ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Класифікація творчих ігор.

План.

1.Історія виникнення ігрових технологій.

2.Концептуальні положення, мета і завдання ігрових технологій. Дитяча гра – один з основних видів діяльності молодших школярів.

3.Дидактичні та методичні принципи організації ігрової діяльності.

4.Основні функції гри.

5.Класифікація ігор.

6.Психолого-педагогічні умови ефективності ігор у навчально-виховному процесі.

7.Педагогічне керівництво ігровою діяльністю молодших школярів.

1. Історія виникнення ігрових технологій. Одним із шляхів реформування сучасної освіти є використання нових педагогічних технологій, спрямованих не тільки на засвоєння учнями знань і вмінь, а щонайперше – на всебічний особистісний розвиток учнів. У педагогічну практику універсальний грецький термін "технологія" (означає "знання про майстерність") увійшов разом з виникненням необхідності наукового обґрунтування закономірностей пошуку оптимальної сукупності методів і засобів організації навчально-виховного процесу, цілеспрямованого впливу на особистість учня, що характеризують майстерність педагога.

Серед поширених видів інноваційних технологій сьогодні у навчально-виховному процесі є ігрові технології.Використання ігрових технологій у початковій школі відповідає самим природним потребам дитини, адже за своєю природою гра – це найвластивіша форма життєдіяльності дітей.

За самим своїм змістом життя дітей орієнтоване на перетворення у доросле життя. Діти схильні навіть стихійно організовувати своє життя за дорослими зразками, і цю схильність потрібно використовувати. У дитячому віці саме в грі відбувається вільний розвиток функцій та потенціальних можливостей особистості. У грі за власними правилами діти відчувають себе дійсно вільними і усвідомлюють власне життя як свій вибір. Можна говорити і про те, що гра є специфічною формою прояву активності та саморозвитку дитини. "Приведені у дію функції, - підкреслює Д.М.Узнадзе, - і примушують дитину шукати форму активності, в якій вони можуть проявити себе. Такою формою в першу чергу є гра".

У зв’язку з цим гуманістична педагогіка різко розширює функції ігрових методів навчання та виховання в школі, особливо у молодшому шкільному віці. Це орієнтує освітню практику на розповсюдження різноманітних форм безпосереднього, а не формалізованого, спілкування учнів між собою та вчителем у навчально-виховному процесі. Відтак серед сучасних педагогічних технологій перевагу віддають тим, що тією чи іншою мірою містять у собі ігрові елементи навчання та виховання.

Саме такі форми організації навчально-виховного процесу дають можливість на практиці реалізувати принципи гуманістичної педагогіки.

За формою це може бути і гра різної складності, проте за змістом – це розвиток дітей і їх поступове дорослішання. Звідси, як мінімум, - два важливі практичні висновки. По-перше, ігрові форми навчання та виховання мають бути чітко адаптованими до тих чи інших вікових груп із відповідною пропорцією "дитячого" та "дорослого життя". У них потрібно закладати саме орієнтири для дорослішання – у тому розумінні, що гра має сприйматися учнями в максимально можливій мірі як елемент того дорослого життя, до якого вони прагнуть. Тому що гра просто як імітація життя, дітям нецікава, а отже, вона втрачає і свою роль стимуляції внутрішньої мотивації до навчання та виховання.

По-друге, гра – як і життя – не має бути простою, безпроблемною. Гра – це спосіб розвивати здібності дітей, і тому вона повинна містити в собі такі детермінанти розвитку – або сама по собі, або природно кооперуватися з іншими формами навчання та виховання. Ще К Ушинський попереджав, що навчати граючи шкідливо, тому що, оберігаючи дитину від серйозних занять, не можна потім до них перейти. Тому, застосовуючи ігрові форми навчання та виховання, не можна розглядати останні як просто спосіб веселого проведення часу.

Гра – це спосіб зробити серйозну роботу цікавою, а зовсім не спосіб звільнити дитину від неї. Потрібно мати на увазі, що ставлення дітей до гри різниться і визначається їх особистісним сприйняттям ролі гри у їх житті. Гра-розвага – це зовсім не гра-навчання. Перша – це дитяча імітація "справжнього життя" – і ставлення до неї відповідне. Друга – це саме життя в адаптованому для дітей вигляді, і серйозне ставлення до неї має підтримуватися педагогом і переноситися на весь навчально-виховний процес.

Здійснити самокорекцію та самовдосконалення своєї поведінки в спілкуванні з оточенням школярі можуть, якщо отримають об’єктивне уявлення про своєрідність власної особистості. В цьому аспекті найбільш значущою діяльністю для них стає гра. Саме в процесі гри створюються можливості для прояву особистої активності, демонстрації своїх потенційних здібностей, якостей і навичок культури спілкування. Гра дає свободу дій і вибору, дозволяє кожному піднятись над особистими проблемами у взаємодії з довкіллям.

