 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Сільське господарство України 12
Сільське господарство Землеробство і скотарство — традиційний вид занять населення країни з часів Трипілля (4-2 тис. р. до н. е.). Сприятливі кліматичні умови і ґрунти України забезпечують відносно високу врожайність. У 1985 УРСР дала 46 % всієї пшениці, 56 % кукурудзи, 60 % цукрових буряків, 50 % соняшника в СРСР. Виробництво яловичини становило 24 % від загальносоюзного. У подальші роки сільськогосподарське виробництво України стало знижуватися: в 1991 (1997) Україна виробила 38,7 (35,4) млн т зерна, 36,3 (17,5) млн т цукрового буряка, 4,1 (1,9) млн т м'яса і 22,7 (13,7) млн т молока. Скорочення виробництва було пов'язане з дезорганізацією господарства, скороченням ринку збуту сільськогосподарської продукції і зростанням конкуренції з боку зарубіжних товаровиробників. Після занепаду в сільскому господарстві 1990-х років. З 2005 року намітилась позиивна динаміка в деяких галузях сільського господарства. Зокрема птахівництві та в рослинництві, де Україна поступово повертає лідируючі позиції у світі. Зокрема в 2011-12 маркетинговому році отримавши рекордний урожай зернових за останні 26 років. Виробництво продукції рослинництва у 2011-12 маркетинговому році[16]:
Розвиток сільського господарства дає поштовх і для розвитку переробної промисловості. Зокрема харчової. Так Україна займає перші місця з виробництва і експорту сонящникової олії, томатної пасти та яєчних продуктів. У 1976 улов риби в Україні становив 1,1 млн т (12 % від загальносоюзного), в 1991 — 816 тис. т. 1890-х роках 18 % території України було покрито лісами. Знищення лісів протягом двох світових воєн, хижацька експлуатація в царський час і при Габсбургах, але особливо при радянському режимі, привели до скорочення площі лісів до 13 % на початку 1990-х років. У 1991 (1997) було вироблено 8 (5) млн кубометрів лісоматеріалів, 353 (88) тис. т паперу, 463 тис. т картону. Приватизація сільгоспугідь стала однією з головних цілей, поставлених Українською державою після 1991. Перешкоди на шляху приватизації землі вельми значні: сільське населення (в основному жінки), що постаріло, недостача капіталу у селянства, відсутність допомоги держави. До січня 1998 в Україні було майже 36 тис. приватних селянських господарств і 8 тис. великих колективних господарств.
Сільськогосподарське виробництво України формує 16-22% національного доходу країни. У структурі сільського господарства виділяють дві основні області — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-економічних умов і рівня розвитку сільського господарства співвідношення між цими областями в обсягах його продукції змінюються. Так, останніми роками в структурі продукції сільського господарства переважає продукція рослинництва. Серед областей рослинництва найважливішим є зернове господарство. Зернове господарство формує продовольчий фонд і поставляє фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт. У структурі виробництва зерна більше половини припадає на озиму пшеницю. Близько 50% пшениці вирощується в степовій зоні, 40% — в лісостеповій зоні, 10% у поліссі. Посівна площа складає 4,1-5,2 млн га. Врожайність коливається від 1,5 до 2,2 тонн/га. Валовий збір — 6,0-11,4 млн тонн. На внутрішнє споживання витрачається 4,9-6,5 млн тонн ячменю. Експортується 1,0-5,1 млн тонн. Імпорт складає до 0,1 млн тонн. Перехідні запаси — 0,7-1,2 млн тонн. На третьому місці по валовому збору перебуває кукурудза, на четвертому — жито. За обсягами валового збору їм значно поступаються овес, просо, гречка, рис, зернобобові. У лісостепу склався найважливіший в Україні район виробництва цукрового буряка, який дає країні понад 40% цукру. Вирощуванню цукрового буряка сприяють помірна кількість опадів і чорноземні грунти. У північній і західній частинах України вирощується льон. Економічні райони В Україні виділяють девять економічних районів: Донецький, Карпатський, Північно-західний, Північно-східний, Подільський, Придніпровський, Причорноморський, Столичний, Центральний економічні райони. Донецький економічний район — економічний район, розташований на південному сході України. Включає в себе Донецьку і Луганську області. Основні міжгалузеві комплекси: енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічно-індустріальний. Переважає приміський тип сільського господарства. Добре розвинуті транспортний та рекреаційний комплекси. Карпатський економічний район — розташований на заході України. До складу входять Львівська область, Івано-Франківська область, Закарпатська область, Чернівецька область. Площа