ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Економічна роль держави в концепціях представників університету

В останній третині XIX — на початку XX ст. у світовій економічній літературі розгорнулася широка дискусія з приводу ролі держави та меж її втручання у соціально-економічне життя суспільства. Погляди на цю проблему змінювались в процесі історичного ходу подій під впливом реалій життя.

Вивчаючи питання про роль держави в регулюванні різних галузей народного господарства, необхідно проаналізувати погляди учня М.Х. Бунге — професора Київського університету Д.І. Піхна, який в цілому підтримував ідею державного втручання в економіку, але не був палким прихильником протекціонізму. Говорячи про "питання вічно старе і вічно нове", питання протекціонізму і свободи міжнародної торгівлі, Д. Піхно чітко висловлює своє ставлення до посилення ролі держави у регулюванні господарських процесів. Він застерігає від надмірного й однобічного захоплення протекціонізмом, який і в країнах Заходу, і в Україні твердо ввійшов у господарське життя після недовгого панування теорії вільної торгівлі. Учений визначив основні недоліки, пов'язані, на його думку, з таким захопленням. Серед них насамперед суперечність у діяльності народів і урядів. З одного боку, робляться колосальні затрати для розбудови залізниць, каналів, портів задля спрощення зовнішньоекономічних відносин. Одночасно встановлюються величезні митні бар'єри з метою ускладнення торгівлі.

Протекціоністська політика часто не досягає своїх цілей в тих небагатьох сприятливих випадках, коли вона не викликає репресій з боку сусідів. Адже пов'язане з нею обмеження ввезення товарів та послуг майже завжди веде до скорочення їх вивезення.

Ще один значний недолік надмірного протекціонізму вчений вбачав у "перекосах" розвитку різних галузей економіки, що приводить до занепаду головних галузей народного господарства, бо за недостатності вільних капіталів і незайнятої праці економічні ресурси відволікаються від непріоритетних галузей промисловості до пріоритетних.

Недолік протекціонізму, на думку київського вченого, поля
гав ще й в тому, що він покладає на державу керівництво народ
ним господарством і складні виховні завдання; влада повинна
визначити і підтримувати найбільш, перспективні виробництва,керуючись змінами економічних умов і розвитком науково-технічного прогресу. Д. Піхно вважав, що це завдання майженереально виконати державній владі.

Тонко розуміючи проблему і всю її складність, вказуючи на всі "за" і "проти", професор Піхно робить досить збалансований висновок в дусі неокласики.Розглянуті вище недоліки ще не є підставою для того, щоб держава повністю відмовилась від протекціоністської політики щодо промисловості. Аналіз доводить тільки те, що проводячи протекціоністську політику, треба особливо ретельно підходити до вирішення всіх питань, з цим пов'язаних, дотримуватись належного способу дії. У зв'язку з цим, учений вдавався до таких нормативних рекомендацій:

-митна політика має керуватись не протекціоністськими, а фіскальними цілями;

• державі потрібно відмовитись від регулюючої ролі щодо вітчизняної промисловості, обмежившись охороною і захистом її від гніту зарубіжної конкуренції;

• держава має спрямувати свої зусилля на створення нових
сприятливих для народного господарства умов і на зміцнення продуктивних сил народу загальними позитивними засобами, які слугуватимуть усім галузям промисловості.

Щоправда, автор усвідомлював низьку ймовірність практичного застосування своїх рекомендацій. Він говорив: "Європа ...швидко йде шляхом до загального протекціонізму, котрий також роз'єднує народи, накладає на них важкий тягар і викликає величезну трату народних сил. Необхідно рахуватись з цими напрямками в практичних заходах, але завдання науки і освіченої державної політики полягає у тому, щоб з'ясувати небезпечність цих явищ і прагнути до їх усунення спільними зусиллями"[38]. У статті "Про свободу міжнародної торгівлі і протекціонізм" (1889) Д. Піхно стає на захист інтересів вітчизняного сільського господарства проти однобічного захоплення заступництвом переробної промисловості й залишався вірним своїм переконанням про першочерговість розвитку сільського господарства як блага для вітчизняної економіки.