Проблемою гри завжди цікавилися етнологи, соціологи, правознавці, історики, педагоги та психологи, які підкреслювали складність, навіть загадковість її феномену. Вони вважали, що гра спроможна перетворитися на дещо серйозне, вона є своєрідним святом на тлі одноманітності буття, противагою утилітаризму праці, засобом самовираження і проявом свободи особистості.

Міркування щодо гри як методу оптимізації навчання й виховання можна знайти в працях Я.А.Коменського, Ж-.Ж. Руссо, Й.Г.Песталоцці, Г.Спенсера. Так, дидактична система Я.А.Коменського передбачала як принцип "усьому навчати легко", що відкривало шлях грі у шкільне життя. Я.А.Коменський був переконаний, що ігрова методика навчання відповідає природі дитини, дає змогу використати емоційну мотивацію в навчально-виховному процесі, уникнути несприйняття матеріалу на уроці й тим самим полегшити та пришвидшити засвоєння знань.

У підходах до дитячих ігор, зазначав Я.А. Коменський, необхідно враховувати не лише те, що вони несуть у собі радість задоволення, які так необхідні в молоді роки, але й природне прагнення до свободи. Адже гра розуміється як дещо добровільне, тоді як навчання – щось серйозне, обов’язкове, необхідне. Окрім того, ігри передбачають спілкування з ровесника, а також елемент змагання, що дає можливість заслужити похвалу.

Свої думки щодо ігор Я.А.Коменський висловив у творі "Новітній метод", а у "Великій дидактиці включив їх у власну концепцію пансофічної школи, зазначивши, що навіть зовні вона має бути пристосована для дитячих ігор (мати спеціальні приміщення й майданчики, де діти могли б погратися у вільний від занять час. У цій праці він приділив також увагу фізичному вихованню, в якому ігри особливо необхідні й доцільні. Не було забуто й про морально-духовне виховання в ході ігор: так само, як Еразм Роттердамський , Я.А. Коменський прагнув навчити дітей етиці дитячого спорту, перемагати в боротьбі хоробрістю, а не обманом, не перетворювати гру на бійку та знущання над слабкими.

Я.А.Коменський, спираючись на досвід попередників, узагальнивши все те цінне, що було накопичене впродовж багатьох століть, заклав підвалини науково-педагогічного підходу до проблеми. Проте це питання далеко не вичерпане і в сучасній науці про виховання. Під педагогічним кутом зору мають бути осмислені такі явища, як комп’ютерні, ігри, ігроїзація та ігроманія дітей.

Гра є найприрднішою, найпривабливішо. Діяльністю молодших школярів. К.Ушинський писав, що "Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання, Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності... "

Технологія ігрової діяльності у виховному процесі не нова. Теорія ігор цікавила багатьох учених. Її розробці присвятили свої роботи Б.Ананьєв, Й.Хейзинга, Л.Виготський, В.Сухомлинський, С.Шмаков та інші.

Й.Хейзинга, розглядаючи у книзі "Людина, що грає" ігрові дії у різні історичні епохи, приходить до висновку: гра – це необхідний засіб соціального життя, об’єктивна основа нашого існування.

Оцінюючи гру в широкому аспекті, Б.Ананьєв стверджував, що гра властива не тільки дітям, а й усякій дорослій людині. На його думку, гра пов’язана з іншими видами діяльності людини, такими, як спілкування, пізнання, навчання, праця.

Власне кажучи, потреба у грі закладена в людині одвічно. І в міру відходу дитини від ігрової діяльності як провідної, втрачається зв’язок з грою як методом пізнання оточуючої дійсності. Технологія ігрової діяльності дає великі результати в розвитку пізнавальної активності учнів, формує у них зацікавленість до процесу виховання, спрямованість на самостійне здобуття нових знань. Вміння колективного мислення, розвиває ініціативу і творчість, навчає культурі спілкування.

Гра – один із видів діяльності людини, який виник історично, що полягає у відтворенні дій дорослих і відносин між ними. Це один із засобів фізичного, розумового і морального виховання.

На всіх етапах розвитку особистості гра сприймається як цікаве, яскраве, необхідне для її життєдіяльності заняття. І чим старший школяр, тим більше він відчуває розвивальне і виховне значення гри. На ці специфічні особливості гри велику увагу у своїй практичній діяльності звертали відомі педагоги. "Гра, - писав С. Шацький, - це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодому життю, без якого ця пора її була б марною для людства. У грі, цьому спеціальному опрацюванні життєвого матеріалу, є найцінніше ядро розумної школи дитинства".

А.С.Макаренко вважав, що в дитячому віці гра є нормою, що дитина має завжди грати, навіть тоді, коли робить серйозну справу.

