ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Порядок числення строку в цивільному праві, початковий і кінцевий момент його течії

Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.

І. За правовими наслідками строки поділяються на:

— правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

— правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

— правозмінюючі. По закінченню цих строків припиняються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на що річ виникає у держави.

II. За підставами встановлення строки розрізняють:

— законні (тобто строки, встановлені законом чи під-законним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю. Так, при порушенні права привілеєвої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України;

— судові. Це строки, тривалість яких визначається судом чи арбітражним судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Скажімо, якщо в арбітражному засіданні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості не-поставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

— договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.

III. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

— імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

— диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'язання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.

IV. За призначенням:

— строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб'єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами.Це — строки придатності, зберігання, гарантійні строки;

— строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

— строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого

права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

V. За способами визначення, а саме - строки, які визначаються:

— календарною датою (строк повернення боргу);

— певним періодом часу (поставка продукції -- поквартальна, щомісячна);

— вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації — за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

VI. За ступенем визначеності:

— визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

— невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу "за першою вимогою").

порядок числення строку в цивільному праві, початковий і кінцевий момент його течії

Правильне числення строку припускає точне визначення його початкового і кінцевого моментів. Строк може бути визначений календарною датою, періодом чи часу вказівкою на подію, що неминуче повинне наступити. Календарною датою строк визначається у випадку, коли виникнення, зміна чи припинення цивільних прав і обов'язків необхідно зв'язати з визначеним моментом часу, або з конкретним числом кожного місяця, кварталу і так далі. У відповідності зі ст. 253 ЦК України плин строку починається наступного дня після календарної дати чи настання події, якою визначене його початок. Так, наймач зобов'язаний вносити квартирну плату за займане їм за договором житлове приміщення щомісяця, не пізніше 10 числа, що випливає за прожитим місяцем. Прострочення починається з 11 числа місяця, що випливає за прожитим. Отже, за загальним правилом, передбаченому цією статтею, перший день строку не враховується.

Періодом строк визначається, якщо необхідно вказати проміжок часу, у межах якого цивільні права й обов'язки повинні виникнути, існувати, чи змінюватися припинятися. У цьому випадку строк обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями, годинник, хвилинами, кварталами, декадами, цілодобово і т.п. Щоб визначити строк періодом часу, необхідно установити початковий момент його перебігу. Строки можуть визначатися шляхом указівки на події, що неминуче повинні наступити (початок сезону, досягнення визначеного віку).

Початок перебігу строку спеціальним законодавством може бути визначене й інакше. Так, при неможливості установити день одержання останніх зведень про відсутній початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що випливає за тим, у якому були отримані останні зведення про нього, а якщо неможливо установити цей місяць – 1 січня наступного року.

Строк, обчислювальний роками, минає у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислювальний місяцями, минає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, визначений у півмісяця, розглядається як строк, обчислювальний днями, і вважається рівним 15 дням. Строк, обчислювальний тижнями, минає у відповідний день останнього тижня строку. У випадках, коли останній день строку приходиться на неробочий день, удень закінчення строку вважається найближчий наступний за ним робітник день. Наприклад, якщо договір укладений 7 жовтня терміном на один місяць, то виконання, запропоноване боржником 9 листопада, повинне вважатися виконаним у строк.

Якщо строк установлений для здійснення якої-небудь дії, воно може бути зроблене до 24 годин останнього дня строку. Боржник, зобов'язаний повернути борг 3 червня, може зробити ця дія до 24 годин зазначеного дня. Правило це не застосовується, коли дії повинні бути зроблені в організації. У такому випадку особа обмежена часом роботи організації. Дії повинні бути зроблені до кінця робочого дня організації, а не до 24 годин останнього дня строку.

Поняття позовної давності

Наділяючи суб´єктів цивільних правовідносин певними правами та обов´язками, законодавець, водночас, піклується і про їх охорону. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим.

Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.

Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, але сторони за домовленістю можуть збільшувати їх. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК).

При порушенні суб´єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов - це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб´єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб´єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні - це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, не обмежене строками позовної давності. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Якби законодавець не обмежував можливість захисту порушеного права певним строком, це знижувало б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов´язань, створювало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлюючи хиткість фактичних даних, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорювання.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ст. 268 ЦК України.

Так, позовна давність не поширюється:

- на вимогу, що випливає з порушення особистих немайнових прав. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі. Винятки встановлені у ст. 7 ЦК України щодо вимог про спростування відомостей, які не відповідають дійсності і завдають шкоду інтересам, честі та гідності або діловій репутації громадян чи організацій та компенсації моральної шкоди. Для цих вимог строк позовної давності встановлено в один рік (ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації»);

- на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладів. Характер взаємовідносин, які виникають між клієнтом та банком, передбачає право клієнта в будь-який час вимагати повернення внесених грошових внесків. Застосування позовної давності в цьому випадку суперечило б суті укладеного контрагентами договору;

- на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю. Водночас, такі вимоги задовольняються не більш ніж за три роки, що передують пред´явленню позову;

- на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

- на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

- на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов´язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

Законом можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Так, відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 р. позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі.

Не поширюється позовна давність на вимоги власника або титульного володільця про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення і не поєднані із позбавленням володіння (ст. 391 ЦК). Ці порушення носять триваючий характер. Наприклад, незаконне заселення приміщення, незаконне зведення споруд на земельній ділянці тощо, тому початок перебігу позовної давності весь час автоматично відсувається.

5. Види строків позовної давності.

У цивільному праві застосовуються два види строків позовної давності:

а) загальні; 6) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб´єктивного складу відносин (ст. 257 ЦК).

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скороченими, або продовженими.

Скорочені строки позовної давності тривалістю в один рік поширюються на вимоги:

1) про стягнення неустойки (пені, штрафу);

2) про спростування недостовірної інформації, надрукованої у засобах масової інформації;

3) про недоліки проданих речей;

4) про переведення на співвласника прав та обов´язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

5) про розірвання договору дарування;

6) до позовів, що випливають з перевезення вантажу, пошти і багажу;

7) про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п´ять років застосовується до вимог про визнання недійсними правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (ст. 258 ЦК).

За деякими вимогами скорочені строки позовної давності встановлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства (КТМ) України до вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученні, застосовується річний строк позовної давності.

Дворічний строк позовної давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, здійснення рятувальних операцій (ст. 398 КТМ України).

У законодавстві передбачені й випадки, коли встановлено більш продовжений строк позовної давності порівняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» передбачає, що право на подання позову про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної майну чи навколишньому середовищу, діє протягом десяти років із моменту заподіяння шкоди.