ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Система та види архівних каталогів

123

Обов'язковим елементом довідкового апарату є архівний каталог як архівний довідник, в якому інформацію систематизовано відповідно до обраної схеми класифікації. Державні архіви розпочали планову роботу з каталогізації на початку 60-х років. У результаті тематичного опрацювання фондів було створено систему взаємопов'язаних і взаємодоповнюваних каталогів, різних за цільовим призначенням і структурою. Вони допомагають здійснювати багатоаспектний пошук документної інформації. На відміну від описів архівні каталоги не виконують функції обліку і складаються, незалежно від фондової приналежності, на будь-який комплекс документів, найчастіше – на фонди окремого архіву. Вторинна документна інформація представлена у каталогах у вигляді описових статей на одиниці описування, як правило, на каталожних картках. Одиницею описування для каталогів є окремий документ (його фрагмент), група документів, справа або група справ. Каталожні картки з описовими статтями групують за рубриками класифікаційної схеми, що містить перелік класифікаційних ділень, розміщених у певній послідовності за принципом логічної або алфавітної структури. За логічним принципом структурують систематичний, тематичний і хронологічний каталоги. В систематичному каталозі документну інформацію представлено за галузями знань і практичної діяльності суспільства, згідно із “Схемою єдиної класифікації документної інформації для державних архівів”, що є інформаційно-пошуковою системою для організації пошуку інформації в систематичному каталозі архівної установи.
^ Тематичний каталог складається за однією темою. Навіть за наявності систематичного тематичний каталог може бути корисним під час наукового розроблення однопрофільних архівних документів і для підготовки тематичних архівних довідників. Вторинну документну інформацію в каталозі розташовують у логічній послідовності за наперед розробленою схемою.
^ Хронологічний каталог містить вторинну документну інформацію архіву, систематизовану за послідовно розміщеними періодами часу, що дозволяє розкрити історичні зв'язки між подіями, послідовно розглянути розвиток історичного процесу. Розділами і підрозділами класифікаційної схеми хронологічного каталогу можуть бути епоха, століття або будь-який інший відрізок часу, рубриками – роки, підрубриками – конкретні дати подій, фактів, що відбулися протягом конкретного хронологічного періоду.
^ Предметний каталог містить вторинну документну інформацію архіву у вигляді назв предметів, явищ, розташованих в алфавітній послідовності. Рубриками предметного каталогу можуть бути предмети в широкому розумінні слова, до яких можна віднести загальні (наприклад, “Національне питання”) та окремі поняття (“Українська школа”), назву установи (“Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства”), назву професії (“Бандурист”), назву науки (“Археографія”), прізвища вчених (“Вернадський В.І.”), назву міста (“Севастополь”), події (“Референдум 1 грудня 1991 року”). Таким чином, створюється можливість збирання в одному місці за предметною рубрикою одиниць описування, присвячених одному конкретному предмету, особі, події, явищу. Різновидом предметного каталогу може бути каталог з історії установ, в якому картки з відомостями класифікують за галузями, а потім за конкретними установами та організаціями.
Іменний каталог містить вторинну документну інформацію архівів про осіб, які є авторами документів або згадуються в документах, і становить перелік прізвищ, імен, псевдонімів, прізвиськ, розташованих в алфавітному порядку. Підрубриками є назви окремих сторін діяльності тієї чи іншої особи або категорії документів. Наприклад, рубрика – Грушевський Михайло Сергійович; підрубрики – Біографічні матеріали. Наукова діяльність. Публікації. Рукописи. Громадська діяльність. Виступи. Урядові документи, підписані М. Грушевським.
^ Географічний каталог містить вторинну документну інформацію про географічні і топографічні об'єкти (моря, ріки, озера, міста тощо). Він може бути як самостійним, так і частиною предметного каталогу, де за рубриками з географічними назвами зібрано інформацію про архівні документи певного архіву. Рубрики розташовують в алфавітному порядку, а підрубрики – в логічному або алфавітному. Наприклад, рубрика – Миколаїв; підрубрики – Історія. Райони. Населення: кількість і склад, міграція. Навчальні заклади тощо.