Зав лабораторії естетичного виховання АПН України Людмила Масол на сторінках "Початкової школи" (ж. "Початкова школа", №1,2007 р.) розкриває проблему використання ігрових технологій при викладанні мистецьких дисциплін та організації позаурочної діяльності з естетичного вихованні молодших школярів.

Проблемою спорідненості, зближення мистецтва і гри філософи почали цікавитися ще з кінця ХУШ ст., з часів Ф.Шіллера ("Листи про естетичне виховання"). Німецький поет і драматург розумів гру як дійство, в якому людина вільно розкриває свої сутнісні сили. Утверджуючись як творець вищої реальності – естетичної. Головна теза його теорії естетичного виховання така: шлях до свободи пролягає тільки через красу, а суть останньої – в грі.

Гра – це не імітація життя, а саме життя, це насамперед творча дія, вона розгортається немовби не в реальному просторі, а в світі символічних значень, живої фантазії. Природа гри синкретична і міфологічна, що відповідає характеру мислення дитини, яка сприймає світ цілісно, не розділяючи реальне і "придумане" непрохідними мурами. Ігри виробляють в учнів "рефлекс свободи", адже рішення приймається самостійно, шляхом природного пізнання – інтуїтивного відкриття. На заняттях імітаційно-ігрового типу діти вчаться через стосунки, контакти, тому в них формуються почуття співпричетності й співпереживання. Так гра стає справжньою школою соціального досвіду, соціалізації.

Нідерландський філософ і культуролог ХХ ст. Й.Хейзінга, автор оригінальної концепції "Людини граючої" обґрунтував особливе значення гри в розвитку культури людства. Він вважав, що розгадка феномену гри у вічному устремлінні людини до особистісного самоствердження за рахунок пошуку нових світів. "Ігрова концепція" людини видатного філософа поширена у педагогічних інноваціях США, Японії, країн Європи.

Гра – це модель певного реального процесу, імітація, відтворення в умовних обставинах певних життєвих ситуацій. Експериментальне ігрове моделювання генетично походить з 50-их років минулого століття, коли почали виникати ділові "штабні" ігри (перша ділова гра з ЕОМ була створена для військової служби в США).

Структурою такої гри може бути:

1.Наявність об’єкта ігрового моделювання, загальної мети (вибір теми, маршруту, станцій).

2.Підготовчий етап.

3.Розподіл класу на групи, ролей між учасниками гри.

4.Взаємодія учасників гри.

5.Підбиття підсумку, індивідуальна, групова, колективна оцінка діяльності (самооцінка).

2. Концептуальні положення, мета і завдання ігрових технологій. Гра – це метод виховання школярів, метод організації діяльності дитячого колективу. Гра – це вільна діяльність дітей, яка приносить радість, задоволення можливістю змагатись, переборювати певні труднощі, досягнення поставлених завдань і самим її процесом. Гра, будучи з перших днів дитини способом вільного застосування нею здобутих у власному досвіді знань, їх осмислення та розуміння, є природною формою пізнання навколишнього життя. "Дитяча гра – один з основних видів діяльності дітей, спрямований на пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємин дорослих", - писав М.Г.Стельмахович.

Гра– творча діяльність. С.Русова висловлювала думку про те, що "...у своїх іграх дитина наче перевіряє свої переконання, враження, перетворює їх за своїм розумінням, кожну самостійно вигадану дитиною гру можна вважати витвором її генія". Ці слова означають, що гра – це творчий процес дитини, який розкриває та зміцнює творчі сили, формує її як унікальну особистість.

Значення гри як методу роботи визначається її значним впливом на життя дітей і підлітків. Особливо велике місце вона займає в роботі наймолодших школярів. Гра має активний, творчий характер, викликає широкий діапазон переживань, вчить школярів практиці взаємин в колективі.

Гра розвиває психологічну гнучкість, розкутість, комунікабельність, емоційно-вольовий вплив. Дитина має в грі право на помилку. Вона ж є засобом розвитку дитячої уяви, розвиває пізнавальні здібності, емоційний бік особистості, збагачує словниковий запас. Гра – іскра, що запалює вогник допитливості, зацікавленості та вимагає концентрації уваги учнів, напруження їх сил. Вона має здатність організувати життя дітей, наповнити його змістом. Ігри – одне з найсильніших виховних засобів у руках суспільства. Саме в грі виявляються і розвиваються різні сторони дитячої особистості, задовольняється багато інтелектуальних та емоційних потреб, складається характер.

Наш час висунув нову, ще небувалу вимогу – розвиток творчого потенціалу кожного підростаючого члена нашого суспільства. Саме використання ігрових прийомів дозволяє виконати соціальне замовлення – формування творчої індивідуальності. Виявлено, що в тих випадках, коли діяльність захоплює людину, а її значущість достатньо скоро переживається, вольове зусилля, спрямоване на те, щоб запам’ятати, слабне або зникає.

