ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Чорний список зниклих тварин

«Чорний список» відкриває Червону книгу

«Чорний список» - це список тих видів, які вимерли, починаючи з 1600 року. Існування цих видів було зафіксоване в пам’ятниках культури. Є зведення про спостереження цих тварин природодослідниками або мандрівниками. Тобто ці види однозначно зафіксовані в живому стані. Але сьогодні ми можемо стверджувати, що вони більше не існують. Ось ці види і заносять в «чорний список».

«Чорний список» публікується в Червоній книзі (списку видів, що знаходяться під загрозою зникнення) на перших її сторінках. Всі види мають якийсь статус уразливості. «Чорний список» - це так званий «статус нуль». Це - список поповнюваний і нескорочуваний.

1600 рік з’явився невипадково. Саме з того часу ми маємо справу з описами, які можна назвати науковими або близькими до наукових, - це фіксація матеріалу таким копітким способом, що можна однозначно визначити, що це за тварина, як воно виглядало. Наприклад, дронт. Це - птах, який мешкав на острові Маврикій і на сусідніх островах Реюньон і Родрігес. Острів Маврикій був відкритий португальцями на початку XVI століття, і перша тварина з яким вони зіткнулися, найбільше, до речі кажучи, на цих островах - це саме дронт. Вага дронта досягала 20 кілограмів. Його неодноразово привозили до Європи, і навіть якийсь час він містився в приватних розплідниках і неодноразово зображався, зокрема, голландцями в живописних роботах, і майстра натурного живопису виконали малюнки цієї тварини дуже достовірно.

Самостійна робота №8

1. Порівняльна характеристика еволюційних теорій Дарвіна і Жана Батиста Ламарка.

2. Синтетична гіпотеза еволюції.

- Еволюційна теорія англійського ученого Ч. Дарвіна (1809—1882) має основні положення:

1. Умови зовнішнього середовища викликають зміну організмів, але ці зміни (модифікації) не успадковуються і не відіграють важливої ролі в еволюції.

2. Випадкові, ненаправлені зміни в окремих особин (мутації) можуть передаватися по спадку, якщо вони відбуваються в статевих клітинах. Саме такі зміни важливі для еволюції.

3. Усі успадковані зміни відносні, тобто в одних умовах вони можуть бути корисними, в інших — шкідливими або нейтральними. Якщо в даних умовах вони виявляються корисними, то організми з такими змінами виживають і дають потомство.

Головні рушійні сили еволюції: боротьба за існування; природний добір на основі спадкової мінливості.

Основні чинники еволюції: спадкова мінливість; природний добір; ізоляція; популяційні хвилі; дрейф генів.

Результати еволюції: відносна пристосованість видів; ускладнення організації; видоутворення.

- Еволюційна теорія Жанна Батиста Ламарка

Свою еволюційну гіпотезу він опублікував у 1809 році у книзі «Філософія зоології». В її основі лежить уявлення про те, що всі живі організми під впливом умов довкілля набувають корисних пристосувань, змінюючи свою будову, функції, індивідуальний розвиток тощо. Інакше кажучи, згідно з Ламарком, еволюція - це процес набуття корисних ознак, які успадковуються потомством. Нижчі організми (які позбавлені нервової системи) змінюються безпосередньо під впливом чинників довкілля: листки водяних рослин здебільшого стрічкоподібної (лінійної) форми, бо витягуються течією тощо. Вищі організми, зокрема тварини, що мають нервову систему, виробляють пристосування за схемою: зміна потреб приводить до зміни звичок, зміна звичок - до вправляння одних органів і невправляння інших. Ті органи, які вправляються, розвиваються, а ті, що не вправляються, редукуються (зменшуються), згодом ці зміни успадковуються. Наприклад, жирафа почала живитися листками дерев, тому повсякчас витягувала шию, щоб дістати до крони: шия і передні ноги у неї видовжились, і ці набуті особливості передаються нащадкам. Неважко помітити, що Ж.-Б.Ламарк досліджував переважно модифікаційну мінливість, яка насправді неспадкова і є реакцією організмів певного виду на конкретні зміни довкілля. Отже, за Ж.-Б. Ламарком, одним з факторів еволюції є те, що будь-яка мінливість є спадковою і зумовлена впливом зовнішніх умов.

Інший фактор еволюції за Ж.-Б.Ламарком зумовлений внутрішнім прагненням, організмів до прогресу, тобто не залежить від умов довкілля. Річ у тім, що вчений розглядав еволюцію як процес безперервних змін, які полягають в ускладненні будови і переході від нижчого щабля організації до вищого. Такі щаблі він назвав градаціями. Нижчі щаблі - це бактерії та інші мікроскопічні організми, вищі - теплокровні тварини, зокрема ссавці, в тому числі й людина. Наявність видів, які перебувають на різних щаблях досконалості в певний момент існування Землі, він пояснював тим, що життя безперервно самозароджуеться, і багато організмів, які виникли пізніше, ще не встигли вдосконалитись до вищого щабля.

Ж.-Б.Ламарк був єдиний учений за всю історію біології (до Ч.Дар-віна), який вважав людиноподібних мавп безпосереднім предком людини. Згідно з його поглядами, сучасні шимпанзе, горили, оран-гутани в найближчому майбутньому мають перейти до вищої градації — перетворитися на людину.

Еволюційну гіпотезу Ламарка прийнято називати ламаркізмом. Сучасники вченого не сприйняли її, однак згодом, у XIX-XX сторіччях вона знайшла багато прихильників. Погляди сучасних учених, в основі яких лежать еволюційні ідеї Ламарка, називають неоламаркізмом (від грец. неос — новий).