ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Виникнення землеробства і скотарства. Трипільська культура.

Схожі матеріали Недарма ІТ називають «неолітичної революцією». Це підтверджують розкопки близько 600 поселень неолітичного часу на території України.

Зростання населення спричинило нестачу простору і природних багатств для продовження лише привласнюючи форм господарювання — полювання, рибальства, збирання. Але «людина розумна» знайшла вихід. Люди навчилися обробляти землю і вирощувати пшеницю, ячмінь, жито, просо, бобові, що поклало початок розвитку землеробства.

Землеробство мало велике значення в житті людей. Зерно зберігали і харчувалися їм взимку, коли не було м’яса. Землеробством займалися переважно жінки. Чоловіки-мисливці часто залишали рід на довгий час, тому на чолі роду продовжувала стояти жінка, за нею ж визначали і родичів. Першими землеробами в Україні були племена буго-дністровської культури, які заселяли межиріччі Південного Бугу та середнього Дністра.

Приручення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней вело до розвитку тваринництва, теж поліпшило харчування людей. Розвиток землеробства і скотарства привів поступовий перехід до відтворюючих форм господарювання. Відбувся перший суспільний поділ праці — на землеробство і скотарство, а людей — на землеробів і тваринників.

Новокам’яна добу дала поштовх до удосконалення засобів виробництва. Розвиваючи вміння та навички, люди поліпшили виробництво знарядь праці з каменю шляхом його шліфування, свердління і розпилювання. З’явилися сокири, долота, ножі, різці, тесла. Розвивалося виробництво глиняного посуду, а також випалювання з товстих дерев човнів — першого транспортного засобу людини. Широкого вжитку придбали лук і стріли, підвищували ефективність полювання.

Підйом і розквіт матріархату спричинили прискорення суспільного розвитку людей. Матріархальні родові громади, збільшуючись кількісно, поступово перетворювалися у великі об’єднання пологів — племена, що жили на одній території, мали спільну мову, релігію, спільні громадські та господарські інтереси. їх об’єднувала також спільність побуту, психології, культури. Освіти племен призвело поширення на значній території України поселень, єдиних за господарсько-культурної спільністю. У V тис. до н.е. західноукраїнські землі населяли землеробські племена культури лінійно-стрічкової-стрічкової кераміки. Північно-західні регіони поступово перетворилися в землеробську зону, а південно-східні — у скотарську і мисливську-риболовецьку.

Яскраві пам’ятки мідно-кам’яного століття (енеоліту) на території України залишили племена трипільської культури (IV-III тис. до н.е.). Сліди їхніх поселень свідчать, що основна маса трипільців прийшла з Балкан і Середземномор’я і розселилися по Молдові та Правобережній Україні, змішавшись з місцевим земледельческо-скотарським населенням. Свою назву племена отримали від села Трипілля на Київщині, де їх поселення вперше досліджено Вікентієм Хвойкою наприкінці XIX в. Вивчення близько 1000 поселень цієї культури показало, що її населення становило майже 1 млн. чоловік. Трипільські села складалися з кількох десятків великих і малих глинобитних заглиблених у землю жител, розташованих концентричними колами навколо широкого центральній площі, що одночасно служив та загоном для худоби. Тут же знаходилися громадські будівлі. Великі прямокутні житла площею від 30 до 150 м2 поділялися перегородками на кілька відділень. У кожній секції була піч, лежанка, божниця — культове місце, посуд для зберігання продуктів.

У поселенні Володимирівське (на Кіровоградщині) зосереджувалося до 200 жител. Вони займали територію в 800 м шириною на 900 м завдовжки і нараховували до 2000 жителів. Найбільшим трипільським поселенням є Майданецьке на Черкащині. Існує припущення, що в ньому мешкало до 20 тис. осіб. Окремі поселення обсипалися валом і обкопувалися ровом — напевно, їх жителі піддавалися нападам сусідів-ворогів. Села знаходилися на відстані 7-9 км один від одного, і в кожному з них жив окремий опис, ділився на сім’ї.

