ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Урядові видання «Губернские ведомости»,

Тема: Основні тенденції розвитку української преси ІІ половини ХІХ століття. Москвофільська журналістика.

1. Основні чинники та передумови становлення типології української преси. Типи видань (урядові видання «Губернские ведомости», «Вестник для Русинов Австрийской держави»; церковні газети «Церковна газета», «Церковний вестник»).

2. Москвофільство: основні ідеологічні засади. Політичні часописи.

- Громадсько-політичний і літературний часопис «Слово».

- Літературний збірник «Галичанин».

- Газета для народу «Русская рада».

3. «Зоря Галицька» – орган Головної Руської Ради.

- Основні періоди в історії видання.

- Редактори та характер видання.

- Занепад часопису та його причини.

4. Значення видань в історії розвитку української журналістики.

Основні чинники та передумови становлення типології української преси. Типи видань.

Періодична преса з’являється

1812 р.– Харків – «Харьковский еженедельник»,

1823 р. – Одеса – «Journal d’Odessa» (фр. та рос. мовами),

1835 р. – Київ – «Киевские Объявления»,

1838 р. – Наказ видавати в губерніях «Губернские ведомости».

Національна бібліотека імені В. І. Вернадського має унікальну колекцію газет (від 1818 і до сьогодні).

Каталоги за

1822-1916 роки налічують 320 найменувань,

1917-1920 – 400 назв,

1921-1925 – 682 назви,

1926-1929 – 984 назви,

1930-1934 – 9177 назв.

Ю. Тернопільський підрахував, що в Україні 2225 періодичних видань з 1816 до 1916 р. були вилучені з наукового обігу (Тернопільський Ю. Укр.. преса з перспективи 150-ліття. – Джерсі-Сіті: Вид-во М. П. Коць, 1974. – С. 11.).

Події 1848 року сприяли інтенсивному розвитку української журналістики на західних землях України.

У 1853 році у Львові виходить 11 періодичних органів (газет і журналів).

Головне питання – мовне. Мова – саме ця проблема відрізняла західноукраїнську журналістику від східноукраїнської, відсторонюючи навіть гострі національно-політичні питання.

Цю ситуацію І. Франко назвав «азбучною війною» в українському суспільстві, яке розділив на три групи, що визначалися трьома напрямами у вирішенні мовної проблеми:

· народної української мови;

· староруської й церковнослов’янської;

· російської (московської) літературної мови.

З часом представники другої течії утворили так зване язичіє – тобто суміш церковної, московської, польської, мадярської мов та місцевих говірок (локалізмів), яке згодом стало поборником російської мови (москвофільство).

Найвидатнішим провідником цих ідей став Я. Головацький, навколо якого утворився гурток молодих людей, захоплених ідеями російського історика М. Погодіна.

Початок ІІ половини ХІХ століття в Російській імперії був обумовлений такими подіями:

1848р. – революція у Франції;

1853-1856 роки – Кримська війна, в якій Росія програла.

Головне питання тогочасного суспільного руху – відміна кріпосного права, що сприяло економічному розвиткові українських земель:

- австрійська ліквідація панщини (1848);

- російська відміна кріпосного права (1861).

З часу заснування (1632 року) й до відкриття МГУ (в 1755році) Києво-Могилянська академія залишалася найбільшим і найважливішим освітнім центром у православному світі. У середині ХІХ ст. в Російській імперії було 6 університетів, 2 з них в Україні – ХУ (1805), КУ (1834).

У 1834 році писав, писав Є. Гребінка, «Петербург був колонією освічених малоросів», де при урядових призначеннях їм надавали перевагу.

Інтенсивно посилюється селянський рух: у 1845-1854 роках щороку відбувалося 28 селянських виступів. Селянський рух Східної Галичини демонструє солідарність з національним рухом. Яскраво це проявилося у 1848 році, коли селяни підтримали Галицьку Руську Раду у боротьбі проти панів. Після скасування панщини такий рух не спостерігається.

