ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Пріоритетні напрями розвитку малого підприємництва на 2011-2012 роки

Пріоритет 1. Забезпечення якісного, прозорого державного та муніципального регулювання сферою господарської діяльності:

розробка, впровадження навчальних програм з питань реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності для працівників місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

залучення неурядових, громадських організацій та підприємців до оцінки ефективності дії та аналізу наслідків впровадження регуляторних актів та нормативно-правових актів із питань підприємництва;

покращення якості та забезпечення прозорості регуляторної діяльності на місцевому рівні (сільськими, селищними, районними та міськими (міст районного значення) радами).

Пріоритет 2. Реформування дозвільної системи, оптимізація діяльності з надання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам:

уніфікація документів дозвільного характеру та спрощення умов отримання дозвільних документів;

запровадження декларативного принципу, як альтернативи отримання дозволів;

запровадження стандартів на надання адміністративних послуг фізичним особам та юридичним особам;

забезпечення прозорості діяльності дозвільних, адміністративних та інших регуляторних органів, формування відкритого інформаційного простору у цій сфері.

Пріоритет 3. Фінансово-кредитна та інвестиційна підтримка малого підприємництва:

розробка, впровадження нових механізмів фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва;

розробка механізму щодо представлення інвестиційних пропозицій підприємств області на національних та міжнародних заходах;

створення механізму залучення інвестицій в мале підприємництво.

Пріоритет 4. Створення сприятливого інвестиційного клімату, розвиток інфраструктури підтримки малого підприємництва, у тому числі в малих містах та сільській місцевості:

створення сучасних елементів інфраструктури - бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, наукових, технологічних та інноваційних парків;

забезпечення створення «єдиного офісу» для митного оформлення суб’єктами малого бізнесу вантажу у майбутньому вантажно-митному комплексі м. Запоріжжя;

інформаційно-методичне та організаційне забезпечення розвитку інфраструктури підтримки малого та середнього бізнесу, громадських об’єднань підприємців;

розвиток інформаційних систем для сфери підприємництва.

залучення молоді до підприємницької діяльності, розвиток малого бізнесу в сільській місцевості, у тому числі створення сімейних господарств;

розвиток підприємництва у сфері туризму, у тому числі в сільському, зеленому туризмі;

забезпечити розбудову туристочно-рекреаційної інфраструктури та індустрії гостинності в регіоні, з урахуванням потреб, пов’язаних з проведенням чемпіонату «Євро - 2012».

Пріоритет 5. Підвищення конкурентоспроможності та інвестиційно-інноваційної привабливості малого підприємництва в Запорізькій області:

створення умов для кластерізації економіки;

впровадження та розширення доступу до інноваційних технологій;

створення умов для запровадження альтернативних джерел енергетики, енергозбереження;

підтримка місцевих товаровиробників та забезпечення виробництва якісної місцевої продукції, підвищення експортного потенціалу у зв’язку із вступом до СОТ;

сприяння розвитку регіонального ринку товарів та послуг;

сприяння залученню інвестицій в підприємства малого бізнесу.

Основні напрями підтримки малого та середнього бізнесу (МСП).

Отже, основними напрямами підтримки малого та середнього підприємництва є фінансово-кредитна підтримка інноваційної діяльності, кадрове та інформаційне забезпечення, податкова політика, створення ефективної законодавчої бази тощо. Розглянемо детальніше 15 основних напрямів.

1. Фінансово-кредитна підтримка

Надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій, податкових пільг і кредитів, амортизаційних пільг тощо.

Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва здійснюється у розвинутих країнах з боку центральних та місцевих органів влади, позабюджетних фондів, приватних, іноземних та змішаних інвесторів та спонсорів. В Україні для цієї мети доцільно залучати кошти Європейського банку реконструкції та розвитку, Світового банку.