Гра дарує дітям щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована у майбутнє, тому що під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, що необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.

У процесі ігрової діяльності в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

А.С.Макаренко писав: "Гра має важливе значення у житті дитини... Якою буде дитина у грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі..." Отже, гра, її організація – ключ до організації виховання. У грі формується низка особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. У грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра - це школа спілкування дитини.

У грі найповніше виявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

У процесі гри:

- освоюються правила поведінки та ролі в них соціальних груп дитячого колективу (міні-моделі суспільства), що переносяться потім у "велике життя";

- розглядаються можливості самих груп, колективів, аналогів підприємств, фірм, різних типів економічних і соціальних інститутів у мініатюрі;

- здобуваються навички спільної колективної діяльності, відпрацьовуються індивідуальні характеристики учнів, необхідні для досягнення поставлених ігрових цілей;

- накопичуються культурні традиції, привнесені у гру учасниками, педагогами, використаними додатковими засобами: наочним приладдям, комп'ютерними технологіями.

Вибір гри в першу чергу залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які виховні завдання вимагають свого розв'язання. Якщо гра колективна, необхідно добре знати, який склад граючих, їх інтелектуальний розвиток, фізична підготовленість, особливості віку, інтереси, рівні спілкування й сумісності тощо. Вибір гри залежить від часу її проведення, природно-кліматичних умов, довжини часу, світлового дня й місяця її проведення, від наявності ігрових аксесуарів, від конкретної ситуації, що склалася в дитячому колективі.

Гра здатна виступати засобом отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно взяті на себе особистістю, ігрова творчість і дух змагання. В іграх дитиною здійснюються цілі декількох рівнів, взаємопов'язаних між собою.

Перша мета – задоволення від самих процесів гри. Тут відбита установка, що визначає готовність до будь-якої активності, якщо вона приносить радість.

Мета другого рівня – функціональна, вона пов'язана з виконанням правил гри, розігруванням сюжетів, ролей.

Мета третього рівня відбиває творчі завдання гри – розгадати, вгадати, розплутати, домогтися результатів і т.п.

3. Дидактичні та методичні принципи організації ігрової діяльності:

Гра – школа професійного та сімейного життя, школа людських відносин. Але від звичайної школи вона відрізняється тим, що людина, навчаючись у ході гри, і не підозрює про те, що чомусь учиться. У звичайній школі неважко вказати джерело знань. Це вчитель – особа навчальна. У грі немає джерела знань, що пізнається легко, немає учнів. Процес навчання розвивається мовою дій, учаться й учать всі учасники гри в результаті активних контактів один з одним. Ігрове навчання ненав'язливе. Гра здебільшого добровільна й бажана...

Основними принципами організації ігрової діяльності є:

- відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;

- принцип розвитку ігрової динаміки;

- принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);

- принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;

- принцип переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм;

- логіка переходу від простих ігор до складних пов'язана з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових занять і правил.

При організації ігрової діяльності є можливість здійснювати особистісний підхід до кожного учасника завдяки розподіленню ролей.Кожний учасник приміряє на себе запропоновану роль, будує діяльність згідно зі своєю роллю, приймає рішення, намагаючись при цьому уникати можливих конфліктних ситуацій. Ця технологія передбачає колективність роботи учасників. Знання, вміння показує не окремий індивід, а вся мікрогрупа, команда, бо рішення виробляється колективно, створюється емоційний мажорний настрій учасників. Таким чином, формується культура спілкування в колективі, розвивається вміння поважати думку іншого.

Щоб у свідомо змодельованій педагогом технології ігрової діяльності були реалізовані поставлені завдання, необхідно в її організації враховувати разом з загально педагогічними принципами виховання і психолого-педагогічні положення, що висвітлюють специфіку цієї діяльності:

- врахування вікових та індивідуальних особливостей учасників ігрової діяльності;

- залучення всіх учасників до ігрової діяльності;

- створення атмосфери доброзичливості;

- демократичний стиль керівництва;

- поєднання різних технологій.

Не можна не відмітити окремо використання у грі символів, які стають умовним визначенням якого-небудь поняття, ідеї, образу. Символіка являє собою абстрактне вираження образної структури та опосередковане розкриття сутності поняття, кодування його. Символіка стимулює учасників гри до творчості, спонукаючи їх до роздумів і аналізу. Символи настільки різнопланові, багатозначні, що можуть викликати асоціацію ідей, які можливо і не були вкладені у цей символ.

Результативність гри залежить від рівня обґрунтування технологічної розробки вихователем, науково-методичної організації та кваліфікованого її проведення. У конструюванні нових ігор слід враховувати всі принципи, психологічні та педагогічні положення, умови їх ефективного використання, а логічність, послідовність і завершеність гри буде буде показником її досконалості.

