ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Тема 1. Вступ до мікроекономіки.

1. Предмет мікроекономіки та її основні проблеми.

2. Елементи аналізу економічного вибору.

3. Методи досліджень мікроекономічних явищ.

1. Предмет мікроекономіки та її основні проблеми.

Економічний розвиток можна розглядати на різних рівнях: окремого суб’єкта (споживача, підприємства), національної економіки або навіть в цілому світову економіку.

Підхід, заснований на дослідженні економічних явищ на рівні окремих суб’єктів, елементів економічної системи, називається мікроекономічним.

Приставка “мікро” показує, що за основу дослідження приймається найменша економічна одиниця, своєрідна мікрочастинка економіки. Це не означає, що мікроекономічний аналіз має меншу цінність ніж макроекономічний. Скоріше навпаки, без конкретного, детального вивчення окремих елементів економіки, механізмів їхнього функціонування, без дослідження взаємодії між окремими економічними суб’єктами неможливо зрозуміти функціонування економічної системи в цілому. Можна вважати, що макроекономіка будується на мікроекономіці. З іншого боку, процеси, що відбуваються на макрорівні і економічна політика держави суттєво впливають на поведінку окремих економічних суб’єктів.

Таким чином, мікроекономіка і макроекономіка між собою тісно взаємозв’язані, вони взаємно доповнюють і обумовлюють одне одного. Тому слід враховувати, що розподіл економічної теорії на мікроекономіку і макроекономіку має в цілому умовний характер.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає поведінку і взаємодію окремих економічних суб’єктів (одиниць) в ринковій системі господарювання, а також досліджує основи механізму ринкового ціноутворення та його особливості функціонування на різних видах ринків.

Суб’єкти мікроекономіки:

1. Домашнє господарство – це самостійна економічна одиниця, яка складається з однієї чи кількох фізичних осіб, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність і разом приймають економічні рішення. Найбільш характерним прикладом домогосподарства є сім’я. При мікроекономічному аналізі замість категорії “домогосподарство” використовуються такі терміни як покупець і споживач, які самостійно формують і використовують доходи, не вступаючи в будь-які об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарства в мікроекономіці подвійна. На ринку товарів і послуг домашнє господарство виступає як покупець, споживач, а на ринку ресурсів – як продавець власних ресурсів.

2. Фірма (підприємство) – це економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення відносно залучення і використання економічних ресурсів з метою виробництва продукції та її продажу. На ринку товарів і послуг фірма виступає як продавець, а на ринку ресурсів – як покупець ресурсів.

3. Держава – це самостійний суб’єкт ринку, який може виступати в 2-х статусах:

а) як покупець, так і продавець ресурсів і вироблених товарів;

б) як органи, установи, які формують законодавчо-правову базу господарювання і поведінки всіх суб’єктів економіки та здійснюють контроль за їхньою діяльністю.

Об’єктами, відносно яких в мікроекономіці виникають відносини між суб’єктами, є економічні ресурси і результати виробничої діяльності – економічні блага. Виходячи з цього аналізується механізм ціноутворення на двох основних видах ринків: ринку ресурсів і ринку продуктів (вироблених товарів).

Економічні ресурси – це всі елементи, які використовуються для забезпечення процесу виробництва і реалізації економічних благ.

Найважливіші види економічних ресурсів:

1) природні ресурси або “земля”, тобто все те, що людина бере безпосередньо від природи і використовує у господарській діяльності;

2) праця людини – це продуктивне використання робочої сили людини;

3) капітал (засоби виробництва) – це все те, що створено працею людей і використовується в процесі виробництва економічних благ для його полегшення і підвищення ефективності;

4) підприємницька здібність, яка являє собою особливий вид людського ресурсу, здатного ефективно комбінувати і використовувати всі інші економічні ресурси.

Всі економічні ресурси мають дві властивості:

– обмеженість – вони є, як правило, в певних кількостях, розмірах, а деякі з них можуть бути взагалі відсутні. Це абсолютна обмеженість економічних ресурсів;

– рідкісність – це відносна обмеженість економічних ресурсів.

Рідкісність– це ситуація, коли ресурсів недостатньо, щоб задовольнити повністю всі бажання (економічні потреби). Інакше кажучи, рідкісність – це відношення між бажанням мати і використовувати економічні ресурси та їх наявністю.

Економічні блага– це товари і послуги, які задовольняють економічні потреби людей.

Під економічними потребами розуміють недостатність чого-небудь необхідного для підтримання життєдіяльності і розвитку особистості окремої людини, функціонування окремої фірми або суспільства в цілому.

Економісти розглядають матеріальні потреби як внутрішні мотиви, які спонукають людей до економічної діяльності.

В мікроекономіці вважається, що всі економічні (матеріальні) потреби людей безмежні і невгамовні.