В Україні з цією метою доцільно надавати податкові пільги в разі впровадження малими підприємствами нових техніки та технології, проведення ними наукових досліджень; розробити ефективний механізм передання частини виробничих площ, техніки збанкрутілих підприємств, надавати частину державних замовлень малим підприємствам тощо.

Малі підприємства в Україні функціонують у складному макро та мікро-середовищі, мають багато проблем, які необхідно вирішувати на різних рівнях.

Проведені дослідження показали, що значна кількість новостворених малих підприємств не можуть розпочати свою діяльність через обмеженість фінансових ресурсів, сировини та матеріалів, виробничих площ та обладнання, практичних навичок працівників, "менеджерського таланту" у здійсненні бізнесу. Вони мають проблеми виробничо-технологічного характеру, труднощі у пошуку інвесторів та одержанні кредитів, реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури.

Фінансово-кредитну підтримку малого підприємництва доцільно здійснювати за такими напрямами:

o створення розвиненої мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страхових компаній;

o розвиток товариств взаємного кредитування та страхування;

o спрямування певної частини коштів від приватизації державного майна на підтримку у малих підприємств;

o активізація діяльності Українського фонду підтримки підприємництва та його регіональних структур;

o використання можливостей фінансового забезпечення малих підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, впроваджують нові технології та перспективні бізнес-проекти за рахунок коштів Державного інноваційного фонду;

o законодавчо-нормативне забезпечення розвитку франчайзингу, що дасть можливість малим підприємствам одержати фінансову, інноваційну та організаційну підтримку з боку крупних фірм-франчайзерів, а також підвищити ступінь їх життєздатності на товарному ринку в умовах конкуренції;

o розробка і впровадження чіткого механізму заохочення комерційних банків до роботи з малими підприємствами.

З метою послаблення податкового тиску, заохочення суб'єктів малого підприємництва до діяльності у виробничій сфері, укріплення їх позицій на товарному ринку необхідна відповідна податкова система. Загальний рівень оподаткування, система оподаткування повинні бути стабільними протягом періоду реформування економіки.

Поряд зі створенням більш сприятливого режиму оподаткування суб'єктів малого підприємництва стимулювання їх розвитку може також забезпечуватись шляхом застосування прискорених норм амортизації активної частини основних виробничих фондів.

Таким чином, реалізація комплексу взаємопов'язаних правових, економіко-організаційних заходів щодо фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва сприятиме укріпленню життєздатності даного сектору в умовах перехідного ринкового періоду, підвищенню його частки у валовому національному продукті.

венчурний бізнес

Капітал, що вкладається в інноваційні проекти, у випадку його вдалої комерціалізації може принести значні прибутки. Водночас інноваційна діяльність пов'язана з невизначеністю кінцевих результатів, з можливою втратою капіталу. Отже, бізнес у сфері інноваційного підприємництва має підвищений ризик, тому його називають ризикованим або венчурним бізнесом.

Капітал, що вкладається в інновації, носить назву венчурного (від англ. Venture capital), а новостворені або вже існуючі фірми для втілення Інноваційних проектів - венчурними фірмами.

Венчурний бізнес вимагає підвищеної підприємницької активності, ентузіазму учасників. Саме вони визначають долю нового проекту, зацікавлені в його успішному завершенні. Основними учасниками інноваційної діяльності здебільшого виступають:

винахідник, або особа, яка прагне впровадити у виробництво чиюсь ідею;

керівник венчурної фірми, який підтвердив своє прагнення

готовністю фінансувати ризикований проект за рахунок

коштів очолюваного ним підприємства;

інвестор, який забезпечує гарантоване фінансування

проекту протягом тривалого періоду.

Крім того, венчурні компанії можуть бути державними, приватними, пов'язаними з банками, а також належати великим корпораціям. В останньому випадку багато великих корпорацій організують невеликі автономні підприємства. Вони дістали назву "внутрішні ризикові підприємства". Принципове значення має той факт, що засоби для їх фінансування виділяються корпоративними підрозділами. Саме ці структури мають власний бюджет для розвитку інноваційного підприємництва.