Дослідження питань про співвідношення між попитом і пропозицією залізничних послуг приводить автора до основної частини його праці — питання про конкуренцію і монополії у залізничному господарстві.Ретельно досліджуючи цю складну і нову на той час проблему, Д.І. Піхно робить такий висновок. Якщо залізницям буде надана повна свобода використовувати її з єдиною метою одержання найбільшого прибутку, то результатом будуть такі тарифи, які далеко не відповідатимуть суспільним інтересам. Учений підкреслював: "Ці компанії, то переслідуючи свої комерційні інтереси, всіма силами притаманної їм монополії, то, вступаючи в союзи і стачки (специфічний термін, синонімічний поняттю "монополія"), то стикаючись у взаємній випадковій боротьбі, своїми однобічними визначеннями і хаотичними коливаннями провізних плат викликають потрясіння в приватних і народному господарствах, значно зменшуючи ту користь, яку повинні приносити залізниці"[39]. Залізничні тарифи мають регулюватися державною владою, якій належить взяти на себе завдання погодження їх із суспільним і державним інтересами.

У питанні про торговельно-промислові стачки,що розглядалося з позиції суспільного інтересу, погляди Д.І. Піхна повністю розходилися з поглядами на цю проблему академіка І.І. Янжула. Останній вважав, що угоди підприємців — це рятівна противага тогочасному анархічному стану народного господарства, за якого кожний підприємець діє на свій розсуд, не підкоряючись ніякому загальному плану. Результатом є постійне перевиробництво, стихійне переповнення ринку, періодичне падіння рівня збуту, нестале становище підприємців і страждання найманих робітників. Для регулювання виробництванеобхідно об'єднання його в одних руках. До цього й прагнуть, на думку І.І. Янжула, торговельно-промислові стачки.

З погляду Д.І. Піхна, торговельно-промислові стачки неспроможні виправити ті недоліки в економічній організації суспільства, на які вказує І.І. Янжул. З одного боку, вони можуть впливати лише на виробництво, але не на сферу споживання, де також відбуваються постійні коливання залежно від появи нових потреб і скорочення або зникнення останніх. А з іншого боку, виробництво також постійно реформується; безперервно створюються нові галузі промисловості, а старі спрощуються, одні технічні процеси змінюються іншими з вражаючою швидкістю, причому кожна така реформа неминуче викликає тимчасовий хаос у виробництві. Зрозуміло, що зупинка таких змін шляхом торговельно-промислових стачок і небажана, і неможлива. Це призводить до застою в промисловості. Але в таких випадках рівновага виробництва досягається без стачок.

Одним з перших, хто почав вивчати проблеми економіки залізничного транспорту,масштаби будівництва якого набули досить великих розмірів, був Г.М. Цехановецький.У присвяченій цьому питанню докторській дисертації, яка вийшла в 1869 р. під назвою "Железные дороги и государство. Опыт изследования о важнейших предметах экономии и политики железных дорог", він вирізняє три різновиди державної політики щодо залізниць (табл. 10.2).

Таблиця 10.2. Різновиди державної політики щодо залізниць за Г.М. Цехановецьким

І тип	II тип	III тип
Визначається політикою невтручання держави в будівництво та експлуатацію залізниць. Політика типова для Англії, де приватні товариства повністю взяли на себе розбудову залізничної промисловості	Визначається політикою, за якої уряд сам буду є івідповідно експлуатує залізниці. Прикладом може бути Бельгія	Притаманний державам, які, надавши можливість приватним особам чи компаніям будувати та експлуатувати дороги, своїм втручанням намагались створити сприятливі умови, а також регулювати в інтересах суспільства діяльність залізниць. Ця політика була типовою для Франції, а згодом її перейняла переважна більшість європейських держав

Праця Г. Цехановецького складається з двох частин. У першій частині він глибоко і детально знайомить читача з історією становлення та розвитку кожної системи державної політики, щодо залізниць.

