ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Притча про людську душу і про тіло або Слово про сліпого та кульгавого

Філософія серця Памфіла Юркевича

Памфіл Данилович Юркевич – найвизначніший український філософ минулого століття. Без ґрунтовного вивчення його спадщини важко збагнути глибинний смисл тих процесів, які відбувалися протягом другої половини XIX – початку XX ст. у сфері української духовності, а надто і в духовному житті Росії.

Дослідники по-різному оцінюють філософію українського мислителя. Одні називають її «філософією серця», інші – конкретним ідеалізмом. Проте всі одностайні в тому, що його філософія залишилася незрозумілою для сучасників, значно випередила свій час і справила величезний вплив на майбутні покоління філософів.

«Філософія серця». Основні засади «філософії серця» Юркевич виклав у праці «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого», де розгортається цілісна філософсько-антропологічна концепція про серце як визначальну основу фізичного та духовного життя людини. Юркевич пропонує досить оригінальний і не типовий для його епохи погляд на людину як на конкретну індивідуальність.

Серце в філософії Юркевича – це скарбник і носій усіх тілесних сил людини; центр душевного й духовного життя людини; центр усіх пізнавальних дій душі; центр морального життя людини, скрижаль, на якому викарбуваний природний моральний закон.

Увесь пафос цієї праці спрямований проти раціоналістичних спроб звести сутність душі, увесь духовний світ до мислення. Позиція Юркевича в цьому питанні така. Мислення не вичерпує собою всієї повноти духовного життя людини. Хто стверджує, що «мислення є вся людина» й сподівається вивести всю багатогранність душевних явищ із мислення, той досягне не більше за того фізіолога, котрий став би з'ясовувати явища слуху (звук, тони і слова) із явищ зору, якими є протяжність, фігура, колір тощо.

Отже, робить висновок Юркевич, світ як система явищ життєдайних, повних краси й знаменності, існує й відкривається найперше для глибокого серця, а вже звідси для розуміючого мислення. Завдання, що їх вирішує мислення, виникають урешті-решт не із впливів зовнішнього світу, а із спонук і нездоланних вимог серця.

З усього цього Юркевич робить два принципово важливі для розуміння суті його «філософії серця» висновки:

1) серце може виражати, знаходити й досить своєрідно розуміти такі душевні стани, котрі за своєю ніжністю, духовністю та життєдайністю недоступні абстрактному знанню розуму;

2) поняття й абстрактне знання розуму, оскільки воно стає нашим душевним станом, а не залишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати й помічати не в голові, а в серці: в цю глибину воно мусить проникнути, щоб стати діяльною силою лою й рушієм нашого духовного життя.

Філософія Київської Русі

У сучасній науковій літературі найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою початок історії вітчизняної думки ведеться з X—XII ст., від періоду формування могутньої держави — Київської Русі. Дві важливі обставини радикальним чином вплинули на своєрідність цього процесу – проникнення в культуру Київської Русі християнства, яке прийшло на зміну давньослов'янському міфологічному пантеону на чолі з Перуном, і засвоєння греко-римської та візантійської філософської думки. Загальна спрямованість філософської думки в культурі Київської Русі визначалася суворими ідеологічними та політичними завданнями побудови міцної централізованої держави. Поширення християнства, яке пов'язують із розвитком писемності й освіти на Русі, позитивно вплинуло на підвищення загального культурного рівня народу, залучення його культурних верств до надбань європейської, насамперед античної, філософської та соціально-політичної думки. Разом з тим слід підкреслити своєрідність, оригінальність вітчизняної філософської думки того періоду, яка спирається на особливості світоглядних позицій, культури і традицій народу. Її характеризує паралельне існування «книжної» і народної культур. Завдяки створенню перекладної літератури, зокрема окремих біблійних книг, текстів отців церкви, уривків з творів античних авторів, відбувався творчий процес засвоєння важливих світоглядних ідей, формувалися підходи до розуміння світу, його пізнання.

Слід звернути увагу на значення творів сирійця Іоанна Дамаскіна для розвитку вітчизняної філософії, його визначення філософії, яке обґрунтовує думку: філософія є любов'ю до мудрості, істина ж мудрості є Бог. Отже, любов до Бога є істинною філософією.

Провідне місце за своїм світоглядним і філософським значенням належить твору київського митрополита Іларіона «Слово про Закон і Благодать», написаному в період князівства Ярослава Мудрого, відомого своїми культурними і просвітницькими починаннями. Цей твір водночас є пам'яткою красномовної культури, публіцистики, моральної проповіді. Він складається з трьох частин, у яких зіставляються Закон і Благодать, описується поширення християнства на Русі та висловлюється подяка князю і його сину Ярославу. Перша частина є своєрідним «філософсько-історичним вступом», що роз'яснює зміст світової історії.

