ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Тема 8. Лексичне значення слова

Розділ 3. Лексична семантика

1. Сутність і структура лексичного значення слова.

2. Зміни лексичного значення слова, його причини та наслідки.

3. Типологія лексичних значень слова.

4. Семантична структура слова.

Семасіологія (від гр. sēmasia – “знак, значення”), або лексична семантика (sēmantikos – “позначальний”) – це наука про значення слів, яка вивчає словниковий склад мови з погляду його змісту.

1. Сутність і структура лексичного значення слова. Лексичне значення слова – це зміст слова, який відображає і закріплює в свідомості людини уявлення про предмет, властивість, явище, процес тощо. Лексичне значення слова – це продукт мисленнєвої діяльності людини; воно має узагальнений та узагальнювальний характер.

У сучасній лінгвістиці лексичне значення слова зіставляється з філософською категорією поняття. Поняття як філософська категорія та слово не збігаються: слово може позначати декілька понять (багатозначні слова), одне поняття може виражатися декількома словами (синоніми), поняття може виражатися сполученням слів. “….просте ототожнення значення слова з поняттям, яке воно виражає, не може бути прийняте як повне й достатнє пояснення природи словесного значення”[1]

Поряд з філософською категорією поняття виділяють психолінгвістичну категорію концепту. Концепт – це уявлення людини, її індивідуальне сприйняття, або уявлення колективу носіїв даної мови, їхнє колективне сприйняття й відображення в мові об’єктів екстралінгвістичної дійсності. Як цілком слушно зазначав О.О.Потебня, у слові міститься не сама думка, а відбиток думки. В основі лексичного значення будь-якого слова лежить концепт, який характеризується нечіткістю, розмитістю своїх меж: концепт має чітке ядро, яке забезпечує стабільність лексичного значення слова й взаєморозуміння між мовцями, і нечітку периферію. Завдяки такій “розмитості” поняття лексичного значення слова може збільшуватися в обсязі, що дозволяє використовувати слова для позначення предметів (об’єктів), які не мають спеціального позначення в даний момент. Разом з тим, нечіткість і рухливість мають свої межі, які визначаються узуальними асоціаціями, внутрішньою формою слова, лексичною парадигматикою й низкою інших чинників. Додамо, що саме з рухливістю меж концепту й лексичного значення слова пов’язана тенденція до полісемії (багатозначності) слова й, частково, до омонімії (див. семантичні омоніми як результат розпаду полісемії).

Лексичне значення слова – це складна структура, яка являє собою комплексне поєднання трьох аспектів слова як знакової одиниці мови: семантичного (відображення позначуваної словом сутності), прагматичного (вираження емоційного ставлення мовця до позначуваного) й синтаксичного (місце лексичного значення слова у відношенні до лексичних значень інших слів, семантично пов’язаних з ним).

У власне семантичному плані в структурі лексичного значення слова виділяють два аспекти: сигніфікативний та денотативний[2]. Сигніфікативний (поняттєвий) аспект лексичного значення слова – це співвідношення слова не безпосередньо з позначуваним об’єктом, а з відповідним поняттям як відображеною в свідомості суб’єкта узагальненою сукупністю визначальних ознак класу таких об’єктів. Денотативний (предметний) аспект лексичного значення слова – це співвідношення слова як знака з певним об’єктом дійсності (класом таких об’єктів), що виражається як мовне позначення останнього з метою його виділення (ідентифікації та актуалізації).