Слід також зазначити, що у своєму дослідженні Г. Цехановецький використав результати звітів комісій, які створювались в Австрії, Пруссії, Англії, Франції, Бельгії, Швейцарії для статистичних досліджень та оцінки роботи залізниць. Це свідчило про високий рівень загальної освіти автора, оскільки його робота передбачала вільне володіння мовами згаданих країн. Слід також відзначити манеру викладення наукового дослідження, яке, незважаючи на велику кількість цифр, сприймається досить легко.

Важливу роль відводить Г. Цехановецький державі у справі законодавчого регулюваннярізноманітних аспектів експлуатації доріг.

"У власних інтересах компанії повинні визначати тариф на основі даних попиту, а не на основі своїх загальних витрат, тим більше, що залежність між збільшенням руху і витратами невідома самим компаніям"[40]. Г. Цехановецький вказує на теоретиків таких як Маклеод та інші, які доводили, що витрати виробництва не впливають на рівень цін взагалі, вважаючи цю теорію однобічною. Питання про відношення ціни до витрат виробництва стосовно залізниць, яке Г. Цехановецький вважає основним, доти не було досліджене в світовій економічній думці. Він також відзначає негативний вплив конкуренції на збільшення витрат експлуатації та зниження тарифів за рахунок будівництва зайвих доріг.

Особливу увагу в своїй праці Г. Цехановецький приділяє транзитним тарифам, які в той час набували все більшого міжнародного значення. "Розрахунки тарифів зараз не повинні базуватись на міркуваннях місцевого і найбільшого руху: вони мають зараз все більш і більш відповідати ймовірним напрямкам торгівлі та руху самих віддалених країн з тарифами їх доріг"[41]. Цехановецький розуміє і прихильно ставиться до намагання різних країн прокладати залізничні шляхи, які стануть основними транзитними коридорами товарних перевезень,оскільки саме "...залізниці більше за всі інші засоби і шляхи сполучення зробили народи солідарними між собою в господарському і торговельному відношенні. Єдиним способом дії із залучення до себе частини міжнародного руху товарів служить доцільне призначення транзитних тарифів, що накладаються на предмети більшого ввезення і вивезення"[42].

Г. Цехановецький особливо відзначив досягнення бельгійського уряду щодо введення диференційних тарифів: "Найпримітніша особливість їх, крім великої дешевизни, полягає в тому, що пасажирські тарифи зменшуються пропорційно до відстаней"[43]. Порівнюючи результати залізничної політики у Франції та Англії, Г. Цехановецький поділяє переваги від залізниць на користь казни на прямі, або безпосередні, і на непрямі. Останні зумовлені, головним чином, розвитком господарства і величезним зростанням багатства країни та сприяють збільшенню прибутків від непрямих податків і т. ін. та якоюсь мірою від прямих податків. Ці переваги більшою або меншою мірою мають залізниці в усіх країнах, але вони не можуть бути точно визначені.

Найневигіднішим наслідком англійської політики Г. Цехановецький вважає те, що залізниці в Англії були приватними. Придбати їх держава могла, лише сплативши повну їх вартість, хоча суспільна думка наполягала на такому кроці уряду. Тому це питання можна вважати вирішеним у принципі, залишається лише визначити час і спосіб купівлі, а головне — відшукати величезні кошти.

В сучасних умовах важливим є розуміння того, що здійснювати заходи щодо виходу з кризи і переходу до ринкових відносин слід лише за пильного і постійного державного втручання і управління цими процесами. Держава в цьому випадку повинна виступати як така сила, що формує ринкові структури і сприяє їх нормальному й ефективному функціонуванню.

У наш час держави залучують значні кошти, аби забезпечити стабільний розвиток національної економіки і створити нормальні умови для життєдіяльності громадян.