Основні проблеми, з якими має справу мікроекономіка:

1 – поведінка споживача і фактори, які впливають на формування попиту на вироблені товари і надані послуги;

2 – підприємництво: проблеми функціонування і розвитку його різноманітних організаційно-правових форм;

3 – поведінка фірми (підприємства) і фактори, що впливають на формування пропозиції товарів і послуг на ринку;

4 – механізм утворення рівноважної ціни на окремих ринках товарів і послуг;

5 – особливості функціонування ринкового механізму ціноутворення в різних моделях ринкової конкуренції;

6 – особливості, фактори та механізм ціноутворення на ринках ресурсів і формування доходів:

– ринок робочої сили (заробітна плата);

– ринок реального і фінансового капіталу (прибуток, відсоток);

– ринок землі, природних ресурсів (рента і ціна землі).

7 – економічна політика держави на мікроекономічному рівні.

2. Елементи аналізу економічного вибору.

Мікроекономіка базується на двох загальновизнаних фактах матеріального виробництва:

1 – економічні (матеріальні) потреби людей безмежні;

2 – економічні ресурси обмежені і рідкісні.

Виходячи з цього головна проблема мікроекономічної теорії і практики – це вирішення протиріччя між бажаннями індивідів задовольнити свої безмежні потреби і обмеженістю економічних ресурсів, які знаходяться в їхньому розпорядженні.

Наявність даного протиріччя обумовлює існування перед людьми фундаментальної проблеми вибору.

Враховуючи це, деякі економісти навіть включають проблему вибору в саме визначення предмету мікроекономіки.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

Економічний вибір передбачає визначення найкращого варіанту вирішення проблеми серед наявних альтернативних, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб (результату) при даних витратах.

В зв’язку з цим економічний вибір завжди пов’язаний з відмовою від альтернативних варіантів. В термінах мікроекономіки вибір одного варіанту завжди має свою альтернативну вартість (альтернативні витрати).

Альтернативна вартість вибору визначається цінністю найкращого варіанту, від реалізації якого прийшлось або слід відмовитися при прийнятті певного рішення. У загальному розумінні альтернативна вартість – це суб’єктивна оцінка індивідом тих благ, якими він змушений пожертвувати, щоб одержати бажане благо.

Аналіз варіантів економічного вибору, який здійснюють люди в умовах обмежених ресурсів має наступні структурні елементи:

1. Визначення мети вибору. Мета – це те, чого люди бажають досягти. Так як інтереси суб’єктів економіки різноманітні, то і цілі у них різні. Так, наприклад: у підприємця основна мета – отримання найбільшого прибутку, інакше кажучи, максимізація сукупного прибутку (доходу). У споживача мета інша – одержання найбільшого матеріального задоволення від витраченого доходу, інакше кажучи, максимізація сукупної корисності.

2. З’ясування обмежень,що накладаються на можливості.

У зв’язку з фактом рідкісності економічних ресурсів, можливості людей не безмежні. Люди практично завжди стикаються з обмеженнями.

Види основних обмежень:

а) фізичні можливості виробництва і споживання при даних ресурсах і рівні знань;

б) альтернативна вартість товарів, яка пов’язана з їхньою обмеженістю і цінами на них. Наприклад: не існує фізичної межі кількості пар взуття, якими може володіти одна людина. Але якщо пара взуття коштує 400 грн., а светр 200 грн., то купівля однієї пари взуття буде означати відмову в даний момент від купівлі двох светрів (або чого-небудь іншого, що має таку ж цінність).

В даному випадку, альтернативна вартість товару – це вартість, що вимірюється з точки зору неможливості придбання (виробництва) якоїсь кількості іншого товару.

в) обмеження, що приймають форму встановлених законом правил і норм поведінки.

На мікрорівні особливо важлива група правових обмежень, які визначаються правами власності.

Права власності являють собою встановлені законом правила, норми, що визначають яким майном і як може користуватися і розпоряджатися та чи інша особа.

3 Здійснення самого вибору, який найбільше ймовірний (можливий), виходячи з певних цілей і обмежень, що накладаються на можливості.

Мікроекономіка виходить з того, що люди обирають найкращий варіант досягнення мети, виходячи з обмежень, з якими вони стикаються. Це означає, що люди діють не за капризом, а здійснюють тільки ті дії, які, на їхню думку, забезпечать їм найбільшу корисність, тобто припускається, що поведінка людей є раціональною.

Раціональність – це доцільна діяльність, спрямована на досягнення мети, виходячи із заданих обмежень і наявних можливостей. При цьому люди порівнюють очікувану вигоду (зиск) кожної дії з можливими витратами або втратами, пов’язаними з цими діями.

Нераціональна (або ірраціональна) поведінка людей не є предметом науки мікроекономіка.

При всій складності процедури прийняття рішення все ж таки не варто порівнювати людину з неживим лічильником. В більшості випадків люди намагаються досягти результату найбільш простішим способом, інакше кажучи, вони йдуть шляхом найменшого опору. Наприклад: чому люди ходять по газонах?

