ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Фердінан де Сосюр. Курс загальної лінгвістики. Поділ мовознавства на внутрішнє і зовнішнє.

Місце мовознавства в системі наук.

Мовознавство пов'язане як із суспільними, так і з природничими науками. Ці зв'язки є обопільними: результати мовознавчих досліджень використовуються іншими науками і навпаки.Мова — явище суспільне, отже, й мовознавство належить до суспільних наук і передусім пов'язане з такими суспільними науками, як історія, археологія, етнографія,

соціологія, психологія, літературознавство та ін. Загальні питання мовознавства Зв'язок мовознавства з історією очевидний, позаяк історія мови є частиною історії народу. Крім того, мова в своєму словнику фіксує історичні факти життя народу, його контакти з іншими етносами, розвиток культури тощо. Археологія постачає мовознавству віднайдені при розкопках пам'ятки писемності, які розшифровують лінгвісти. Етнографія, яка вивчає побут і культуру народу, допомагає в дослідженні говірок. Ефективним є зв'язок мовознавства

із соціологією — наукою про суспільство, бо мова функціонує тільки в суспільстві й суспільство впливає на розвиток та функціонування мови. Зв'язок мовознавства з пси-

хологією полягає в тому, що в мові відображається психічний склад, менталітет народу — носія мови, а породження і сприйняття мовлення має психічне підґрунтя. З логікою,

яка вивчає форми й закони мислення, мовознавство поєднує те, що мова є найважливішим засобом мислення. Із літературознавством — спільний об'єкт вивчення — слово (літературу називають мистецтвом слова). Разом вони утворюють науку філологію. Особливо тісно з літературознавством пов'язані стилістика й історія літературної мови. Із природничих наук мовознавство пов'язане насамперед з фізіологією людини й антропологією. Перша з

них допомагає пояснити артикуляцію звуків, а друга — походження мови. Мовознавство співпрацює також з медициною (мовознавчі факти виявилися корисними у психіатрії, дефектології, логопедії, в лікуванні порушень мовлення — різного роду афазій); фізикою (акустична характеристика звуків мови); кібернетикою (мова є складною кібернетичною, тобто керуючою і керованою,системою); математикою (в мовознавстві використовують математичні методи); семіотикою, яка вивчає різні знакові системи (мова є однією із знакових систем); географією (мовні явища наносять на географічну карту для показу зон їх поширення). На стику мовознавства і цих наук виникли нейролінгвістика, інженерна лінгвіс-

тика, математична лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгвогеографія тощо.Особливої уваги заслуговує зв'язок мовознавства з філософією, яка вивчає найзагальніші закони природи, сус-

пільства і мислення. Філософія дає мовознавству методологію. Системний підхід до вивчення мовних явищ, принцип історизму в поясненні мовних фактів, критерій пере-

вірки одержаних результатів на практиці Доречно нагадати, що мовознавство зародилося в лоні філософії і лише згодом виокремилося як наука.Отже, мовознавство пов'язане майже з усіма науками,бо мова є невід'ємним компонентом усіх без винятку видів діяльності людини й основним джерелом збереження інформації.

Методи дослідження мови.

Термін метод (від гр. methodos "дослідження, вчення,шлях пізнання") неоднозначний: він уживається в загальнонауковому (філософському) значенні, у спеціально-науковому

(що стосується певної галузі науки: математики, біології, фізики, мовознавства тощо) і в значенні "прийом, спосіб дії",яке звичайно позначається словом методика.У загальнонауковому значенні термін метод означає шлях пізнання й витлумачення будь-якого явища. Такий метод є єдиним для всіх наук. Як приклад можна навести діалектичний метод, за яким об'єктивний світ пізнають у його цілісності, суперечливості й розвитку. Спільними для всіх наук є вихідні підходи до дослідження явищ — індукція й дедукція. їх часто називають методами. Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження,

згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок про загальне.

Дедукція (від лат. deductio "виведення") - метод дослідження,згідно з яким на основі загальних положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти.

Іншими словами, індукція — це логічний умовивід від окремого до загального, а дедукція — від загального до окремого.

У мовознавстві частіше використовують індуктивний метод. До дедуктивного вдаються здебільшого в тому випадку, коли досліджують явища, які безпосередньо не можна спостерігати, наприклад, механізм сприймання і породження мовлення. Дуже часто в мовознавчих дослідженнях індукцію й дедукцію використовують одночасно, що

робить результати дослідження достовірнішими, об'єктивнішими.У спеціально-науковому значенні термін метод означає шлях пізнання й витлумачення явищ, який використовують у певній (окремій) науці. Застосування тих чи інших спеціальних методів залежить від конкретного об'єкта дослідження і тих завдань, які поставив перед собою дослідник. Так, скажімо, якщо дослідник хоче встановити спільне й відмінне в структурі української та німецької мов, то він застосує зіставний метод, а коли йому потрібно дослідити, яку форму мало те чи інше українське слово у праслов'янській мові, він скористається порівняльно-історичним методом.Кожен дослідницький метод реалізується в певній системі наукових прийомів .Такі дії вченого нерідко називають методами, хоч правильніше було б їх називати прийомами або методикою дослідження.Основними методами дослідження мови є описовий,

порівняльно-історичний, зіставний і структурний.