Архівні путівники. Путівники62можуть створюватися по фондах усіх архівів загалом по країні, по фондах кількох архівів, по фондах окремого архіву, по окремому комплексу фондів архіву (архівів), утворюючи такі види: путівник по архівах, путівник або короткий довідник по фондах архіву, тематичний путівник. Путівник включає описи фондів і довідковий апарат. Схема розташування описань залежить від складу фондів архіву. Найчастіше структура розділів містить перелік фондів органів державної влади і управління, громадських організацій та фондів особового походження і архівних колекцій. У межах розділів фонди групують у підрозділи за галузями або характером виробничої діяльності, в межах підрозділів – за ознакою підпорядкування або однотипності установ, а далі – за хронологією, значущістю фондів, алфавітом назв тощо. Основна частина путівника – опис фондів – складається з назв фондів, довідкових даних про фонд, короткої історичної довідки і анотації документів фонду, бібліографічного списку літератури про фонд. Путівники та короткі довідники по фондах кількох архівів складають за аналогічною схемою, місце зберігання фонду зазначають у його описанні. Тематичні путівники розробляють за схемами, що деталізують обрану для путівника тематику. Опис кожного архіву включає його повну назву, адресу, коротку історичну довідку, анотацію складу фондів і змісту документів архіву. Основними елементами довідкового апарату до путівників є титульний аркуш, зміст, передмова, покажчики (предметний, іменний, географічний, покажчик фондів).

Інформатизація архівівЕфективним засобом розкриття інформаційного потенціалу Національного архівного фонду є ініціативне інформування, за допомогою якого формуються суспільно-державні потреби в архівній інформації, стимулюється постійне звернення до архівів. Особливість ініціативного інформування полягає у випереджальному задоволенні попиту великих суспільних груп, владних структур, установ, організацій, окремих громадян. Для цього в архіві готують спеціальні інформаційні документи: інформаційні листи, довідки-орієнтувальники, тематичні інформаційні переліки, списки-довідники. Інформаційний лист і довідка-орієнтувальник є офіційним зверненням архіву до будь-якого адресата (органу влади, наукової або проектної інституції, банку, страхової компанії) з коротким повідомленням про архівні документи, що можуть викликати його інтерес. Специфічною формою ініціативного формування є список-довідник, який містить відомості лише про корисні копалини (історію віднайдення та експлуатації) і надсилається геологічним організаціям для допомоги у вирішенні практичних питань розроблення покладів. Формами ініціативного інформування вважають також реклами, буклети, плакати, документальні фільми, фотоальбоми, що мають рекламно-довідкове значення і наближають інформацію Національного архівного фонду до потенційного користувача.

Архівна евристикаЯк спеціальна історична дисципліна про шляхи та засоби пошуку архівної інформації архівна евристика своїм головним завданням визначає пошуки і виявлення документів певної тематики, спрямування, авторства тощо. Виявлення раніше невикористовуваної або маловикористовуваної інформації, залучення її до наукового та практичного обігу – найважливіший засіб підвищення ефективності використання Національного архівного фонду. Архівний пошук має супроводжуватися джерелознавчим аналізом виявлених документів, який, одночасно із вивченням інформаційних потреб суспільства, дозволяє повніше задовольнити духовні і наукові потреби як споживачів документної інформації, так і самих архівістів. У дослідженнях з архівної евристики виокремлюють ряд особливостей процесу пошуку інформації. Перша з цих особливостей є ще відносно малодослідженим творчим процесом, який має індивідуальний, специфічний характер і залежить від інтелектуальних здібностей користувача (дослідника, вченого, фахівця). Суттєва особливість цього процесу полягає у визначенні та поясненні зв'язків між явищами (затребуваною ретроспективною інформацією; архівними документами, в яких вона міститься; окремими фактами як складовими цієї інформації). Іншою особливістю є технічний процес пошуку архівної інформації, що полягає в методичній підготовці, вивченні бібліографії, збиранні різної інформації, зокрема роботі з архівними документами. При цьому провідну роль відіграє пошук архівних документів . Так званий перехресний пошук дозволяє повніше використовувати теорію фондування і особливості побудови системи довідкового апарату, а також враховувати специфіку роботи дослідників – однієї з головних категорій користувачів архівної інформації. Розвиток архівної евристики безпосередньо пов'язаний з подоланням різних труднощів, до яких належать бар'єри неінформованості, зокрема матеріальний, мовний та ін. Бар'єр неінформованості виникає не тільки внаслідок відсутності у даний момент у користувача інформації про архівні документи як результат відносної недоступності архівних довідників (обмежений наклад, відсутність реклами) чи недостатньої інформаційної культури користувача, а й через брак інформації про архівні документи, обмеження технічного характеру або як наслідок штучних ідеологічних обмежень минулих років.

