ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Сонячна активність та її вплив на Землю

Сукупність явищ на поверхні Сонця, зумовлених процесами в його надрах, називають сонячноюактивністю. її виявами є плями, смолоскипи, протуберанці, спалахи. Що більше цих утворень, то вищою є активність Сонця. Спостереження свідчать, що з часом сонячна активність змінюється.

Сонячні плями.У телескоп чи на фотографіях Сонця можна побачити ділянки із зниженою яскравістю – темні плями, які виникають у фотосфері. Температура речовини в них менша, ніж у навколишніх ділянках фотосфери (близько 4500 К). За рухом сонячних плям встановлено обертання Сонця навколо осі і зональний характер цього обертання.

Сонячні плями, якщо їх розглядати детальніше, не є однорідними. Центральна темніша частина –тінь,або ядро, оточена півтінню. Розміри плям різноманітні і можуть сягати 180 000 км. На тлі яскравої фотосфери плями виглядають чорними, але їхній справжній колір – червонуватий. Особливістю темних плям є наявність у них сильного магнітного поля з індукцією до 0,5Тл. Сильне магнітне поле перешкоджає рухові плазми, сповільнює конвекцію і у такий спосіб послаблює доступ енергії з надр Сонця. Тому температура у плямах на 1000 –1500 К нижча, ніж у фотосфері. Зазвичай плями з'являються групами. У групах виділяються дві найбільші плями – ведуча та хвостова, які мають протилежну полярність магнітного поля. Сонячні плями – нестійкі утворення. їхня форма та кількість постійно змінюється. Найчастіше плями виникають в екваторіальній зоні Сонця.

Смолоскипи. Поряд із плямами у фотосфері часто спостерігаються смолоскипи –світлі утворення, що мають складну волокнистуструктуру. їхня яскравість трохи переважає яскравість фотосфери, а температура лише на 200 – 300 К вища. Смолоскипи є повсюдними супутниками плям. Оскільки в самій плямі потік енергії з надр Сонця менший, то ділянка поруч із плямою – смолоскип – це місце, де її надходить більше.

Протуберанці.У внутрішніх шарах корони виникають величезні потоки плазми аркоподібної чи фонтаноподібної форми –протуберанці (від лат. «протуберо» – здуватися). Протуберанці – це утворення, в яких речовина підіймається над сонячною поверхнею і утримується над нею завдяки магнітному полю. Температура речовини протуберанця в сотні раз менша за температуру навколишньої плазми, а густина в стільки ж разів більша. Форма, розміри та розвиток протуберанців визначається магнітним полем. Існують спокійні протуберанці, які місяцями висять над хромосферою, повільно змінюючись і поступово зникаючи. По-іншому поводять себе еруптивні протуберанці. Раптово із швидкістю до 700 км/с речовина такого протуберанця піднімається вгору на сотні тисяч кілометрів і так само швидко падає вниз.

Сонячні спалахи– різкі збільшення яскравості незначних ділянок хромосфери над групами сонячних плям. Тривалість спалахів різноманітна і залежить від потужності. Невеликі спалахи тривають кілька хвилин. У роки максимуму сонячної активності Трапляються грандіозні спалахи тривалістю до 7 годин. За сучасними уявленнями спалах – це раптове виділення енергії, накопиченої у магнітному полі активної зони. При цьому виділяється до 10²⁵ Дж енергії і в міжпланетний простір зі швидкістю до 30 000 км/с викидаються мільярди тонн речовини. При сонячних спалахах заряджені частинки розганяються і речовина дуже нагрівається, тобто створюються сприятливі умови для протікання термоядерних реакцій синтезу. Під час спалахів різко зростає інтенсивність рентгенівського, ультрафіолетового та радіовипромінювання.

У роки підвищеної активності Сонця значно збільшується кількість плям, смолоскипів та потужних протуберанців, часто відбуваються сильні спалахи.

1844 року Г. Швабе виявив 11-річний цикл сонячної активності. У кожному циклі активність Сонця зростає близько 4 років, а потім 7 років затухає. Вчені ведуть умовну нумерацію циклів. Першим вважають той, що розпочався в 1755 р. З 1996 р. триває 23-й цикл.

Коли сонячна активність сягає свого піку, щодоби може статися до 10 спалахів на Сонці. Вже через 8 хв 20 с після спалаху потужний потік жорсткого електромагнітного випромінювання сягає Землі, створюючи додаткову іонізацію повітря. Внаслідок цього погіршується короткохвильовий радіозв'язок. Згодом орбіти нашої планети сягають підсилені спалахом потоки сонячного вітру і значно деформують магнітосферу Землі. Виникають магнітні бурі – сильні раптові зміни характеристик геомагнітного поля Землі. Під час магнітних бур з'являються полярні сяйва, виникають порушення телеграфно-телефонного зв'язку, погіршується сон та самопочуття людей, збільшується кількість інсультів та інфарктів. Сильні магнітні бурі можуть навіть провокувати землетруси в сейсмічно активних районах Землі. Сонячна активність впливає на клімат, погоду, біосферу нашої планети. Помічено, що в роки максимуму активності світила швидше ростуть дерева. Підвищується розмноження деяких комах (сарани), бурхливо поширюються епідемії (це пов'язано як зі зростанням кількості хвороботворних бактерій та вірусів, так і з послабленням імунітету людей). Для реєстрації центрів сонячної активності у світі створена система неперервного стеження за станом Сонця – так звана служба Сонця.