району становить 56,6 тис. км2 (9,4% території країни), з них Львівська область займає 21,8 тис. км2, Івано-Франківська — 13,9 тис. км2, Закарпатська — 12,8 тис. км2, Чернівецька — 8,1 тис. км2 Карпатський район межує з Польщею, Румунією, Угорщиною і Словаччиною, що зумовлює вигідність його географічного положення. Зв'язки з західними сусідами простежуються як на виробничому рівні, так і в сфері культури, в особливостях національного складу району. Територією району проходять найважливіші транспортні шляхи. Подільський економічний район — це економічний район України, розташований на Правобережній Україні, на заході лісостепової зони, охоплюючи Вінницьку, Тернопільську та Хмельницьку області. До Придніпровського економічного району входять Дніпропетровська та Запорізька області. Це другий район після Донецького за обсягом виробництва промислової продукції (разом з останнім — 33% промислової продукції держави). Корисні копалини Залізні руди Криворізького басейну представлені 12 млрд. тонн. Існують також родовища у Білозерському районі, Чортоницьку, Жовтих водах. Є родовища титану, рутило-ільменітових руд, цирконію, нікелю, кобальту. У Західному Донбасі залягає 8,6 млрд. тонн камяного вугілля, також існують родовища бурого вугля, нафти, природного газу, бокситів. Причорноморський соціально-економічний район займає південну частину України. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області, Його площа — 113 тис.км2 (18,7% площі України), населення — 6,8 млн. осіб (14,3% населення України). У районі розвинене машинобудування, рекреаційний комплекс, багатогалузева харчова промисловість, високотоварне сільське господарство з високою часткою посівів зернових, садів, виноградників, тютюну та ефіроолійних культур. Столичний район посідає друге місце в Україні за територією, а за кількістю населення поступається тільки Донецькому і Причорноморському економічним районам. Район охоплює території Київської, Чернігівської і Житомирської областей. Друге місце в країні належить району за виробництвом продукції промисловості, за виробництвом продукції сільського господарстварайон поступається тільки Причорноморському. Центральний економічний район займає, відповідно до назви, центральне географічне положення в межах України і є єдиним районом, котрий займає повністю внутрішнє положення в державі. Складається з двох адміністративних областей — Кіровоградської та Черкаської. Площа району — 45.5 тис. км² (7,5% площі держави), населення — 2530,5 тис. осіб (5,2% населення України). За територіально-адміністративним устроєм в межах району налічується 41 район, 28 міст, 41 смт та 1843 сільських населених пунктів. В загальнодержавному поділі праці район виділяється на виробництві продукції сільськогосподарського машинобудування, електротехнічного, енергетичного, приладобудування, харчової промисловості, видобутку графіту, уранових руд, будівельної індустрії, хімічної промисловості. Сільське господарство складається з рослинництва і тваринництва. За вартістю продукції рослинництво перевищує тваринництво. Рослинництво включає вирощування зернових, технічних, кормових, овочевих, баштанних культур і картоплі, садівництво, виноградарство і квіткарство. Провідні культури в землеробстві – зернові: озима і яра пшениця, жито, озимий і ярий ячмінь, кукурудза, овес, гречка, просо і рис. Основна зернова культура України – озима пшениця. Основні райони його вирощування – Лісостеп і північні райони Степу. Яра пшениця має нижчу врожайність у порівнянні з озимою, її посіви розміщені головним чином у степових районах України з більш суворими зимовими умовами, де практично відсутній постійний сніговий покрив. Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Основні райони його вирощування – Полісся і захід Лісостепу. Овес поширений в тих самих районах, що й жито, і служить допоміжною зернофуражною культурою. Ячмінь – друга за розмірами площ посівів зернова культура України. Ярий ячмінь вирощують на Поліссі, озимий – у південній частині Степу та в передгірних районах Криму. Третє місце в Україні за площею посівів посідає кукурудза. Найкращі умови для її вирощування – північний і центральний Степ, південь Лісостепу. Значні площі в Україні відводяться під гречку. Найбільші посіви гречки зосереджені у Поліссі, а також частково у Лісостепу. Просо переважно вирощують у Лісостепу і Степу. Рис як продовольчу культуру вирощують на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях та в Криму. За рівнем виробництва зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі. Технічні культури досить різноманітні: соняшник, цукровий буряк, льон-довгунець, хміль, тютюн. Соняшник займає близько двох третин усієї площі технічних культур (2,1 млн га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні та на півдні лісостепової. Найвища концентрація посівів спостерігається у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях. Важливе місце з-поміж технічних культур займають цукрові буряки, що використовуються для виробництва цукру. Основними регіонами вирощування цукрових буряків є області Лісостепу, північного Степу, південної частини Полісся. Порівняно-великі площі серед інших технічних культур займає льон-довгунець. Райони його вирощування – Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська, Сумська, Львівська і Івано-Франківська області. У південних районах України вирощують рицину, олія якої широко використовується в авіаційній, парфумерній, медичній, шкіряній та інших галузях. В Україні вирощують також тютюн, хміль, лікарські рослини. Плантації тютюну поширені в Криму, Придністров’ї та Закарпатті. Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості використовують хміль. Цю культуру вирощують здебільшого у Житомирській, Рівненській областях. Головним районом вирощують лікарських рослин є Крим. Картопля й овочі – цінні, багаті на вітаміни продукти харчування, які є сировиною для харчової промисловості і цінним кормом. За обсягом виробництва картопля посідає друге місце після зерна і використовується як продукт харчування, для технічної переробки на спирт, крохмаль, патоку і як корм для тварин. Основні райони виробництва картоплі – Полісся і Лісостеп України, а також пригороди великих міст. Овочівництво поширене по всій території України і має в основному азональний характер. Найбільша концентрація посівів овочевих культур характерна для господарств, розташованих навколо великих міст, для забезпечення населення свіжою продукцією. На Поліссі, наприклад, вирощують переважно огірки, моркву, столовий буряк, капусту, у Лісостепу – огірки, помідори, цибулю, у Степу – помідори, перець, баклажани. Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва є садівництво та виноградарство. Різні райони України спеціалізуються на вирощуванні різних плодів. Основні масиви яблунь і груш розташовані в Лісостепу і на Поліссі, а вишень, слив, абрикос, черешень, персиків, горіхів – у Степу. У центральних і південних областях черешні, горіхи, абрикоси та інші плодові дерева ростуть у виснажених лісосмугах, уздовж автошляхів, у лісах. Останнім часом кількість плодових насаджень зросла на дачних ділянках навколо міст. Великі плантації винограду розташовані на півдні держави і в Закарпатті. Близько 80% усіх площ виноградників зосереджено в Херсонській і Одеській областях, у Криму. Високоякісні європейські сорти вирощують у південній частині Криму.
Тваринництво України традиційно спеціалізується на виробництві м’яса, м’ясопродуктів, молока, яєць й інших продуктів харчування. Тваринництво поділяється на скотарство (розведення великої рогатої худоби), свинарство, вівчарство, птахівництво тощо. На розміщення тваринництва великий вплив справляє кормова база. Головна галузь тваринництва – скотарство. Основними продуктами скотарства є молоко, м’ясо і шкіра тварин. Скотарство розвинене повсюдно. Навколо великих міст, міських агломерацій, у приміських зонах Полісся, Лісостепу розміщуються господарства, що спеціалізуються на молочно-м’ясній продукції. М’ясо-молочне тваринництво переважає в Степу. Свинарство – друга за значенням галузь тваринництва. Свинарство забезпечує населення продуктами харчування – м’ясом і жиром, а легку промисловість – шкірою, щетиною та ін. Воно менше залежить від кормової бази, тому зосереджено в густонаселених районах, де добре розвинуті овочівництво, є відходи харчової промисловості. Основними постачальниками продукції свинарства є Лісостеп і Степ. Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степу і на гірських пасовищах Карпат. Ця галузь спеціалізується на постачанні м’яса, вовни, овчини, жиру, овечого молока. Птахівництво орієнтується на фуражне зерно, що переробляється на корм, розвивається в приміських зонах великих міст. Ця галузь спеціалізується на розведенні курей, індиків, качок, гусей, виробництві м'яса, яєць, пера і пуху. Промислове птахівництво розвивається в усіх природноекономічних зонах. Великими виробниками пташиного м'яса і яєць є лісостепові і степові області. Перше місце в Україні належить Криму. На структуру, розміщення, спеціалізацію тваринництва України істотний вплив справляє кормова база, різна в різних районах держави і залежна від ряду місцевих особливостей.