В силу цього і в економічної теорії вважається, що слід віддавати перевагу простим теоріям перед більш складними. Цей принцип відомий під назвою бритви Оккама, названого на честь філософа, який жив в XIV ст. і запропонував так би мовити “збривати” теоретичні складнощі, які не є необхідними. Ускладнення необхідно вводити в теорію тільки тоді, коли вони потрібні.

Бритва Оккама – принцип, згідно з яким простим теоріям слід віддавати перевагу перед більш складними, якщо ті та інші узгоджуються з даними спостережень.

Розрізняють два види раціональності:

1 – повна раціональність допускає, що люди повністю використовують доступну інформацію, розраховуючи як найкращим чином досягти своєї мети;

2 – обмежена раціональність означає, що люди здійснюють вибір, коли вони мають обмежені можливості в отриманні та обробці інформації.

Більша частина мікроекономічного аналізу основана на припущенні про повну раціональність, в протилежному випадку вважається, якщо цього не допускати, то взагалі неможливо на науковому рівні передбачити що-небудь в поведінці людей. Однак є випадки, коли вміло користуючись припущенням про обмежену раціональність можна зробити правильні передбачення.

3. Методи пізнання мікроекономічних явищ.

Методи мікроекономічного аналізу – це сукупність засобів і конкретних прийомів дослідження, за допомогою яких пізнається сутність економічних процесів, що відбуваються на рівні окремих економічних суб’єктів.

В мікроекономічних дослідженнях використовується дві групи методів:

I група – загальнонаукові методи – це методи, які використовуються в політичній економії (економічній теорії), а саме: метод наукової абстракції, методи індукції і дедукції, методи аналізу і синтезу, метод діалектики та ін.;

II група – спеціальні (специфічні) методи мікроекономіки. Серед них виділяють такі:

1) суб’єктивний метод, який передбачає, що всі економічні процеси і явища в мікроекономіці досліджуються з точки зору свідомої і доцільної діяльності та поведінки окремої людини;

2) методи економіко-математичного моделювання. Ці методи передбачають побудову економічної моделі і вивчення характеру взаємозв’язку між її змінними.

Економічна модель – це спрощене відображення економічної діяльності за допомогою математичних рівнянь і графіків, що описують взаємозв’язок різних змінних.

Логічна структура економічної моделі визначається як об’єктивними властивостями економічного процесу чи явища, так і суб’єктивним цільовим характером дослідження.

Створення моделі пов’язано з втратою частини інформації. Це дозволяє абстрагуватися від другорядних елементів, сконцентрувати увагу на основних елементах системи та їхнього взаємозв’язку.

В економічній моделі виділяють дві групи змінних:

– екзогенні величини – це параметри зовнішнього походження, які є вихідними (початковими) даними моделі;

– ендогенні величини – це параметри внутрішнього походження моделі, які є результатом дослідження.

Зв’язок моделі з об’єктивною економічною дійсністю подвійний: з одного боку, модель відображає реальний світ, є його умовним відтворенням, а з іншого – призначена для його перетворення (перебудови, реформування) відповідно із сформульованими цілями.

Математичні методи дозволяють досліджувати мислення і поведінку економічних суб’єктів за допомогою обчислень і формул (формалізованою мовою).

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є двомірні графіки.

Графіки можуть описувати лінійні залежності (графіки у вигляді прямих ліній) і більш складні нелінійні залежності (графіки у вигляді кривих ліній);

3) функціональний аналіз – передбачає дослідження взаємозв’язку двох або кількох змінних при їхній спільній зміні;

4) граничний аналіз – передбачає дослідження того, як поступовий приріст кількісних параметрів однієї змінної вплине на другу змінну, взаємозв’язану з першою. У разі застосування даного методу використовуються наступні категорії: гранична корисність, граничний продукт, граничні витрати та ін.;

5) рівноважний підхід. Він передбачає вивчення такого стану економічного процесу або явища, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що відсутні будь-які внутрішні причини до зміни існуючого стану. Якщо зміни зовнішніх умов значні, тоді економічна система може перейти від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану;

6) метод статики – передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від одного рівноважного стану до іншого залишається за межами аналізу;

7) метод динаміки передбачає аналіз власне самого процесу переходу від одного стану рівноваги до іншого;

8) метод оптимізації – це метод дослідження засобів і шляхів покращення кінцевих показників при зміні змінних моделі доки не буде досягнута максимальна вигода при мінімумі витрат;

9) метод апробації моделей – це економічний експеримент, який являє собою штучне відтворення моделі економічного явища або процесу в реальній дійсності з метою вивчення її можливих змін, подальшого її удосконалення і застосування. Найбільш відомі експерименти на мікрорівні пов’язані з теоретиками і практиками наукової організації праці Т. Тейлором, Г. Фордом та Е. Мейо.