Надання всебічної підтримки невеликим фірмам для реалізації власних проектів великих компаній дістало назву "бізнес-інкубатори". Світовий досвід підтверджує високу ефективність такої форми організації інноваційного підприємництва. Відомо,, що ідеї створення ПЕОМ, лазерних принтерів, маніпуляторів типу "миша", графічного інтерфейсу користувача вперше народилися на фірмі Xerox. Однак вона не змогла фінансувати розробку цих винаходів, а фірми, створені спеціально для реалізації цих ідей (наприклад, Apple Computers і Microsoft), дуже швидко досягли успіхів. У подальшому фірма Xerox врахувала свої помилки. Створене відділення внутрішнього ризикового бізнесу Xerox Tecnology Ventures, а за його допомогою 11 інноваційних фірм дали змогу компанії мати багатомільярдні обороти.

Венчурний бізнес в Україні знаходиться на стадії становлення.

Питання для самостійної роботи

Систематизований аналіз підприємництва Річарда Кантільйона.
Теоретичне осмислення підприємництва Адамом Смітом.
Погляди Жана-Батіста Сея на підприємництво.
Дослідження проблем підприємництва Альфредом Маршаллом.
Концепція підприємництва Йозефа Шумпетера.
Внесок у розвиток теорії довгих хвиль та інноваційного розвитку англійського економіста Крістофера Фрімена (з погляду закономірностей робочої сили).

Роль підприємця-новатора в економіці.

Фундаментальним внеском Шумпетера в теорію ринкової економіки є обґрунтування вирішальної ролі підприємця-інноватора в реалізації механізмів економічного розвитку. Саме в наявності такого виробничого фактора ринкова економічна система суттєву перевагу щодо централізованої адміністративної моделі управління, згідно з якою державні менеджери здійснюють розподіл, перерозподіл і навіть збільшення наявних ресурсів переважно в межах усталеного економічного колообігу. За теорією науковця, це не може забезпечити довготривалого економічного зростання багатства всієї країни, а не лише окремих її громадян – за рахунок збіднення інших. На противагу цьому наявність прошарку підприємців-інноваторів гарантує державі економічний розвиток. Для України цей аспект теорії має виняткове значення, позаяк у нас більш поширеним є сприйняття значення ролі підприємництва переважно в контексті вирішення проблеми зайнятості – створення робочих місць (будь-яких) і формування «середнього класу». Проте остання мета не реалізується. Заможний «середній клас» виникає (тобто зростає багатство країни), коли існує і ефективно працює прошарок «підприємців-інноваторів» – в Україні їх, з огляду на численні обставини, небагато. Напевне, гарною ілюстрацією такої візії є славнозвісні «східні базари» – зайнятість забезпечено, масштаби вражають, а країни за незмінності інших умов залишаються бідними.

8. Стадії інноваційного підприємництва як бізнес-процесу.

Інноваційний процес в економічному й організаційному розумінні поділяється, як уже зазначалось, на окремі етапи, стадії, фази, які розрізняються між собою цільовим призначенням, специфікою управління, фінансуванням, кінцевим результатом діяльності.
Специфіка інноваційного процесу така, що з розробленням інновації центр уваги поступово переміщується від сфери досліджень до сфери збуту. Водночас елементи інноваційного процесу перебувають у тісній взаємодії, постійно обмінюючись інформацією.
Інноваційні етапи та стадії породжують організаційно відокремлені функціональні підрозділи, але якщо їх взаємодія не відтворює результатів, то інноваційний процес не досягає цілей. Кожна із стадій інноваційного процесу має свою організаційну форму, свою специфіку управління та цільове призначення. Проте вдосконалення інноваційного механізму на окремій стадії не підвищує результативності процесу в цілому. Якщо цінні фундаментальні ідеї не використовуються для розробки нових технологічних процесів, а нові технології не перетворюються в товари суспільного попиту або застосовуються в локальних сферах, то потенціал даного нововведення практично не реалізується. Для забезпечення ефективності інноваційного процесу в цілому першочергове значення мають такі форми його організації, за яких результат кожної стадії є основою для подальшого руху до наступної. Особливо важливе стикування стадій, що забезпечує неперервність, гнучкість і динамізм усього процесу.

