ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

вилучення-ін’єкції” в моделі кругообігу

В основі методу – в екон.кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) або ін’єкції (збільшення видатків). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін’єкції здійснюються в формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Економічна рівновага існує лише тоді, коли вилучення дорівнюють ін’єкціям. У приватній економіці закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі заощаджень, а ін’єкції – у формі інвестицій. Екон.рівновага: S=I

Згідно з граф.моделлю лише У1 є рівноважним, оскільки виробляється в умовах, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям: S1>I,a I’>0. У2 більше рівноважного, оскільки вилучення в формі заощаджень більше запланованих інвестицій: S2>I, a I’<0. У3 менше рівноважного, оскільки вилучення у формі заощадженьб менше запланованих інвестицій: S3<I, a I’<0. Якщо заощадження перевищили заплановані інвестиції, то це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищила попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому відсоткова ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженням. Якщо навпаки, то відсоткова ставка зросте. Це сприяє збільшенню заощадження до рівня попиту на гроші, тобто до інвестиційного попиту.

7 типи макроекономічних моделей.Залежно від конкретних завдань дослідження застосовуються різні типи моделей.Визначення типу макромоделі може базуватися на основі різних критеріїв: за способом поданнядосліджуваного процесу або явища моделі поділяються на логічні, графічні та економіко-математичні; за тривалістю досліджуваного процесу -на короткострокові та довгострокові;за кількістюзадіяних в аналізі економічних суб'єктів -на прості та повні моделі.Прості моделі містять лише два макроекономічних суб'єкти - сектор домашніх господарств та підприємницький сектор;Повні моделі враховують вплив державного сектору на макроекономічні процеси;

за ступенем охоплення сектору закордонмоделі поділяються на закриті та відкриті.Закриті моделі включають тільки три макроекономічних суб'єкти - сектор домашніх господарств, підприємницький сектор та державний сектор - і не враховують впливу закордону на національну економіку;Відкриті моделі враховують вплив сектору закордон на національну економіку і зображують взаємозв'язок чотирьох макроекономічних суб'єктів - домашніх господарств, підприємницького сектору, державного сектору і сектору закордон;за характером відображення фактора часумакроекономічні моделі поділяються на статичні і динамічні.Статичні моделі фіксують економічний процес на початку та в кінці певного періоду і не зображують перехід від одного стану до іншого;Динамічні моделі зображують економічні процеси з урахуванням фактора часу.Названі типи моделей можуть бути зображені чотирма способами: алгебраїчним, графічним, табличним та у вигляді бухгалтерських рахунків

3Модель кругообігу. В економічному кругообігу уряд виконує 3 функції: здійснює на відповідних ринках закупівлю ресурсів а продуків і несе пов’язані з цим витрати; забезпечує домогосподарства і підприємства суспільним благами, тобто фінансує освіту, охорону здоров’я, науку, культуру, армію тощо; отримує від домогосподарств і підприємств податки, за рахунок яких фінансуються суспільні блага.

Модель економічного кругообігу з участю уряду показує, яку роль виконує держава в системі макроекономічного регулювання. По-перше, вона виконує перерозподільчу функцію в економіці. Так, змінюючи рівень податків та трансфертів. держава перерозподіляє сукурний дохід між приватним сектором економіки та виробництвом суспільних благ та послуг. У межах цієї функції вона здійснює певну соціальну політику. По-друге, вона виконує стабілізуючу функцію в економіці. Так, зміеюючи обсяги державних закупівель та рівень чистих податків, держава може цілеспрямовано вплмвати на сукупні видатки, і, як наслідок, на рівень виробництва.

11.поняття ввп та внп.Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП — сума валової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) та імпорт (ЧПІ) не зараховані до неї:

ВВП = ∑ ВДВ + ПДВ + ЧПІ.

ВВП визначають, як суму первинних доходів, розподілених економічними одиницями-резидентами між виробниками товарів та послуг: оплата праці найманих працівників, чисті податки на виробництво та імпорт, валовий прибуток та валові змішані доходи. Використання ВВП — кінцеве споживання товарів та послуг, валове накопичення основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг. Світові промислові індекси ООН розраховують трьома етапами:На основі скоригованих національних індексів первинних галузей (згідно з міжнародною стандартною галузевою класифікацією ООН) обчислюють регіональні індекси промислової продукції.Визначають зведені індекси за укрупненими галузевими групами й основними підрозділами добувної та обробної промисловості з виділенням важкої та легкої промисловості, а також виробництва електроенергії та газу.Використовуючи обчислені вище індекси, розраховують зведені промислові індекси за континентами (Європа, Східна й Південно-Східна Азія, Північна Америка, Океанія, Африка іСередній Схід, а також світові індекси промислового виробництва.Валовий національний продукт (ВНП) (ВВП) — сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств. Цей показник стали використовувати в колишньому СРСР, у тому числі в Україні, з 1987 року. Він характеризує кінцеве споживання матеріальних благ і послуг, кінцеві результати економічної діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва; позбавлений повторного рахунку (на відміну від показника валового суспільного продукту, який до 1987 року використовувався в СРСР), а отже, дає змогу зіставити обсяг перенесеної та новоствореної вартості у складі річного продукту.Методи розрахунку ВНП.ВНП = ВВП + Сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону або переданих за кордон (до таких першим доходах зазвичай відносять оплату праці, доходи від власності у вигляді дивідендів)Існують 3 способи вимірювання ВНП (ВВП):1. За витратами (метод кінцевого використання).2. За доданою вартістю (виробничий метод).3. За доходами (розподільчий метод).При розрахунку ВНП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, що використовують ВНП (домогосподарств, фірм, держави та іноземців). Фактично мова йде про сукупний попит на вироблений ВНП.

