ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ПРОБЛЕМА ОБЄКТА ТА ПРЕДМЕТА ЕТНОЛІНГВІСТИКИ

У сучасному світі, коли народи намагаються визначити власне обличчя, глибше пізнати національний характер, менталітет, культуру, мову, яка фіксує дух народу, широкі перспективи отримує етнолінгвістика– маргінальна галузь мовознавства, спрямована на вивчення віддзеркалення в мові й мовленнєвій діяльності етнічної свідомості, менталітету, національного характеру, матеріальної та духовної культури народу.

Із приводу вивчення етнолінгвістики в різних етнолінгвістичних школах світу точаться дискусії. Фундатор Московської етнолінгвістичної школи М. Толстой дав етнолінгвістиці два тлумачення: широке й вузьке. Перше кваліфікує її як комплексну дисципліну, предметом вивчення якої є весь план змісту культури, народної психології й міфології незалежно від засобів і способів їхнього формального втілення. Друге звужує цю галузь до етнолінгвістичного напряму в мовознавстві, що орієнтує дослідника на розгляд співвідношення мови й духовної культури, мови й народного менталітету, мови й народної творчості, їхнього взаємозв’язку та різних типів їхньої кореспонденції.

Обєктом вивчення етнолінгвістики є не лише сама мова (хоч вона й визначається головним виразником і хранителем культурної інформації в часі), а й інші форми та субстанції, у яких виражає себе колективна свідомість, картина світу, склалася в тому, чи іншому етносі чи взагалі соціумі, тобто сприйняття людиною навколишньої дійсності, її категоризація й інтеграція.

У такому розумінні етнолінгвістика орієнтована на аналіз не лише мови як такої, а «мови культури», тобто всіх знакових продуктів культури в аспекті їхньої культури та змісту. Такий підхід ґрунтується на принципі інтегральності культури, тобто смислової єдності всіх її форм і жанрів, зумовлених єдністю картини світу людини, сприймає, осмислює світі створює культуру.

Безперечно, розділити семіотичні коди культури доволі важко, однак за умови,коли об’єктом дисципліни стає не лише мова, а й всі семіотичні продукти культури, вона повинна отримати статус етносеміотики. Етнолінгвістика ж має свій об’єкт – природну мову та її знакові продукти, взяті під кутом зору подібного з семіотикою, але обмеженого однією семіотичною системою предмета – культурно й етнопсихологічно маркованих знаків, а точніше – мовної репрезентації особливостей етнічної свідомості й культури.

Інтегративний принцип аналізу знакового матеріалу культури зумовлює подвійне трактування об’єкта етнолінгвістики у польській школі Є. Бартмінського: предметна кваліфікація об’єкта цієї галузі – мови й мовлення певного етносу й самого етносу як носія мови, а також суб’єктне визначення, яке полягає в тому, що етнос, не перестаючи бути об’єктом вивчення, у той самий час розглядається як суб’єкт пізнавальної діяльності, той, хто створює деяку сферу знань, «наївну» картину світу і є її носієм. Однак суб’єктна трактовка об’єкта етнолінгвістики проектує цю галузь на дослідження етнічної психології, об’єктом якої є етнос, а предметом – особливості поведінки, емоційних реакцій, психіки, характеру, а також національної самосвідомості народу.

Н6аведені підходи є важливим для окреслення меж етнолінгвістики , яка, з одного боку, є насамперед лінгвістичною галуззю, з іншого боку, застосовує для аналізу етнокультурної семантики мови й мовлення всю культурну інформацію певного народу, зафіксовану також в інших знакових системах. Тому дифузність об’єкта та предмета цієї дисципліни є передбачуваною й зумовленою тим, що для етнолінгвістичних досліджень одночасно актуальними є феномени мовного коду, колективної свідомості етносу, його культури й онтології. Останнє явище не можна ігнорувати, адже у природній мові екстралінгвістична реальність є світом, що береться в інтерпретації його людьми разом із їхніми відносинами один до одного, і в цьому розумінні «онтологія» явищ, як вона представлена природною мовою, визначається тим, як люди, що використовують мову, концептуалізують позамовну дійсність.

Складовими частинами етнолінгвістики дослідники вважають етнопсихолінгвістику й лінгвокультурологію, які можуть формувати власні вектори самостійних мовознавчих дисциплін у ракурсі всеєдності погляду на етнос, його мову й культуру. Етнопсихолінгвістикаорієнтована на відбитки в мові й мовній діяльності ознак психічного складу, характеру, ментальності етносу. За О.Потебнею, мова є не тільки найкращою, а й вірною, єдиною прикметою, за якою ми впізнаємо народ. Лінгвокультурологія вивчає фіксацію в мові, етнотекстах і дискурсивній практиці духовної й матеріальної культури народу. Дотичними до цих напрямів етнолінгвістики є антропологія, етнологія й етнографія, фольклористика, культурологія, мистецтвознавство,етнічна психологія, соціологія і т. ін.