Розвинені країни накопичили значний досвід організації інноваційних процесів. Слід зазначити багатогранність шляхів і форм, за допомогою яких досягається інтеграція стадій інноваційного процесу.
Інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний. Вони охоплюють такі види діяльності:

• фундаментальні дослідження (ФД);
• прикладні дослідження (ПД);
• дослідно-конструкторські розробки (ДКР);
• дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);
• дослідна база наук (ДБН); в організаційно-економічна робота (ОЕР);
• промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове виробництво.

Аналіз Закону України «Про інноваційну діяльність».

Законодавче забезпечення інноваційної діяльності в Україні насамперед регулюється Законом України "Про інноваційну діяльність" (ВРУ від 04.07.02 №40/IV), де представлені термінологія та основні аспекти державного регулювання в сфері інноваційної діяльності, охарактеризовано правовий режим інноваційних проектів, продуктів, інноваційних підприємств та методологію їх державної реєстрації, а також особливості фінансової підтримки та міжнародного співробітництва в сфері інноваційної діяльності. У Законі України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (№1316-IV/2003) визначаються організаційні, правові та фінансові засади функціонування та розвитку науково-технологічної сфери. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" (№443-IV/2003) створює правову базу для концентрації ресурсів держави на провідних напрямках науково-технологічного оновлення виробництва, забезпечення вітчизняного ринку конкурентною, наукомісткою продукцією та виходу з нею на світовий ринок. У Законі України "Про спеціальний режим діяльності технологічних парків" (№3333-IV/2006) визначено правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків. Також в даній сфері суспільних відносин діють Цивільний Кодекс України (глава IV "Право інтелектуальної власності"), Закони України "Про інвестиційну діяльність" (№1560-12), "Про наукову і науково-технічну експертизу" (№51/95-ВР), "Про власність" (№697-XII), "Про державне регулювання в сфері трансферу технологій" (№143-V), Указ Президента України від 30.12.2005 року №1873/2005 "Про утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій", Указ Президента України від 11.07.2006 року № 606/2006 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року "Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України ", постанова Верховної Ради України "Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технологічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні" (№1786-VI). Відповідно до зазначених регіональних пріоритетів інноваційного розвитку в області формується перелік інноваційних проектів, що мають високу ступінь готовності до впровадження. Інформацію про інноваційний проект можна подати на електронну адресу invest@geko.voladm.gov.ua в головне управління економіки згідно форми, що додається.

Різновиди бар’єрів, які впливають на інноваційну діяльність суб’єктів підприємництва в Україні та за кордоном.

Недостатня компетентність суб’єктів інноваційної діяльності;

° Не усвідомлення визначальної ролі інтелектуальної власності в розвитку економіки першими особами (урядовцями, керівниками наукових організацій і промислових підприємств)

° Переважна кількість науковців не усвідомили важливість комерціалізації і не вміють комерціалізувати результати своїх досліджень

° Похилий вік більшої частини науковців вищої кваліфікації (60-85 років)

° Значна кількість талановитих науковців переорієнтувалась на виконання замовлень іноземних наукових центрів і компаній

° Погіршився якісний склад науковців, які працюють в Академіях і університетах

° Низька ефективність системи підготовки наукових кадрів

° Науковці, як правило, спочатку отримують результати НДР, потім шукають шляхи для їх використання, а не навпаки

