ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Фольклорна основа балад Шевченка.

План

Вступ.

Загальні відомості про індивідуальний стиль Шевченка.

Фольклорна основа балад Шевченка.

Стилістичні засоби використані в цих творах

Висновок.

Список використаної літератури.

ВСТУП

Поняття стиль у ході історії розвитку культури набуло мистецтвознавчого та філологічного розуміння, в якому виокремились лінгвістичне та літературознавче значення терміна. Єдиного термінологічного значення терміна „стиль” не існує. Стиль вважають універсальною категорією, оскільки саме поняття стилю виникає в давні часи, а наука по-різному наповнює смислом цей термін, трактуючи стиль досить широко в різні періоди історії культури.

Вивчати мову художньої літератури можна в різних аспектах, наприклад, стилістико-літературознавчому або лінгво-стилістичному. Лінгво-стилістичний аспект передбачає вивчення естетичної функції мови в її взаємодії з комунікативною. З мовознавчого аспекту тут немає ніякого розриву форми та змісту, думки й мови, оскільки вивчаються загальні мовні особливості художньої мови при врахуванні загальних рис змісту. Проблема вивчення художнього твору як явища словесного мистецтва й визначення способів його стилістичного й лінгвістичного аналізу здавна привертали увагу науковців. Одним із перших дослідників цієї проблеми був В. Виноградов, який з цього приводу зазначав, що дослідження мови художньої літератури – „предмет особливої філологічної науки, близької до мовознавства й літературознавства, але разом із тим відмінний від того й іншого” [1:136].

Важливим у лінгвістичному досліджені стилю є з’ясування такого поняття, як індивідуальний стиль. На думку М.Храпченка, кожен письменник створює свій стиль, шукає „оригінальних шляхів і засобів втілення своїх ідей та образів” Стиль виступає показником того, наскільки володіє митець життєвим матеріалом. Водночас індивідуальний стиль не є таким, що свідомо обирається літератором у тому сенсі, що реалізується як суто раціональний вибір певної моделі творчості. Індивідуальний стиль є показником вищого ступеня розвитку творчої особистості. Вироблення, формування індивідуального стилю є актом творчого освоєння, вбирання культури.

Існують різні підходи до типології індивідуального стилю, зокрема Л.Тимофєєв виокремлював реалістичний та романтичний тип творчості .Розробка й дослідження типології стилів є процесом пошуків співвіднесення різних індивідуальних стилів як складових стильового розвитку літератури. Є.Сидоров виділяє наступні фактори, які є основними для типології стильової диференціації:

- ступінь „суб’єктивного” або ж переосмислюючого елемента в художній лабораторії письменника у співвіднесенні з об’єктивними формами письма;

- роль образу автора в конкретному творі та міра його присутності в ньому;

- схожість засобів композиції та мовної зображальності, обраних деталей

Системність індивідуального стилю ґрунтується на зв’язку мови й мислення, на формуванні мовної картини світу, в якій поєднано загальне й індивідуальне, загальне й одиничне. Пізнання індивідуальної манери письма передбачає виявлення не лише формальних відмінностей одного стилю від іншого, а й проникнення в стиль художніх творів, встановлення змістової сутності форми як важливого компонента індивідуального стилю. Ідіостиль письменника перебуває в складних взаємозв’язках з літературною мовою, її фольклорними, усно-розмовними та писемно-літературними традиціями [4: 97].

Характерною прикметою літератури ХХ століття є спроба письменників вирватись за межі сфери одного стилю й синтезувати у своїй творчості декілька стильових напрямів, і лише тоді, коли таке поєднання становить гармонію, можна говорити про індивідуальний стиль письменника, оскільки гармонізуючим началом має виступати сама постать автора. Наявність індивідуального стилю, не відтворюваного шляхом механічного перенесення прийомів, форм у літературну творчість, виступає показником міри обдарованості самого письменника.

Аналізуючи індивідуальний стиль письменника, слід звернутися до конкретного літературного матеріалу з оглядом на те, що жоден автор не є представником якогось напряму протягом всієї творчості. Отже, матеріалом у дослідженні питання індивідуального стилю повинен бути конкретний художній твір як його носій та виразник. Більш повне уявлення про індивідуальний стиль можна отримати на основі аналізу декількох текстів письменника, встановлюючи між ними інтертекстуальні зв’язки.

1.Загальні відомості про індивідуальний стиль Шевченка.

Мову творі та індивідуальний стиль Тараса Григоровича Шевченка досліджувала такі вчена як:

Ващенко В. С. « Епітети поетичної мови Тараса Шевченка», Мейзерська Т.С. «проблеми індивідуальної міфології, Міфологічність Шевченка», цю проблемо також порушено в зібранні статей « Джерела мовної майстерності Т.Г.Шевченка» за редакцією І.К. Білодід, в книзі « Мова Тараса Шевченка» автор Ващенко В.С та інші.