4.Основні функції гри. Функція гри–її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність. Найважливішимифункціями гри, на думку педагогів-теоретиків і вчителів-практиків, є:

1.Соціокультурне призначення гри. Гра – найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини.

2.Функція міжнаціональної комунікації. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

3.Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для дитини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри – це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє заняття.

4.Комунікативна функція. Гра – діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учнями в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство – колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування дітей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємодопомоги ніякої гри між ними бути не може.

5.Діагностични функція гри. Діагностика – здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність дитини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелекту, творчості); по-друге, гра сама по собі – це особливе "поле самовираження".

6.Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у дитини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні.

7.Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками.

8.Розважальна функція гри. Розвага – це потяг до цікавого, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердної радості. Розвага в іграх – пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

Учням початкових класів характерні емоційність; рухова та пізнавальна активність; бажання фантазувати; прагнення перевірити свою силу та спритність. Саме вони часто спричиняють порушення дисципліни, недотримання правил поведінки. Кожна з перелічених характеристик знаходить своє певне відображення у грі. З одного боку, вона приносить радість, задовольняє назрілі актуальні потреби. З іншого – гра спрямована у майбутнє, бо в ній моделюються життєві ситуації, розвиваються якості особистості, вміння та навички, які стануть необхідними дитині для виконання соціальних функцій. Тому правильно організована й керована гра – дійовий спосіб формування культури поведінки молодших школярів.

Олена Дейч, аспірантка Кіровоградського педагогічного університету ім. Володимира Винниченка, досліджувала проблему впливу ігрової діяльності на виховання культури поведінки молодших школярів. В експерименті брало участь 35 учнів початкових класів. Для вивчення емоційного стану дитини в процесі гри організували гру "Допоможіть півнику", сюжетною основою послужила українська народна казка "Казка про котика та півника". Спочатку вчитель (експериментатор) обговорив з дітьми поведінку кожного з персонажів цієї казки, з’ясував порушені правила культури поведінки. Потім діти разом з казковим персонажем Котиком виконували різноманітні завдання Лисички, щоб визволити Півника.

Проведені дослідження дають можливість стверджувати, що гра та ігрова діяльність мають позитивний вплив на оптимізацію світовідчуття дитини, підвищують емоційний настрій кожного учня. Все це створює сприятливе чуттєво-емоційну основу, яка дає змогу краще вирішувати питання виховання культури поведінки молодших школярів. Великого значення набуває гра в процесі розвитку інтелектуального компонента культури поведінки молодшого школяра – оскільки змістом стає сфера стосунків між людьми у спільній діяльності. Саме такі стосунки відтворює дитина у грі, бере на себе "роль" дорослої людини і виконує певні дії в уявній ситуації, користуючись конкретними нормами поведінки. Це допомагає легше усвідомити їх. Емоційність будь-якої цікавої, правильної гри сприяє формуванню стійких знань про вимоги суспільної моралі.

У грі всі її учасники постійно взаємодіють, спілкуються між собою, що потребує дотримання певних правил і норм. Таким чином, у дитини нагромаджується соціальний досвід поведінки. Якщо ігрова діяльність займає багато часу в житті молодших школярів, то це сприяє виробленню у них звички поводитися культурно. З іншого боку, оптимістичний тон спілкування під час гри, позитивний емоційний настрій, а також знайома ігрова діяльність зумовлюють природність дій та вчинків дитини, що дає змогу вчителеві судити про рівень сформованості культури поведінки учня та бачити недоліки.

Отож, можна виділити такі функції гри в процесі формування культури поведінки: моделююча, інформуюча, формуюча, коригуюча, стимулююча.

Моделююча – полягає в ознайомленні дітей з різноманітними видами діяльності людей та стосунками, які виникають між ними. Це сприяє підготовці дітей до майбутнього соціального розвитку.

Інформуюча – передбачає ознайомлення дітей з правилами та нормами поведінки, формування знань, понять і уявлень про етичні норми, форми та способи поведінки, про суспільно визнані моральні якості особистості.

Формуюча – в процесі гри нагромаджується досвід культурної поведінки, а після багаторазового повторення формується звичка поводитися культурно. Гра сприяє розвитку моральних якостей особистості. Значна емоційна напруга будь-якої цікавої, правильно організованої гри – запорука формування стійких знань про норми та вимоги суспільної моралі, що сприяє розвитку інтелектуального компонента культури поведінки.

Коригуюча – дає змогу виявити рівень сформованості культурної поведінки, виділити недоліки, що визначає вибір учителем тем занять, форм і прийомів роботи, а також засобів виховного впливу для кожного окремого учня.

Стимулююча функція забезпечує оптимістичний тон спілкування, позитивний емоційний настрій.