° Науковці не володіють достатніми знаннями і уміннями для реалізації інноваційних проектів

° За останнє десятиріччя змінилося співвідношення між фахівцями інженерного і гуманітарного профілю від 80:20 до 20:80

° Нерозуміння науковцями кому і навіщо потрібні результати їх досліджень

Недостатнє фінансування інноваційної діяльності;

° Недостатнє стимулювання суб’єктів інноваційної діяльності

° Недостатній за обсягом і нераціональний за напрямами розподіл державного фінансування інноваційних проектів

° Відсутня державна підтримка інноваційного бізнесу

° Низький рівень науково-технічної бази наукових організацій

° Незначний обсяг венчурного капіталу в Україні

° Незначний внесок іноземного капіталу до інноваційної сфери України

° Академія має недостатньо грошей на правову охорону результатів наукових досліджень

Недосконала нормативно-правова база інноваційної діяльності;

° Відсутність державної інноваційної політики та стратегічних програм розвитку галузей економіки

° Держава недостатньо стимулює інноваційну діяльність як у фінансовому, так і у організаційному плані

° Неузгодженість законодавчо-нормативної бази, що регулює правовідносини у сфері інноваційної діяльності

° Закони у сфері інноваційної діяльності деякі преференції технопаркам, що фактично не виконуються, і практично не надають преференцій малим інноваційним підприємствам

° Заборона Антимонопольного комітету України на створення великих об’єднань

Відсутність ефективної інноваційної інфраструктури;

° Деградація галузевих науково-дослідних інститутів

° Несприятливість виробничої сфери до інновацій

° Ліквідація на промислових підприємствах структурних підрозділів, що відповідали за інноваційну діяльність

° Не сприйняття інновацій державними підприємствами монополістами

° Відсутність економіко-правових механізмів впровадження науково-технічних розробок у виробництво

° Відсутній механізм, що дозволяв би малому інноваційному бізнесу використовувати площі і наукове обладнання університету

° Надмірно складний механізм створення технопарків

° Університети не мають інноваційних підприємств, що займаються виробництвом інноваційної продукції

° Ректори університетів не зацікавлені у створенні інноваційних підприємств

° Відсутність на внутрішньому ринку попиту на інноваційну продукцію

° Неготовність малих і середніх підприємств до сприйняття інновацій

° Більшість академічних Інститутів і університетів мають статус неприбуткової організації, що суттєво зменшує можливість заснування ними інноваційних підприємств

° Більша половина науковців академій і університетів орієнтована на виконання фундаментальних досліджень

° Існує протиріччя між відносно довгим періодом реалізації інноваційного проекту (кілька років) і коротким терміном перебування урядовців при владі (один рік)

° Значна частка ринку інновацій, на який працювали українські науковці, перейшов до Росії у зв’язку з розпадом СРСР

Неефективний інноваційний менеджмент.

° Нерозуміння науковцями кому і навіщо потрібні результати його досліджень

° Низька мотивація науковців університетів

° Науковці не зорієнтовані на ринок

° Переважна кількість робіт, що виконуються в академіях і університетах, закінчуються написанням звітів, що непридатні для подальшої розробки

° Відсутність налагоджених контактів науковців у бізнес-середовищі

° Відсутня зрозуміла для науковців схема комерціалізації результатів наукових досліджень

° Спростився доступ до західних технологій, тому часто вигідніше купити за кордоном нову технологію, ніж розробляти самим

° Іноді перспективну розробку блокує структура, для якої ця розробка містить загрозу

° Серед науковців існує інерція мислення: «Держава виділяє гроші а ми за ці гроші створюємо нові знання»

° Небажання державних службовців ризикувати приймаючи управлінські рішення в сфері інноваційної діяльності

° Низька ефективність конкурсів щодо отримання фінансування НДР

° Національна академія наук планує напрями наукових досліджень не орієнтуючись на ринок

° Національна академія наук штучно монополізує результати досліджень

Вплив Світової організації торгівлі на інноваційне підприємництво.
Вплив непередбачених факторів на інноваційну підприємницьку діяльність.