. 12 виробничий метод,метод кінцевого використання. В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:
– виробничий метод (метод доданих вартостей);
– за доходами; – за витратами. За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВНП (структуру), виявити динаміку зміни структури, провести порівняльний аналіз ВВП (ВНП) країни з аналогічним показником інших країн.
ВВП можна розрахувати також шляхом виміру або сукупного доходу всіх економічних агентів, або загального обсягу витрат на виробництво товарів та послуг, тому що в масштабах економіки всі витрати на придбання продуктів є доходом для виробників цих продуктів. Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума доходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за використання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кінцевий продукт.
Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:
– заробітна плата найманих працівників (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);
– рентні платежі (доходи, які отримують власники нерухомості від залучення у виробництво землі, майна, капіталу);
– чисті відсотки (доходи постачальників грошового капіталу, які отримують домогосподарства за вклади, відсотки за облігації підприємств);
– доходи некорпоративного сектору (чистий прибуток підприємств, які перебувають в одноосібній власності);
– прибуток акціонерних підприємств (цей компонент, у свою чергу, містить три складові: податок на прибуток, дивіденди акціонерам, нерозподілений прибуток підприємств). Сумування вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами». ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT, де W – заробітна плата; Рг – прибуток; і – відсоток; R – рента; Am – амортизація; IT – непрямі чисті податки.Простіше виглядає розрахунок ВВП методом «за витратами». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках даного методу вдається розділити на витрати макроекономічних суб’єктів: домашніх господарств, фірм держави та зарубіжжя.Формула, що лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд:
ВВП за витратами = С + І + G + NE, де С – споживчі витрати; I – приватні валові інвестиції; G – державні витрати; NE – чистий експорт. Часто наведений метод називають методом кінцевого використання.Макроекономічна тотожність, що характеризує два методи обчислення ВВП – «за доходами» і «за витратами», має вигляд:
C + I + G + NE = W + Pr + i + R + Am + IT

13.номінальний та реальний ввп.індекс Пааше,Ласпайреса,Фішера.Номінальний ВВП (ВВПн) – це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.Номінальний ВВП = S piqi, де qi – обсяг виробництва товару в поточному році, pi – ціна товару в поточному році.Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси:динаміка обсягу виробництва;динаміка рівня цін.Реальний ВВП (ВВПр) – загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу),тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва:Реальний ВВП = S p0qi, де p0 – ціна товару в базисному році.Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Ір< 1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу більша за одиницю (Ір > 1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною.Індекс має вигляд: Ілр = Sp1q0 / Sp0q0 де р1,р0 – ціни відповідно в поточному і базисному періодах; q0 – обсяг виробництва в базисному періоді.Цей індекс дещо завищує темпи зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фактом, що із зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса.Індекс має вигляд: Іпр = Sр1q1 / Sр0q1 де q1 – обсяг виробництва в поточному періоді.Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП: Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП / Реальний ВВП = Sр1q1 / Sр0q1Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін. Індекс Фішера, як середнє геометричне значення індексів Ласпейреса і Пааше, усуває їхню обмеженість: Іфр = Ö (Ілр * Іпр) = Ö ((Sp1q0 / Sp0q0) * (Sр1q1 / Sр0q1))

15 дефлятор та інфлювання ввп.Дефлятор ВВП (Р^Y) характеризує динаміку загального рівня цін. Дефлятор ВВП – індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг.Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВп за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але, як відомо, на величину номінального ВВП вплив.зміни як фіз..обсягу продукції, так і рівня цін. Тому для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фіз.обсягу вир-ва потрібно здійснити коригування показника ном.ВВП. процес коригування ном.ВВП здійсн.за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфлювати (збільшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефілювати (зменшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року.Завдяки інфлюванню ном.ВВП грош.вираз реального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін баз.року. За допомогою дефілювання ном.ВВП грош.вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року. Спираючись на дефлятор ВВП, можна також обчислити приріст (зменшення) ном.ВВП за рахунок цін.

14 індекс дефлятор.Індекс споживчих цін (Р^с)відображає зміни загального рівня цін і тарифів на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Цей індекс розраховується на базі двох інформаційних потоків: 1) даних , що одержуються шляхом щомісячної реєстрації цін і тарифів на споживчому ринку; 2) даних вибіркового обстеження домогосподарств про структуру їх фактичних витрат на споживання.Дефлятор ВВП (Р^Y) характеризує динаміку загального рівня цін. Дефлятор ВВП – індекс цін, який відображає зміну цін на всю сукупність товарів та послуг.Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВп за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але, як відомо, на величину номінального ВВП вплив.зміни як фіз..обсягу продукції, так і рівня цін. Тому для визначення ВВП з урахуванням лише зміни фіз.обсягу вир-ва потрібно здійснити коригування показника ном.ВВП. процес коригування ном.ВВП здійсн.за допомогою дефлятора ВВП. Це дає змогу інфлювати (збільшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін) або дефілювати (зменшити грош.вираз ВВП з урахуванням динаміки цін). Результатом цього коригування є обчислення реального ВВП для кожного року у постійних цінах, тобто цінах базового року.Завдяки інфлюванню ном.ВВП грош.вираз реального ВВП збільшується в ті роки, в яких ціни були нижчими від цін баз.року. За допомогою дефілювання ном.ВВП грош.вираз реального ВВП зменшується стосовно тих років, в яких ціни були вищими від цін базового року. Спираючись на дефлятор ВВП, можна також обчислити приріст (зменшення) ном.ВВП за рахунок цін

18 19 безробіття, обчислення рівня безробіття.Безробіття — соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшим, ніж робочих місць (перевага пропозиції робочої сили над її попитом). Відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) — особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:не мали роботи (прибуткового заняття);активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів. Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Значний недолік такої методики розрахунку полягає у заниженні реального числа безробітних, оскільки в країнах, де соціальна допомога безробітним низька або де-факто відсутня, багато осіб не реєструються як безробітні на біржі праці. Згаданий феномен також спостерігається у сільських регіонах, де працездатне населення займається обробкою (власної) землі, що не охоплюється статистикою як діяльність господарювання.Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. В фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки. Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.Панельне безробіття (у розумінні монетаристів — природне безробіття): відсоток безробіття, який неможливо усунути навіть при найкращому розвитку кон'юнктури. Цей вид безробіття виникає внаслідок фрикційного, добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці.Фрикційне безробіття виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.Структурне безробіття — виникає в результаті зміни структури економіки, викликане науково-технічним прогресом і зміною структури потрібних кадрів.