На основі матеріалу розміщеного в цих книгах можна зробити висновок , що індивідуальний стиль Шевченка типологічно належить до романтичного "загального стилю", хоч у ньому присутні й елементи інших стилів - реалістичного, класицистичного, сентименталістського, почасти барокового, бурлескного тощо. Поряд із цими літературними стилями присутній у поезії Шевченка фольклорний, народнопісенний стиль (якому в ній належить особливе місце й роль), а також біблійний. Але це не вносить деструкції в художню єдність стилю поета, що позначений рідкісною цілісністю, і небезпідставно М.Рильський у згадуваній статті виокремив моностильність як характерну рису поетичної творчості Шевченка. А ця якість також означає, що елементи інших стилів не набували в його творчості того рівня активності, що веде до появи багатостильності, чи то "етапної", як маємо, наприклад, у Пушкіна (ранній неокласицистичний стиль, середній романтичний і пізній, означений виразними реалістичними інтенціями), чи то "синхронної", як це спостерігаємо в Гете, в якого в один і той же період з'являються знакові твори з різними стильовими домінантами - неокласицистичні ("Iфігенія в Тавриді", "Римські елегії"), романтичні ("Фауст", балади), реалістичні ("Літа науки Вільгельма Майстера"). Стильова еволюція, безперечно, властива й Шевченкові, проте в "Кобзарі" вона не досягає такої інтенсивності, яка знімає моно стильність.

Аналізуючи індивідуальний стиль Шевченка, необхідно розрізняти в ньому різні складові - загальноєвропейського романтизму (в основному світоглядно-естетичного характеру), регіонального романтизму, що розвинувся в літературах Середньо-Східної Європи, романтизму національного, тобто українського з його специфікою, і тих елементів, що їх можна номінувати як власне чи суто шевченківські. Воднораз слід брати до уваги, що романтизм не був монолітною художньою системою, існує в ньому чимало течій і шкіл, в основі своїй гомогенних, але й із власними істотними особливостями, своєрідними інтенціями і структурами.

Отже, стилю Шевченка властива романтична домінанта, завдяки якій він організується в цілісність, що інтегрує й елементи інших стилів.

Фольклорна основа балад Шевченка.

Проблема Шевченко і український фольклор, стиль "Кобзаря" і народнопоетичний стиль лише на перший погляд проста й очевидна, насправді вона складна й багатовимірна. Безсумнівно, поетичне мислення й мова автора "Кобзаря" споріднені з народнопоетичним мисленням і мовою; звідси поширена настанова на їх ототожнення, яка то посилювалася, то послаблювалася у вітчизняному шевченкознавстві. Однак не менш очевидно й те, що між ними існують якісні відмінності, і не тільки на тематологічному рівні; що Шевченко охопив такі сфери життя й духу, які для народної поезії недосяжні. Відмінності існують і в стилі, у структурах поетичного мислення та вислову, проте без втрати спорідненості з фольклорним, що робить проблему ще складнішою. Поезія Шевченка, зрештою, є органічним поєднанням двох інгредієнтів - фольклорного й літературного.

Народні балади - це сумовиті ліро-епічні пісні про незвичайні події, життєві конфлікти з трагічним закінченням. Фантастичний елемент у них оснований на народних вірування про мерців, чари ,метаморфози. Народні балади ,як і інший вид народної поезії тісно пов язний з народним життям,побутом і віруваннями,відбивають у фантастичній формі його родинне життя і становище в тогочасному суспільстві .Фантастика фольклорної балади ,як і народної творчості в своїй основі цілком реалістична.

Шевченко звернувся до жанру балади як поет ,що глибоко розумів поезію свого народу. Особливо його захоплювали яскраві художні образи,виразність, рельєфність і емоційність окремих картин . Здорова народна фантастика в Шевченкових баладах тісно переплітається з реальним життям народних мас. Його героїні не оповиті містичним туманом, не якісь фантастичні істоти, а звичайні селянські дівчата, душевно багаті натури ,що прагнуть щастя,але в умовах соціальної нерівності не можуть його знайти.

В основу однієї з таких балад « Причинна»( 1837) покладено народні вірування про русалок, народні повір’я про злих духів ,що особливо небезпечні для молодих хлопців та дівчат,можуть привезти їх до передчасної смерті, а також народні пісні про вірне кохання і трагічну смерть якщо не обох залюблених, то одного з них.

Балада « Причинна» - це не переробка якоїсь однієї чи двох народних пісень, не їх переспів , а оригінальний твір, оснований на творчій обробці фольклорного матеріалу , на спостереженнях поета над життям кріпацького села. Спорідненість цієї балади з народною піснею своїм закінченням ,поетичною його формою,народнопісенним паралелізмом,контрастною образністю, символічним змістом.

На народних віруваннях про русалок побудована і балада Шевченка "Утоплена", в якій, як і в усіх інших баладах поета, фантастика переплітається з народним життям. Так, фантастичній сцені русалок у літню місячну ніч над старим занедбаним ставком передує цілком реальна картина, майстерно вихоплена поетом з життя – знущання матері над своєю дочкою-красунею. Такі зіставлення часто зустрічаються і в народній творчості в казках і баладних піснях, але тільки з тією різницею, що переслідує дівчину не рідна матір, а мачуха або свекруха. Цей фольклорний матеріал про побут українського села, про стосунки мачухи та пасербиці майстерно використав М. Гоголь у повісті "Майская ночь, или Утопленица".

У створенні художніх образів балади "Утоплена", у змалюванні русалок народна творчість, безперечно, відіграла провідну роль.

« Тополя» близька до народної легенди про дівчину яка розлучилась з милим, випила чарівного зілля стала високою тополею. В народі широко відомий звичай, зв’язаний з обрядом "вести тополю", який Шевченко, безперечно, знав і використав для створення сюжету балади.

Для балад Шевченка найхарактернішим є глибоке використання народної фантастики,що,тісно сплітаючись з реалістичним змістом , становить невіддільний , постійний його елемент, служить немоби обрамуванням , поетичним засобом його вираження.

Жива творча фантазія Шевченка виросла на грунті народної поезії,дала твори оригінальної краси і великої емоційної сили.