ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение

Как определить диапазон голоса - ваш вокал

Игровые автоматы с быстрым выводом

Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими

Целительная привычка

Как самому избавиться от обидчивости

Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам

Тренинг уверенности в себе

Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"

Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

Как научиться брать на себя ответственность

Зачем нужны границы в отношениях с детьми?

Световозвращающие элементы на детской одежде

Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия

Как слышать голос Бога

Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)

Глава 3. Завет мужчины с женщиной

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Відмінності права від соціальних норм первіснообщинного ладу

Право — закономірний результат внутрішнього розвитку регу­лятивної системи, відповідь на потребу суспільства в регулюванні економічних, політичних, соціальних відносин, пов'язаних з роз­витком виробничого способу господарювання. Як уже наголошу­валося, воно не нав'язується і не дарується суспільству зовніш­ньою силою, не з'являється за бажанням чи велінням конкретних суб'єктів. Право є необхідною умовою існування державно-ор­ганізованого суспільства і має велику соціальну цінність.

Соціальні норми первіснообщинного ладу мають певні від­мінності від права:

1) соціальні норми первісного суспільства складалися вна­слідок багаторазового повторення найдоцільніших варіантів по­ведінки, вони утворювалися всім родом (племенем). Формування права відбувається шляхом ускладнення суспільних відносин, що постійно повторюються, їх визнання і захисту державою. Згодом виникають правові приписи, які встановлюються або санкціону­ються компетентними державними органами (в тому числі судо­вими).

2) Соціальні норми первісного суспільства виражали загальну волю общини. Право спочатку в най­простіших формах забезпечувало вирішення всезагальних справ (ар­хаїчне право). У процесі станового розшарування населення право починає служити інтересам окремих соціальних верств: феодалів (феодальне право), духовенства (канонічне право), мешканців міст (міське, торгове, цехове право) і використовуватися для ре­гулювання відносин всередені станів. На певних етапах розвитку суспільства воно набувало класового характеру, закріплювало економічну і соціальну нерівність, привілеї. Поступово намі­чається тенденція повернення права на більш високому рівні до засобу реалізації загальносоціальних функцій.

3) Соціальні норми первісного суспільства виражалися в міфо­логічних системах, звичаях, ритуалах, обрядах тощо. Вони існу­вали в усній формі, у свідомості людей, передавалися із поколін­ня в покоління. Право існувало у вигляді схвалених державою (здебільшого судами) повторювальних, суспільних відносин, які набували правового характеру і згодом закріплювалися в письмових джерелах (зокрема, законах, правових прецедентах, нор­мативних договорах).

4) Якщо соціальні норми первісного суспільства не знали поділу на права і обов'язки, то право встановлює загальні дозволи, ве­ління, заборони, які визначають межі суспільних відносин. Завдя­ки такій визначеності право забезпечує знання суб'єктами своїх прав, свобод, обов'язків, можливої відповідальності за правопо­рушення.

Аналіз основних ознак права дозволяє зробити висновок про закономірне виникнення і функціонування в суспільстві самос­тійної, принципово нової нормативної системи — права, яка за своїми суттєвими характеристиками (змістом, способами регу­лювання, формами зовнішнього виразу, засобами забезпечення) відрізняється від усіх попередніх регулятивних систем, соціаль­них норм додержавних суспільств.

Теорії походження права

Виникнення права — це складний і багатоаспектний процес. Різноманітність теорій, які намагаються пояснити умови і причини виникнення права, обумовлена розбіжностями у світогляді авторів те­орій, різним розумінням самої сутності і призначення права, впливом відповідної історичної епохи. Але всі концепції мають певну пізнавальну цінність і сприяють відновленню більш достовірної картини генезису права.Розглянемо деякі з них.

За теологічною теорією(Ф. Аквінський, Ж. Марітен, XII ст.) право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і спра­ведливість. Фома Аквінський підкреслював, що світ заснований на ієрархії форм (божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог. Підпорядкування існує і в системі законів — вічних, природних, людських, божественних. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньо­віччя, виправдовувала дії правителів, оскільки право є божест­венним за природою і не може бути результатом волі і бажань людей. Раціональні дослідження питань про походження права обмежувались рамками віри.

Представники теорії природного права(Конфуцій, Арістотель, М. Т, Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін., XVII-XVIII ст.) вважали, що природне право на відміну від позитивно­го (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчес­ності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-які закони (навіть закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовились від мож­ливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцінювати чинне право з позицій справедливості і розумності, закликала до його змін у разі невідповідності природним правам, але висновки стосовно вічності права у зв'язку з обумовленістю його приро­дою людини не можна вважати науково обґрунтованими.

Історична школа(Г. Гюго, К. Савіньї, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право ви­ключає всі фактори випадкового, повільного походження. Зако­нодавча діяльність — заключна стадія утворення права, законо­давці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народ­ний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу. Прихильники істо­ричної школи права правильно стверджували, що право — об'єк­тивне історичне явище, обумовлене етнокультурними фактора­ми, і водночас вони перебільшували значення суспільної свідо­мості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давали однозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під “народним духом”, який проявляється у звичаях.

Психологічна теорія(Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у впоко­ренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права '(уявлення про те, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов'язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а по­зитивне — відносне. Законодавство є тільки “проекцією” право­вих переживань, “фантазмом” психіки. Віддаючи перевагу в про­цесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не вра­ховувала впливу на нього інших об'єктивних факторів. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.

Марксистська теорія(К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спирала­ся на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов'язувався з класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, при­стосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є зна­ряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний ха­рактер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити, що дійсно еко­номічні фактори зіграли значну роль у походженні права, але во­ни не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільстві.

Теорія примирення(Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала поход­ження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про прими­рення спочатку в усній, символічній формі укладалися з допомо­гою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори че­рез повторення ситуацій однорідного характеру поступово пере­росли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоча й заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистих і загальних інтересів його членів.