Чинники успішності та невдач нововведень.

За сучасних умов орієнтації економіки на підвищення конкурентоспроможності надзвичайно важливого значення набуває активізація інноваційної діяльності, оскільки без цього неможливим є здійснення прогресивних зрушень у країні, суттєве оновлення реального сектора й загалом забезпечення сталого економічного розвитку держави. Але не кожна інноваційна ідея реалізується; значна їх кількість зазнає невдач.

Чинники успішності нововведень1. Наявність джерел творчих ідей.2. Ефективна система відбору та оцінки ідей.3. Орієнтація на потреби ринку.4. Маркетингові переваги над конкурентами.5. Відповідність інноваційної стратегії меті організації.6. Доступ до необхідних ресурсів.

У конкретному середовищі підприємства намагаються першими вийти на ринок з новими продуктами, щоб отримати додаткові прибутки, оскільки з дифузією товару попит на нього зменшиться. Крім того, керівництво зацікавлене у створенні продукції, яка не має аналогів, або значно перевищує за показниками продукцію конкурентів, до того ж в подальшому така продукція повинна стати базовою для модифікацій відповідно до потреб ринку.

Тому ключовими чинниками успіху можна вважати:

1. Переваги товару над товарами конкурентів. Тобто наявність властивостей, які задовольняють потреби споживача краще. Такий товар має краще сприйматись споживачем, що може забезпечуватись відповідною маркетинговою програмою – приваблива упаковка, інформування споживачів, після збутовий сервіс, різноманітні акції.

2. Знання психології споживача, прогнозування його реакції на появу новинок.

3. Висока взаємодія науки і виробництва.

Вказані чинники є суб’єктивними, тобто перебувають під контролем підприємства, а їхній ефект повністю залежить від системи управління підприємством.

Дослідження американських вчених Буза, Аллена і Хемілтона виявили такі основні чинники успіху нововведень:

адаптивність товару до умов ринку;

технологічна перевага товару;

підтримка інновації керівництвом фірми;

використання оцінних процедур;

сприятливе конкурентне середовище;

відповідність організаційної структури.

Тобто, продукт, який пропонується, має відповідати вимогам ринку та можливостям фірми.

Купер запропонував 15 правил успіху нововведень:

1. Унікальний товар, який приносить споживачу додаткові переваги.

2. Потужна маркетингова орієнтація на ринок і клієнта.

3. Глобальна концепція товару, який первісно орієнтований на міжнародний ринок.

4. Інтенсивний первісний аналіз: ще до початку розроблення виділяються відповідні ресурси на всебічне техніко-економічне обґрунтування.

5. Точне формулювання концепції: перелік конкретних завдань, вибір цільового ринку, набору властивостей і позиціювання товару.

6. Структурований план освоєння: перехід від наміченого позиціювання до плану операційного маркетингу в термінах ціни, збуту і комунікації.

7. Міжфункціональна координація: НДДКР – виробництво –маркетинг.

8. Підтримка керівництва: спеціальна структура підтримки інновації, ресурси і правильне сприйняття процесу.

9. Використання синергії: реалізувати сильні сторони, використовуючи технологічний і комерційний синергзім.

10. Привабливість ринків.

11. Попередній відбір: успіх і провал можна передбачити.

12. Контроль за перебігом розроблення.

13. Доступ до ресурсів: необхідно мати певні кадрові, фінансові і технічні ресурси.

14. Чинник часу: швидкий вихід на ринок.

15. Багатоступінчаста процедура: корисно розробляти поетапно.

Більшість аналітиків гадають, що в подальшому відсоток невдалих нововведень зростатиме, бо цьому сприятиме ряд чинників.