Тісний зв’язок сільського господарства з природно-кліматичними умовами зумовлює зональний характер його спеціалізації. Так, у територіальній структурі сільського господарства України виділяються три зональні аграрні комплекси (зони) – лісовий (поліський), лісостеповий, степовий; гірські регіони – Карпатський і Кримський, а також поза зональні приміські території. Поліськийльоно-, картопле-, тваринницький комплекс займає 19% площі сільськогосподарських угідь країни. Він сформувався в межах Українського Полісся. Провідною галуззю є м’ясо-молочне скотарство (понад 25% м'яса і 20% молока в Україні). Найвища за товарністю галузь – льонарство, (95% льоноволокна), нижче – картоплярство (48% товарної картоплі). Крім того, тут виробляється понад 15% цукрового буряку, понад 6% товарного зерна, овочі (7%), а також свинина, м’ясо птахів, яйця, баранина і вовна. Подальший розвиток поліського комплексу пов’язаний зі спеціалізацією на високо інтенсивному м’ясному і м’ясомолочному скотарстві. З цією метою розширюються площі зернобобових культур і багаторічних трав, створюються культурні пасовища. Спеціалізованими галузями тут стали хмелярство, звірівництво, мисливські господарства, а також розведення риби і водоплавних птахів у природних і штучних водоймах. Лісостеповий буряко-, цукро-, тваринницько-зерновий комплекс займає 35% площі сільськогосподарських угідь України. Він сформувався в межах лісостепової природної зони. Провідною галуззю є бурякосіяння (понад 70% бурякової сировини країни), яке успішно поєднується зі скотарством і зерновим господарством. Серед зернових культур основні – озима пшениця і кукурудза, менше значення мають ячмінь, жито, просо, гречка, горох. Високотоварною галуззю є також м’ясо-сальне свинарство, менше значення має птахівництво. Степовий тваринницько-зерново-соняшниково-овочеплодівницький комплекс сформувався в межах степової природної зони України, він охоплює понад 40% її території. Серед галузей насамперед виділяються скотарство (на півночі – молочно-м’ясне, південніше – м’ясо-молочне), свинарство, вівчарство і птахівництво, тобто на галузі тваринництва припадає близько 60% товарної продукції України (м’ясо, молоко, вовна, яйця). Тут зосереджені великі площі озимої пшениці, кукурудзи, ярого і озимого ячменю, проса, гороху, рису. Степовий комплекс виробляє близько 55% усього зерна України. Найвищу товарність мають соняшник, виноград, плодово-ягідні культури. Додатковою галуззю є картоплярство на зрошуваних землях. Враховуючи унікальне сприяння природно-кліматичних умов, тут необхідно розширювати площі багаторічних насаджень персика, абрикоси, яблуні, сливи, груші, черешні. Нарівні з цим потрібно збільшувати посівні площі овочевих (томат, баклажан, солодкий перець) і баштанних культур (диня, кавун). Важливого значення забуває розвиток парниково-тепличного господарства (виробництво ранніх овочів і вирощування розсади для інших районів країни). Гірські регіони Карпат і Криму спеціалізуються на тваринництві (вівчарство і скотарство м’ясо-молочного напряму). У Криму вирощують тютюн, фрукти, овочі, виноград. У Прикарпатті розвинені зернове господарство, картоплярство, хмелярство, у Закарпатті – виноградарство, вирощування тютюну. Приміське господарство сформувалося навколо великих міст і промислових центрів. Його головне завдання – забезпечення міського населення мало транспортабельною продукцією землеробства і тваринництва. Основними галузями є овочівництво, садівництво, птахівництво і молочно-м’ясне тваринництво. Розвивається парниково-тепличне господарство.
Україна характеризується високим ступенем освоєння земельного фонду; на сільськогосподарські угіддя припадає 60% його площі. Характерною рисою структури сільськогосподарських угідь України є загальна висока питома вага розораних земель (80%), а в Кіровоградській, Вінницькій і Тернопільській областях він складає близько 90%. Інші площі використовуються під багаторічні насадження (1,5%), сінокоси (3,1%) і пасовища (11%). На структуру сільськогосподарських угідь впливають природні, економічні і соціальні фактори. Так, землі лісостепової зони розорані на 85,4%, землі Полісся – на 68,9% (тут майже третину площі сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя). Основу посівних площ України складають посіви зернових культур (56%). Вони відіграють провідну роль у всіх областях України, особливо тих, що розташовані у степовій і лісостеповій зонах. За площею сільськогосподарських угідь Україна посідає одне з перших місць у світі. Найбільшу площу посівних земель займають посіви зернових культур, особливо озимої пшениці. Вирощування зернових культур має широтну зональність. Таким чином в Україні добре розвинуто і рослинництво і тваринництво. В Україні вирощують усі сільськогосподарські культури помірного поясу, а головна галузь тваринництва України – скотарство.
