ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Джерела кримінального права як галузі права

1 234

В. Тацій стверджує, що кримінальне право, як самостійна, відокремлена від інших галузь права, є певною системою (сукупністю) правових норм, які встановлюють правила поведінки людей у суспільстві і мають ознаку загальнообов’язкової нормативності, виражається тільки в законах і його єдиним джерелом є закон [7, 12].

Джерелами кримінального права як галузі права можуть і мають визнаватись лише ті акти, в яких викладені правові позиції органів, що згідно із законом уповноважені їх надавати (у нормативно-правових актах) чи висловлювати. Останнє стосується правових позицій Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України і Верховного Суду України, прийнятих останнім з підстав і в порядку, встановлених статтями 444-458 КПК України. Правові позиції, викладені названими судовими органами у прийнятих ними актах, підлягають обов’язковому врахуванню і застосуванню органами досудового слідства і судом при обґрунтуванні рішень, що ними приймаються.

Прихильники традиційного підходу або взагалі не вживають термін "джерела кримінального права", говорячи лише про кримінальне законодавство та його систему, або ж ототожнюють терміни "джерела кримінального права" та "кримінальне законодавство". Здебільшого, вони не обґрунтовують власну позицію у питанні, чому єдиним джерелом кримінального права є лише КК. Основним аргументом, який наводиться прихильниками "традиційного" підходу в обґрунтування позиції, що єдиним джерелом кримінального права є кримінальний закон, є посилання на положення ст. 3 КК України, згідно з якою законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому визначення терміна "джерело кримінального права" прихильниками традиційного підходу, як правило, взагалі не дається.

Про джерела кримінального права необхідно говорити у двох аспектах:

1) як про акт (документ), на який має бути посилання (вказівка) у формулі кваліфікації діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого кримінальним законом;

2) як про акт (документ), на який має бути посилання у мотивувальній частині вироку, іншого процесуального документа (постанові органу досудового слідства, постанові чи ухвалі суду).

Очевидно, правильніше (точніше) говорити про те, що джерелами кримінального права є не самі акти (документи), в яких викладені обов’язкові для застосування кримінального закону правові позиції відповідних органів у вигляді нормативних приписів (Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та Верховного Суду України), а відповідні правові позиції. Акти ж, в яких викладені відповідні правові позиції, є документами — матеріальними носіями, на яких зафіксована інформація щодо правової оцінки відповідним органом певних обставин, правових феноменів.

Джерела кримінального права — це нормативні приписи та правові позиції (правозастосовні орієнтири) — судові прецеденти імперативного характеру, що містяться у документах правового характеру, які підлягають обов’язковому виконанню при застосуванні кримінального закону і на які має бути безпосередньо посилання або у формулі кваліфікації та формулюванні обвинувачення, або у мотивувальній частині вироку та іншому процесуальному акті (ухвалі, постанові суду, постанові органу досудового слідства (слідчого), постанові прокурора) для обґрунтування кримінально-правової кваліфікації дій підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, призначення покарання, застосування інших заходів кримінально-правового характеру, а також заходів кримінально-процесуального характеру у вигляді фактичного обмеження прав і свобод зазначених осіб.

Нормативні приписи, які мають застосовуватися і на які має міститися посилання в мотивувальній частині вироку, іншому процесуальному акті, — це норми кримінального законодавства, міжнародно-правових договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, законів та підзаконних нормативно-правових актів не кримінально-правового характеру (норми регулятивного законодавства). У таких нормативних приписах містяться правові позиції органу, який їх прийняв.