Визначальну роль у становленні філософії Київської русі відіграють літописні джерела, зокрема знаменита «Повість минулих літ», написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, який проголошує ідею єдності руських земель, засуджує князівську міжусобну боротьбу, закликає до згуртування всіх сил перед зовнішніми ворогами. Цікаво відзначити, що Нестор-Літописець не тільки ретельно, з хронологічною послідовністю описує події, які відбувалися рік у рік, але й моралізує з приводу злощасних подій, вбачаючи в них кару Божу за людські гріхи.

Для філософської традиції Київської Русі характерною є етична спрямованість, яка виразно звучить у «Повчанні» видатного державного діяча і мислителя князя Володимира Мономаха. Мономах дає своєрідну настанову майбутньому володарю держави, суть якої полягає в тому, що разом з отриманням влади зростає міра відповідальності, що моральний обов'язок князя — завжди залишатися справедливим. Мірою справедливості є знання. Отже, володар повинен уміти все, бо інакше він стане, залежним від інших. У творі Мономаха виразно звучить принципово нова думка про світську роль держави, роль загальногромадської справи, не залежної від церкви. У «Повчанні» досить чітко вимальовується думка про індивідуальну відповідальність особистості перед суспільством і Богом, стверджується перевага добра над злом. Настанови Мономаха значною мірою звернені до душі, моралі особи, яка повинна мати страх божий у серці, пам'ятати про тяжкість гріха, творити добро і справедливість.

Златоустом, що прославив себе красномовністю, називали в Київській Русі Кирила Туровського, єпископа з Турова. Його проповіді, звернені до людини, характеризуються яскравістю стилю і мови, символічністю й оригінальністю думки. Його знаменита притча про сліпого і кульгавого розкриває ідею єдності морально чистої душі та здорового людського тіла. Сліпець і кульгавий — це алегоричне тлумачення людських вад душі і тіла, які, об'єднуючись, творять зло. Однак ця притча виходить далеко за межі моралі та поведінки особистості, оскільки єпископ князівства Туровського ганьбить політику, що базується на обмані й злочині. Звідси випливає постійна, як рефрен у пізній вітчизняній, філософській думці, ідея боротьби добра і зла, що визначає смисл людської історії. Кирило Туровський виступає не тільки як мораліст, але і як хороший психолог, який уміє зачепити людей за живе, закликаючи приборкати людську гординю, звільнитися від вад, знайти душевний спокій.

Кирило Туровський

Притча про людську душу і про тіло або Слово про сліпого та кульгавого

"Сказав Господь. Була одна домовита людина; вона насадила виноградник і відгородила огорожею, і викопала яму для віджимання вина, залишила вхід, - улаштувала і ворота, але не зачинила входу. І вертаючись додому, сказала вона: "Кого залишу я сторожем мого винограднику? Якщо залишу кого-небудь із рабів, які мене служать, то, знаючи мою поблажливість, розтопчуть вони моє добро. Але от що зроблю: приставлю до воріт кульгавого і сліпого. Якщо хто з ворогів моїх захоче обікрасти мій виноградник, то кульгавий побачить, а сліпий почує. Якщо ж хто-небудь із них двох захоче вийти у виноградник, то кульгавий не маючи ніг, не може проникнути усередину; сліпий же, якщо і увійде, то, заплутавшись, у прірві розіб'ється". І, посадивши їх у воріт, дав їм владу над усім, що навколо винограднику, і їжу, і одяг приготував легку. "Тільки, - сказав, - того що усередині винограднику, не трогайте без мого веління". І потім пішов, сказав, що повернеться згодом і тоді плату їм за роботу з собою принесе, але пригрозив їм покаранням, якщо ті заборону його переступлять...

Після того як, вони посиділи якийсь час, сказав сліпий кульгавому: "Що це за пахощі з воріт винограднику овівають мене?" Відповідав кульгавий: "Багато доброго усередині винограднику є в пана нашого, а на смак - несказанно приємного. Але тому що пан наш мудрий, посадив тебе тут сліпого і мене кульгавого, і не можемо ніяк насититься добрими плодами". Відповідав сліпий, говорячи: "Чого ж ти не сказав давно мені цього, ми б не терпіли, але це дане нам володіння, давно б розібрали. Хоч я і сліпий, але маю ноги і сильний, можу носити і тебе, і вантаж... Бери кошик і сідай на мене; я тебе понесу, ти ж указуй шлях і все добро пана нашого ми обірвемо; не думаю я, що прийде сюди наш пан"... І сів кульгавий на сліпого, і, увійшовши всередину винограднику, обікрали все бувше там добро пана свого...

Коли прийшов пан взяти плоди у винограднику і побачив його обікраденим, призвав кульгавого і з'єднав його зі сліпим, і почали вони викривати один одного. Кульгавий говорив сліпому: "Якби ти мене не поніс, ніяк би я не міг достатися туди, тому що я кульгавий". Сліпий же говорив: "Якби ти не показав мені дорогу, то ніяк би я не міг достатися туди". Тоді пан, сівши на суддівське крісло, почав судити їх обох". І сказав: "Як ви крали, так і тепер - нехай сяде кульгавий на сліпого". І коли кульгавий сів, наказав перед всіма рабами нещадно карати їх у зовнішній темниці для мук".