Держава має коригувати ринкові механізми, виступаючи при цьому гарантом соціальної справедливості. Уряд повинен впливати на процеси, що відбуваються в народному господарстві за допомогою економічних важелів: встановлювати пільги і субсидії, вводити податки, змінювати ставки тощо. Сьогодні для України вивчення минулих економічних досліджень і досі у цій галузі є надзвичайно актуальним, бо у власному досвіді регулювання економіки державою криється багато цікавих ідей, які можна застосувати з користю для сьогодення. Починати планомірний перехід від командної економіки до ринкової потрібно було зі структурних змін у народному господарстві та з усвідомлення того, до якої моделі економічної системи ми хочемо прийти.

У творчій спадщині вчених Київського університету важливе місце займає розробка питань методології політичної економії (економічної теорії). Ставилося і вирішувалося завдання визначити місце і роль політекономії, її зв'язок з іншими науками, предмету політекономії, методів дослідження та з'ясувати основні економічні категорії, насамперед вартість (цінність), праця, капітал, рента та ін.

Визначаючи предмет політичної економії, університетські вчені наголошували на виробничих відносинах між людьми, на їх зв'язку з природними (тобто об'єктивними) економічними законами, необхідністю їх пізнання та використання у господарській практиці.

Вихідним пунктом у політико-економічних розробках учених Київського університету (І.В. Вернадського, М.Х. Бунге, Д.І. Піхна та ін.) було вчення про потреби та їх задоволення, класифікація потреб тощо.

Для різних учених університету і в різні періоди часу характерними були різні теорії вартості (цінності). Разом з тим тривалий час (перша половина — остання третина XIX ст.) помітним було тяжіння вчених до трудової теорії вартості. Наприкінці XIX — на початку XX ст. воно змінилося пошуком і розробкою маржиналістських концепцій цінності.

Значний інтерес становить розробка теорії і практики заробітної плати київськими політекономами, особливо професорами університету К.Г. Воблим та В.Я. Желєзновим. У їх працях розкрито питання про еволюцію концепцій заробітної плати у світовій та вітчизняній економічній науці. У власних розробках нових концепцій заробітної плати вони тяжіли до позицій соціального напряму, реформування відносин в галузі ринку праці та заробітної плати з врахування нових соціально-економічних умов розвитку країни на початку XX ст.

В тісному зв'язку з потребами розвитку української промисловості, формування внутрішнього національного ринку і аграрно-промислового господарства київські вчені приділяли значну увагу розгляду земельного питання (насамперед праці І.В. Вернадського, М.Х. Бунге, Д.І. Піхна, А.Я. Антоновича, К.Г. Воблого, М.М. Цитови-ча, М.П. Яснопольського, М.І. Зібера, який стояв біля витоків кооперативного руху в Україні та заклав концептуальні основи селянської кооперації).

Більшість учених Київського університету вважали дозоване втручання в економічне життя з боку держави необхідним і бажаним для успішного економічного розвитку. Вони розуміли рухливість, мінливість меж цього втручання і шукали оптимуму у співвідношенні ринкового і державного регулювання.

Погляди М.Х. Бунге на економічну роль держави еволюціонували від положень класичної політичної економії з її принципом ле-сефер, свободи підприємництва і вільної конкуренції до пропозицій активізації ролі держави, визнання необхідності та корисності таких заходів.

Університетський учений Д.І. Піхно розкрив питання про співвідношення протекціонізму і свободи міжнародної торгівлі, показав достоїнства і недоліки кожного з цих видів економічної політики. В дусі неокласики Д. Піхно зробив досить поміркований висновок про необхідність при проведенні протекціоністської політики дотримуватись належного способу дії і запропонував ряд нормативних рекомендацій. Серед них — необхідність керуватись у митній політиці не протекціоністськими, а фіскальними цілями; відмова від регулюючої ролі держави щодо вітчизняної промисловості; обмеження цієї ролі охороною і захистом економіки від гніту зарубіжної конкуренції; спрямування зусиль держави на створення нових сприятливих умов для народного господарства і для зміцнення продуктивних сил країни загальними позитивними заходами.