До сигніфікативного та денотативного аспектів додають ще й внутрішню форму слова – ознаку, яка лягла в основу номінації (найменування). З погляду внутрішньої форми в турецькій мові розрізняються три типи слів: 1) мотивовані – в основі яких лежить певна ознака, що може бути вичленована, виходячи із сучасного стану мови. Такі слова переважно являють собою вторинні (похідні) утворення, наприклад, в основі слова karamsar лежить ознака kara – “чорний” (пор. kara kara düşünmek – “піддаватися чорним думкам”), gökmavi renk – “ультрамариновий колір” (колір неба) тощо; 2) напівмотивовані, в основі яких лежить ознака, яка не може бути ідентифікована на основі сучасного стану мови, наприклад значення всіх слів арабського походження (масдарів, дієприкметників, форм множини й найвищого ступеня порівняння прикметників) можуть бути виведені лише на основі знання арабського лексичної та граматичної системи. Таким чином, їхня мотивація є прихованою; 3) немотивовані, якими є більшість первинних лексичних утворень – в основі лексичного значення таких слів немає ніякої мотивації.

В основу слова звичайно покладається ознака, яка є найбільш характерною для позначуваного об’єкта; такою ознакою може бути форма, колір, функція, розмір, схожість з якимось іншим предметом. “У слові як у специфічному знаку поняття закріплюється лише одна з ознак предмета. Словесний символ поняття абстрагується від усієї багатоманітності ознак предмета. За межами лексичного значення слова завжди залишаються окремі ознаки й властивості “відображеного” в слові явища”[3]. Разом з тим, ознака, покладена в основу номінації, може характеризувати не лише цей, але й інші предмети об’єктивного світу, тому така ознака завжди постає як недостатньо чітка, недостатньо визначена. Реальне ж значення слова, навпаки, конкретне. Саме тому дуже часто чіткого уявлення про дійсне значення слова ознака, покладена в основу номінації, не дає. Порівняймо такі приклади з болгарської мови, наведені М.М.Шанським: болг. черница – “шовковиця”, ветрило – “вітер, паперовий змій”, птичка – “горобець”, писец – “перо”, пагуба – “втрата, збитки”, могилка – “пагорб”. Крім того, як зазначалося вище, існують слова, в яких зв’язок з покладеною в основу назви ознакою на сучасному етапі розвитку мови не простежується.

У зв’язку з типами номінації варто згадати про теорії “концептуальних картин світу” та “немотивованості мовного знаку”. Згідно з першою з них, різницю між способами номінації, між ознаками, покладеними в основу номінації можна пояснити тим, що представники різних етносів по-різному членують явища навколишнього світу й тому ознака, яка в очах представників однієї нації є істотною й покладається в основу називання (лексичного значення слова), в очах представників іншої нації може бути зовсім нерелевантною. Саме тому мотивовані слова, схожі за звучанням у різних мовах (надто ж генетично споріднених), можуть позначати зовсім різні позамовні об’єкти, в яких присутні схожі ознаки. Щодо теорії немотивованості мовного знаку, то відповідно до неї визнається, що в основі лексичного значення великої кількості слів (первинних лексичних утворень) немає мотивації й називання певного об’єкта екстралінгвістичного світу саме цим, а не іншим словом фактично не має під собою жодних підстав і є винятково умовним. Так, навряд чи ми скажемо, чому турецьке слово oda має значення “кімната”, слово ot має значення “трава”, слово kar має значення “сніг” тощо. Однак, незалежно від умотивованості, усі без винятку слова мають своє лексичне значення. Таке значення може бути єдиним (тоді йдеться про моносеми) і множинним (і тоді йдеться про полісеми).

У прагматичному плані до лексичного значення слова належать експресивно-емоційна оцінка та різні коннотації[4]. У синтаксичному (синтагматичному) плані лексичне значення слова визначається його зв’язками з іншими значеннями мовних одиниць у словосполученні або реченні, а в парадигматичному плані – його позицією всередині синонімічного ряду. У цілому лексичне значення слова часто визначається як сукупність поняттєвого (концептуального) ядра та прагматичних коннотацій. Синтагматичні чинники, істотні для уточнення значення слова, є вторинні відносно власне семантичного аспекту. У мовній системі лексичне значення слова визначається сигніфікатом, тоді як у мовленні реалізується насамперед денотативний аспект лексичного значення слова, який відображає зв’язок лексичного значення (включаючи сигніфікат) з уявленням про конкретний позамовний (екстралінгвістичний) об’єкт.

