Проблема такої класифікації належить до найдавніших теоретичних питань мовознавства зокрема й тому, що в основу поділу покладені різні критерії: семантичний, синтаксичний, морфологічний. Семантичний спирається на найбільш узагальнене – категоріальне – значення слів, адже частини мови категоризують реалії дійсності (водночас четвірка, читання – це іменники, а не числівник і дієслово). Синтаксичний критерій класифікує слова за їх функцією в реченні. Так, у складі речення назви предметів стали виразниками суб’єкта і об’єкта (тобто підмета і додатка), назви процесів – присудками, назви ознак – означеннями. Історично поняття „член речення” давніше за поняття „частина мови”, адже слова, що виконували функцію присудка згодом стали дієсловами, а не навпаки. Морфологічний критерій використовується у флективних мовах на основі парадигм флективних форм. Після морфологічного виокремлення частин мови у межах речення їх зв’язок із членами речення послабився, ці класи слів набули здатності виконувати функції різних членів речення. Отже, частини мови – це лексико-граматичні класи слів, при їх виділенні враховуються і лексичні значення, і граматичні форми.

Традиційна класифікація слів за частинами мови базується на єдності усіх критеріїв, водночас практично ця єдність не дотримується, адже така класифікація не може бути застосованою в усіх мовах. Наприклад, в полінезійських мовах одне й те саме слово може бути іменником, прикметником, дієсловом, часткою – це залежить від слів, з якими воно сполучається. В японській мові слова належать до 3 частин мови: на (іменники), котоба (дієслова і прикметники), теніоха – граматичні форманти. В індоєвропейських мовах також є багато випадків, коли слова не відповідають формальним критеріям певного класу або мусять належати до двох класів водночас: дієприкметник, дієприслівник тощо. Різні типи конверсії (перехід з однієї частини мови в іншу) виражені у процесах субстантивації, ад’єктивізації і т. д.

Можна припустити, що первісно слова мали синкретичні функції (так, в мові аранта аборигенів в Австралії ка означає „лезо” і „різати”), далі відбувалася спеціалізація слів у певній синтаксичній функції і вироблення у них відповідних граматичних значень і засобів їх вираження (що корелює із поступовим виникненням і розвитком 3 критеріїв). Таким чином, виникнення частин мови пов’язане з розвитком мислення і свідомості, із концептуалізацією явищ дійсності.

Ключові слова теми:

Укр.:граматика, морфологія, граматичне значення, граматична форма, граматична категорія, парадигма, синтетична форма, аналітична форма, синтетичний спосіб, аналітичний спосіб, морфема, корінь, афікс, словотвір, способи словотворення, частини мови.

Рос.: грамматика, морфология, грамматическое значение, грамматическая форма, грамматическая категория, парадигма, синтетическая форма, аналитическая форма, синтетический способ, аналитический способ, морфема, корень, аффикс, словообразование, способы словообразования, части речи.

Англ.: grammar, morphology, grammatical meaning, grammatical form, grammatical category, paradigm, synthetic form, analytical form, synthetic way, analytical way, morpheme, root, affix, derivation, ways of derivation, parts of speech.

Цитати з першоджерел:

«Тезис о единой семантике, охватывающей как лексику, так и грамматический строй, давно уже сформулирован некоторыми выдающимися лингвистами (например, Х. Шухардтом). Этот тезис нуждается, однако, в раскрытии, так как единство лексической и грамматической семантики не исключает различий между ними. Дело в том, что граница между грамматическими и лексическими значениями проходит через лексику и значение не всякого слова может быть признано собственно лексическим. Грамматика уже давно делит слова на категорематические (полнозначные) и синкатегорематические (неполнозначные), и по меньшей мере многие неполнозначные слова часто отождествляются с грамматическими элементами» [Кацнельсон 1986, 147].

«Прежде всего следует указать, что число в чистом виде не является предметностью; это – отношение. Реляционность числа ясна прежде всего из многообразия проявления категории числа в языке и из разных связей числа с другими грамматическими категориями. И в этих пределах реляционность идеи числа в языковой категории числа удивительно варьирует. Так, наиболее предметно значение числа, свойственное числительным; однако в любом языке, во-первых, не все, что выражает число, является числительным, и, во-вторых, многое сверх числительных выражает число» [Реформатский 1987, 78].