16 функціональний та індивідуальний розподіл доходу.Схильність домогосподарств до заощаджень залежить не лише від їхнього бажання, а й від рівня їхнього доходу. У разі високого рівня доходу схильність до заощаджень зростає, низького — падає. Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосовуються різні методи та показники. Найбільшого визнання набула крива Лоренца, яка відображує ступінь нерівності в доходах через відхилення кривої, що показує фактичний розподіл доходу між групами сімей, від бісектриси, що характеризує абсолютну рівність в доходах. Аналіз індивідуального розподілу показує джерела особистих доходів та їх порівняльні величини. До джерел індивідуальних доходів слід віднести:
- чисту заробітну плату (номінальну заробітну плату за вирахуванням податків і соціальних внесків);
- доходи від індивідуальної трудової діяльності;
- соціальні виплати держави громадянам;
- проценти, дивіденди та орендну плату (за землю);
- різного роду допомоги тощо;
- поточне страхування відшкодування збитків.
Залежно від доступу до цих джерел кожний індивід отримує відповідну частку доходу, тим самим породжується нерівність у розподілі доходів. Нерівність індивідуального розподілу можна визначити за допомогою формули В. Парето, формули К. Джині та кривої Лоренца. Означені формули та крива Лоренца відображають різні точки зору, згідно з якими можна здійснити кількісний аналіз індивідуального розподілу національного доходу і виявити міру нерівності розподілу. Функціональний розподіл означає розподіл національного доходу залежно від ролі кожного фактора у створенні продукту (праці, землі, капіталу та підприємництва). Відповідно до означених факторів національний дохід розподіляється на заробітну плату, ренту, процент та прибуток. У міру розвитку економіки вдосконалюється й теорія співвідносності між доходами та факторами. Трифакторна модель (земля, праця та капітал) епохи вільної конкуренції визначила розподіл національного доходу на ренту, заробітну плату та прибуток

23 теоритичний аспект інфляції:інфляція попиту та інфляція витрат.Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Інфляцію можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в ек-ці або заходами, запланов. держ. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.Неочікуваиа інфляція є результатом непередбачених змін в ек-ці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному По та сукупній Пр. У залежності від характеру кінцевих причин, які виклик.інфляцію, слід розрізн.2 її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат. Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зрост.внаслідок випереджаючого зростання сукупн.попиту стосовно сукупн.пропозиції. Таке зрост.сукупн.попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, держ.витрат, а також ін вест.витрат та ін. Інфляція витрат, як правило, супрводж.падінням вир-ва. Таке явище дістало назву стагфляції. Отже, стагфляція виник.тоді, коли одночасно зрост.ціни і скороч.вир-во. У залежності від можливості передбачити зрост.цін розрізн.очікувану і неочікувану інфляцію. Очікув.інфляція спричин.певними тенденціями в економіці або заходами, заплонов.державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь. Неочікув.інфляція є результатом не передбач.змін в економіці, наслідком виникнення незапланов.змін у сукупн.попиті та сукупн.пропозиції.

20 повна зайнятість та природний рівень безробіття.Повна зайнятість — стан економіки, за якого кількість вакансій відповідає чисельності безробітних або перевищує його, тобто такий стан, за якого немає незайнятих, які бажають працювати. Однак повна зайнятість не означає 100% зайнятості усіх працездатних чи навіть усіх, хто хоче працюватию. У разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі структурного і фрикційного безробіття, тобто не мають роботи люди які оба знаходяться в стані її пошуку, або ж чия кваліфікація не відповаідає вимогам ринку праці в наслідок структурних змін в економіці при тому, що попит на інші професії існує. Такий рівень повної зайнятості називається природним безробіттям. За ринкової економіки це не рівень залучення працездатного населення до суспільного виробництва, а принцип, що відображає право всіх громадян на працю й освіту, підкріплене зобов'язанням держави перед своїми громадянами забезпечувати всіх бажаючих працею. Під повною зайнятістю Дж. Кейнс розумів таку зайнятість, при якій попит на працю дорівнює його пропозиції, тобто це не 100-відсоткова зайнятість. Він вважав, що коли зайнятість перевищує такий нормальний рівень, то виникає інфляція. На думку М. Фрідмена, 100-відсоткова зайнятість неможлива, оскільки структурне і фрикційне безробіття неминучі. Вони становлятьприродний рівень безробіття, який у будь-якій країні становить 4-7 %. Отже, повна зайнятість — це така кількість зайнятих, з якої вирахувано чисельність непрацюючих через структурне та фрикційне безробіття. Природний рівень безробіття наприкінці 80-х років в країнах Західної Європи становив 7 %. Якщо безробіття перевищує цей рівень, то кажуть про неповну зайнятість і про те, що економічна система дає перебої.А. Оукен сформулював закон, відповідно до якого між рівнем безробіття і реальним обсягом валового внутрішнього продукту існує обернена залежність: зниження безробіття на один відсотковий пункт щодо його природного рівня дає додатковий приріст реального ВВП приблизно на 2-2,5 % і навпаки. Число 2 або 2,5 носить назву коефіцієнта Оукена. Закон Оукена показує взаємозв'язок використання трудового потенціалу країни і віддачі залучених ресурсів (ефективності виробництва).Природне безробіття — це частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП. Даний рівень безробіття не пов'язаний з динамікою економічного зростання. Він залежить від природних причин, таких як: плинність кадрів, міграція, демографічних факторів. Вважається, що природній рівень безробіття складає 4-5 % від загальної кількості робочої сили.Вперше, концепцію природного безробіття розробили Мілтон Фрідман та Едмунд Фелпс у 1960-х роках. Відповідно до теорії М. Фрідмана природне безробіття специфічне для кожної економіки відповідно із макроекономічною рівновагою, при який очікуваний рівень інфляції дорівнює дійсному її рівню. Спробою описати залежність рівнів інфляції і безробіття є Крива Філліпса.