Деякі дослідники вбачають лексичне значення слова лище в основних частин мови, заперечуючи його наявність у власних імен, службових слів, займенників, вигуків[5]. З цим навряд чи можна погодитися: будь-яке слово володіє лексичним значенням; різниця полягає лише в способі його реалізації, у ступені самостійності й видільності. Наприклад, у службових слів лексичне значення реалізується при поєднанні із самостійним словом; лексичне значення службових слів, таким чином, є значною мірою десемантизованим, більш абстрагованим порівняно з повнозначними словами, зводячися до сигніфікативного аспекту. Займениковим же словам властивий лише денотативний аспект; загалом займенники займають серед інших повнозначних слів особливе місце – їхня номінативна функція має специфічний характер: вони являють собою власне не позначення об’єктів екстралнгвістичної дійсності, а лише їхні заміщувачі (субститути, або анафори).

2. Зміни лексичного значення слова, його причини та наслідки. Зважаючи на рухливість і розмитість меж концепту, який лежить в основі лексичного значення слова, саме лексичне значення може зазнавати змін. Причини таких змін можуть бути культурно-історичними (зміни в самих об’єктах, в їхній соціальній оцінці), психологічними, внутрішньосистемними. Унаслідок змін лексичного значення слова можливе виникнення або зникнення полісемії, утворення омонімів. Зміни лексичного значення слова можуть відбуватися у формі: а) підпорядкування (включення), на основі якого розвивається розширення, звуження (спеціалізація) лексичного знчення слова, а за врахування конотацій – “погіршення” або “покращення” значення; б) співрозташування, яке лежить в основі зміщення лексичного значення слова; в) відношення контрадикторності (протилежності), які спричиняють явище енантіосемії[6]; г) перехрещення, які породжують метафору й різноманітні види метонімії. Зміни лексичного значення слова можуть бути ледве помітними – тоді йдеться про сковзання значення.

Про зміни лексичного значення слова може йтися лише в разі соціального закріплення такої зміни в мові; інакше зміна відношення номінації спричиняє лише особливе вживання слова.

Зміна значення слова відбувається в три етапи: 1) інновація в мовленні (нове слововикористання), частіше індивідуального характеру, яке не змінює семантичну структуру слова; 2) формування нового значення – як частини семантичної структури слова – унаслідок регулярного мовленнєвого слововикористання, особливо якщо воно супроводжується істотними розходженнями відношень номінації; 3) утворення омонімів при розходженні лексичного значення слова й утрачання зв’язку між ними.

3. Типологія лексичних значень слова. У зв’язку з багатозначністю (багатоманітністю) лексичних значень слова виникає проблема типології лексичних значень. Одна з найперших таких типологій належить В.В.Виноградову, який виділив у слові за принципом відношення до позначуваного об’єкта: а) основне номінативне значення, мінімально залежне від контекстного оточення; б) похідне номінативне значення, яке утворюється внаслідок перенесення або спеціалізації основного номінативного значення; в) експресивно-стилістичне значення. Крім того, на ґрунті синтагматичної обумовленості розрізняють значення вільні, фразеологічно зв’язані й функціонально обумовлені. Додамо, що у функціональній типології, запропонованій Н.Д.Арутюновою, основне протиставлення проводиться між сингніфікативним та денотативним аспектами значення.