Сільське господарство України Індивідуальний телефонний зв'язок завжди був слабкою ланкою вітчизняних телекомунікацій. За рівнем телефонізації (кількістю апаратів на 100 меншканців), якістю міжміського зв'язку, технологією передачі сигналу Україна поступається багатьом країнам. Дуже слабкою була і залишається телефонізація сільських поселень.
Оцінка тенденцій і структурних змін у сільському господарстві України 1.6. Оцінка тенденцій і структурних змін у сільському господарстві України З розпадом СРСР у сільському господарстві України відбулись істотні зміни, що характеризуються, по-перше, різким спадом обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і, по-друге, значними структурними зрушеннями. Обом цим важливим процесам потрібно дати оцінки, причому вони явно не однозначні. За 1991—1999 рр. виробництво валової продукції сільського господарства скоротилось у два рази (рис. 1.2 і табл. 1.2 та 1.3), Однак, в 2003 р. ці позитивні тенденції знову порушились (рис.1.2., 1.4. і 1.5.): валова продукція сільського господарства порівняно з попереднім роком скоротилась на 10,2%, у тому числі рослинництва — 14,9 і тваринництва — 3%. Особливо відчутно (в 1,9 рази) зменшилось виробництво зернових (через несприятливі умови вегетації 2002—2003 рр.), як за рахунок зниження урожайності на 33%, так і скорочення площ збирання на 22%.
Рис. 1.2. Індекси валової продукції сільського Таблиця 1.2 Валова продукція сільського господарства України
* Попередні дані
В 2003 р. збільшилось виробництво насіння соняшника (на жаль, за рахунок недопустимо значного розширення посівних площ), картоплі, овочів, плодів, ягід і винограду. Серед галузей тваринництва позитивні тенденції зберігаються тільки у птахівництві. Виробництво молока знову зменшилось (на 3%), перш за все через недалекоглядну цінову політику молокопереробних підприємств і втрати довіри населення до аграрної політики держави. Особливо тривожним є скорочення поголів’я худоби і птиці в особистих господарствах населення, які забезпечують 76% виробництва молока в країні, 73% м’яса, в т.ч. 89% свинини, 56% яєць і 71% вовни. Так, поголів’я ВРХ в цих господарствах скоротилось на 3,9%, корів — 2,5%, свиней — 10,4, птиці — 3,7%. Що ж стосується збільшення реалізації м’яса на 4%, то це пояснюється масовим вирізанням худоби. АПК беззаперечно належить до головних пріоритетів розвитку народного господарства України. Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті у 1990 р. становила 21,5 %. У 2002 р. через економічну кризу і прогресуючий диспаритет цін цей показник зменшився до 15,3. Особливо слід підкреслити значення АПК у зовнішньоекономічній діяльності України. За Радянського Союзу Україна була самодостатньою в забезпеченні продуктами харчування і щорічно в загальносоюзні фонди (чистий експорт) постачала (тис. т): цукру — 3524, у т. ч. 2112 бурякового, картоплі та овочів — 380, олії — 357, м’яса та м’ясопродуктів — 660, молока і молокопродуктів (у перерахунку на молоко) — 1792. Якщо в цілому у зовнішній торгівлі України в середньому за 1996—1999 рр. було від’ємне торгове сальдо в розмірі 3,1 млрд дол. США, то щодо продукції другої та третьої сфери АПК торгове сальдо було весь час позитивне (табл. 1.4). З огляду на це першочерговим завданням є не тільки відновлення обсягів виробництва валової продукції сільського господарства, а й неодмінне її нарощування. Однак коли ми говоримо про збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства і харчової промисловості, то маємо на увазі, насамперед, нарощування експортних можливостей країни. Особливо, коли врахувати прогноз демографів про зростання населення світу до 2050 р. в 1,5 раза (з 6,2 до 9,3 млрд жителів). До того ж цей приріст відбудеться, головним чином, у 42 країнах світу з найнижчим рівнем життя населення. Це дає підстави зробити висновок про перспективність і надійність вкладень в АПК та його експортну спрямованість.