22 екномічна природа інфляції та її види.Інфляція – це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Вона вимір.за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменш.індексу цін – на дефляцію.Однією з закономірн.інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділ.на 3 види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу). Помірна (повзуча) інфляція виник.тоді, коли річний приріст цін склад.не більше 10%.Певний час ціни можуть зрост.повільними темпами, що не має негат.наслідків і не відчутним для економ.суб’єктів. Але з часом темпи зрост.цін збільш. Наслідки цього явища стають відчутними насамперед у монополізов.секторах економіки, де почин.прискорено підвищ.ціни на товари у відповідь зростання попиту. Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимір.десятками або сотнями відсотків. На цій стадії окремі групи економ.суб’єктів добив.різкого підвищ.цін, що змушує й інших посил.свої економ.та соц.вимоги. Тому зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбаченим і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави. Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимір.тисячами відсотків. На цій стадії гроші почин.втрачати здатність викон.свої функції. Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

46 дефіцит держ бюджету. Держ. бюджет включає дохідну і видаткову частини. Витрати держ. бюджету і його доходи не завжди збігаються. Дефіцит держ. бюджету - це перевищення витрат держ. над його доходами. Профіцит-це перевищення доходів над витратами. Існує кілька причин державного дефіциту: 1) Війни. Під час воєн всі основні ресурси спрямовані на потреби військового виробництва. Тобто держ вкладає ресурси в невиробничу сфер і отже не отримує прибутку, 2) Періодичні спади, під час яких зменшуються податкові надходження. 3) Різке збільшення податків, кіт.відбувається для стимулювання ек-го зростання, в результаті чого скорочуються податкові надходження. Економічна теорія розглядає 2 способи фінансування держ. бюджету: 1) випуск нових грошей (емісія), 2) Позики (зовнішні, внутрішні), тобто нееміссійний спосіб фінансування. У реальності більш можливий 2-й спосіб, тому що вдаватися до емісії для урядів багатьох країн виявляється неможливим.

24 вимірювання інфляціїІнфляція вимірюється індексами цін.
Індекс цін — це відсоткове співвідношення середньозважених цін конкретного періоду до середньозважених цін базового періоду.
У світовій практиці застосовують такі види індексів: оптових цін, роздрібних (споживчих) цін, цін промислової продукції, реалізації сільгосппродукції, цін інвестицій в основний капітал, цін на будівельно-монтажні роботи, експортних та імпортних цін, цін — ВНП-дефляторів.
Індекс оптових цін розраховується для трьох груп товарів: товарів, готових для використання, проте ще не проданих споживачам; проміжних товарів; сировини, готової для подальшої переробки. Він відображує зміни середнього рівня цін, які встановлюються промисловими та будівельними підприємствами і компаніями, а також цін продукції фірм.
Індекс споживчих (роздрібних) цін (ІСЦ) є показником вартості кошика споживчих товарів та послуг, які задовольняють повсякденні потреби. До його складу входять ціни на продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичні послуги, плата за навчання тощо. ІСЦ розраховується практично в усіх країнах світу. Загальні вимоги щодо цього визначені ст. 12 Конвенції Міжнародної організації праці (МОТ) за № 160 (1985) «Про статистику праці» та іншими документами МОТ.
Для розрахунків інфляції потрібні два масиви даних. Перший — щодо середніх змін цін по кожному з товарів та платних послуг, які входять до складу споживчого кошика. Другий — щодо частки витрат на цей вид товарів або послуг у загальній сумі грошових споживчих витрат населення.
В Україні спостереженнями за зміною цін постійно займаються кілька сотень статистиків у 550 містах, зокрема у районних центрах.
Наприклад, в Австрії використовують 582 показники, у Франції— 295, у ФРН — 735, у Великій Британії — 394, у США — 359, а в Польщі — навіть 1400 показників. В Україні з 2002 р. ІСЦ охоплює 102 види продовольчих, 120 — непродовольчих товарів і 48 видів платних послуг.

26 сукупний попит та його елементи. Сукупний попит – це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує величину реального обсягу продукції – різні кількості товарів і послуг, що їх покупці бажають придбати за кожного можливого рівня цін (інші умови залишаються незмінними).Фактори попиту
Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів усіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори попиту: споживчий, інвестиційний попит, попит держави та закордону. Сюди також можна віднести непрямі фактори — податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи тощо.Основними покупцями товарів і послуг, вироблених національною економікою, є домогосподарства, фірми, уряд та зарубіжні покупці. Тому існують чотири основні складові сукупного попиту.1. Споживання – сума видатків домогосподарств на різні товари і послуги (С).2. Інвестиції – видатки фірми на купівлю устаткування, виробничих будівель та видатки домогосподарств на купівлю житла (І).3. Державні видатки – уряд на різних його рівнях купує певні товари і послуги – танки й автомобілі, оплачує працю суддів, викладачів державних закладів освіти тощо (G).
4. Чистий експорт дорівнює різними між вартістю експорту та імпорту товарів і послуг (К –М). Інакше кажучи, чистий експорт – це різниця між видатками іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорт) і видатками резидентів на іноземні товари і послуги (імпорт).
Позначивши сукупний попит АD його можна записати так:
АD = (Формула)(1)Як нам уже відомо, вітчизняні покупці – домогосподарства, фірми та уряду – купують як вітчизняні товари і послуги (C + I + G)в, так і імпортні (C + I + G)і. Звідси:AD= (Формула)(2)Оскільки (C + I + G) і є імпортом країни (М), то сукупний попит дорівнює:AD = (Формула)(3)де (C + I + G)в – внутрішній попит;К – зовнішній попит.
Сукупний попит має грошову форму. Зрозуміло, що чим нижчий рівень цін у вітчизняній економіці, тим більше реальний обсяг національного продукту захочуть придбати покупці (за інших рівнів умов). І чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони готові купити. Отже, між рівнем цін і обсягом національного продукту існує обернена залежність.