Для турецьких слів можна виділити такі основні типи лексичних значень: а) номінативне, або предметно-логічне, яке складає основне понятійне ядро слова; б) емоційно-експресивне, пов’язане з експресивними, емоційними, оціночними характеристиками слова; в) функціонально-стилістичне, пов’язане зі стильовими та стилістичними особливостіми слова; г) метафоричне. Перелічені лексичні значення слова є вільними (повністю вільними, коли йдеться про номінативне значення й обмежено вільними, коли йдеться про емоційно-експресивне, функціонально-стилістичне та метафоричне значення – їхнє функціонування обмежується сферою та умовами використання, є вільним лише в межах певної ситуації/ певного тексту/ контексту). Крім цього виділяють зв’язане значення, обумовлене усталеними (синтагматичними) зв’язками слова з іншими лексичними одиницями. Деякі дослідники, наприклад І.В.Арнольд[7], диференційовано описують експресивний, емоційний, оціночний компоненти значення. Разом з тим, доцільнішою, на нашу думку, є диференціація емоційно-оціночного, з одного боку, і функціонально-стилістичного, з іншого боку, значень, адже, як зазначає В.В.Виноградов, можна виділи в основному “два типи стилістичних забарвлень або “тональностей”: стилістичні забарвлення експресивно-емоційного характеру й стилістичні забарвлення, пов’язані з обмеженою мовленнєвою сферою використання відповідних мовленнєвих засобів”[8].

Номінативне, або предметно-логічне, значення слова найбільш визначено й чітко виділяється в семантичній структурі слова. Номінативне значення являє собою основне, найбільш стійке значення слова. “Номінативне значення слова – опора й суспільно усвідомлений фундамент усіх інших його значень і використань”[9]. Номінативне значення – це семантичне ядро лексичної одиниці, тому об’єднує в єдине ціле всі властиві даному слову значення. У словниках номінативне значення завжди постає як перше значення слова.

Номінативне значення може розвиватися, розгалужуватися, спеціалізуватися й, таким чином, виникає явище полісемії. У багатозначному слові наявні декілька номінативних значень, одне з яких є вихідним, а інші похідними. Так, наприклад, слово baş має значення: 1) голова (частина тіла людини); 2) голова, голівка (як рахівне слово) – iki baş hayvan – “дві голови худоби”, üç baş soğan – “три головки цибулі” та ін; слово gövde має значення: 1) тіло (людини); 2) стовбур (дерева); 3) основа (слова) та ін. Значення “голова”, “тіло людини” в названих словах є вихідними номінативними значеннями, а решта – це похідні номінативні значення.

Додамо, що деякі науковці номінативне значення слова називають концептуальним (або денотативним) – це мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття. Крім цього виділяють коннотативне значення (див. нижче емоційно-експресивне значення), яке являє собою емоційні, експресивні, стилістичні “додатки” до основного значення[10]. Наприклад, у словах yemek, gövdelemek, habeye koymak, habe uçlanmak, habibe alıkmak, hapazlamak, has işlemek, kalim kaymak, kayıntı geçmek, kayız etmek, kaymak, lüpletmek, mazot almak, yeyiz etmek, yumulmak, zilliği kırmak однакове концептуальне значення (“їсти”), однак різні коннотативні значення, які варіюються за шкалою експресивності й нормативності.

Емоційно-експресивне значення являє собою додаткове значення слова, яке безпосередньо пов’язане з емоціями, почуттями людини, які виражаються нею за посередництвом даного слова. Емоційно-експресивне значення безпосередньо пов’язане з суб’єктивно-оціночною характеристикою слова. Таким чином, емоційно-експресивним значенням слід вважати таке значення, яке передає чуттєве, суб’єктивне ставлення людини до предметів, явищ, подій позамовної дійсності. Емоційно-експресивне значення може мати позитивну або негативну характеристику. Наприклад, слова şerefsiz – “безчесний, ганебний”, sevgili – “любий, милий”, aptal, ahmak, enayi – “дурень”, budala – “тупиця, тупоголовий”, sığıntı – “дармоїд” є словами з емоційно-експресивним значенням. Ці та інші подібні слова належать до так званої афективної лексики й, використовуючися в мовленні, передають суб’єктивну оцінку, створюють емоційний тон висловлювання. Додамо, що емоційно-експресивне значення може бути одночасно й основним номінативним значенням слова (як у вищенаведених прикладах), а також може бути вторинним (похідним), як, наприклад, у слові asalak: 1) паразит (як біологічний термін); 2) паразит (людина, яка живе за чужий рахунок). У випадку з вторинним емоційно-експресивним значенням ідеться про використання слова в метафоричному значенні (див. нижче).

