ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Виконанняпокарань не повязаних з позбавленням волі.

1 23

Арешт (ст. 60 КК) — основне покарання, що є різновидом позбавлення волі на короткий строк, полягає в триманні за судженого в умовах ізоляції від суспільства і встановлюється на строк від 1 до 6 місяців. Така ізоляція засудженого поєднується із застосуванням до нього обмежень, спеціально передбачених режимом відбування даного покарання, а також із застосуван ням заходів виховного характеру. Порядок і умови виконання цього виду покарання визначаються у главі 12 КВК.

Виконавче провадження (ст. 1 Закону від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження») — це сукупність дій органів і посадових осіб державної виконавчої служби, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах пов новажень, визначених Законом «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до вищевказаного Закону підлягають примусовому виконанню.

Виправні роботи (ст. 57 КК) — один із видів основних покарань, яке обмежує право засудженого на зміну місця роботи, просування по службі, позбавляє частини заробітної плати. Встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробіт ку засудженого провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 %. Порядок і умови виконання цього виду покарання визнача ються у главі 9 КВК.

Громадські роботи (ст. 56 КК) — вид основного покарання, який полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Ними можуть бути: прибирання вулиць, парків, скверів, інших територій, роботи з благоустрою населеного пункту, ремонту будівель, комунікацій, вантажно-розвантажувальні роботи, догляд за хворими, сільськогосподарські роботи, роботи щодо впоряд кування лісів та інші роботи, які не потребують спеціальної підготовки чи певної кваліфікації. Встановлюються на строк від 60 до 240 годин. Порядок і умови виконання цього виду покарання визначаються у главі 8 КВК.

Додаткові покарання (ч. 2 ст. 52 КК) — це визначені законом покарання, які призначаються судом лише як доповнення до основного покарання (конфіскація майна та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфіка ційного класу).

Інструкція з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі регламентує і конкретизує порядок і умови виконання та відбування покарання у виді обмеження волі. Затверджена наказом ДДУПВП від 16 лютого 2005 р. № 27. Має 10 статей.

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засудже них до таких покарань, визначає порядок виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт і виправних робіт та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких пока рань, здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, організації роботи підрозділів кримінально-виконавчої інспекції щодо направлення осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі, до кримінально-виконавчих установ відкритого типу. Затверджена наказом ДДУПВП від 19 грудня 2003 р. № 270 № 1560. Має 5 розділів.

Конфіскація майна (ст. 59 КК) — додатковий вид покаран ня, який полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке належить засудженому на праві власності. Конфіскація майна вста новлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК. Порядок і умови виконання цього виду покарання визначаються у главі 11 КВК.

Обмеження волі (ст. 61 КК) — вид основного покарання, що чинить подвійний вплив на засудженого, який водночас: а) обмежується в свободі пересування і виборі місця прожи вання; б) обов'язково залучається до праці. Обмеження волі є строковим покаранням — воно може призначатися судом на строк від 1 до 5 років. Засуджені відбувають це покарання у кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізо ляції від суспільства. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі визначаються у главі 13 КВК.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) — додаткове покарання, що спрямоване не лише на здійснення морального впливу на за суджену особу, а й на позбавлення її тих переваг, які надають відповідні звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас. Суд вправі застосувати це покарання лише у разі засудження особи за особливо тяжкий чи тяжкий злочин. Порядок і умови вико нання цього виду покарання визначаються у главі 6 КВК.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) — основний або додатковий вид кримінального покарання, що має на меті недопущення вчинення засудженою особою в подальшому злочинів з ви користанням певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. При цьому виключається одночасне його засто сування як основного і як додаткового покарання за один і той самий злочин. Як основний цей вид покарання може бути призначений на строк від 2 до 5 років, а як додатковий — на строк від 1 до 3 років. Порядок і умови виконання цього виду покарання визначаються у главі 6 КВК.

Штраф (ст. 53 КК) — основний або додатковий вид кримі нального покарання, що полягає у стягненні із засудженого в дохід держави певної суми грошей і є найбільш м'яким видом покарання, яке може застосовуватися як основне або як додат кове покарання. Розмір штрафу встановлюється

Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк врегульовано нормами Кримінально-виконавчого кодексу України, відповідно до яких:

- засудженому визначається вид установи відбування покарання;

- проводиться процедура направлення його до місця відбування покарання;

- засуджені в разі необхідності можуть переміщатись з одного місця відбування покарання до іншого;

- засудженого за його згодою можуть залишити в слідчому ізоляторі;

- прийняття засуджених проводиться адміністрацією установи;

- в установах виконання покарань встановлюється роздільне тримання засуджених;

- засуджений до позбавлення волі, як правило, відбуває весь строк покарання в одній установі;

- залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання порядок і умови відбування покарання можуть змінюватися тощо.

Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому нормами Кримінально-виконавчого кодексу України і нормативно-правовими актами Державної кримінально-виконавчої служби України:

- одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;

- користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;

- брати участь у трудовій діяльності;

- отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких;

- розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;

- здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови;

- одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;

- зустрічатися з родичами та іншими особами;

- подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто;

- брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;

- придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;

- розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

- одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;

- одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

4. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби

1. Виправлення засудженого — процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. 2. Ресоціалізація — свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого. 3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. 4. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

1. У ч. 1 ст. 6 КВК України визначається поняття виправлення засуджених. Вперше це поняття, достатньо складне з точки зору його юридичного оформлення, закріплено у кримінально-виконавчому законодавстві. Під виправленням розуміється процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарання, прищепити повагу до закону. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що само по собі важливий результат застосування покарання, суттєвий показник його ефективності.

2. Ресоціалізація — це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв'язків як під час відбування покарання, так і після цього. Саме тому у пенітенціарній педагогіці ресоціалізацію поділяють на пенітенціарну та постпенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація являє собою вироблення у засудженого законослухняної поведінки в установі виконання покарань; до постпенітенціарної ресоціалізації відносять комплекс заходів з трудового та побутового влаштування і встановлення зв'язків у звільненого з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення на свободу, в результаті чого забезпечується відновлення засудженого у соціальному статусі та повернення до самостійного життя. Ресоціалізація у пенітенціарній педагогіці — це процес відновлення (а у деяких випадках — становлення) особи як соціального повноправного члена суспільства, що здійснюється на основі застосування до неї комплексу правових, організаційних, психологічних, виховних та інших заходів впливу на різних етапах кримінальної відповідальності з метою повернення її до самостійного загальноприйнятого суспільно-нормального життя. Проблема ресоціалізації достатньо складна, являє собою об'ємну соціально-правову проблему, у зв'язку з чим вона не вичерпується тими основними питаннями, що були розглянуті вище. Говорити про досягнення ресоціалізації можливо лише у тому випадку, коли у засудженого після звільнення вирішені всі проблеми як соціального, так і побутового плану: житлова проблема, проблема працевлаштування, фінансового забезпечення тощо. Виходячи з цього, говорити про остаточну ресоціалізацію засудженого безпосередньо під час відбування покарання неможливо, у цей період можна лише зробити певні кроки для забезпечення її досягнення після звільнення. Треба відмітити, що у Європейських тюремних правилах у порівнянні з Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими з урахуванням змін, що відбулися у теорії й практиці застосування позбавлення волі, дещо зміщені пріоритети та акценти. Європейські тюремні правила розроблені з урахуванням того, що виправлення та ресоціалізація не завжди дають очікуваних результатів, оскільки ці цілі як показав досвід минулих років не є реальними. У зв'язку з цим визнається, що головними передумовами успішного виправлення є готовність і добра воля самих засуджених та налагодження зв'язків між установами виконання покарань та вільним суспільством. Цілі виправного впливу на засуджених полягають у тому, щоб зберегти їх здоров'я та гідність та сприяти формуванню у них почуття відповідальності та виробленню навичок, які допоможуть реінтегруватися у суспільство, допоможуть виконувати вимоги законності та задовольняти свої життєві потреби власними силами після звільнення. Виправлення засуджених за міжнародними документами має на меті мінімізацію негативного впливу позбавлення волі на особистість та соціальну поведінку осіб, позбавлених волі. Європейські тюремні правила відображають зміни від попереднього підходу до процесу впливу на засуджених, спрямованого на виправлення їх поглядів і поведінки до розробки моделей, орієнтованих на розвиток соціально корисних професійних навичок та особистих здібностей, що відкривають перспективи успішної соціальної реінтеграції.

Основними засобами виправлення та ресоціалізації засуджених закон називає: встановлений порядок виконання та відбування покарання; суспільно корисна праця; соціально-виховна робота; загальноосвітнє і професійно-технічне навчання; громадський вплив.

Встановлений порядок виконання та відбування покарання — це не що інше, як режим виконання та відбування покарання, відповідно до визначення, наведеного у ст. 102 КВК України. Режим, являючись одним із засобів виправлення засуджених, по суті створює основу для застосування всіх інших засобів впливу на них, тому законодавство приділяє найбільшу увагу його регулюванню.

