 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Основні властивості тексту
Комунікативні особливості процесу редагування Редактора часто називають «посередником» між автором і читачем. Термін цей певною мірою умовний. Він відображає швидше етап, ніж функцію редактора в системі комунікації. У системі, яка відображається схемою автор> редактор> читач, текстцілісного літературного твору виступає в якості одиниці комунікації Інший її варіант передбачає так звану зворотну зв'язок: автор <> редактор <> читач, фіксуючи відносини, що виникають між читачем і автором завдяки редактору, який виступає не тільки як медіатор, свідомо впливає на комунікацію в напрямку від автора до читача, але і як представник інтересів читача перед автором... Позиція реального читача і уявлення про читача ідеальному збігаються далеко не завжди, тому одне із завдань редактора - коректування цих уявлень, визначення необхідної заходи збігу понять «ідеальний» і «реальний» адресат тексту. Повний збіг цих понять неможливо, як неможливо пряме, «особистісне» спілкування автора з читачем, вже тому, що їхні стосунки завжди опосередковані текстом публікації та, додамо, текстом тиражованим.. Однак взаємини редактора і автора ніколи не були простими, історія вітчизняного редагування переконує в цьому. Межі втручання редактора в авторський текст - складна не тільки філологічна, але й етична проблема. Не втрачає своєї гостроти ця проблема і сьогодні. Не придушувати особистість іншого індивіда, не демонструвати дану тобі владу (адже від редактора в кінцевому рахунку багато залежить, і автор це знає), а допомогти автору можливо більш повно реалізувати свої можливості, - ці посилки лежать в основі професійної етики редактора Спільна робота автора та редактора над текстом - той ідеальний випадок, який далеко не завжди вдається здійснити на практиці. Не можна не враховувати заданості обсягу публікації, жанрових вимог і умов верстки. Відомо, що найжорсткіші і шкідливі для матеріалу скорочення часто відбуваються перед здачею номера. Тим більша відповідальність лягає на редактора, тим з більшою вдячністю називають журналісти імена тих, хто допоміг їм підготувати текст до публікації, хто не поспішає написати поверх авторських рядків свій текст, а вдумується в авторську логіку, вміє зрозуміти, в чому прикмети авторського стилю. Основні властивості тексту Текст — це змістова, структурно-граматична єдність речень, груп речень, параграфів, розділів та інших мовленнєвих одиниць, у яких ширше і повніше, ніж у реченні, розгортаються і конкретизуються думки, воля, почуття. У мовленні тексти часто утворюються не лише з речень, а скоріше з їх сукупностей. Характерними ознаками тексту є синтаксична єдність, зв'язність складових одиниць, певна інтонаційно-змістова спільність. З погляду змістовності текст сприймається як закінчене, об'єднане спільною темою змістове ціле. Текст також є продуктом цілеспрямованого мовленнєвого акту. За прагматичною направленістю (знаряддя акту спілкування між адресатом і адресантом із певною метою) текст має свою інформативну наповненість, тобто висвітлює окремий фрагмент мовної картини світу з різним ступенем об'єктивності. Текст — це єдність речень, розташованих у певній послідовності й пов'язаних між собою за змістом, інтонацією, стилем, спрямованістю за допомогою різних мовних можливостей. У мовленні — це висловлювання, що складається із сукупності речень, тим самим утворюючи змістову й структурну цілісність. Провідні ознаки тексту: — більше одного речення; — наявність у сукупності речень спільної теми й провідної думки; — послідовність викладу інформації та завершеність; — наявність граматичного й змістового типів зв'язку між одиницями тексту (реченнями). Текст найчастіше має заголовок. Мінімальною одиницею тексту є речення. Найважливішими ознаками тексту є цілісність, зв'язність, структурна організація, завершеність. Цілісність тексту полягає в тому, що в ньому вичерпно викладено тему, а виклад підпорядковано досягненню поставленої мети. Зв'язність тексту виявляється в тому, що між його складовими частинами — реченнями, групами речень чи більшими компонентами — існує тісний змістовий зв'язок. Тематична близькість, зв'язок між складовими частинами діють у взаємодії. Першою ознакою тексту є тема — про що йдеться в тексті — яка охоплює всі його частини. Необхідною ознакою тексту є його основна думка — з якою метою створюється текст. Характеристикою тексту є також змістовий зв'язок між реченнями та їх послідовність у викладі змісту. еодмінною умовою тексту є його завершеність: кінцевий його компонент говорить, що тему вичерпано. У нашому тексті в першому реченні йдеться про півонії, а в останньому підводиться підсумок: півонії зачаровують, дарують аромат, мають лікувальні властивості. Ще однією вимогою до тексту є структурна організація. У межах загальної теми можуть бути виділені її складові частини — підтеми або мікроте-ми, для висвітлення кожної з яких також необхідна певна кількість речень. Таку тематичну групу речень називають складним синтаксичним цілим або надфразовою єдністю. У надфразовій єдності можна виділити дві частини: одна з них подібна до підмета (це текстовий суб'єкт), а друга — до присудка (це текстовий предикат). Текстовий суб'єкт (С) означає те, про що йдеться в тексті. Текстовий предикат (П) — це те, що говориться