Аналіз досліджень проблеми економічної ролі держави київськими університетськими вченими і минулого розгляду регулювання економіки важливе з погляду його творчого використання у практиці сучасної ринкової трансформації економіки України.

[1] Вернадский И.В. Очерки теории потребностей. — СПб., 1852. — С. 34.

[2] Вернадский И.В. Проспект политической экономии. — СПб., 1858. — С. 151.

[3] Вернадский И.В. Критико-историческое исследование об итальянской политической литературе до начала XIX века. — М., 1849. — С. 45

[4] Бунге Н.Х. Основания политической экономии. — К., 1870.— С. 54.

[5] Бунге Н.Х. Речь и краткий отчет, читанные в торжественном собрании Императорского университета св. Владимира 9 июня 1856 г. — С. 12

[6] "П". О курсе политической экономии. Лекции, читанные в Университете св. Владимира. Киев 1886 г. А.Я. Антонович // Юридический вестник. —1887. — Т. 25. — № 6—7. — С. 448.

[7] Злупко С.М. Економічна думка України. — Л.: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2000. — С. 234.

[8] Цехановецкип Г.М. Кратний обзор политической экономии // Университет. изв. — 1866. — № 3. — С. 32

[9] Бовыкин В.И. История предпринимательства в России. — М., 2000. — С. 68.

[10] Зибер Н.И. Собрание сочинений. — СПб., 1900. — Т. 1. — С. 429.

[11] Там само. – С.433.

[12] Там само. – С.424.

[13] Там само. – С.410.

[14] Там само. – С.410.

[15] Цехановецкий Г.М. Краткий обзор политической экономии // Универ.изв. — 1966. — № 3. — С. 18—19.

[16] Антонович А.Я. Сельскохозяйственньїе сервитуты в Привислянском крае // Труды Императорского вольного экономического общества. — 1876. — № 242. — Т. 3. — С. 62.

[17] Там само. – С.188-189.

[18] Там само. – С.68.

[19] Там само. – С.72.

[20] Там само. – С.73.

[21] Там само. – С.181.

[22] Там само. – С.188.

[23] Антонович АЛ. Сельскохозяйственные сервитуты в Привислянском крае// Труды Императорского вольного экономического общества. — 1876. —№242. — Т. 3. —С. 191.

[24] Яснопольский Л.М. — син відомого київського вченого-економіста професора Миколи Петровича Яснопольського.

[25] Яснопольский Л.Н. Развитие дворянского землевладения в современнойРоссии // Мир божий. — 1902. — С. 217.

[26] Там само. – С.225.

[27] Воблый К.Г. Земельный вопрос в программах различных партий. — К., 1917. — С. 29

[28] Воблый К.Г. Земельный вопрос в программах различных партий. — К., 1917. — С. 7—8.

[29] Там само. – С.10.

[30] Там само. – С.10.

[31] Там само. – С.14.

[32] Там само. – С.18.

[33] Там само. – С.27.

[34] Цытович Н.М. Экономические основания частной земельной собственности. — К., 1918. — С. 25.

[35] Яснопольский Л.Н. Развитие дворянского землевладения в современной России // Мир божий. — 1902. — С. 227.

[36] Цытович Н.М. Экономические основания частной земельной собственности. — К., 1918. — С. 25.

[37] Там само. – С.74.

[38] Пихно Д.И. О свободе международной торговле и протекционизме. — К., 1889. — С.26.

[39] Там само.– С.4.

[40] Цехановецкий Г.М. Железные дороги и государство. Опыт исследования о важнейших предметах экономии и политики железных дорог. — К.: Тип. Киевской губернии, 1869. — С. 225.

[41] Там само. – С.230.

[42] Там само. – С.231.

[43] Там само. – С.234.