Дискусійною проблемою на сьогодні є співвідношення етнолінгвістики й діалектології, діалектографії й ареальної лінгвістики. Останні перебувають на межі із соціолінгвістикою і принаймні в більшості мовознавчих шкіл традиційно залучаються до неї. Поєднання етнолінгвістики та діалектології у різних лінгвістичних школах має свої особливості й залежить від методологічних пріоритетів і теоретичних підходів.

Мовна репрезентація етносвідомості й культури народу не обмежується лексико-фразеологічною та граматичною підсистемами мови, а й залучає текстові знаки широкого спектра й численні дискурсивні практики, оскільки культурна інформація пронизує не лише традиційні фольклорні тексти, а й різні за типом і сферою спілкування мовленнєві продукти.

Зв’язки з іншими науками

Проблеми, які розглядає етнолінгвістика, зумовлюють близький зв'язок із суміжними науками та постійними відгалуженнями від неї нових дисциплін. Сучасна етнолінгвістика працює на стику:

соціології
лінгвістики
етнології
психології
логіки
семіотики
структурної антропології
культурології та ін.

Нині виокремились і сформувались самостійні дисципліни — соціолінгвістика, етнопсихолінгвістика, етнолінгвістична географія та інші, що суттєво доповнюють і збагачують етнолінгвістику.

М. Толстой вважає, що етнолінгвістика вивчає мову в аспекті відносин із етносом – мова: етнос, подібно до того, як психолінгвістика розглядає мову в аспекті – мова:людська психіка, прикладна лінгвістика – мова: практична діяльність людини, соціолінгвістика – мова:суспільство. При цьому психолінгвістика та математична лінгвістика вивчають внутрішню сторону мови та належать до «внутрішньої» лінгвістики, а етнолінгвістика та соціолінгвістика обернуті до зовнішньої сторони мови («зовнішня» лінгвістика). В той же час етнолінгвістика та соціолінгвістика можуть бути двома основними розділами більшої за обсягом дисципліни, з тїєю різницею, що перша враховує національні, народні особливості етноса, а інша – особливості соціальної структури конкретного соціуму на пізній стадії його розвитку, але мають різну хронологічну спрямованість:

етнолінгвістика – на «живу історію», «живу старовину»;

соціолінгвістика – на мовний матеріал сьогодення, розглядаючи його в комунікативно-функціональному, структурно-описовому та нормативно-синхронному аспектах.

Етнолінгвістика не конкурує з соціологією, лінгвістикою, етнографією, фольклористикою та культурологією, не витісняє їх, а є самостійною галуззю знання, наукою, яка використовує комплексні методи дослідження. Напрацювання спільних методів, єдиного підходу до досліджень та матеріалу є основним науковим завданням етнолінгвістики та суміжних наук.

6. Лінґвісти́чна відно́сність — концепція, тісно пов'язана з лінґвістичною філософією та герменевтикою що має за свою основу твердження про існування у кожній мові відмінних ознак, які є характерними лише для неї і не зустрічаються у інших мовах. Як наслідок, існування у кожній мові подібних особливостей, є прикладом індивідуальності, унікальності та певної відчуженості носіїв цієї мови як семантичної системи від носіїв інших систем. У той же час, оскільки семантика є способом вираження певного змісту, усе сказане вище про мову є водночас справедливим і про мислення, світогляд та світосприйняття педставників культури, у межах якої мова існує. Теорія лінгвістичної відносності є однією з варіацій гіпотези Сепіра-Ворфа. Відповідно до цієї теорії наявна у людини картина світу в значній мірі визначається системою мови, на якому він говорить. За Уорфа, граматичні та семантичні категорії мови служать не тільки інструментами для передачі думок мовця, вони також формують його ідеї і управляють його розумової діяльністю. Тим самим люди, що говорять на різних мовах, будуть мати різні уявлення про світ, а в разі значних структурних розбіжностей між їхніми мовами під час обговорення деяких тем у них можуть виникати труднощі з розумінням. Оскільки мови по-різному класифікують навколишню дійсність, то і їх носії розрізняються за способом ставлення до неї: "Ми розчленовуємо природу в напрямку, що підказав нашою рідною мовою. Ми виділяємо у світі явищ ті чи інші категорії і типи зовсім не тому, що вони ( ці категорії і типи) самоочевидні; навпаки, світ постає перед нами як калейдоскопічний потік вражень, який повинен бути організований нашою свідомістю, а це значить в основному - мовною системою, що зберігається в нашій свідомості " ² . Ця гіпотеза також припускає, що люди, які володіють більш як однією мовою, можуть насправді керуватися різними структурами мислення, коли говорять на різних мовах.

Уорф доводить, що граматичні категорії, такі, як час або число, також змушують говорять сприймати світ певним чином. В англійській мові будь-який дієслово в особовій формі обов'язково має містити показник часу: наприклад, I sang 'Я співав (минулий час)', I sing 'Я співаю (теперішній час)', I will sing 'Я буду співати (майбутній час)' . Носії англійської мови змушені позначати і тимчасові відмінності у кожному реченні; носії інших мов, можливо, не повинні відзначати ці відмінності, зате їм доведеться вказувати, скажімо, видимі чи невидимі об'єкти, що згадуються в розмові.