Значно складніше з оцінкою структурних змін, що відбулися за останні роки в сільському господарстві України. Якщо до 1990 р. частка тваринницької продукції в структурі валової продукції сільського господарства постійно збільшувалась, то за останні роки вона зменшилася з 50 до 40 %, і відповідно зросла частка рослинницької продукції — з 50 до 60 %. У цілому це закономірний процес: із переходом до ринку підприємства обирають більш рентабельні галузі. Різниця в рівнях рентабельності рослинницької і тваринницької продукції (рис. 1.3 і табл. 1.5) у 1990 р. становила 78 процентних пунктів (100 % — продукція рослинництва і 22% — продукція тваринництва), а в 2002 р. — 42,1 процентних пунктів (22,3 % рослинницька і мінус 19,8 % — тваринницька продукція).
Рис. 1.3. Рентабельність виробництва Тому й не дивно, що темпи зниження обсягів виробництва тваринницької продукції значно вищі, ніж рослинницької (рис. 1.4 і 1.5). Причому в кращому становищі було виробництво продукції птахівництва, рентабельність якої вища порівняно з іншими видами тваринницької продукції (табл. 1.5). До того ж в останні роки спостерігалась чітка тенденція до збільшення обсягів виробництва продукції птахівництва. У той же час динаміка змін обсягів виробництва окремих видів рослинницької продукції зовсім інша (рис. 1.5). Так, обсяги виробництва насіння соняшнику, рентабельність якого досить висока, зросли. На жаль, це відбулося тільки за рахунок розширення посівних площ (з 1,6 млн. га в 1990 р. до 3,6 млн. га
Рис. 1.4. Індекс виробництва Найбільше постраждали в період економічної кризи такі високоінтенсивні галузі рослинництва, як буряківництво і льонарство: обсяги виробництва їхньої продукції скоротились відповідно у 3 і 10 разів. Що ж до картоплярства та овочівництва, то порівняно стабільні темпи їх розвитку пояснюються тим, що виробництво картоплі та овочів зосереджено переважно в особистих господарствах населення (якщо в 1990 р. в них вироблялось відповідно 71 і 27 % від загальних обсягів виробництва, то в 2002 р. — 98 і 87 %). Добрий догляд за посівами за переважно ручної праці, забезпеченість органічними добривами завдяки збільшенню поголів’я худоби у цій категорії господарств при практично стабільних посівних площах забезпечили досить стабільне виробництво картоплі та овочів (рис. 1.5). Рис. 1.5. Індекс виробництва рослинницької продукції в Україні Підтвердженням цих структурних змін у сільському господарстві України є також дані, що їх наведено на рис. 1.6. У структурі виручки від реалізації продукції сільськогосподарських підприємств суспільного сектору питома вага рослинницької продукції за 1990—2002 рр. зросла на 20,2 відсоткових пунктів (з 32,7 до 52,9%) за одночасного зменшення питомої ваги тваринницької продукції на 30,2 відсоткових пунктів (з 54,6 до 24,4 %). Зросла також питома вага промислової продукції (з 8,3 до 13,5 %) та іншої продукції і послуг (з 4,4 до 9,2 %). Аналіз динаміки обсягів виробництва і галузевої структури сільського господарства України не буде завершеним, якщо ми не дамо відповіді на запитання: яку ж галузеву структуру сільськогосподарського виробництва доцільно планувати на перспективу. Зокрема: 1) яким має бути раціональне співвідношення між рослинницькою і тваринницькою продукцією; 2) яка галузева структура буде раціональною на перспективу в рослинництві і тваринництві.