Класифікація творчих ігор.

Автор Н.Кудикіна, спираючись на дослідження цілого ряду науковців та педагогів-практиків, пропонує класифікацію іншої групи ігор, що, починаючи з молодшого шкільного віку, набуває високого рівня розвитку в дитячому колективі. Це – ігри за правиламитаігри творчі, вільні.

Виходячи з аналізу предметних умов гри та спираючись на провідні компоненти гри як діяльності, творчі ігри молодших школярів поділяються на такі види:

- сюжетно-рольові;

- конструктивно-будівельні;

- ігри-драматизації та театралізації;

- ігри з елементами праці;

- ігри-фантазування.

Усі види творчих ігор мають деякі спільні риси.

1.Творчі ігри – це самодіяльні ігри дітей молодшого шкільного віку, в яких вони попередньо самостійно задумують зміст і творчо його реалізують. Це ігри саме творчі, тому що, як відзначав Л.С.Виготський, у всіх видах творчої діяльності дитини виникає своєрідне відношення думки до дії, а саме; можливість йти від думки до ситуації, а не від ситуації до думки.

2.Характерною особливістю всіх творчих ігор є наявність уявного "Я-образу" (ролі), тобто "я не хлопчик Сергійко", а "я начебто космонавт", "я начебто командир корабля", "я начебто інопланетянин".

3.Обов'язковимидля всіх творчих ігор є уявні обставини дії "Я-образу": я – космонавт, готуюсь до космічного польоту в центрі підготовки космонавтів; я – командир корабля в морському рейсі; я – інопланетянин на чужій планеті. Тобто характерною є уявна соціальна, казкова (фольклорна) або літературна, фантастична ситуація. Засобами її створення є або відповідна атрибутика, іграшки, або слово, а найчастіше ці засоби поєднуються.

4.Для всіх творчих ігор характернимиє вербальні рольові дії – уявне, залежне від обраного образу, ролі спілкування між учасниками гри. Його ще називають рольовим спілкуванням. За своєю сутністю воно є творчим, оскільки кожна дитина розгортає свою роль, будує свої звернення до партнера по грі так, як тільки вона уявляє собі цей образ у його взаємовідносинах з іншими уявними персонажами. Роль, уявна ситуація, рольові дії, з'єднуючись, створюють сюжет – зміст гри як логічного розгортання уявних подій, переростання однієї ситуації в іншу.

5.В усіх видах творчих ігор є реальне спілкуваннядітей як учасників гри. Воно зумовлюється необхідністю домовитись про зміст колективної гри, розподілити ролі, узгодити дії, що реалізують задум, та які спрямовані на влаштування матеріальної обстановки гри, а також на налагодження міжособистісних стосунків між дітьми.

Усі творчі ігри, маючи спільні риси, за специфікою своїх структурних компонентів поділяються на окремі види (дивись вище).

Творчі, рольові (сюжетно-рольові) ігри відзначаються наявністю сюжету, ролей, які розігруються дітьми. Через ігрову роль дитина ніби наближається до свого ідеалу. Вона дає йому можливість розіграти нову і привабливу для нього життєву позицію ( наприклад, уявити себе вчителем, льотчиком, будівельником), що має вплив на формування багатьох позитивних якостей.

Через сюжетно-рольову гру, що передбачає обов’язкове перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм (позитивним і негативним), "приміряти на себе" різні характери, манери поведінки, пережити безліч ситуацій і вчинків. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість більш гармонійною, духовно досконалішою загалом. Ігрова діяльність також дає змогу уявити себе у надзвичайних, фантастичних обставинах, "програти" неймовірні ситуації. Така ілюзорність вимагає творчих дій – умінь комбінувати, моделювати, уточнювати або змінювати деталі. Так переплітаються найважливіші функції гри – евристична і соціалізуюча.

Одним з відповідальних моментів у рольових іграх – розподіл ролей. Вони можуть бути активними й пасивними, головними та другорядними.

Розподіл ролей не повинен залежати від статі дитини, віку, фізичних особливостей. З огляду на те, яка роль особливо корисна для дитини, педагог може використати такі прийоми:

- призначення на роль безпосередньо дорослим;

- призначення на роль через старшого (капітана, ведучого);

- вибір на роль за підсумками ігрових конкурсів (кращий проект, костюм, сценарій);

- добровільне прийняття ролі дитиною за її бажанням;

- черговість виконання ролей у грі.

При розподілі командних ролей варто робити так, щоби роль допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним – виявити активність, недисциплінованим – стати організованими, дітям, які чимось себе скомпрометували, повернути загублений авторитет, новачкам і дітям, які цураються дитячого колективу, - виявити себе, здружитися з усіма.