Як слушно зазначає В.І.Горєлов, слова з емоційно-експресивним значенням слід відрізняти від слів, які позначають різні види емоцій[11], як-от: sevinç – “радість”, korku – “страх”, dehşet – “жах”, tiksinti – “відраза” тощо. Зазначені слова мають емоційно-понятійний зміст[12] і слугують засобом номінації емоцій як логічних понять, тоді як слова з емоційно-експресивним значенням слугують власне засобом вираження емоцій.

Слова з емоційно-експресивним значенням можуть варіюватися за шкалою експресивності. Експресія – це категорія семантико-стилістична; вона являє собою різноманітні відтінки, різну міру виразності тієї чи іншої лексичної одиниці.

Функціонально-стилістичне значення – це таке значення, яке слово отримує через переважне використання в певній сфері мовленнєвого спілкування, у певному функціональному стилі. З погляду лексичної співвіднесеності слова, які мають функціонально-стилістичне значення, звичайно протиставляються словам нейтральним, належним до міжстильової лексики літературної мови. Наприклад, слова müfettiş (denetçi) – аудитор, beşparmak – “морська зірка”, stent – “стент” (спеціальний прилад, який використовується в кардіохірургії), lüpletmek – “захавати (що-небуть) на шару”, arzetmek – “просити” (у проханнях, звернених до вищих інстанцій) можуть використовуватися лише в певних функціональних стилях турецької мови (відповідно науковому, розмовному, офіційно-діловому).

Метафоричне (переносне) значення – це значення, яке виникає внаслідок переосмислення основного номінативного значення на ґрунті схожості, загальних рис, що існують між предметами. Власне про метафоричне значення йдеться лише в тому разі, коли вторинне, переосмислене значення набуває емоційно-експресивного забарвлення, наприклад: asalak – паразит (сварл., про людину), derya – “море” і akıl deryası – (досл.) “море (тобто багато) розуму”, müthiş – жахливий і müthiş Türkçe konuşuyor – “він дуже добре розмовляє турецькою” (пор. анг.: terribly beautiful – досл. “жахливо красива”), şeker – “цукор” і şekerim – “любий/ люба”, gül – “троянда” і gülüm – “любий/ люба” (у звертаннях). Коли ж унаслідок переосмислення основного номінативного значення слово набуває вторинного номінативного значення (тобто позначає цілком відмінний об’єкт екстралінгвістичного світу, жодним чином не пов’язаний з об’єктом, позначеним первинним значенням), ідеться про розпад полісемії й виникнення омонімії (наприклад: haz – 1) задоволеня, радість; 2) частина, пай; koşmak – 1) давати в супровід, приєднувати; запрягати коня; 2) бігти, скакати). Про вторинне (похідне) номінативне значення йдеться також і у випадку, коли слово використовується в певному фразеологічному звороті або в складі терміну й не має експліцитного семантичного зв’язку з вихідним значенням. Метафоричне значення інколи називають контекстуальним, виділяючи його поряд з концептуальним і конототивним значенням[13].