Предмет, об'єкт і методи архівознавства

АРХІВОЗНАВСТВО - це комплексна система знань, що вивчає історію, теорію і практику архівної справи, її правові та економічні засади.Місце, роль і функції архівознавства як навчальної дисципліни визначаються кваліфікаційними характеристиками та державним стандартом рівня знань і практичних навиків бакалаврів, спеціалістів та магістрів. Загальне завдання курсу "Архівознавство" полягає в тому, щоб дати майбутнім фахівцям систему знань з історії зародження і розвитку архівної справи, формування Національного архівного фонду України, становлення архівної системи та діяльності державних архівних установ, основних принципів комплектування, зберігання і використання інформаційно-документальних ресурсів.
Предметом архівознавства як наукової системи е тенденції та закономірності становлення й розвитку архівної справи, наукові засади експертизи цінності документів, організації документів Національного архівного фонду, архівного описування, створення довідкового апарату, зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах.
Об'єкт архівознавства складають Національний архівний фонд та система архівних установ.
У теоретичному осмисленні проблем, пов'язаних із предметом та об'єктом архівознавства, виробленням методів їх вирішення полягає головне завдання архівознавства.
Архівознавство стало наукою завдяки тому, що спирається на загальнонаукові й специфічні методи дослідження. Сукупність цих методів та основоположних принципів науковості, історизму, об'єктивності, всебічності становить методологічну основу архівознавства.
Пріоритетним методом архівознавства є історичний, який разом з логічним та хронологічним уможливлює ґрунтовне дослідження витоків і розвитку архівної справи, виявлення основних етапів формування архівної системи, з'ясування внеску провідних архівістів в архівну науку і практику, аналіз впливу конкретно-історичних чинників на стан і характер архівного будівництва.
Важливу роль відіграють ретроспективний та порівняльний (компаративний) методи. Перший дає змогу відштовхнутися від сьогодення і поступово зануритися у архівну минувшину, виділяючи при цьому найхарактерніші риси і тенденції для кожного етапу архівного будівництва, закономірності розвитку архіва. Другий уможливлює порівняння нових і старих знань, архівних технологій, виявлення приросту наукових знань і прогресивних методик опрацювання архівних фондів, модернізацію технологій їх зберігання і використання.
Вивчення документів як одне з найважливіших завдань архівознавства найчастіше опирається на методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації і критики джерел, їх ідентифікації тощо. Крім того в архівознавстві застосовують методи соціологічних досліджень, статистично-математичного опрацювання матеріалів із застосуванням комп'ютерної техніки та новітніх інформаційних технологій.
Жодний з названих методів не є універсальним і не може абсолютизуватися. Оптимальних результатів досягають за умови комплексного використання методів, віддаючи перевагу тим, які найповніше відбивають специфіку дослідження, його проблематику та дозволяють вирішувати дослідницькі завдання.Принцип науковості застерігає від описовості, фактографічності, кон'юнктурності та заідеологізованості. Неодмінною умовою успішного архівознавчого дослідження є постійне дотримання принципу історизму. Він орієнтує дослідника на необхідність ґрунтовно з'ясовувати, як і коли виникло те чи інше явище в архівній сфері, які основні етапи у своєму розвитку воно пройшло, чим стало або які уроки випливають з минулого. Цей принцип вимагає від дослідника глибоко аналізувати конкретно-історичні умови, в яких розвивалась архівна справа, уникати будь-яких проявів модернізації історичного процесу.
Важливе значення має принцип об'єктивності. Як відомо, об'єкти джерелознавчого і архівознавчого дослідження мають об'єктивний характер, але позначені суб'єктивізмом, оскільки створені людьми. Документи, що передаються на зберігання до архівів, в т. ч. законодавчі акти, міжнародні угоди, є продуктом діяльності чи творчості конкретної людини або групи людей. .Принцип об'єктивності передбачає всебічність дослідження, що має бути нормою для всіх етапів пізнавання: від пошуку, відбору і вивчення джерел та літератури до реконструкції на їх основі процесу архівного будівництва. Всебічність дослідження застерігає від упереджених схем, однобічних оцінок, замовчування подій і фактів, які "не вписуються" в авторську доктрину.
Крім загальних принципів архівознавства, слід враховувати специфічні принципи ведення архівної справи. Йдеться про принципи неподільності архівних фондів, доступності архівної інформації (відкритості) та ін.Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна тісно пов'язане з практикою архівної справи. Воно має першочергове значення для прикладних досліджень, неодмінною рисою яких повинно бути наукове обгрунтування практичних рекомендацій і пропозицій, спрямованих на вдосконалення роботи архівних установ, підвищення ЇЇ ефективності. У тісному зв'язку з практикою проводяться і дослідження з історії й теорії архівного будівництва. Історіософія позитивізму орієнтує на виявлення позитивного, прогресивного у процесах та явищах минулого, узагальнення кращого досвіду, винесення уроків з минулого, застереження від повторення помилок і негативних явищ.