Правовими позиціями імперативного характеру — джерелами кримінального права — є правові позиції Конституційного Суду України; правові позиції (практика) Європейського суду з прав людини, викладені у його рішеннях, які визнаються джерелами права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"; та рішення Верховного Суду України, прийняті з підстав, передбачених ст. 445 КПК України в редакції Закону від 02 березня 2014 р. №767-VII, в порядку, передбаченому статтями 446-459 КПК України, які згідно з ч. 1 ст. 458 КПК є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, що у своїй діяльності застосовують норму кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, яка судом касаційної інстанції застосовувалась неоднаково, та для всіх судів України. Про імперативність правових позицій Верховного Суду України, прийнятих в порядку перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами з підстав, передбачених ст. 445 КПК України, свідчить те, що ч. 2 ст. 458 КПК України встановлено — невиконання зазначених рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Б. Пошва вважає, що рішення Верховного Суду України, прийняті ним з підстав, передбачених ст. 445 КПК України, мають набути статусу судового прецеденту, про необхідність запровадження якого ще у 1998 р. висловлювались відомі українські науковці В. Тацій та Ю. Грошевий, що розглядали судовий прецедент "не тільки як народження нової правової системи, а й як своєрідну конкретизацію існуючої правової норми" [23, 25, 33, 34].

Михайло Ковтуцький і Максим Ковтуцький, розглядаючи питання про кримінально-правове значення (юридичну силу) роз’яснень Верховного Суду України, які ним надавались до набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 р. "Про судоустрій і статус суддів", та рекомендаційних роз’яснень Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які ним можуть надаватись відповідно до пунктів 2, 6 ч. 2 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", роблять такі висновки:

1) постанови Пленуму Верховного Суду України згідно із Законом України "Про судоустрій України" були:

а) джерелом кримінально-процесуального права, мали обов’язковий характер;

б) судовими прецедентами;

2) постанови Пленуму Верховного Суду України продовжують діяти до прийняття нових постанов Пленумом Вищого спеціалізованого суду України чи зміни законодавства, на основі якого Пленум Верховного Суду України давав свої роз’яснення;

3) постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ мають рекомендаційний характер, але фактично будуть враховуватись суддями при вирішення справ;

4) необхідно надати Пленуму Верховного Суду України право узагальнювати судову практику разом із Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, де останнє слово матиме Пленум Верховного Суду України [24, 46].

За найбільш загальним визначенням, судовий прецедент — це рішення суду в кримінальній справі щодо певного процесуального питання, в якому сформульовано правило, що є загальнообов’язковим для застосування судами тієї самої або нижчої інстанції під час вирішення подібних процесуальних питань під при розгляді кримінальних справ.

Судовий прецедент як джерело кримінально-процесуального права має такі особливості: формується в процесі кримінального судочинства і є результатом діяльності суду (переважно касаційного); набуває статусу прецеденту з моменту посилання судом нижчого рівня на сформульоване в ньому правило; встановлює або декларує правові норми; поєднує індивідуально-правові та нормативно-правові ознаки (містить припис, спрямований на врегулювання правовідносин — предмета конкретної судової справи, і водночас є правилом для вирішення інших подібних справ); обов’язковість певного рішення для суду можлива тільки за умови аналогічності справи, яку розглядають, зі справою, в якій є рішення суду вищого рівня.

З нашого погляду, для впровадження судового прецеденту в систему джерел кримінально-процесуального права України немає необхідності прямого законодавчого закріплення за певними судовими рішеннями статусу судового прецеденту або прийняття спеціального закону про судовий прецедент.

Наведене раніше визначення понять джерел кримінального права з акцентуванням на тому, що це акти, на які має бути посилання у мотивувальній частині вироку та іншому процесуальному акті суду і органу досудового слідства, зумовлює постановку проблеми про юридичний режим (юридичну силу) раніше винесених актів судів, кримінально-правова оцінка дій особи яких має преюдиційне значення при здійснюваній кримінально-правовій оцінці дій особи органом досудового слідства і судом. Мова йде, зокрема, про застосування інституту повторності вчинення злочину.

Джерела кримінального права — це правові позиції (нормативні приписи, акти офіційного тлумачення кримінального закону, судові прецеденти) імперативного (обов’язкового) характеру, висловлені уповноваженим органом (законодавцем, судом), в яких містяться норми права чи дається їх тлумачення, що є обов’язковими для органу (особи), який (яка) здійснює застосування кримінального закону, і на які має бути посилання у прийнятому ним процесуальному акті (постанові, вироку, ухвалі).