Основним заняттям трипільців були землеробство і скотарство. Спочатку землю обробляли рогової мотикою, але поступово вводилося орне землеробство. Поле орали примітивним сохою, запрягаючи в ярма волів. Приручені коні використовувалися мало. Викоханий урожай пшениці, ячменю, проса, бобових збирався дерев’яними роговими серпами з крем ’ яними і мідними вкладками. Зберегли в глиняних посудинах. Для помелу зерна застосовували кам’яні зернотерки.

Трипільські скотарі розводили свиней, кіз, овець, велику рогату худобу. Вони також полювали, рибалили, вирощували сади.

При виготовленні знарядь праці трипільці застосовували кременеві свердло з першим механічним прокручувальним пристроєм — ручним дрилем. Робилися і мідні знаряддя — шило, сокира, тесла, кинджали. Мідь завозили з Балкан. її вміли кувати, плавити і зварювати. Але вона не набула поширення і нс витіснила камінь.

Високої майстерності досягли в гончарстві трипільські жінки. їх вироби вчені відносять до «культури мальованої кераміки.Вони виготовляли чудовий ліпний посуд, випалюючи його в спеціальних печах. Вироби прикрашалися геометричним і лінійним орнаментом, малюнки — чорної, білої і червоної фарбами. На посуді зображувалися птахи, тварини. Людини трипільці малювали у стані ритуального танцю. Такого високого рівня не досягли навіть ті роди, населили Україну пізніше.

Знаменитими є трипільські глиняні моделі жител, фігури тварин. Археологами знайдено багато жіночих статуеток релігійного призначення. Вони пов’язані з культом родючості і Матері-Прародительници, повагу до якої була невід’ємною частиною свідомості трипільців. Ховали померлих в могилах або спалювали на вогні, щоб очистити душу покійного від земних гріхів.

Відбитки тканини на посуді, знахідки веретен свідчать, що трипільцям було відомо і ткацтво. Тонкі і товсті тканини виготовляли з льону, конопель, з овечої та козячої вовни. Рільнича культура зафіксувала глибокий слід в духовного життя трипільців. Через тисячоліття це відбивається і сьогодні у візерунках, посуді, одязі, в колядки та інших звичаї українського, пов’язаних з життям хлібороба.

Подальша історія трипільців губиться в темряві століть. Українські історики та археологи вважають, що трипільців завоювали, частково знищили і асимілювали індоєвропейські племена. Шляхом вливань в трипільського населення сусідніх і новоприбулих племен і народів поступово формувалася постійна населення нашого краю. Гіпотезу підтверджують археологічні розкопки пам’ятників чорнолісської-белогрудовской культури епохи бронзи. Вона є сполучною ланкою між трипільцями і стародавніми слов’янами — безпосередніми предками українського.

У IV тисячолітті до н.е. в Україні відбувався перехід від епохи неоліту до вживання міді, а з початком II тисячоліття до н.е. — До використання бронзи (сплаву міді з оловом). Він завершився приблизно в VIII ст. до н.е. В даний час йшов подальше вдосконалення відтворюючих форм господарювання — землеробства і скотарства. Поряд з кам’яними і мідними виробами з’явилися бронзові знаряддя і зброю. Бронза була більш легкоплавких і твердіше міді. Вона стала основним металом для масового виробництва сокир, молотків, мотик, серпів, тесел, сов, ножів, мечів. Це підняло роль металургів і будівельників в суспільстві і призвело до другого суспільного поділу праці — відділення ремесла від землеробства і скотарства. У свою чергу, це спонукало розвиток торгівлі, відділення якої в самостійний вид діяльності став третім громадським поділом праці.

В епоху бронзи на території України існувало близько десяти археологічних культур, що залишили різні племена: південні займалися переважно скотарством, табуни коней, овець і кіз в зелених безкраї степи, а племена північних районів України воліли землеробства. Селилися вони на берегах річок. За походженням вони були місцевими жителями і прибульцями з Європи і Кавказу.