«У системі мови займенникові слова становлять узагальнено-вказівний розряд іменників, прикметників, числівників і прислівників, який лише у сфері мовлення наповнюється конкретним змістом., використовуючись для опосередкованого позначення предметів і явищ конкретної ситуації або попереднього контексту. Адже саме у сфері мовлення відбуваються процеси значеннєвої ідентифікації займенникових слів і іменників, прикметників, числівників та прислівників. Займенникові слова семантично перебувають у колі категорійних значень предметності (займенникові іменники), ознаки предмета (займенникові прикметники), кількості (займенникові числівники) і ознаки ознаки (займенникові прислівники)» [Вихованець, Городенська 2004, 18].

«Лексика языка может классифицироваться по разным основаниям: семантическим, морфологическим, синтаксическим; семантическая и синтаксическая классификации достаточно универсальны, языки различаются главным образом большей или меньшей дробностью получаемых классов; морфологические свойства единиц того или иного языка более разнообразны, разные классы разных языков могут быть прямо не сопоставимы друг с другом (но могут быть сопоставимы через синтаксические классы, которым они соответствуют). Наряду с классификациями лингвистическими, основанными на тех или иных свойствах единиц языка, могут быть классификации психолингвистические, основанные (полностью или частично) на том, как членят лексику языка его носители; традиционные классификации частей речи обычно по своей сути относятся именно сюда. При этом психолингвистические классы могут быть разнородными, хотя в языках с развитой морфологией чаще всего значимыми оказываются морфологические признаки (что и отражено в традиционных классификациях, хотя там часто морфологические классы трактуются семантически)» [Алпатов 1986, 45].

«Словообразование устанавливает системные отношения, регулирующие создание новых лексических единиц. Морфология занимается структурой имеющихся в языке слов. В словах откладываются и сохраняют свою значимость лексические элементы разных исторических эпох. Они еще не утрачивают семантического веса внутри слова, которое остается мотивированным в своем значении. Не все слова, морфологически членимые, соответствуют живым нормам словообразования, не все слова, сложные по своему составу, могут служить образцом, по аналогии с которым моделируются новые слова. В языке продолжают существовать элементы, утратившие словообразовательную силу, выпавшие из системы деривации, либо еще не получившие определенной функции, не вошедшие в строй языка, но уже осмысленные языковым сознанием» [Арутюнова 2007, 19].

«Морфема – значимая часть слова. Это отрезок, часть материальной оболочки слова, состоящий из одного звука или сочетания звуков (на письме буквы или сочетания букв) и соотносящийся с внутренней, смысловой структурой его значения.

Между морфемным устройством слова и его смысловой (семной) структурой обязательна связь, носящая однонаправленный характер: не морфемный состав обусловливает семную структуру слова, но, напротив, семная структура находит свое выражение в морфемном устройстве слова. Поэтому не может быть морфем, лишенных значения, но могут быть семы, не имеющие выражения в морфемном составе слова. Таким образом, ведущий признак морфемы – ее функционирование в материальном выражении семной структуры слова, и, следовательно, этот признак и является основным критерием ее выделения» [Тимофеев 1986, 3].

«Элементом структуры грамматической категории может быть не всякое различие, а лишь различие в рамках определенного семантического единства. Таким единством служит то родовое понятие, по отношению к которому различающиеся значения компонентов категориальной структуры являются понятиями видовыми. Оппозитивные отношения связаны с более полным единством, т. к. в этом случае налицо единое основание членения «семантического пространства» данной категории (такова, например, оппозиция значений совершенного и несовершенного видов в славянских языках). Отношения неоппозитивного различия связаны лишь с относительным единством содержания при отсутствии полной однородности значений членов категории. Видовые понятия могут относиться к разным аспектам родового понятия, заключая в себе как соотносительные, так и несоотносительные признаки. Основание для членение, представленное общим родовым понятием, не является при этом абсолютно единым» [Бондарко 1981, 17].