Правові позиції зазначених органів диспозитивного характеру не є джерелами кримінального права. Це стосується, насамперед, роз’яснень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Тобто слід розрізняти власне джерела кримінального права в їх доктринальному розумінні — ті акти, які використовуються при кримінально- правовій кваліфікації вчиненого діяння, а також акти, в яких викладені (містяться) правові позиції з питань застосування кримінального закону, що враховуються (можуть враховуватись) при застосуванні кримінального закону.

Джерелами кримінального права мають визнаватись всі нормативно- правові акти та правові позиції Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, викладені у прийнятих ними процесуальних актах (рішеннях, ухвалах), та правові позиції Верховного Суду України, прийняті ним з підстав і в порядку, визначених статтями 400¹²-400²⁵ КПК України, на які здійснюється (має здійснюватись) посилання у формулі кваліфікації чи у мотивувальній частині процесуального документа органу досудового слідства, прокурора та суду (вироку, постанові, ухвалі) для обґрунтування прийнятого ним рішення щодо кримінально-правової кваліфікації вчиненого діяння і застосування кримінального закону в цілому.

Висновки

Отже, джерелами кримінального права мають визнаватися:

1) Конституція України, норми якої теоретично можуть застосовуватись як норми (закони) прямої дії (деякі з них застосовувались у такій якості в період дії КК України 1960 р.);

2) кримінальний закон: а) КК України 2001 р. та КК України 1960 р.;

б) Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. № 392/96-ВР; в) закони "Про амністію", які періодично приймаються Верховною Радою України;

3) правові позиції Конституційного Суду України, викладені у прийнятих ним рішеннях;

4) міжнародно-правові договори (норми міжнародно-правових договорів), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і які стали частиною національного законодавства України;

5) правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені у його рішеннях, які містять тлумачення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., а також оцінку змісту окремих ознак складів злочинів, передбачених національним законодавством;

6) нормативно-правові акти регулятивного законодавства, зокрема при застосуванні кримінально-правових норм з бланкетними диспозиціями, за допомогою яких визначається (конкретизується) зміст окремих ознак складу злочину, вчинення якого інкримінується особі (ознаки діяння, предмета, знарядь вчинення злочину, ознаки суб’єкта);

7) правові позиції Верховного Суду України, викладені у його рішенні, прийнятому за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь. Юридична сила таких рішень Верховного Суду України безпосередньо Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не встановлена (не визначена). Пунктом 1 ст. 38 цього Закону лише встановлено, що Верховний Суд України переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом. Юридичну силу таких рішень визначає ч. 1 ст. 458 КПК України, згідно з якою прийняте у цьому випадку рішення Верховного Суду України є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму закону, та для всіх судів України. Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 360⁷ ЦПК України, ч. 1 ст. 244² КАС України, ч. 1 ст. 111²⁸ ГПК України. У зазначених статтях ЦПК, КАС України встановлено, що суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність до рішення Верховного Суду України.

Законодавець, встановивши у ст. 458 КПК України обов’язковість для всіх суб’єктів владних повноважень і судів зазначених рішень Верховного Суду України з питань неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, фактично надав таким рішенням, як і практиці Європейського суду з прав людини, юридичну силу джерела кримінального права. Отже, у національну судову практику запроваджені елементи прецедентного права.

Визнання зазначених рішень Верховного Суду України обов’язковими для всіх судів України є своєрідною реанімацією існуючого до набрання чинності Законом України "Про судоустрій" 2002 р. положення про обов’язковість керівних роз’яснень Верховного Суду України для всіх органів, які застосовували закон.

Не є джерелами кримінального права правові позиції Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені у їх постановах з питань застосування кримінального законодавства (норм Загальної частини КК України та окремих категорій злочинів).

Необхідно зазначити, що визнання джерелом права судових прецедентів — рішень вищих спеціалізованих судів у конкретних справах, зокрема рішень Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також рішень Верховного Суду України — сприятиме поліпшенню якості розгляду кримінальних справ судами. У процесі реформування кримінального судочинства бажано було б законодавчо надати юридичну силу джерела права судовому прецеденту.

1 234