49.ліквідність активів грошові агрегати.Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти. Абсолютна ліквідність — здатність готівки і депозитів до запитання безпосередньо виконувати роль загальновизнаного засобу платежу і інші функції грошей.Ліквідні активи - кошти в касі та на поточних рахунках кредитної установи, відкритих у банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.Грошові агрегати - показники тих грошей, які працюють в обороті , знаходяться в розпорядженні тих суб'єктів, які готові випустити їх в оборот. Вони відрізняються між собою на певний елемент, який виражає додатковий ліквідний актив, але з меншим ступенем ліквідності, ніж у попередньому агрегаті.
М0 – готівкові гроші поза банками;
М1 – М0+кошти на розрахунках та поточних рахунках;
М2 – М1+строкові депозити;
М3 – М2+кошти клієнтів за трастовими операціями банків.
Отже, кожний наступний грошовий агрегат відрізняється від попереднього не лише за структурою, а й за величиною. Широка грошова маса (ГМ) – це агрегат М3. Грошова пропозиція контролюється НБУ через окремі грошові агрегати. Контролюючи грошові агрегати, НБ цілеспрямовано впливає на грошовий ринок.

28 сукупна пропозиція та її факториСукупна пропозиція (AS)- це обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти та продавати протягом року за кожного рівня цін (за інших сталих умов).Крива сукупної пропозиції показує обсяг реального національного виробництва за кожного можливого рівня цін.На кривій АS можна виділити три відрізки:-горизонтальний, або кейнсіанський (аb);-проміжний (bc);-вертикальний, або класичний(cd).!!!Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок кривої сукупної пропозиції свідчить про те, що економіка знаходиться у стані глибокого спаду, або депресії. При цьому не використовується велика кількість засобів праці і робочої сили; ці ресурси можна привести у дію, не впливаючи на рівень цін. Виробничі витрати не зростають, а тому нема грунту для зростання цін.Вертикальний (класичний) відрізок відображає стан економіки, коли вона досягла піку своїх виробничих можливостей, задіявши усі можливі ресурси, і за короткий період не можна збільшити обсяг виробництва. Будь-яке збільшення рівня цін не приведе до зростання реального обсягу пропозиції, адже економіка уже працює на повну потужність.Проміжний відрізок кривої відображає розширення обсягу сукупної пропозиції під впливом зростання рівня цін до максимально можливого рівня (саме цей відрізок репрезентує дію закону пропозиції). Він показує стан економіки, що виходить з кризи і депресії, нарощує виробництво, збільшуючи при цьому витрати на одиницю продукту, що веде до зростання цін.!!!До цінових факторів, які впливають на сукупну пропозицію відносять:-зміна процентної ставки;-зміна рівня цін.Існує також ряд нецінових факторів, що впливають на обсяг сукупної пропозиції. Йдеться про:-зміну цін на ресурси (наявність власних ресурсів, ціни на імпортні ресурси, співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів);-зміну ефективності виробництва (продуктивності праці);-зміну економічних та правових норм (податки з підприємств та субсидії, державне регулювання).При зростанні цін на виробничі ресурси, зниженні продуктивності праці, обмеженні правовими нормами виробничої діяльності сукупна пропозиція буде зменшуватись.

48.державний борг. Державний борг – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:- збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;- циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;- скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного корегування (зменшення) державних витрат;- вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.На обсягу бюджетного дефіциту відбуваються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі обумовлені впливом інфляції. Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалась також в реальних, а не лише в номінальних величинах.

50.Попит на гроші.Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. На відміну від звичайного попиту на товарних ринках, який формується як потік куплених товарів за певний період, попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого багатства в ліквідній формі.Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а при погіршенні цих умов і появі загрози зниження дохідності та ризику збитковості наявних фінансових інструментів перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але безризикова. Механізм спекулятивного мотиву базується на тому, що запаси грошей і запаси фінансових інструментів розглядаються як альтернативні види активів, які дають не однаковий дохід і містять у собі не однакові ризики. Актив у формі грошей приносить мінімальний (часто нульовий) дохід і має максимальний захист від ризику.Операційний попит на гроші, основою якого є операції купівлі-продажу, залежить від інтервалу часу між моментами отримання і використання грошових коштів. Чим цей інтервал коротший, тим менший попит на гроші навпаки:
М1 = t × Р × Q, де М1 – операційний попит на гроші;
t – лаг (запізнення) між отриманням і використанням грошових коштів; Р – рівень цін; Q – обсяг виробництва.Тут гроші нагромаджуються з метою створення запасів купівельних і платіжних засобів, достатніх для задоволення поточних потреб у товарах і послугах (трансакційний запас). Розмір цього запасу визначають поточною або операційною касою. Його наявність у необхідних розмірах створює значні зручності власникові, забезпечує його ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента.

32 ФУНКЦІЯ СПОЖИВАННЯ.Згідно з теорією Фішера споживання домогосподарств в кожному поточному періоді не обмежується лише їхнім поточним доходом. Згідно з цією теорією сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому в процесі прийняття рішень щодо величини споживання вони здійснюють міжчасовий вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між різними періодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу впродовж усього її життя.Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача припустимо, що його життя складається лише з двох періодів: перший — молодість, другий — старість. У першому періоді дохід споживача становить Y_1, а споживання — С₁. У другому періоді дохід становить Y _2, а споживання — С₂. Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику. Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід (внаслідок заощаджень) або вищим за поточний дохід (за рахунок активів і позик). При цьому під доходом (Y) будемо розуміти трудовий дохід, з якого утримуються податки.Розглянемо перший варіант: споживач заощаджує в період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов міжчасове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді визначається так:С₁ = Y₁ – S₁; (7.12) С₂ = (1 + r)S₁ + Y₂. Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання менша за поточний дохід на суму заощаджень. У другому періоді, навпаки, вона перевищує його поточний дохід на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.Розглянемо протилежний варіант: споживач планує збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його зменшення у другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і бере ще гроші у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде такою: (7.14) Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше за поточний дохід на величину заощаджень, які планується використати для повернення позики першого періоду. У першому періоді бюджетне обмеження споживача збільшується порівняно з поточним доходом на величину дисконтованих заощаджень другого періоду.На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з’явилися дві функції споживання, які економісти називають гіпотезами: гіпотеза життєвого циклу, що пов’язана з іменем Франко Модільяні, та гіпотеза постійного (перманентного) доходу, яку пов’язують з іменем Мільтона Фрідмана.