Суспільно корисна праця в силу винятково великих виховних можливостей впливу на особистість виступає найважливішим засобом виправлення засуджених; свого часу праця у відповідних законах нашої держави визнавалась основою всього процесу виправлення та перевиховання засуджених. Нині у політиці в сфері виконання покарань та кримінально-виконавчому законодавстві зміщений акцент з трудового аспекту на кримінально-виконавчий. Однак праця продовжує відігравати важливу роль при виконанні багатьох видів покарань, зокрема у зв'язку з тим, що воназалишається обов'язковою для деяких категорій засуджених (так, наприклад, ст. 42 КВК України визначає, що засудженим до виправних робіт забороняється звільнятись за власним бажанням протягом строку відбування покарання; у ст. 59 КВК України вказано, що засуджені до обмеження волі зобов'язані сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру). Залучення до праці спрямоване, насамперед, на приучення засуджених ставитися до праці, як до позитивної та необхідної складової їх життя, у тому числі й подальшого життя на волі. Такі ж вимоги ставлять до праці ув'язнених Європейські тюремні правила. Необхідно, щоб звільнившись із установи виконання покарань особа мала певні навички та вміння, які дозволять їй знайти «законні» засоби для існування та допоможуть безболісно увійти у життя на волі. Слід відмітити, що умови праці засуджених регулюються у своїй основі законодавством про працю.

Соціально-виховна робота — це цілеспрямована діяльність персоналу органів та установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених (ст. 123 КВК України). Це комплекс заходів, що проводяться із засудженими з метою формування у них поважного ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил та традицій людського співжиття та стимулювання правослухняної поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів. Проведення соціально-виховних заходів (соціально-виховної роботи) є необхідною умовою виправлення засуджених, їх комплекс включає великий набір різноманітних засобів та методів їх застосування. Під засобами розуміються різні прийоми, дії, що застосовуються для досягнення цілей покарання засуджених, а під заходами впливу розуміються конкретні прийоми, заходи застосування засобів. На практиці органами та установами виконання покарань застосовуються способи й методи виховного впливу на засуджених, засновані на категоріях психології й педагогіки. Характер соціально-виховної роботи залежить від виду кримінального покарання та виду установи чи органу виконання покарань. Так, основними формами і методами соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі законодавство називає моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне та інше виховання засуджених, що сприяє становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності (ст. 124 КВК України).

Отримання засудженими загальної освіти та професійної підготовки є могутнім засобом їх виправлення. Тут мова йде не просто про отримання засудженим того чи іншого рівня освіти, спеціальності чи її удосконалення, а про учбово-педагогічний процес, який має виключно високу виховну спрямованість. Порядок та умови отримання засудженими освіти врегульовано законами України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», Положенням про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінально-виконавчої системи та Положенням про навчальний центр при установі виконання покарань.Організація професійно-технічного навчання засуджених здійснюється відповідно до законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У теперішній час навчання робітничим професіям в установах виконання покарань відбувається як на власному виробництві, так і у спеціально створених професійно-технічних навчальних закладах Міністерства освіти і науки України, які функціонують при виховних колоніях для неповнолітніх. Відповідно до Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» (п.8), Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. №167, система професійно-технічної освіти засуджених в установах кримінально-виконавчої системи повинна забезпечувати навчання засуджених з урахуванням не тільки інтересів власного виробництва, а і потреб ринку праці після їх звільнення з місць позбавлення волі.

Громадський вплив на засуджених здійснюється шляхом участі громадських формувань або органів місцевого самоврядування в діяльності органів та установ виконання покарань у таких формах: проведення правової пропаганди з засудженими та організація шефства над важковиховуваними; залучення засуджених до культурно-масових та спортивних заходів; надання економічної допомоги засудженим; сприяння в організації виховної роботина всіх рівнях. Організаційні форми участі громадських організацій та інших органів чи установ різноманітні: спостережні комісії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колективів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.9. У ч. 4 ст. 6 КВК вказується, що засоби виправлення засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засуджених та їх поведінки, тобто, з урахуванням розглянутого вище принципу диференціації та індивідуалізації. Відносно окремих видів покарань КВК України детально регламентує використання тих чи інших засобів виправлення засуджених, акцентуючи особливу увагу на тих з них, які поєднані з виправним впливом.Слід відмітити, що застосування засобів виправлення має певні особливості: дані заходи не носять характер «відплати за вчинене» та, на відміну кримінально-каральних правообмежень, не мають відносно «жорсткого» кримінально-правового зв'язку з вчиненим злочином. Для них останнє відіграє роль свого роду «симптому» певного ступеня й характеру суспільної небезпечності та соціально-моральної занедбаності особи злочинця.Перш за все, набір засобів виправлення залежить від виду покарання, застосованого до засудженого. Але навіть у рамках одного виду покарання набір та змістовна сторона цих засобів не будуть однаковими. Поведінка засудженого під час відбування покарання впливає на визначення умов, в яких воно відбувається, а також на обсяг пільг, які йому надаються, на можливість дострокового звільнення або на зміну режиму тримання на більш легкий. У даному випадку в повній мірі розкривається принцип кримінально-виконавчого законодавства про диференціацію та індивідуалізацію виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів та стимулювання правослухняної поведінки.

Правове регулювання відбуття покарання

1. Конституція України

2. Кримінальний кодекс України

3. Кримінально виконавчий кодекс України

4. Виправно трудовий кодекс України

5. Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань

1 23