Рис. 1.6. Структура виручки від реалізації продукції сільсько- Вирішальний вплив на зазначені структурні зміни в перспективі, на нашу думку, матиме рівень конкурентоспроможності окремих видів продукції та їх груп як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках, а також можливості її підвищення по кожному з видів продукції. Головним при цьому, безумовно, Про рівень конкурентоспроможності продукції рослинництва і тваринництва України можна судити, зіставляючи врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби і птиці в Україні та країнах ЄС і США (табл. 1.8). Якщо з урожайності основних культур Україна відстає від країн ЄС у 2 і США в 1,5 раза, то з продуктивності худоби відповідно в 3 і 4 рази. Таблиця 1.8 Урожайність сільськогосподарських культур 1) У господарствах Міністерства аграрної політики України. Якщо ж узяти до уваги, що трудо-, енерго- і капіталомісткість продукції тваринництва значно вищі, ніж продукції рослинництва (крім таких галузей, як хмелярство, садівництво, виноградарство), то можна з упевненістю сказати, що й можливості досягнення конкурентоспроможності рослинницької продукції в Україні значно вищі, ніж тваринницької. Звідси можна зробити такі висновки: зміни в галузевій структурі сільського господарства України за останні роки (збільшення питомої ваги рослинницької продукції за рахунок зменшення тваринницької) є закономірними; співвідношення валової продукції рослинництва і тваринництва, що склалось в останні роки (відповідно 60 і 40 %), близьке до раціонального. З одного боку, Україна намагатиметься збільшувати питому вагу більш конкурентоспроможної рослинницької продукції. З іншого — відставання порівняно з науково обґрунтованими нормами в рівнях споживання на душу населення за рік тваринницької продукції порівняно з рослинницькою значно більше (табл. 1.9). Тому можна передбачити, що із закінченням економічної кризи перші зароблені гроші люди витрачатимуть на поліпшення рівня і структури харчування, зокрема на збільшення в раціоні питомої ваги білка тваринного походження. Для прогнозування перспективної галузевої структури рослинництва України слід перш за все проаналізувати зміни, що відбулись у 1990—2002 рр. у структурі виручки від реалізації продукції рослинництва підприємств суспільного сектору (рис. 1.7) і в структурі посівних площ (рис. 1.8). У першу чергу слід відзначити істотне збільшення за ці роки в структурі товарної продукції питомої ваги зернових (з 45,9 до 63,6 %) і соняшнику (з 7,7 до 16,0 %). Відбулося це внаслідок розширення посівних площ під цими культурами відповідно на 6 і 73 %, адже урожайність їх істотно знизилась (табл. 1.7).
Рис. 1.7. Структура виручки від реалізації продукції рослинництва
Рис. 1.8. Структура посівних площ у господарствах Головні причини зазначених змін: ці дві галузі були найрентабельнішими 12 років тому і залишились такими і в 2002 р. (рис. 1.3 і табл. 1.5); у цих галузях досягнуто найбільшого рівня механізації виробничих процесів; продукція цих галузей має найвищий ступінь ліквідності, попит на неї на зовнішньому ринку стабільний і має тенденцію до зростання. Усе це дає підстави прогнозувати на перспективу збереження зазначених тенденцій. При зростанні питомої ваги зернових у структурі посівних площ на 10,1 % (з 45 % у 1990 р. до 56,1 % в 2002 р.) і практично незмінній загальній площі посіву зернових культур в їхній структурі відбулися значні зміни: зменшились посівні площі озимої пшениці за одночасного збільшення посівів озимого жита, ярих ячменю та пшениці. Це обумовлено вимогами ринку і є закономірним; у тричі (з 1414 до 445 тис. га) зменшились посівні площі під зернобобовими, що можна пояснити різким зменшенням поголів’я худоби — основного споживача цього зерна. Адже на ринку зерна горох явно неконкурентоспроможний: різниця в урожайності порівняно, наприклад, з озимою пшеницею становить 63 %, а в ціні — тільки 26 %. Найближчими роками з ростом виробництва тваринницької продукції посівні площі зернобобових збільшуватимуться. При цьому слід значно розширити в першу чергу посівні площі сої, яка в структурі посівних площ України займає всього 0,4 %. У США виробляють 58 млн т сої щорічно і експортують 20 млн т. Посівні площі технічних культур зросли за 1990—2002 рр. на 321 тис. га (8 %). Однак у структурі цієї групи культур відбулись істотні зміни: посівні площі соняшнику на зерно зросли на 1,2 млн га різко скоротились площі під цукровими буряками — на 840 тис. га (в 2,1 рази), льоном-довгунцем — на 144 тис. га (у 6,8 раза). У недалекому минулому ці дві галузі були найефективнішими у своїх зонах — Лісостепу і