Першим проявом національного руху вважається діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (1846-1847 роки), метою якого було визволення України від самодержавства, утворення української державності і об’єднання з іншими народами в єдиній Всеслов’янській федерації.

Національний рух був слабким після відміни кріпосного права. Основним завданням української інтелігенції, вчених було утвердження в науці і суспільній свідомості таких положень:

українці – самобутній народ,

українська мова – їх національна мова.

Типологія видань:

a. урядові видання;

b. церковні газети;

c. політичні часописи;

d. сатиричні видання;

e. галузеві видання для жінок, дітей тощо.

Урядові видання «Губернские ведомости»,

«Вестник для Русинов Австрийской державы»

«Губернские ведомости» – назви офіційних урядових газет, що видавалися 1838-1918 років у губернських центрах Російської держави. Періодичність змінювалася – від одного до шести разів на тиждень. «Губерские ведомости» складалися з офіційної і неофіційної частин: у першій друкувалися накази, розпорядження та оголошення уряду і місцевої адміністрації, відомості про переміщення по службі і нагородження; у другій – вміщувалися написані здебільшого місцевими авторами статті й матеріали з історії, географії, статистики, етнографії, фольклору цієї губернії, а також літературно-художні і публіцистичні твори, критичні статті про літературу, музику й театр, літературно-мистецька хроніка, бібліографічні нариси, некрологи тощо. Часом передруковувалися матеріали із столичних газет. Редакторами неофіційної частини окремих «Губернських ведомостей» іноді були і прогресивно настроєні діячі, завдяки чому в газетах публікувалися матеріали, що йшли врозріз з офіційною точкою зору. На Україні «Губернские ведомости» виходили у Волинській, Катеринославській, Київській, Подільській, Полтавській, Харківській, Херсонській, Чернігівській і Таврійській губерніях. На їхніх сторінках час від часу з’являлися твори українських письменників і публіцистів. Особливо з кінця 30-х до 60-х років вміщувалася велика кількість матеріалів з історії, етнографії, мистецтва – найбільше в «Губернських ведомостях» Харкова, Полтави і Чернігова.

У «Харківських губернських ведомостях» виступали зі статтями Г. Квітка-Основ’яненко, А. Метлинський, друкувалися повідомлення про випуск «Живописной Украины» Т. Шевченка (1844), нарис про педагогічну діяльність П. Гулака-Артемовського тощо;

1910-1914 рр виходили ілюстровані додатки до газети.

«Полтавские губернские ведомости» публікували статті П. Білецького-Носенка («Лінгвістичні пам’ятки вірувань у малоросіян» (1840), інформували про видання «Кобзаря» Т. Шевченка (1860), альманаху «Хата» (1860), журналу «Основа» (1860), бібліографічного покажчика «Український літературний літопис» П. Єфименка (1861); друкували українські вірші П. Гулака-Артемовського (1861-1862), некрологи про І. Котляревського, Т. Шевченка.

«Черниговские губернские ведомости» опублікували більше історичного і фольклорно-етнографічного матеріалу 1856-1859 років, коли редактором був О. Шишацький-Ілліч, вміщували твори українською мовою Л. Глібова, А. Свидницького і самого О. Шишацького-Ілліча, літературну хроніку.

У середині ХІХ ст. «Губернские ведомости» літературні явища висвітлювали мало, а після Валуєвського циркуляра 1863 року і особливо Емського акта 1876 року з їхніх сторінок зникли не тільки літературно-художні твори українською мовою, а й повідомлення про діяльність українських письменників. Більшість газет («Волынские губернские ведомости та ін.) після 70-х років обмежується збиранням і публікацією краєзнавчих матеріалів. У 80-х роках, коли дозволено було ставити українською мовою п’єси, з’являлися рецензії на вистави українських театрів. З кінця ХІХ ст. – на початку ХХ ст. у неофіційній частині «Губернських ведомостей» вміщувалися, крім історико-етнографічного матеріалу, літературно-художні твори і переклади творів зарубіжних письменників. При деяких «Губернських ведомостях» (волинських, катеринославських, харківських, херсонських, чернігівських та ін.) виходили тематичні покажчики.