Необхідно стежити за тим, щоб у ролі була дія: роль без дії мертва, дитина вийде з гри, якщо їй нема що робити. Не можна використовувати у грі негативні ролі, вони прийнятні тільки в гумористичних ситуаціях.

Сюжетно-рольові ігри – це ігри-драматизації, театралізовані ігри, ігри-інсценізації.

Особливий статус мають народні ігри, які з огляду на їх потужний естетико-виховний потенціал доцільно активно застосовувати в школі, починаючи з молодших класів.

Ігри за правилами мають такі різновиди: дидактичні, пізнавальні, рухливі, спортивні, хороводні, народні, інтелектуальні, комп'ютерні ігри.

Дидактичні ігри – це ігри, які спеціально розробляються для реалізації програмових завдань навчання. Це – загадки, ребуси, кросворди, лото, вікторини, а також уявні подорожі, круїзи, конкурси, ярмарки, аукціони.

В організації позаурочної виховної діяльності дидактичні ігри застосовуються якнайширше, оскільки вони своєю метою безпосередньо пов'язані з провідними завданнями роботи початкової школи і тому традиційно вважаються найбільш необхідними в позаурочній роботі.

Пізнавальні ігри відрізняються від дидактичних тим, що вони не узгоджені з програмою шкільного навчання. Мета пізнавальних ігор спрямована на загальний розвиток дітей, розширення їх кругозору, і тому зміст цих ігор виходить за межі програм навчання, він зорієнтований на зону найближчого розвитку дитини.

Пізнавальні ігри (конкурси, вікторини, змагання ерудитів і т.п.) стимулюють розвиток творчого мислення дітей, викликають в них інтерес до набуття знань в області науки, техніки, літератури, мистецтва. Вони створюють в колективі загальний підйом, допомагають увійти в колективну діяльність дітям, які проявляють достатньої активності в повсякденних справах колективу.

У своїй сукупності пізнавальні ігри сприяють розвиткові в дітей мислення, пам'яті, уваги, здатності до аналізу і синтезу, формулювання обгрунтованих суджень, вихованню спостережливості, звички до самоперевірки; учать дітей спрямовувати свої дії на досягнення визначеної мети, доводити поставлену роботу до кінця. Через ігри педагог може більше дізнатися про своїх вихованців, їхні характери, звички, організаторські здібності, творчі можливості, що допомагає йому знайти найбільш ефективні шляхи впливу на кожного з них, а також згуртувати дитячий колектив.

Різновидом ігор за правиламиє рухливі і спортивні ігри. Вони виділяються з групи ігор за правилами на підставі особливостей їх мети, яка зумовлює собою зміст цих ігор: рухливі базуються на основних рухах дітей; спортивні у своєму змісті мають елементи спорту.Рухливі і спортивні ігри користуються великою популярністю серед школярів. Вони задовольняють природну потребу дітей і підлітків в фізичній активності, змаганнях, досягненні успіху. Правильно організовані рухливі і спортивні ігри формують волю, виховують почуття товариськості, сприяють вихованню особистості і колективу. Рухливі ігри(спортивні, хороводні) – це естафети, турніри, атракціони тощо.

Інтелектуальні ігри (загадки, кросворди, ребуси, анаграми, чайнворди, шаради, метаграми, каламбури, шахи, шашки та ін.) суттєво відрізняються від усіх інших видів ігор, які входять до групи ігор за правилами.

В інтелектуальних іграх мотив (предмет) полягає в їхньому змісті, а саме: в інтелектуальних емоціях, у тому особливому емоційному мікрокліматі, який стимулює інтелектуальні почуття, такі як зацікавленість, здивування, задоволення від розумового напруження та переборення труднощів. Такий емоційний мікроклімат і зазначені інтелектуальні почуття О.Я.Савченко вважає важливим мотивом формування прагнення до пошукової діяльності та розвитку пізнавальної самостійності школярів.

Мета інтелектуальних ігор, хоча це й не усвідомлює той, хто грає, - розумове самоствердження, формування Я-образу. Багато з різновидів цих ігор відбуваються сам на сам – тобто дитина грає сама із собою (ребуси, кросворди, шаради, анаграми, метаграми, загадки, чайнворди), партнер їй не потрібний. Це свідчить про те, що дитини доводить собі, а не комусь іншому, на що вона здатна, який вона має розум – і це її підтримує в подальшому розвитку. Але більше емоцій діти одержують тоді, коли грають з однолітками або старшими чи молодшими дітьми; це створює можливість поділити свої емоції з іншими, ствердитись у їхніх очах.

Для здійснення ігрової дії більшості інтелектуальних ігор потрібні, по-перше, фонд знань, а, по-друге, і це головне, ті розумові операції, за допомогою яких тільки й можна прийти до розв'язання ігрової задачі. Добре відпрацьовані та закріплені розумові прийоми, за допомогою яких використовуються засвоєнні знання, В.А.Крутецький відносив до інтелектуальних умінь. Таким чином, ігрові дії цих ігор зводяться до внутрішніх розумових операційних дій, мають суто інтелектуальний характер.