Поліссі: забезпечували найбільший вихід з гектара посіву валової і товарної продукції, валового і чистого доходу. Україна має сприятливі природно-економічні умови та більш ніж сторічні традиції вирощування цих культур, тому втрачати ринки цукру і льону було б нерозумно. В Україні явно недооцінено таку технічну культуру, як ріпак. За 1975—2002 рр. світове виробництво рапсової олії зросло у 5,4 раза (з 2,6 до 14,2 млн т). Причому за останні 10 років попит на насіння ріпаку на ринках світу зростав швидше за попит на насіння соняшнику. В Україні посівні площі ріпаку становлять усього 150 тис. га, тимчасом як у Німеччині — 1,15 млн га, Франції — 1,1 млн га, Канаді — 2,6 млн га. Ця культура має непогані перспективи в Україні. Вона добре поєднується у сівозміні з озимою пшеницею та ячменем і період її сівозміни коротший, ніж у соняшнику. Сіяти ріпак можна як навесні, так і восени. Урожайність його в країнах ЄС становить 26 ц/га. Особливо доцільним є вирощування цієї культури для виробництва дизельного палива в регіонах, що постраждали від Чорнобильської ката- Площі під картоплею порівняно з 1990 р. зросли на 161 тис. га (на 11 %), а під овочами зросли на 5 %. До негативних тенденцій у змінах галузевої структури тваринництва сільськогосподарських підприємств України, що відбулися за 1990—1997 рр. (рис. 1.9), слід віднести, у першу чергу, значне зменшення в структурі товарної продукції тваринництва питомої ваги м’яса птиці (з 6,4 до 1,0 %) і м’яса свиней (з 14,1 до 11,7 %). Утім, в наступні роки ситуація дещо поліпшилася і в 2002 р. питома вага зазначених галузей зросла відповідно до 6,4 і 14,6 %. Проте порівняння структури виробництва м’яса в Україні й у світі явно не на користь України (табл. 1.10). По-перше, низька питома вага м’яса птиці, виробництво якого відзначається найвищою окупністю кормів і найвищим рівнем механізації та автоматизації виробничих процесів. Натомість питома вага м’яса птиці, наприклад, у США становить 30 %. Рис. 1.9. Структура виручки від реалізації продукції тваринництва По-друге, низькою є питома вага свинарства (скороспілої і з високою окупністю кормів галуззю) у структурі виробництва м’яса. У Данії, Нідерландах і Німеччині частка свинини сягає, відповідно, 76,4; 74,5 і 59,7 %. Тому, обґрунтовуючи перспективи виробництва м’яса в Україні, слід уважати за доцільне: прискореними темпами розвивати птахівництво і свинарство. Це дасть змогу поліпшити структуру м’ясного балансу в інтересах споживачів. Крім того, завдяки скороспілості цих видів тварин є можливість за порівняно короткий строк відновити обсяги виробництва м’яса і закласти основу для його подальшого зростання. Цілком реальним є досягнення у перспективі такої структури м’ясних ресурсів (%): яловичина і телятина — 39, свинина — 39, м’ясо птиці — 20, інші види м’яса — 2; нарощувати обсяги виробництва яловичини і телятини переважно шляхом збільшення поголів’я м’ясних порід. У світі більшу частину м’яса великої рогатої худоби (54 %) одержують саме від такого поголів’я, оскільки воно забезпечує вищу якість м’яса, окупність кормів і ефективність виробництва. В Україні ж такого поголів’я дуже мало і до того ж воно скорочується: якщо на початок 1996 р. було 68,6 тис. корів спеціалізованих м’ясних порід, то в 2003 р. — лише 52,6 тис. В Україні частка яловичини, одержаної від м’ясної худоби становить всього 1,8 %. Якщо в США, Канаді, Франції на 100 молочних корів припадає 200—300 м’ясних, то в Україні — тільки 1,1. Катастрофічне становище склалось в Україні з вівчарством. Упродовж десятиріч виробництво вовни і м’яса овець було і залишається збитковим. Але якщо за адміністративної системи господарства були змушені тримати овець, то за останні 12 років їх поголів’я в господарствах суспільного сектору скоротилось у 20 разів (з 7,2 до 0,36 млн голів), а виробництво вовни — у 27 разів (з 26,5 до 1,0 тис. т). В усіх категоріях господарств поголів’я овець і кіз скоротилось у 4,2 раза, виробництво вовни — у 9 разів, натомість у господарствах населення поголів’я овець і кіз зросло в 1,3 раза, у тому числі поголів’я кіз зросло в 2 рази, а овець — зменшилося на 20 %. Головною причиною занепаду вівчарства, як і льонарства, є орієнтація легкої промисловості України на імпортні давальницькі тканини і, як наслідок, — різке скорочення попиту на вовну і льоноволокно. Саме ці дві галузі сільського господарства України зазнали найбільших втрат за останні десятиріччя (рис. 1.4 і 1.5) і без державної підтримки та регулювання їх розвитку в контексті розвитку легкої промисловості виправити положення неможливо (див. підрозд. 1.7). 12 |
Підручники 
Економіка 
