 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Підготовка до публічного виступу та архітектоніка виступу
Типи підготовки до публічного виступу: - написання повного тексту промови; - запис основних положень (тез та аргументів); - виголошення промови експромтом. Епоха масової комунікації наклала свій відбиток на тематику і стиль виступів ораторів. Сучасна масова культура і причетне до неї ораторське мистецтво значною мірою прагнуть щиро допомогти людині в пошуках шляху утвердження своєї особистості. Майстри сучасного ораторського мистецтва намагаються визначити світоглядні орієнтири аудиторії, що знаходиться перед ними. Ретельна підготовка забезпечить успіх публічного виступу. Це надасть впевненості у свої сили. Промовець, який належно не підготувався до виступу, вже хвилюватиметься навіть від думки про те, що йому доведеться імпровізувати перед аудиторією. Мовознавець А.П.Коваль слушно радить підбирати матеріал для виступу ретельно, звертати увагу на його впорядкування, приведення до відповідності форми викладу. Початок виступу має для промовця найважливіше значення, бо від нього залежить: - чи подолає промовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості; - чи зуміє встановити контакт зі слухачами; - чи зацікавить слухачів і чи приверне їхню увагу; - чи зуміє стисло викласти тему виступу й пояснити розподіл його на окремі питання. Слід пам’ятати: промову треба починати відразу ж по суті справи або з чогось цікавого, що привертає увагу. Вступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим, надто довгим та шаблонним. Мета виступу полягає в тому, щоб стисло пояснити зміст і завдання промови та вказати питання, на яких автор збирається спинитися. У деяких випадках недоцільно у вступі розкривати головну думку промови. Головне у виступі - його основні положення, які потім доповнюються деталями. Окремі положення і твердження подаються без доказів, якщо є певність, що слухачі сприймуть їх на віру, або супроводжуються доказами, посиланнями на свідків, авторитети тощо. Варто йти від простого до складного. Слід дотримуватися хронологічної послідовності. Застосовується цей метод, звичайно, при характеристиці, наприклад, процесу роботи, якоїсь події. Іноді інформацію упорядковують на основі локального принципу. У виступі можна користуватися чотирма формами викладу. Важливе значення має закінчення виступу. Воно вирішує, що слухачі запам’ятають, що вони візьмуть для себе. Треба підготувати й записати заздалегідь прикінцеві речення. Варто вивчити їх напам’ять. Ці та інші прийоми широко використовуються в сучасному ораторському мистецтві і ведуть до успіху багатьох людей у різних сферах фахової діяльності. . У теперішній час значна кількість освічених спеціалістів прагне виявити свою особистість на ниві освіти, естради, письменництва і репортерства, дипломатичної і політичної діяльності. І, як ніколи раніше, впадає в око їхня здатність або нездатність до обраної сфери діяльності, яка полягає саме у володінні мовним багатством і вмінні виявити його у виступах. Професійне володіння ораторською майстерністю стає в сучасному світі невід’ємним елементом підготовки фахівців у будь-якій професійній праці.
4. Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу Один із розділів книги “Ділове спілкування” А. П. Коваль назвала “Промовець виходить на трибуну”. Епіграфом взято слова Софокла: “Багато говорити і багато сказати - це не є те саме”. І справді, це так. Можна дійсно багато говорити, але важливого так і не сказати. Коли виходиш на трибуну виголошувати промову чи повідомлення, слід перед тим подумати, як краще це зробити, щоб присутнім було цікаво, щоб вони почули щось нове для себе - тобто, говорити так, аби було що слухати. Великий оратор Цицерон вважав, що “промова повинна виростати й розвиватися зі знання речей: якщо оратор не проник у речі, не пізнав їх, мова його беззмістовна” [2, с. 181]. При умовах дуже серйозної підготовки і відповідальності оратори відточують свою мову, збагачують свій словниковий склад, адже за тим, як і про що ми говоримо, судять про наш культурний рівень і рівень знань загалом. У повсякденному спілкуванні ми можемо не звертати уваги на чіткість вимови звуків, хоча нас просять інколи вимовляти їх чіткіше, не зважаємо на темп мови, на паузи. Усе це слід враховувати, готуючись до виступу перед аудиторією, якою б вона не була щодо кількісного складу. Слід пам’ятати, що перед початком виступу варто кілька разів вдихнути й видихнути повітря, потім - перед кожним початком речення чи абзацу. Якщо ми виголошуємо доповідь (тоді мова відредагована), треба вміти ділити текст на частини - логічні, смислово окреслені такти. Наприклад, поданий уривок можна розбити на такі частини-такти: “Треба на державному рівні / створити режим / найвищого благополуччя / для функціонування рідної мови / в усіх сферах / і на всіх щаблях суспільства, / підкріпивши теорією, / правовими законами, / аж до притягання до відповідальності осіб, / які перешкоджають / розвиткові національної культури”/ (Б. Олійник). У висгупах-експромтах, імпровізаціях паузи будуть там, де ми робимо “зупинку”, шукаючи потрібне слово, відповідний факт та інше. Та імпровізовані виступи майже завжди сприймаються краще, аніж заздалегідь підготовлені і продумані до деталей. Вони безпосередні, більш емоційні, у них розкривається людська сутність промовця. Його успіх буде ще більшим, якщо він володіє своїм голосом - коли голос чистий, приємний, пом’якшений, відшліфований навичками повсякденного літературного мовлення. Пам’ятаймо слова Т. Шевченка:Ну що б, здавалося, слова? слова та голос - більш нічого, а серце б’ється, ожива, як їх почує... Слід пам’ятати слова теоретика-театрознавця К. С. Станіславського: “На слухача впливають не тільки думки, уявлення, образи, пов’язані з проказуваними словами, а й звукове забарвлення слів - інтонація й красномовне мовчання, яке договорює недоказане словами. Інтонація й пауза самі по собі, без слів, мають силу емоційного впливу на слухача” [2, с. 207 - 208]. Сила й висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр- це складові поняття “інтонація”. Дуже важливі наголоси, в яких повинні зливатися три їх види: словесний, логічний, емоційний. Тон мовлення може бути: дружній, агресивний, повчальний (менторський), театральний, миролюбний, саркастичний, урочистий, діловий, розмовний. Кожного разу тон може бути іншим, але застерігають нас від повчального, менторського, без моралізаторства, набридливої повчальності, без агресивності. Досвідчений оратор, виступаючи перед незнайомою аудиторією, тримається дуже обережно. Він скаже: “Як ви знаєте...”, “Давно відомо, що...”, “Дозволяю собі нагадати про...”. Слід пам’ятати, що в аудиторії, яка нас слухає, часто є такі люди, які в інших галузях знань - фахівці високого профілю, високоерудовані, тому мова доповідача мусить бути без зайвого самозадоволення, самозакоханості, а з повагою до слухачів. Часто, закінчуючи виступ, слід подякувати їм за те, що слухали, що взяли участь у роботі. - Вищенаведені вимоги до доповідача і поради щодо планування публічного виступу й виголошення його повною мірою стосуються вчителя . Завдання:прокоментувати це положення.