52.поняття грошово кредитної монетарної політики
Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.
Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (рестрикційна).
Головним суб'єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.
Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, — на споживчий та інвестиційний попит.
Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризації і має низку переваг перед фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

47.Концепції бюджетного дефіциту. Концепції бюджетного дефіциту такі:
• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
• внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;
• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;
• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;
• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків. Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і не інфляційні джерела.Бюджетний дефіцит зменшується при:
• збільшенні реального національного продукту – підвищуються податкові надходження, а соціальні виплати зменшуються;
• зниженні податків – використовуваний доход домашніх господарств збільшується, отже, збільшуються заощадження, що йдуть на інвестиції.Неінфляційні джерела містять в собі:
• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;
• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

44.стимулююча істримуюча фіскальна політика. Стимулююча і стримуюча фіскальна політика — об'єктивна сукупність грошових відносин, що відображають процес розподілу і перерозподілу частини вартості валового суспільного продукту для потреб розширеного відтворення в умовах змінюваної кон'юнктури і циклічних коливань економічного зростання. Передбачає систему державних заходів у вигляді сукупності форм, методів і засобів акумулювання фінансових коштів для потреб органів державної влади і механізм позитивного впливу на розвиток суспільного виробництва, вдосконалення його галузевої й територіальної структури з метою усунення диспропорцій, заохочення людей до праці і підвищення їх трудової активності. Основними інструментами здійснення С. і с. ф. п. стали, з одного боку, система платежів юридичних і фізичних суб'єктів господарювання до державного бюджету, з іншого — система бюджетного фінансування, сукупність податкових пільг, що розширюють можливості для ефективного інвестування грошових коштів у розвиток і вдосконалення виробництва, а також санкцій, які посилюють матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за кінцеві результати своєї діяльності, нормальний процес економічного зростання і швидко змінювані суспільні потреби зумовлюють нерівномірність розвитку одних галузей та територій і відставання інших, що веде до зростання диспропорцій і кризових явищ. Завданням стимулюючої фіскальної політики в таких умовах стає проведення певного вартісного розподілу грошових коштів для активного сприяння ефективному використанню факторів виробництва, регулювання вартості продукції, забезпечення умов для здійснення режиму економії й досягнення кращих результатів діяльності.Стримуюча функція фіскальної політики дозволяє регулювати темпи зростання економіки на ранній стадії диспропорцій, охарактеризованих як „ перегрів економіки", тобто регулювати темпи зростання окремих господарських сфер, галузей або територій для усунення виявлених диспропорцій і своєчасного приведення їх стану у відповідність з потребами суспільства.С. і с. ф. п. суперечила засадам адміністративно-командної системи, тому довгий час розцінювалася як витвір буржуазних економістів, що застосовується для подолання так званих перманентних кризових процесів капіталістичного суспільства. Сьогодні очевидність потреб у проведенні динамічної С. і с. ф. п. не викликає сумнівів. Держава на її основі здатна реально впливати на темпи зростання ринкових засаду виробничо-господарському житті, сприяти розвиткові підприємництва Крім регулювання стимулюючих ставок податку, дана політика передбачає цілий комплекс інших заходів і механізмів стимулювання або стримування темпів економічного зростання у тих чи інших умовах. Вона включає використання митних зборів, збалансованої грошово-кредитної політики, вдосконалення бюджетної системи, валютне регулювання, страхування тощо.

27.цінові та не цінові фактори сукупного попиту.На величину сукупного попиту впливають також фактори, не пов'язані із зміною рівня цін. Неціновими факторами сукупного попиту є різноманітні шоки — раптові зміни умов загальної рівноваги на внутрішніх ринках, викликані заходами економічної політики, незалежними діями економічних агентів, зовнішньоекономічними, політичними та природними чинниками, що впливають на обсяги споживання, інвестицій, державних видатків або на обсяг чистого експорту країни. Нецінові фактори збільшують або зменшують обсяги сукупного попиту для всіх можливих рівнів цін. Збільшення пропозиції грошей розширює сукупний попит завдяки не-ціновим ефектам багатства і процентних ставок. Реальні грошові залишки при збільшенні пропозиції грошей зростають, а процентні ставки — знижуються. Зниження процентних ставок збільшує ринкову вартість активів, що дають тверді доходи (облігацій, векселів, заставних, житла, офісних приміщень, земельних ділянок). Багатство економічних аґентів зростає і стимулює збільшення споживчих витрат. Крім того, зниження процентних ставок збільшує планові інвестиції, і сукупний попит в цілому зростає.Збільшення попиту на гроші для здійснення угод прискорює обертання грошей і призводить. до розширення сукупного попиту. Якщо пропозиція грошей залишається при цьому незмінною, то процентні ставки зростають, а інвестиції скорочуються. Але в цілому сукупний попит збільшується.Цінові фактори.Ефект реальних грошових залишків. Домогосподарства тримають певну частку активів у вигляді готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (наприклад, облігацій). Запас грошей є багатством, оскільки гроші мають певну купівельну спроможність. Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін і вимірюється величиною реальних грошових залишків (М/Р). Підвищення цін зменшує багатство, тому що купівельна спроможність запасу грошей зменшується. Крім того, підвищення цін призводить до підвищення процентних ставок, внаслідок чого вартість облігацій падає. Усвідомивши, що їхнє багатство зменшилось, люди починають більше заощаджувати і менше витрачати. Обсяг сукупного попиту скорочується.Ефект процентної ставки. Якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Попит на гроші збільшується. При незмінній пропозиції грошей це веде до зростання процентних ставок. Підвищення процентних ставок скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Величина сукупного попиту зменшується.Ефект імпортних закупівель. Підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Внутрішній попит на імпортні товари, навпаки, збільшується, тому що вітчизняні товари стають дорожчими за іноземні. Чистий експорт, сукупний доход і сукупний попит таким чином скорочуються.