Зв’язанезначення – це значення слова, яке реалізується лише в складі фразеологічних одиниць або, рідше, в усталених словосполученнях[14], термінах. Слова, які мають зв’язане значення, протиставляються словам, які мають вільне значення. Сфера функціонування слів з вільним значенням обумовлена предметно-логічно, тобто відношеннями між позначуваними цими словами об’єктами екстралінгвістичного світу; вживання слів з вільним значенням має лише логічні обмеження. Зв’язані ж значення обумовлені лише внутрішніми синтагматичними закономірностями мови, вони можуть реалізовуватися лише за певних синтагматичних умов. Вільне значення отримує своє вираження в одному слові, тоді як фразеологічно зв’язане значення переважно реалізується мінімум двома словами. Словам зі зв’язаним значенням властиве обмежене коло смислових відношень. Вони можуть поєднуватися лише з одним або декількома словами. Наприклад, слова kara – “чорний”, kızıl – “червоний”, ak – “білий”, al – “яскраво-червоний”, sancak – “прапор”, ata – “батько” у сучасній турецькій мові фактично втратили можливість автономного функціонування (тобто не мають вільного значення, замість них використовуються синонімічні лексичні одиниці: siyah, kırmızı, beyaz, kıpkırmızı, bayrak, baba) і функціонують лише в низці фразеологічних одиниць, усталених словосполучень, термінів або, інколи, складних слів, як-от: kara borsa – “чорний ринок”, kara gün – “чорний день”, kara derili – “чорношкірий”, kara bayram – “день жалоби”, -e kara atmak “заплямувати (чию-небуть честь)”, kızıl derili – “червоношкірий”, kızıl deli – “божевільний”, kızıl şahin – (орн.) “степний мишоїд, курганник”, gözün akı – “білок ока”, ak babaya dönmek – “посивіти”, akla karayı seçmek – “переживати великі труднощі”, akı karayı yitirmek – “розгубитися”, al sancak – “турецький прапор”, al at – “гнідий кінь”, sancağa yemin etmek – “присягатися біля прапора”, sancak direği – “флагшток”, atalar sözü – “прислів’я”, atalar yurdu – “домівка” тощо. Зрідка слова, які мають зв’язане значення, можуть використовуватися напівавтономно в певній граматичній формі, як-от слово atalar у значенні “предки”. Таке використання займає проміжне місце між вільними та з’язаними значеннями. Це значення може бути назване “внутрішньо зв’язаним”, оскільки реалізується лише в одній формі, в одному значенні й у певному контексті, однак не є синтагматично пов’язане з іншими лексичними одиницями.

Зазначімо також, що існують слова, які можуть мати як вільне, так і зв’язане значення. Наприклад, слово atlatmak – “перестрибнути” має вільне значення; його основне номінативне значення – називання дії. Можна перестрибнути через паркан (bahçe duvarını atlatmak), через рів (hendeği atlatmak) тощо. Разом з тим, це слово використовується в низці ідіом: tehlikeyi atlatmak – “відкинути (пережити/ подолати) небезпеку”, ucuz atlatmak – “дешево відбутися”; у таких використаннях ідеться про зв’язане значення.

М.П.Кочерган виділяє також конструктивно зумовлені значення. Якщо перенести це твердження на ґрунт турецької мови, то до слів з конструктивно зумовленим значенням слід буде зарахувати, наприклад, слово görüşmek, яке без прямого додатка має значення “бачитися, зустрічатися”, а з прямим додатком – “обговорювати”. Однак нам здається, що для виділення конструктивно зумовленого значення як окремого значення слова немає достатніх підстав, оскільки в цьому випадку йдеться про лексичну омонімію чи полісемію.

4. Семантична структура слова. У зв’язку з лексичним значенням слова розрізняють семантичну структуру слова, що являє собою сукупність окремих варіантів лексичного значення слова (лексико-семантичних варіантів), серед яких виділяють основні й похідні (переносні й спеціалізовані) значення. Семантична структура слова характеризується великою складністю. “Унаслідок складності смислової структури слова, унаслідок багатоманітності його співвідношень з іншими лексичними ланцюгами мовної системи буває дуже складно розмежувати й передати всі значення й відтінки слова”[15].

Кожен лексико-семантичний варіант являє собою ієрархічно організовану сукупність сем, тобто є структурою, в якій виділяється: а) інтегрувальна сема (або архісема, гіперсема) – така, що об’єднує родове значення; б) диференційні семи (або гіпосеми), які спеціалізують видове значення; в) потенційні семи, які відображують побічні властивості об’єкта, що реально існують або приписуються йому колективом. Ці останні семи важливі для формування переносних значень. Наприклад, у лексичному ряді gitmek – “іти, їхати”, yürümek – “рухатися, іти пішки”, sürüklenmek – “повзти, волочитися”, koşmak – “бігти”, uçmak – “летіти” архісемою є значення “рухатися”, диференційною семою – “спосіб пересування”, потенційною семою – швидкість пересування”. При метафоричному (переносному) використанні архісема й диференційна сема відходять на задній план, а потенційні семи актуалізуються, отримуючи статус диференційних, наприклад: Bu dava iki yıl sürüklendi – “Ця справа тягнулася два роки”, укр.: “час іде – повзе – летить”.

