РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1920-1921 рр. 25 квітня 1920 р.– початок наступу польсько-українських військ проти більшовиків в Україні. 6 травня 1920 р.– вступ польсько-українських військ до Києва. Польська влада в Україні: - відновлення поміщицької влади на землю - створення польського адміністративного апарату - репресії щодо українського населення - вороже ставлення українського населення до окупаційної влади - розгортання партизанської боротьби - підтримка населення контрнаступу Червоної армії 14-26 травня 1920 р. – початок контрнаступу Червоної армії проти проти поляків 12 червня 1920 р. – захоплення Києва більшовиками Липень 1920 р. – радянська армія прогнала поляків з України й почала просуватися територією Польщі. В Україні вчетверте і остаточно була встановлена радянська влада більшовиків. Серпень-вересень 1920 р. – наступ польських військ, у результаті якого Червона армія залишала Польщу та західну Україну. Початок переговорів. 12 жовтня 1920 р. – підписання перемир’я поляків та більшовиків. «Лінія Керзона» – умовна демаркаційна лінія (східний кордон Польщі, запропонована міністром закордонних справ Великобританії Дж. Керзоном як можливий кордон перемир’я у війні між більшовицькою Росією і Польською республікою під час польсько-радянської війни. Березня 1921 р. – укладання Ризького мирного договору між Польщею, РСФРР (більшовицькою Росією) та УСРР (більшовицькою Україною). Умови Ризького договору: - анулювання Варшавського договору між Польщею та УНР -припинення стану війни, встановлення дипломатичних відносин. - визнання Польщею УСРР - передача Польщі західноукраїнських земель - забезпечення умов для національно-культурного розвитку росіянам, українцям та білорусам у Польщі У листопаді 1921 р. відбувся Другий зимовий похід військ УНР на чолі з Ю.Тютюнником з метою об’єднати українські військові загони і підняти повстання проти більшовиків. Це була остання спроба військ УНР відновити владу в Україні. НЕВДАЛО. РОЗГРОМ ВІЙСЬК П.ВРАНГЕЛЯ І ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В КРИМУ 3 квітня 1920 р. головнокомандувачем Добровольчої армії після А. Денікіна став майор П.Врангель. запропонував низку заходів для забезпечення підтримки населення у боротьбі з більшовиками: — розробка «Закону про землю» (частина поміщицьких земель передавалася селянам за викуп); — видання «Закону про волосні земства та сільські общини» (такі органи селянського самовряду-вання повинні були замінити сільські ради); — надання обласної автономії козацьким землям; — розробка нового фабричного законодавства, яке б реально захищало права робітників. 10 вересня 1920 р. відбулася зустріч представників УНР із П.Врангелем з метою спільних дій проти більшовиків. 7-12.11.1920 − форсування черв арм Сивашу, взяття Перекопських і Чонгарських укріплень. Листопада 1920 р. Червона армія остаточно звільнила Крим від військ П.Врангеля. Радянська влада була встановлена в Криму. МАХНОВСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ Махновський рух (махновщина) –селянський рух 1918-1921 рр. в Україні (переважно на Катеринославщині), очолюваний Нестором Махно (батько Махно). Махновці сповідували анархічні ідеї. Анархізм – ідейно-теоретична та соціально-політична течія, в основі якої – заперечення державного управління суспільством. Анархісти вважали, що життя селян можливе на основі селянських общин без державного управління. Махно Нестор Іванович (1888−1934)— український повстанський отаман, один із лідерів анархістського руху в Україні. У 1906 р. став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», що діяла на Катеринославщині. У березні 1917 р. повернувся з ув'язнення і розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Створена Н. Махном місцева адміністрація провела розподіл местностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам. Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918-1920 pp. здійснювала українська анархістська організація ' «Набат», створена 1918 p., що висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Н. Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму, виступав проти будь-якої форми влади (ідеї «вільних рад» та «безвладної держави»), відстоював ідею життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя. В умовах протиборства двох сильних противників в Україні Н. Махно намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовиць-ких органів влади втілити «політику воєнного комунізму» призвела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах. У червні 1919 p. Н. Махно, об'єднавшись із армією М. Григор'єва, відкрито виступив проти радянської влади. Наприкінці 1919 — на початку 1920 р. проти махновців були стягнуті великі сили радянських військ під командуванням Й. Якіра. Під час наступу військ П. Врангеля у вересні-жовтні 1920 p. Н. Махно знову пішов на зближення з більшовиками. Відразу після розгрому військ П. Врангеля радянське командування розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 p. Н. Махно вів виснажливу боротьбу проти більшовицької влади. У серпні 1921 р. Махно разом із 77 бійцями перейшов кордон із Румунією. У квітні 1925 р. переїхав до Парижа, де і помер у 1934 р. Жодного дня не служивши в армії, Н. Махно застосовував дуже ефективну партизанську форму ведення війни, одним із перших почав робити рейди по тилах ворога, а також винайшов І кулеметну тачанку. Літо-осінь 1918 р. – селянські повстання проти влади гетьмана П.Скоропадського, які очолив Н.Махно. 1919 р. – боротьба махновців разом із Червоною армією проти Директорії, а потім боротьба з білогвардійцями армії А.Денікіна. Далі н. Махно розриває з більшовиками, чинить спробу побудувати свою республіку (Гуляйполе) на основі анархічної ідеології. Восени 1920 р. – підписання Старобільської угоди, згідно з якою Н.Махно зобов’язався припинити боротьбу проти більшовиків. Початок спільної боротьби махновців та більшовиків проти П.Врангеля. Наприкінці 1920 р. радянська Червона армія остаточно розгромила махновський загін. |