39 Мультиплікатор автономнихМультиплікатор автономних витрат – це відношення зміни рівноважного ВНП до зміни будь-якого компонента автономних витрат M=∆Y/∆A, деm – мультиплікатор автономних витрат;∆Y – зміна рівноважного ВНП;∆А – зміна автономних витрат, які не залежать;Мультиплікатор є фактором економічної нестабільності, що підсилює коливання ділової активності зі зміною автономних витрат.Важливим є те що олглразова зміна будь якого компонента автономних витрат, породжує багаторазову зміну ВВП. ЯКщо наприклад автономне споживання зросло на якусь величину це призводить до збільшення сукупних витрат і доходу на такуж величину

29 Сукупна пропозиція у довгостроковому періоді: сутність, графічна та математична інтерпретація.Методологічною основою довгострокової сукупної пропозиції слугує інструментарій класичної теорії. Згідно з цією теорією повна зайнятість є нормою для економіки, оскільки можливі відхилення від неї швидко усуваються за допомогою абсолютно гнучких цін і заробітної плати. Отже, прихильники класичної теорії абсолютизують регулювальну роль цін і заробітної плати й тому не розрізняють довгостроковий і короткостроковий періоди. Але, на думку переважної більшості макроекономістів, інструментарій класичної теорії адекватно описує поведінку сукупної пропозиції лише в довгостроковому періоді, оскільки лише в межах цього періоду ціни і заробітна плата спроможні відновлювати в економіці повну зайнятість. Отже, в довгостроковому періоді зростання цін збільшує лише номінальну заробітну плату, а реальні параметри економіки залишаються незмінними: безробіття зберігається на природному рівні, а сукупна пропозиція — на рівні потенційного ВВП. Крива AS^L є кривою довгострокової сукупної пропозиції. Вона має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці Y_p. За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на сукупну пропозицію, а спричинює лише зміну рівня цін. Зростання сукупного попиту переміщує його криву з положення AD₁ у положення AD₂. Це підвищує ціни від Р₁ до Р₂, але обсяг виробництва не змінюється і залишається на рівні потенційного ВВП.Таким чином, у довгостроковому періоді, в якому ціни і заробітна плата є абсолютно гнучкими, сукупна пропозиція не залежить від ціни, а визначається потенційним ВВП. Проте пряму залежність довгострокової сукупної пропозиції від потенційного ВВП не слід розуміти як кінцевий результат руху економіки на певну дату довгострокового періоду. Сутність цієї залежності полягає в іншому — вона існує у вигляді закону-тенденції, згідно з яким у довгостроковому періоді, незважаючи на можливі відхилення сукупної пропозиції від потенційного ВВП у короткостроковому періоді, динаміка сукупної пропозиції і фактичного ВВП визначається лише динамікою потенційного ВВП.Визначеність довгострокової сукупної пропозиції потенційним ВВП означає, що на її величину впливають ті самі чинники, від яких залежить й обсяг потенційного ВВП, тобто нецінові чинники. Передусім це кількість факторів виробництва. Залежність потенційних обсягів виробництва від факторів виробництва можна подати за допомогою простої виробничої функції: (4.2) де К — обсяг капіталу; L — кількість робочої сили. Рівняння (4.2) відображує залежність потенційних обсягів виробництва від обсягів капіталу та кількості праці в умовах наявної технології. Якщо технологія поліпшується, то результатом буде збільшення обсягів виробництва за даної кількості виробничих факторів. Ураховуючи, що в довгостроковому періоді сукупна пропозиція і потенційний обсяг виробництва збігаються, функцію довгострокової сукупної пропозиції можна записати так: . Сукупна пропозиція у короткостроковому періоді: сутність, графічна та математична інтерпретація.

Макроекономісти вирізняють дві моделі короткострокової сукупної пропозиції. Одна з них називається крайнім випадком. В її основі лежить абсолютна негнучкість цін і заробітної плати. У крайньому випадку короткострокова сукупна пропозиція не залежить від ціни, а є функцією лише сукупного попиту, тому її крива має вигляд горизонтальної лінії. Інша модель називається основною. Вона спирається на припущення, що в короткостроковому періоді ціни є гнучкими. Згідно з основною моделлю короткострокова сукупна пропозиція є зростаючою функцією від ціни, а її крива має додатний нахил.Додатний нахил кривої короткострокової сукупної пропозиції поділяється переважною більшістю макроекономістів. Але серед них існують суттєві розбіжності щодо теоретичного інструментарію, який пояснював би додатний нахил цієї кривої. Тому висувається кілька гіпотез, в основі яких лежать різні припущення щодо причинно-наслідкових зв’язків між ціною і короткостроковою сукупною пропозицію. До основних гіпотез можна віднести такі: негнучкої заробітної плати, неправильних уявлень працівників, недосконалої інформації, негнучких цін. Спільною основою всіх гіпотез є функція короткострокової сукупної пропозиції, згідно з якою обсяг виробництва в короткостроковому періоді відхиляється від потенційного ВВП пропорційно відхиленню фактичного рівня цін від їх очікуваного рівня.Отже, основна модель передбачає, що сукупна пропозиція в короткостроковому періоді є зростаючою функцією від ціни, внаслідок чого її крива має додатний нахил.Якщо фактичний рівень цін відхиляється від їх очікуваного рівня, то в такому самому напрямі обсяг виробництва відхиляється від потенційного рівня. При цьому очікуваний рівень цін — це рівень цін повної зайнятості, оскільки працівники і підприємці враховують його в процесі ухвалення рішень щодо обсягів виробництва та рівня номінальної заробітної плати, яка має врівноважувати ринок праці та унеможливити циклічне безробіття. Звідси випливає функція короткострокової сукупної пропозиції: ,де Y^AS — обсяг виробництва (сукупна пропозиція) у короткостроковому періоді; a — чутливість обсягів виробництва до відхилення фактичного рівня цін від очікуваного їх рівня. Показує, наскільки грошових одиниць фактичний ВВП відхиляється від потенційного ВВП у разі відхилення фактичного рівня цін від очікуваного рівня на один процентний пункт; P, P^e — відповідно фактичний та очікуваний рівень цін.Початкова рівновага в економіці знаходиться в точці Т₁. У цій точці крива AS перетинається з кривою AD₁ на умовах, що фактичний рівень цін збігається з очікуваним рівнем, тобто Р₁ = Р^е, безробіття дорівнює природній нормі, а фактичний обсяг виробництв знаходиться на потенційному рівні, тобто Y₁ = Y_р. Тепер припустимо, що внаслідок збільшення сукупного попиту фактичний рівень цін зростає від Р₁ до Р₂, що вищий за очікуваний рівень. Внаслідок цього здешевлюється праця і у підприємців з’являється мотивація збільшити обсяг виробництва порівняно з потенційним рівнем, тобто від Y₁ до Y₂.Отже, якщо фактичний рівень цін перевищує очікуваний рівень (Р > Р^е), то фактичний обсяг виробництва перевищує його потенційний рівень (Y > Y_р). Звичайно, що коли фактичний рівень цін буде менший за їх очікуваний рівень (Р < Р^е), то фактичний об-
сяг виробництва буде менший за його потенційний рівень (Y < Y_р).