Методи дослідження лексичного значення слова – ЛЕС с. 262

Типологія лексичних значень – див. ЕУМ, с. 266

[1] Ахманова О.С., Виноградов В.В., Иванов В.В. О некоторых вопросах и задачах описательной, исторической и сравнительно-исторической лексикологии // Вопросы языкознания. – 1956. – № 3. – С. 10.

[2] Сигніфікат (від лат. significatum – “означуване”) – це понятійний зміст мовного знака; денотат (від лат. denotatum – “позначуване”) – екстралінгвістични (позамовний) об’єкт, що позначається або може бути потенціно позначений. Поряд з поняттями сигніфіката й денотата існує також поняття “референта”. Референт – це конкретний, позначуваний саме в цій мовленнєвій ситуації позамовний об’єкт.

[3] Горбунов А.П. О сущности экспрессии и формах её реализации (на материале публицистических произведений Л.Леонова) // Вопросы стилистики. – М., 1966. – С. 224-225.

[4] Коннотація (від лат. con – “разом з” і notatio – “позначення”) емоційне, оціночне або стилістичне забарвлення мовної одиниці узуального (тобто закріпленого в системі мови) або оказіонального характеру.

[5] Наприклад, М.М.Шанський вважає, що лексичне значення властиве лише повнозначним (самостійним) словам, які завжди постають як співвіднесені з тим чи іншим явищем (до повнозначних слів він відносить також і займенники). Щодо вигуків, службових і модальних слів, то, за М.М.Шанським, вони не мають лексичного значення, оскільки позбавлені предметної співвіднесеності (не позначавють котрийсь із об’єктів позамовної дійсності). Їхнє значення має зовсім інший характер (хоча який саме, М.М.Шанський не зазначає), саме тому вони вивчаються не в межах лексикології, а в межах граматики. Шанский Н.М. Лексикология современного русского языка. – М., 1972.

[6] Енантіосемія – це явище внутрішньослівної омонімії, наприклад, слово herhalde має значення: 1) мабуть; 2) точно, безсумнівно; слово kiralamak, яке має значення: 1) брати в оренду; 2) здавати в оренду (пор. українське слово позичати – позичати (що – кому) – “давати в борг” і позичати (що – у кого) – “брати в борг”.

[7] Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка: стилистика декодирования. – Л., 1981. – С. 105-113.

[8] Виноградов В.В. Итоги обсуждения вопросов стилистики // Вопросы языкознания. – 1955. – № 1. – С. 105-113.

[9] Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. – 1953. – № 5. – С. 12.

[10] Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К., 2002. – С. 188.

[11] Горелов В.И. Лексикология китайского языка. – М., 1984. – С. 109.

[12] Ковалевская Е.Г. Семантическая структура слова и стилистические функции слов // Языковые значения. – Л., 1976. – С. 64.

[13] Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К., 2002. – С. 188.

[14] Відмінність фразеологічних одиниць (ідіом) від усталених словосполучень полягає в тому, що фразеологогічні одиниці зазнають вторинної номінації (значення фразеологічної одиниці не виводиться з номінативних значень її компонентів) і використовуються в переносному значенні (наприклад, kara gün – “чорний день”, gönül avcısı – “спокусник, звабник”, gevşek ağızlı – “базікало”), а усталені словосполучення використовуються в прямому значенні, тобто їхнє значення може бути виведене зі значень складових елементів (наприклад, kara derili – “чорношкірий”). Між фразеологізмами й усталеними словосполученнями є схожість: вони мають стабільний, незмінний склад.

[15] Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Вопросы языкознания. – 1953. – № 5. – С. 7.