АРХІВНІ УСТАНОВИ

ПО ПОНЯТТЯМ "АРХІВНА система" тісно пов'язані поняття система архівних установ, під яким розуміють ієрархічно побудовану сукупність архівних установ, та мережа архівних установ - сукупність архівних установ, розташованих на певній території. Систему архівних установ України складає сукупність архівів та архівних підрозділів, що забезпечують формування Національного архівного фонду, його зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах, здійснюють управлінські, науково-дослідні та довідково-інформаційні функції в архівній справі. Архівні установи можуть засновуватися органами влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами на будь-якій формі власності. Належність державного архіву до певного рівня системи архівних установ (районного, міського, обласного, республіканського, загальнодержавного) визначає його ранг, що відповідає рівню державного органу чи органу місцевого самоврядування, який утворив цей архів, і складу документів, що у ньому зберігаються й підлягають зберіганню. Діяльність архівних установ регулюється Законом України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", правилами, положеннями, інструкціями, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства, державними стандартами та іншими нормативно-правовими актами. Систему архівних установ України складають такі групи:
• спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства;
• науково-дослідні установи;
• центральні державні архіви України;
• галузеві державні архіви;
• державний архів в Автономній Республіці Крим;
• місцеві державні архівні установи;
• інші місцеві архівні установи;
• архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв, бібліотек;
• архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій;
• архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ та організацій, заснованих на приватній власності; архівні установи, засновані фізичними особами;
• підприємства та організації у сфері архівної справи та діловодства.

Склад і структура Національного архівного фонду ПІД ПОНЯТТЯМ Національний архівний фонд України розуміють сукупність архівних доку ментів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації. НАФ є надбанням української нації, складовою частиною вітчизняної й світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних потреб суспільства і держави, реалізацій прав та законних інтересів кожної людини.
До Національного архівного фонду відносять архівні документи незалежно від їх виду, місця і часу створення, виду матеріального носія інформації, та форм власності на них. Для внесення архівних документів до НАФ проводиться відповідна експертиза та державна реєстрація.
Документи НАФ є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України або поза її межами й згідно з міжнародними угодами, ратифікованими Верховною Радою, підлягають поверненню в Україну. В складі НАФ виокремлюють три основні групи документів:а) документальні комплекси, що утворилися в різні історичні періоди на теренах сучасної України у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, установ, підприємств усіх форм власності, окремих осіб, та зберігаються на території України;б) документи українського походження, що утворилися за межами України як результат діяльності української політичної та трудової еміграції, українських військових, культурно-освітніх і наукових установ, громадських об'єднань та окремих осіб і передані у власність України чи її громадян у порядку реституції, на підставі дарування або зберігаються за межами України і відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну (в оригіналах або копіях);в) документи іноземного походження, що утворилися на теренах інших держав і, за різних обставин опинившись на території України, стали невід'ємною частиною національної іс-торико-культурної спадщини. Серед документів кожної з цих груп є такі, що мають особливе значення та унікальний характер. Тому чільне місце у складі НАФ належить особливо цінним і унікальним документам.До особливо цінних (ОЦ) належать архівні документи, що містять інформацію про найважливіші події, факти і явища в житті суспільства, не втрачають значення для економіки, культури, науки, духовного життя, міжнародних відносин, екології, державного управління, оборони і є неповторними з погляду їх юридичного значення і автографічності. До ОЦ можуть бути віднесені як окремі документи чи справи, так і групи документів, справ і навіть окремі архівні фонди. Класифікація документів НАФ з метою організації зберігання і пошуку їх групували за такими найсуттєвішими ознаками, як належність до певних історичних епох, до установ і організацій певного рівня підпорядкування, до певних адміністративно-територіальних одиниць, до певних галузей та сфер діяльності, бралися до уваги спосіб і техніка фіксації документної інформації.

123