Чинники, що сприятимуть невдачам інновацій:

скорочення життєвого циклу товарів;

зростання витрат на дослідження новацій;

глобалізація конкуренції;

збільшення сегментованості ринків;

зростання пропозицій нових товарів;

жорсткість законодавчих актів про охорону навколишнього середовища і захист прав споживачів;

зменшення рентабельності торгових марок підприємств-послідовників;

зволікання з розробленням інновацій.

5.Що може бути фактором інноваційного прискорення в Україні? Обґрунтуйте відповідь.
Партнерство бізнесу і держави у вирішенні проблеми розбудови моделі інноваційного розвитку економіки.
Які наслідки розбудови моделі інноваційного розвитку економіки України? Обґрунтуйте відповідь.
Малі фірми та їх роль у створенні інноваційно-конкурентного середовища.
Державна політика у сфері інноваційного малого підприємництва.
Орієнтири вибору політичного курсу щодо розвитку інноваційного малого та середнього бізнесу в Україні.

Позитивним зрушенням у секторі вітчизняного інноваційного бізнесу може стати прийняття закону "Про венчурні фонди інноваційного розвитку". На сьогодні існує його проект, де вперше робиться спроба визначити правові засади створення нового фінансового інструменту, який забезпечив би спрямування інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки. Таким інструментом мають стати венчурні фонди інноваційного розвитку.

Розвиток венчурної індустрії України стримують такі негативні чинники: слабка законодавча база, недостатність обсягів інвестиційних ресурсів (згідно з чинним законодавством, фізичні особи та інституційні інвестори не можуть інвестувати у венчурні фонди), слабкість фондового ринку та відсутність гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики, нерозвиненість неформального сектора венчурного бізнесу.

Прийнятий нещодавно Податковий кодекс [9] ще більше ускладнює ситуацію: відсутні положення щодо такого елемента інноваційної інфраструктури, як технологічні парки, порушено взаємодію малих підприємств, які використовують спрощену систему оподаткування, та інших юридичних суб'єктів. Задекларовані податкові пільги для деяких галузей (судно- та авіабудівельних) не вирішують проблеми, оскільки ці галузі є збитковими, тому використовувати прибуток на власний розвиток вони зможуть не скоро. У зв'язку із вищезазначеним, виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні виглядає поки що проблематичним.

Можливості реалізації новаторської функції підприємницьких фірм в Україні досить обмежені не лише через відсутність державних механізмів регулювання та фінансування інноваційного розвитку. У сучасних післякризових умовах вітчизняні високотехнологічні підприємства нерідко не мають змоги навіть отримати звичайний кредит, не говорячи про залучення венчурного капіталу.

Перехід економіки України на інноваційні рельси вимагає стимулювання інноваційних процесів, прискорення просування нововведень в усіх її секторах. І українська наука, і венчурний бізнес потребують розвинутої інфраструктури для розробки та комерціалізації наукових ідей прикладного значення. Створення відповідної інфраструктури потребує таких дій:

- покращення інвестиційного клімату;

- сприяння експорту високотехнологічної продукції;

- зменшення податкового тиску для інноваційних компаній, особливо на початковій стадії розвитку;

- створення зон інноваційного підприємництва;

- розвиток міжнародних науково-технічних зв'язків через спільну генерацію, обмін і використання нових знань і технологій.

Висновки
1. Інноваційна політика держави має бути спрямована на підвищення ефективності підприємств, діяльність яких орієнтована, у першу чергу, на випуск високотехнологічної продукції. Заходи щодо підтримки, стимулювання інновацій, формування (зміни) відповідної нормативно-правової бази, створення адекватної системи управління на принципах інноваційного менеджменту повинні включати підтримку малого і середнього бізнесу.

2. Для впровадження інноваційного варіанту розвитку економіки починати потрібно, на наш погляд, із визначення економічних пріоритетів держави в інноваційній діяльності, розробки механізмів партнерства з бізнесом в інноваційній сфері.