«Артикль свойствен типологически различным языкам – германским, славянским (болгарский, македонский), венгерскому, семитским, полинезийским и др. Количество артиклей по языкам колеблется; наиболее распространенной являтся система из двух артиклей, но встречаются языки с одним морфологически выраженным артиклем, напр. турецкий, где представлен неопределенный артикль bir, а его отсутствие эквивалентно определенному артиклю и может формально трактоваться как нулевой артикль, а также полиартиклевые языки с тремя и более артиклями, напр. в румынском языке кроме неопределеному и определенного артикля имеются т. наз. адъективный артикль cel (elevul cel vrednic 'усердный ученик', конструкция с постпозицией прилагательного) и посессивный артикль al (fin al omului 'сын человека'), а в самоанском языке выделяются артикли определенный, неопределенный, эмоциональный (каждый имеет разные формы для ед. и мн. ч.) и артикль собственных имен (тогда как, напр., в германских, романских, славянских языках собственные имена обычно употребляются без артикля, кроме ряда особых случаев, напр. в болгарских прозвищах)» [Виноградов 1990, 45].

Контрольні запитання:

1. Що таке граматична будова мови? Які розділи включає граматика?

2. Що таке граматичне значення? Поясніть, які головні відмінності граматичного значення від лексичного.

3. Дайте визначення граматичній категорії. Як класифікуються граматичні категорії? Які граматичні категорії виділяються в українській мові?

4. Наведіть визначення граматичної форми.

5. Що таке синтетизм й аналітизм у мовах?

6. Назвіть та схарактеризуйте основні синтетичні способи вираження граматичних значень в мовах світу.

7. Назвіть та схарактеризуйте основні аналітичні способи вираження граматичних значень в мовах світу.

8. Дайте визначення морфемі. Чим відрізняється морфема від фонеми та від слова?

9. Поясніть, що таке варіювання морфеми. Як реалізуються відношення омонімії й омосемії в морфологічній підсистемі?

10. Із яких внутрішніх підсистем складається морфологічна підсистема? Яке функціональне навантаження виконують різні типи морфем?

11. Дайте визначення афіксу. Які афікси називаються постфіксами? суфіксами? префіксами? Що таке інтерфікси, інфікси, циркумфікси (конфікси), трансфікси? У яких мовах використовується кожен з типів афіксів?

12. Що таке флексія? В яких мовах використовується внутрішня флексія?

13. Що таке словотвір? Які основні поняття словотвору (дериватології)? Що таке твірна основа, словотворчий формант, деривативний тип?

14. Які способи творення слів вам відомі? Які засоби при них використовуються?

15. Опишіть зміни морфемного складу слова (опрoщення, перерозклад, ускладнення).

16. Що таке частини мови? Які їх основні категоріальні ознаки?

17. Розкрийте зміст критеріїв, що застосовуються при виділенні частин мови? Які класифікації частин мови вам відомі? У чому полягає специфіка частин мов у мовах світу?

Література:

Основна:

1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. – К.: ВЦ “Академія”, 2006. – С. 257–301; 316–319.

2. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник. – К.: ВЦ “Академія”, 2000. – С. 262-306.

3. Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2003. – С. 234-248.

4. Маслов Ю.С. Введение в языкознание: Учебник для филол. спец. вузов. – М., 1987. – С. 125-167; 210-213.

5. Реформатский А.А. Введение в языковедение. Учебник для вузов. Под ред. В.А.Виноградова. – Изд. 5-е, исправл. – М.: Аспект Пресс, 2006. – С. 244-323.

6. Семчинський С.В. Загальне мовознавство: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: АТ “ОКО”, 1996. – С. 98-160.

Додаткова:

1. Алпатов В.М. О разных подходах к выделению частей речи // Вопросы языкознания. – М., 1986. – № 4. –С. 37–46.

2. Арутюнова Н.Д. Проблемы морфологии и словообразования: (На материале испанского языка). – М., 2007. – 163 с.

3. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.

4. Бондарко А. В. О структуре грамматических категорий (Отношения оппозиции и неоппозитивного различия) // Вопросы языкознания. – М., 1981. – № 6. – С. 17-28.

5. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. – Л., 1984. – 136 с.

6. Виноградов В. А. Артикль // Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990. – С. 45-46.

7. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наук. думка, 1988. – 256 с.

8. Вихованець І., Городенська. К. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. Київ: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. –

9. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: морфология / В.Г. Гак. – 2-е изд., испр. и доп. – М., 1986. – 311с.

10. Кацнельсон С. Д. О грамматической семантике // Кацнельсон С. Д. Общее и типологическое языкознание. – Л., 1986. – С. 145–152.

11. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови. Морфологія. –2-е вид., уточн. і доп. – Вінниця: Поділля,2000. – 464с.

12. Маслов Ю. С. Избранные труды: Аспектология. Общее языкознание. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – С. 650–756.

13. Мельчук И. А. Курс общей морфологии. – М.: 1997 – 2007. – Т.1 – 416 с. Т.2 – 544 с. Т. 3 – 368 с.

14. Общее языкознание: Внутренняя структура языка / Отв. ред. Б. А. Серебренников. – М., 1972. – С. 200–393.

15. Плунгян В. А. Общая морфология: Введение в проблематику: Учебное пособие. Изд. 2-е, испр. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 384 с.

16. Реформатский А.А. Лингвистика и поэтика. – М.,1987. – С. 76-87.

17. Тимофеев К.А. Вариантность в словообразовании (Вариантность корневых морфем) // Вариантные отношения в лексике. – Новосибирск, 1986. – С. 3-13.

16. Ющук І.П. Українська мова: Підручник. – К.: Либідь, 2003. – С. 273-439.

Вправи і завдання:

1. Почленуйте на морфеми запропоновані слова. Виділіть кореневі й афіксальні морфеми. Погрупуйте афіксальні морфеми на реляційні, дериваційні і формально-структурні:

університетський, програма, білесенький, пізньосередньовічний, червоногарячий, жовтуватий, білявий, населення, відкриття, нашарування, самотність, лісозахисний, мудрець, веселішати, вітрило, задумливий, схід, по-дорослому, дрібненький.

2. Охарактеризуйте морфемний склад наведених слів. Визначіть їх спосіб творення, проаналізуйте використані словотворчі засоби за продуктивністю і регулярністю вживання в українській мові:

філолог, неоготика, двобій, драматичний, почервоніти, мовознавець, творчість, жек, по-українськи, витримка, пишатися, сподобатися, хліб-сіль, добраніч, спец, нісенітниця.

3. Проаналізуйте семантику іменників суб’єктивно-оцінного значення української і російської мови. Поясніть, у чому специфіка використання демінутивів в українській та російській мовах:

Укр.: козаченьки, воріженьки, подружжячко, місяченько, веселочка, мандрівочка, негодонька, лишенько, годинонька, пташиночка, досадонька, щастячко.

Рос.: стихотвореньице, мыслишка, страстишка, мальчишка, комнатушка, душонка, страстишка, работёнка, дельце. старикашка.

Спробуйте перекласти наведені демінутиви іноземними мовами, які ви вивчаєте. Якими об’єктивними (внутрішньомовними) та екстралінгвістичними факторами можна пояснити складнощі такого перекладу?

4. Порівняйте українські речення та їх переклад англійською:

Дайте мені хліб. – Give me the bread.

Дайте мені хліба. – Give me some bread.

Принесіть мені масло. – Give me the butter.

Принесіть мені масла. – Give me some butter.

Що виражає протиставлення знахідного і родового відмінків в українських реченнях? Якими засобами виражається ця семантична відмінність в англійській мові?

5. Порівняйте наведені нижче речення мовою есперанто та їх переклад українською. Виявіть відмінності у вираженні граматичних відношень між словами в обох мовах. Спираючись на наведені приклади, охарактеризуйте систему словозміни дієслова (в теперішньому часі та дійсному способі) та імені в есперанто.

Mia libro estas nova. – Моя книжка нова.

Miaj libroi estas novaj. – Мої книжки нові.

Mi havas librojn. – У мене є книжки.

Li legas miajn librojn. – Він читає мої книжки.