40 рецесійний та інфляційний розрив.Рівновага в ек-ці може забезпечуватись в умовах повної або неповної зайнятості, на інфляційній основі або на основі стабільних цін. Це залежить від співвідношення між сукупними видатками і потенційним ВВП. Ідеальним є такий варіант, коли Сук. видатки = потенц. ВВП. Проте, як правило, Сук. видатків або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо потенційного ВВП.Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості. Якщо Сук. видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в ек-ці виеикає рецесійний розрив .Потенційному ВВП (ВВПп) відповідають Сук. видатки на рівні Е2. Але фактично ек-ка витрачає Е1 (< Е2). ВВП факт.< ВВПп. Це явище отримало назву рецесійний розрив. Графічно рецесійний розрив –це відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. Кількісно рецесійний розрив –це величина, на яку сук. видатки мають початково (+D Е) , щоб ВВП факт до потенц. рівня. Оскільки в разі сук. видатків ціни можуть , то для обчислення рецесійного розриву використ. ф-лу приросту ВВП реального в умовах нестабільних цін :+DСук.витр.=DВВП реальн / МультиплікаторПротилежний варіант має місце за умов повної зайнятості, коли сукупні видатки є надмірними порівняно з ВВПп. Тоді в ек-ці виникає інфляційний розрив.Інфляційний розрив –це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.Розрив носить назву інфляційного тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-∆СуВ_п) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без врахування цінового фактору):-∆СуВ_п = -∆ВВП_і / М_в,де -∆ВВП_і– інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-∆ВВП_і = ВВП_п - ВВП_ф).Інфляційний розрив виникає у зв`язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням вир-ва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, під-ва не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фактичних обсягів вир-ва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.

10 Функції макроекономіки. Макроекономіка як наука виконує такі функції: теоретико-пізнавальну, практичну,світоглядно-виховну,методологічну. .Макроекономіка виконує теоретико-пізнавальнуфункцію, коли пояснює закономірності розвитку національної економіки, процеси та явища економічного життя суспільства. Макроекономіку, яка виконує теоретико-пізнавальну функцію, називають позитивною макроекономікою. Теоретико-пізнавальна функція макроекономіки спрямована на виявлення закономірностей, притаманних функціонуванню економічної системи, яка
суть практичної функції полягає в тому, що макроекономіка виробляє рекомендації для проведення економічної політики. Макроекономіка допомагає державним діячам розв'язувати чимало складних питань, які постають перед ними. Наприклад, таких: чи варто підвищувати податки, аби справитися із дефіцитом; чи доцільно підвищувати мінімальну заробітну плату;
змістом світоглядно-виховна функції є формування економічного мислення, економічної психології та економічної культури людей. Щоб оцінити важливість цієї функції, достатньо прочитати газету або прослухати випуск новин. Нарешті, макроекономіка виконує методологічну функцію. Сформульовані нею наукові уявлення про механізм функціонування національної економіки та поняттєво-категоріальний апарат використовують інші економічні науки — галузеві та функціональні.

17.фактори попиту і пропозиції ринку праці.Коливання ринкового попиту і пропозиції зумовлюються багатьма факторами. Класифікація їх дає змогу не тільки проаналізувати причини змін ринкової кон'юнктури, що відбулися, а й передбачити можливі зміни залежно від пануючих тенденцій. Систематизація факторів створює теоретичні передумови для свідомого управління динамікою попиту і пропозиції та широко використовується в сучасній практиці маркетингу на мікроекономічному рівні. Визначальні фактори формування попиту і пропозиції на ринку наведено в табл. 4, де принципово виділяються дві великі групи факторів: об'єктивні та суб'єктивні. Відмінність між цими факторами, класифікованими за певними ознаками, полягає у сфері дії, інтенсивності впливу, ступені керованості з боку господарюючих суб'єктів. Розподіл факторів попиту і пропозиції має дещо умовний характер. Це пояснюється відносною самостійністю попиту і пропозиції як ринкових характеристик, органічною взаємозалежністю їх. Сукупність факторів, що є провідною для ринкового попиту, визначає також кількісні та якісні характеристики ринкової пропозиції товарів та послуг, хоча механізм впливу однойменних факторів на попит і пропозицію може дещо відрізнятися.У наведеній класифікації однойменні фактори, що впливають на ринкові попит і пропозицію, подані переважно суб'єктивними (психолого-традиційними, естетичними) і природно-кліматичними факторами, які є загальними неекономічними факторами. На попит і пропозицію суттєво впливають уподобання та смаки людей, мода, місцеві традиції та релігія, а також особливості погоди, природні ресурси, рельєф тощо.

43 ДИСКРЕЦІЙНА ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА.Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.Дискреційна фіскальна політика поділяється на:
• стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;
• обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків.
Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча – для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту. Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.Основою фіскальної політики є бюджетПри проведенні фіскальної політики важливу роль відіграє удосконалення оподатковування, тому що система податків регулює циклічність коливань економікиДискреційна фіскальна політика змінює ставку податку – розмір податку на одиницю обкладення.

№ 32 33Функція Споживанн гранична та середня схильність. Однією з найважливіших в економічному відтворенні є функція споживання. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу.

Дане поняття запроваджене Кейнсом і має такий вигляд:

C=a+b•(Y–T), де а – автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій); b – гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.Дослідженнями встановлено, щ