5. Мистецтво аргументації Серцевиною тактики є аргументація - це обґрунтування прийнятності, слушності певних тверджень або намірів дії. У структурі аргументації виділяють такі компоненти: 1) теза - це твердження, в якому оратор намагається переконати аудиторію; 2) аргументи - це твердження, за допомогою яких оратор обґрунтовує тезу; 3) форма (схема) - це спосіб зв’язку аргументів і тези. Промовець повинен знати основні критерії добору аргументів: - міцний зв’язок з тезою - аргумент має бути спрямований на визначену тезу; - істинність доказу; - орієнтація на обрану аудиторію; - паралельне використання аргументів “за” і “проти”; - образна форма аргументації. Існує багато класифікацій аргументації. Подаємо найважливіші, які можна використовувати для публічного виступу. 1. Залежно від способу обґрунтування розрізняють: а) емпіричну аргументацію - обґрунтування тези шляхом безпосереднього звертання до дійсності. Аргументами виступають експерименти, спостереження, досліди тощо; б) теоретичну аргументацію - обґрунтування тези, в основу якої покладено міркування. Аргументами виступають інші відомі положення, до яких апелює оратор. 2. Залежно від форми (схеми) розрізняють: а) симптоматичну аргументацію - обґрунтування тези шляхом наведення в аргументах певних ознак того, що постулюють у тезі; б) причинна аргументація - обґрунтування тези шляхом наведення причинно-наслідкового зв’язку між аргументами і тезою; в) аналогічна аргументація - обґрунтування тези шляхом наведення схожості того, що говорять в аргументах, з тим, що говорять у тезі. 3 Залежно від процедури обґрунтування розрізняють: а) пряма аргументація - вид аргументації, в ході якої наводять аргументи, що безпосередньо обґрунтовують тезу; б) непряма аргументація - вид аргументації, в ході якої теза обґрунтовується опосередковано шляхом встановлення неприйнятності антитези (твердження, що є запереченням тези) або шляхом встановлення неприйнятності конкуруючих із тезою положень. Жанри красномовства
7. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій Поняття “презентація” активно вживається у багатьох сферах професійної діяльності. Це слово тлумачать як офіційне представлення чогось нового, того, що недавно з’явилося або було недавно створене. Презентація нині відбувається з різного приводу: вихід нової книги, випуск певного товару легкої промисловості, взуттєвих фабрик, новостворених засобів електронного зв’язку, сільськогосподарських вітчизняних машин, автомобілів та інше. Найчастіше презентація має інформаційно-діловий характер. Часто на такому заході виступають запрошені політичні чи громадські відомі діячі, підприємці, банкіри, спонсори, представники фірм. Журналісти, працівники радіо і телебачення та зацікавлені фахівці створюють спільно необхідну інформацію і масово поширюють її. Оскільки презентація певного товару (матеріальної, наукової чи мистецької продукції) відбувається і на спеціальних виставках, і на фестивалях, вона повинна бути добре спланованою, оригінально оформленою, естетично привабливою, а її організатори - безумовно, добре підготовлені до представлення експонатів. Відповідальними особами готується достатня кількість рекламної продукції (проспекти, листівки), щоб зацікавлені запрошені особи змогли реалізувати свій інтерес - укласти договори на поставку чи закупівлю презентованих товарів, на подальшу творчу співпрацю. Під час презентації товару (цей захід обов’язково має продуманий сценарій, наприклад, на книжковому ярмарку презентують надзвичайну за змістом, актуальністю проблем, стилістикою книжку, де обов’язково присутній її автор, група підтримки, читці, можливе демонстрування фільму або виступ акторів чи художньої самодіяльності) відповідні особи вітають організаторів, а відповідальний заходу повідомляє присутніх про мету, визначає ключові моменти. Встановлюються ділові контакти із запрошеними, детально продумується закінчення процедури представлення, спілкування із потрібними, зацікавленими людьми. Не слід забувати про висловлення вдячності присутнім, за увагу до організаторів дійства, відповісти на можливі поставлені запитання, коротко підсумувати найважливіші факти та аргументи. Презентацію зазвичай проводять у другій половині дня, дають можливість фахівцям детально ознайомитися з продукцією, налагодити способи співпраці та реалізації інтересів. Можна планувати і прес-конференцію, заздалегідь завбачивши обмін промовами, цікаву художню частину з участю акторів. Фуршет зміцнить теплоту ділових стосунків.
8. Мовленнєві, стилістичні, композиційні і комунікативні принципи презентації Мистецтво презентації вимагає врахування мовленнєвих, стилістичних, композиційних, як зазначено вище, та комунікативних принципів. Мова виступаючого повинна мати фахові, зрозумілі присутнім, терміни. Речення частіше прості, не ускладнені синтаксично, побудовані стилістично правильно, пояснення - виразні, чіткі, продумані, без жаргонізмів або нині надмірно поширених абревіатур. Темп мовлення середній, чітка вимова звуків, висловлювання лаконічні. Логічні доведення емоційні в міру. Допустиме вживання прислів’їв і приказок, цікавих афоризмів. Не слід забувати про імідж презентаторів - зовнішній вигляд (костюм, зачіска, взуття, краватка, обмаль прикрас), рухи, манера поводитися. |