Ni admiras novan libron. – Ми захоплюємося новою книжкою.

La libro estas legita de mia patro. – Книжка прочитана моїм батьком.

Vi donas nomon al la libro. – Ви даєте назву кнжці.

6. Порівняйте наведені нижче речення польською мовою та їх переклад українською.

Napisałem list. – Я написав листа.

Chiałbym napisać list. – Я би хотів написати листа.

Gdyby on chciał napisać list, to by to zrobił. – Якби він хотів написати листа, то він би це зробив.

Zrobiłam to. – Я це зробила.

Назвіть спільне і відмінне у способах вираження граматичних значень в наведених реченнях української і польської мов?

Перекладіть польською мовою: Я би написала листа.

7. Утворіть форми слів та споріднені слова арабської мови з указаними коренями за моделлю, поданою в лівій колонці, та визначте їх значення:

Модель длякореня убивати	Корені
k – t – b «писати»	n – t – n «давати»	sh – m – r «стерегти»
qatala він убив
qatalat вона убила
taqatala вони билися
qatil вбивця
qital вбивство

Спираючись на наведені приклади, поясніть сутність процесу трансфіксації.

8. Визначте, якими граматичними значеннями розрізняються подані нижче словоформи і якими граматичними способами ці відмінності виражені.

Поганий – дуже поганий – найгірший; ви́різати – виріза́ти; мати – матері; синій – синій-синій; відпочивати – відпочити; шукаю – буду шукати; нога – на нозі; писати – розписати; вона – її; поїхав – поїхав би; тріскатися – тріснути.

9. Визначте, за допомогою якого граматичного способу розрізняються частини мови в англійській та німецькій мовах:

a (the) round – «коло», round – «круглий»;

a (the) flow – «потік», to flow – «текти»;

the rich – «багач», rich – «багатий»;

the poor – «бідняк»; poor – «бідний»;

water – «вода»; to water – «поливати»;

iron – «праска»,to iron – «прасувати»;

das Wissen – «знання», wissen – «знати»;

das Sein – «буття», sein – «бути».

10. Визначте,за допомогою якого граматичного способу виражені граматичні значення в наведених прикладах:

в українській мові: ледве-ледве, тихо-тихо, синій-синій, гарний-прегарний;

в мові самоа: laau tele – «велике дерево»,laau tetele – «великі дерева»; fulu – «волос», fulufulu – «волосся»;

в мові маорі: ika pai – «хороша рибина», ika papai – «хороші рибини»;

в японській мові: jama – «гора», jama-jama – «гори»; Kuni – «країна», Kuniguni – «країни».

11. Визначте способи, які використані для вираження граматичних значень у наведених прикладах:

1. Укр.: Ліс закрив будинок. Будинок закрив ліс.

2. Франц.: Le chat s’arrete devant le chien. – «Кіт зупиняється перед собакою».

Le chien s’arrete devant le chat. – «Собака зупиняється перед котом».

12. Вкажіть спільні та відмінні риси в утворенні часів української і німецької мов. За граматичними довідниками визначте кількість та семантику часів німецької мови:

Німецька мова	Українська мова
ich frage du fragst er fragt ich fragte ich habe gefragt ich hatte gefragt ich hatte gefragt	я питаю ти питаєш він питає я спитав я спитав я спитав я спитав би

13. Прочитайте жартівливу казку Л. Петрушевської «Кузьки бятые». Виділіть морфеми російської мови, використані в тексті. та визначте їх значення – граматичне чи дериваційне.

Сяпала Калуша по напушке и увозила бутявку. И волит:

– Калушата, калушаточки! Бутявка!

Калушата присяпали и бутявку стрямкали.

И подудонились.

А Калуша волит:

– Оее, оее! Бутявка-то некузявая!

Калушата бутявку вычучили.

Бутявка вздребезнулась, сопритюкнулась и усяпала с напушки.

А Калуша волит:

– Бутявок не трямкают. Бутявки дюбые и зюмо-зюмо некузявые. От бутявок дудонятся.

А бутявка волит за напушкой:

– Калушата подудонились! Калушата подудонились! Зюмо некузявые! Пуськи бятые!