в тексті про суб'єкт. Текстовий суб'єкт і текстовий предикат виражаються цілими реченнями. Редагування – це складова частина видавничого процесу, творча робота редактора спільно з автором над рукописом твору в цілях поліпшення його змісту і форми, підготовки до поліграфічного відтворення та випуску у світ. Редагування – процес творчий і багато в чому залежить від типу видання. Кожний новий рукопис вимагає від редактора нових підходів, нових рішень, нових ідей. Працюючи над текстом рукопису, аналізуючи його, редактор оцінює обґрунтованість авторської думки, достовірність наведених в рукописі фактів, точність визначень і формулювань, аргументованість висновків, послідовність викладу матеріалу, його структурну організацію і інші особливості тексту. Робота над текстом проводиться в певній послідовності: спочатку редакторський аналіз, потім практичне втілення його результатів. Редакторський аналіз являє собою вивчення твору (передачі) і його всебічну характеристику, які дозволяють визначити справжню цінність матеріалу. Редакторський аналіз є критика, звернена насамперед до автора (оскільки твір ще не опублікована або не було в ефірі), її мета - виявити недоліки, наявні в матеріалі, а в кінцевому підсумку помножити достоїнства твору, удосконалити його з урахуванням специфіки друку, можливостей теле - або радіомовлення. На початковій стадії редактор виступає як критик, як рецензент. Завжди пам'ятаючи про те, що його критика спрямована на поліпшення твору, він несе повну відповідальність за всі висловлені зауваження. Тут йому потрібна широта поглядів, розуміння головного й істотного в творі, відданому йому на суд. Його судження повинні бути точними, доказовими, вільними від якого б то не було суб'єктивізму, смаківщина. Редактор повинен виходити з того, що автор, навіть якщо він не професіонал і не володіє літературним досвідом, досконально вивчив тему, продумав спосіб викладу матеріалу, відчув написане. Не можна не застерегти редактора від нав'язування автору своєї точки зору, від безцеремонного втручання у зміст і стиль твору. Конфлікт між редактором і автором виключений тоді, коли вони розуміють один одного, коли автор усвідомлює розумність і грунтовність зауважень редактора, а редактор вміє тактовно їх обгрунтувати. У практичному редагуванні, тобто конкретному втіленні результатів редакторського аналізу, зазвичай застосовується вироблена досвідом система правки. Видатний фахівець з літературного редагування професор К.І. Билінскій виділив чотири основні види: - вичитування – виправлення технічних помилок при підготовці перевидань без переробки, а також офіційних і документальних матеріалів; - скорочення – виправлення з метою обмежити текст певним обсягом; - обробка – виправлення ідейно-смислові, фактичні, композиційні, логічні, стилістичні, але без корінного перетворення тексту; - переробка – корінні зміни авторського тексту, який служить лише основою для остаточного тексту видання. Як правило, працюючи над текстом, редактор використовує всі перераховані види правки в різних поєднаннях. Методика редакційної правки передбачає наявність ряду правил, доцільність яких підтверджується досвідом. До числа таких правил відносяться наступні: - не починати правити, не познайомившись з текстом в цілому, не виявивши його загальні особливості, переваги і недоліки, не визначивши головні редакційні завдання; - правити тільки після того, як встановлена і точно визначена причина незадоволеності текстом і продуманий шлях її усунення; - не виходити за рамки допустимого редакторського втручання в текст, тобто розміряти правку з авторським задумом; - обмежуватися по можливості мінімумом поправок, не віддаляючись від авторського тексту і користуватись для редагування авторськими мовними засобами; - критично ставитися до кожної внесеної правки, зіставляючи її з первісним текстом, зберігаючи авторський сенс фрази, фрагмента; - погоджувати всі виправлення з автором. Редакційну правку доцільно починати з композиційних змін, а скорочення повинні передувати правці тексту. : Що стосується техніки редакторської правки, то вона проста - правити безпосередньо в тексті, закреслюючи слова і букви тонкої рисою і вписуючи нові слова і букви над ними між рядків; - вписувати текст розбірливо; - великі вставки вписувати на полях або на окремій сторінці, підклеюючи до основної; - викреслюючи текст, з’єднувати стрілкою останнє слово перед викресленим і перше після нього; - у правці використовувати знаки, що застосовуються при вичитування. Часто рукописи редагуються поза видавництвом. Характер видання може зажадати залучення фахівців, яких видавництво не має в своєму розпорядженні. До того ж нерідко в підготовці видання беруть участь кілька редакторів, особливо коли мова йде про складні і відповідальні проекти. Може виявитися необхідним наукове, спеціальне, титульне або літературне редагування. У кожному конкретному випадку питання залучення для редагування авторського оригіналу позаштатних спеціалістів вирішується індивідуально. Одночасно з роботою над текстом редактор редагує авторські оригінали ілюстрацій. Ілюстрація покликана допомогти читачеві краще зрозуміти текст, доповнити його. За допомогою ілюстрації виражається зміст, який або неможливо, або складно передати в текстовій формі. З цих позицій редактор і оцінює ілюстративний матеріал.
|