Результат інтелектуальних ігор внутрішньо для учня полягає в емоційних задоволення від розумового зусилля, подолання труднощів інтелектуального характеру або незадоволення досягнутим. Зовні результатом інтелектуальної гри може бути слово-відповідь (слова) у таких іграх, як загадка, ребус, кросворд, чайнворд тощо, але перемога над супротивником, як це має місце у шахах.

За своїми об'єктивними якостями інтелектуальні ігри є засобом формування та показником розумового розвитку дитини, тому що "розумовий розвиток характеризується і тим, відображається у свідомості ( у грі це знання), і тим, як відбувається відображення (інтелектуальні процеси, які актуалізує гра).

6.Психолого-педагогічні умови ефективності ігор у навчально-виховному процесі. (За Н.Волковою).

1.Виховний зміст гри. Важливо, щоб в процесі ігор в дітей виховувався колективізм, гуманізм, доброзичливість, інші цінні моральні якості.

2.Визначення творчого потенціалу гри. Передбачає з’ясування її доцільності для певного періоду розвитку особистості, колективу класу; з’ясування чітких показників якостей особистості, на розвиток яких спрямована гра.

3. Визначення місця (клас, школа, пришкільний майданчик тощо) і часу проведення, кількості учасників (весь клас, мікрогрупи тощо). Залежать вони від умов проведення та творчого характеру гри.

4.Забезпечення психологічної комфортності і природностігри. Вона має бути бажаною, зручною і приємною для учасників. Важливо, щоб вона була органічно пов’язана з тематичним періодом чи змістом попередніх форм роботи, уникала невмотивованих ситуацій. Доцільно при цьому подбати про творчу післядію, нову гру чи іншу форму роботи. Наприклад, для інсценованої розповіді-естафети післядією може бути конкурс на кращий текст цієї розповіді.

5.Вміння педагога переключати увагу дітей на іншу гру. Буває, що деякі ігри викликають непотрібний азарт, жорстокість, грубість. Проста заборона гри, що розвиває негативні якості, не досягає мети. Тоді педагог має переключити увагу дітей на іншу гру, захопити їх новою ідеєю.

6.Врахування вікових та індивідуальних особливостей. Передбачає попередню діагностику рівня сформованості якостей дітей, що потребують розвитку.

7.Захист людської гідності, морального самопочуття кожного учасника. Передбачає аналіз впливу гри на свідомість, емоційні враження учнів. Потрібно співставляти емоційну навантаженість гри з денним режимом учнів, моральною ситуацією в колективі.

8.Визначення місця вчителя під час проведення гри. Роль і місце вчителя будуть змінюватися залежно від рівня сформованості якостей особистості учасників гри, їх віку, часу спільної діяльності. Якщо на початку співпраці з дітьми вчитель є керівником, інструктором, суддею, то поступово він повинен стати радником або навіть спостерігачем. Хоча можливі ситуації, за яких педагог змушений змінити рольові позицію і знову взяти керівництво грою на себе.

9.Педагогічна допомога школярам в організації гри. Часто дітям буває важко самим продумати всі етапи гри, правильно розподілити ролі, підготувати необхідний реквізит. Тому педагог, не подавляючи ініціативи дітей, дає свої поради, опосередковано впливає на організацію гри і в цілому на весь процес ігрової діяльності школярів. Порада дорослого допоможе, наприклад, сформувати команди, або групи для змагань, щоб вони були приблизно рівні за силою, ступенем підготовки.

Для кожного учасника гри важлива активна позиція, тому треба тактовно попереджати розподіл на "вожаків", які постійно верховодять, і виконавців, чиє невміння часто обертається позицією "людини на побігеньках". Але не можна при цьому забувати, що дитячій грі протипоказані адміністрування, наказ, всілякі заборони й непродумане пряме втручання дорослих.

10.Цілеспрямоване поширення прав учасників гри. Вони стосуються вибору гри (її назви, сюжету), зміни умов гри, її модернізації, вироблення нового змісту. Вищим виявом творчої активності учнів є бажання створити власну гру.

Врахування цих особливостей потребує від учителя постійного контролю за процесом створення, проведення і аналізу ігрової діяльності школярів.

7. Педагогічне керівництво ігровою діяльністю молодших школярів.

Щоб ігрова діяльність була ефективною і давала бажані результати, необхідно педагогічно правильно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

* готовність учнів до участі в грі (кожний учень мусить засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі в грі);

* чітка постановка завдань гри; пояснення гри – зрозуміле, чітке;

* складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру та різні її варіанти;

* дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати;

* не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку у грі, глузування тощо).