Описовий метод. Його мета — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць. Так, наприклад, якщо необхідно дослідити фонетичну систему якоїсь мови, вчений повинен вичленити з мовлення всі звуки,

ідентифікувати їх і подати їх повний список (інвентаризувати звуки), відтак класифікувати їх (виділити голосні й приголосні, приголосні поділити на сонорні й шумні, шумні — на дзвінкі й глухі тощо). Цей метод має велике практичне значення, оскільки пов'язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено так необхідні описові граматики різних мов і тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.

Порівняльно-історичний метод. Його об'єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головне завдання цього методу — відкриття законів, за якими

розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати (відтворити) давні не зафіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення. Наприклад, порівняння східнослов'янської (української, російської, білоруської)форми слова город із польською grod (ogrdd), болгарською град, литовською gardas, німецькою Garten, англійською garden дало можливість реконструювати індоєвропейську форму цього слова *gordъ (при реконструкції цієї форми враховували фонетичні закони, тобто закономірні зміни звуків, які мали місце в різних мовах після розпаду індоєвропейської прамови). Якщо описовий метод застосовують до вивчення сучасного стану мови, то порівняльно-історичний — до минулого, до того ж дуже далекого,

яке не засвідчене писемними документами. Саме на основі порівняльно-історичного методу вчені дійшли висновку, що у далекому минулому існувала індоєвропейська мова-основа (прамова), відтак спільнослов'янська (праслов'янська) мова, з якої розвинулися всі слов'янські мови.На основі порівняльно-історичного методу створено історичні й порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники (словники, які пояснюють походження слів).

Зіставний метод. Його об'єктом є вивчення різних мов — споріднених і неспоріднених. Мета — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специфічні (аломорфні) риси зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. Так, наприклад, зіставлення дієслова в українській і англійській мовах виявить наявність в українській мові категорії виду (доконаного і недоконаного) і відсутність її в англійській мові, а зіставлення іменника — наявність в англійській мові категорії означеності (виражається артиклем the) і неозначеності (виражається артиклем а), якої немає в українській мові.Практичне застосування зіставний метод знайшов у теорії та практиці перекладу і в методиці викладання іноземних мов. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні й диференційні словники.

Структурний метод. Він застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені й

пов'язані строгою системою відношень і зв'язків. Структурний метод реалізується в чотирьох методиках лінгвістичного дослідження — дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу.Дистрибутивний аналіз (від лат. distributio "розподіл").Опирається на положення про те, що різні мовні елементи мають різне оточення (дистрибуцію). Оскільки оточення кожного елемента є своєрідним, специфічним. Загальні питання мовознавства ним, то на його (оточення) основі можна докладно вивчи-

ти досліджуваний мовний елемент. Почувши слово вудити, кожен легко вгадає його "партнера" рибу. Перед англійським am завжди знаходиться тільки /, а перед німе-

цьким bist — du. Маючи текст, ми можемо вивчати дистрибутивні властивості мовної одиниці (звука, морфеми, слова), навіть не знаючи, як вона вимовляється і що вона

означає. У невідомому тексті на основі дистрибуції можна визначити межі слова, відокремити основу від закінчення (закінчення в тексті буде частіше траплятися, ніж

основа), визначити суфікси, префікси, голосні та приголосні звуки. Дистрибутивний аналіз є корисним для машинного перекладу (на основі оточення визначають значення багатозначного слова) і для дешифрування невідомих текстів. Аналіз за безпосередніми складниками. В його основу покладено поступове членування мовної одиниці (слова,

словосполучення, речення) на складники, яке продовжується доти, поки не залишаться нерозкладні елементи. Так, наприклад, речення Пахне сонцем наше грішне небо

(В. Стус)

Аналіз за безпосередніми складниками показує морфемний склад слова та послідовність етапів його творення.

Трансформаційний аналіз. Його суть полягає в тому, що основою класифікації мовних одиниць є їх здатність чи нездатність перетворюватися (трансформуватися) на інші

одиниці. Якщо одна з досліджуваних одиниць допускає якусь трансформацію, а інша — ні, то такі одиниці належать до різних класифікаційних рубрик. Візьмемо дві фрази: Спів пташок і Копання картоплі. Перша з них трансформується у фразу Пташиний спів, тоді як друга подібного перетворення (*Картопляне копання) не допускає. Ця розбіжність трансформацій засвідчує те, що у фразі Спів пташок слово пташок є неузгодженим означенням,оскільки воно трансформується в прикметник, тоді як слово картопля у фразі Копання картоплі виступає в ролі додатка, позаяк його не можна трансформувати у прикмет-

ник.

Трансформаційний аналіз знайшов практичне застосування в прикладній лінгвістиці, особливо в автоматичному перекладі (різні синтаксичні конструкції трансформуються в основну, інваріантну, а вже інваріантні перекладаються на іншу мову) й у викладанні рідної та іноземної мов.

Компонентний аналіз. Застосовується для опису значень слів. Суть його полягає в розщепленні значення слова на його елементарні смисли, які називають семами, або компонентами. Ці компоненти — своєрідні атоми значення. Так, наприклад, значення слова йти складається з сем 'переміщуватися' 'по землі' 'в одному напрямку', зна-

чення слова ходити — з сем 'переміщуватися' 'по землі' 'в різних напрямках', значення слова бігти — з сем 'переміщуватися' 'по землі' 'в одному напрямку' 'швидко', значення слова літати — з сем 'переміщуватися' 'в повітрі' 'в різних напрямках', а значення слова плисти — з

сем 'переміщуватися' 'по воді' 'в одному напрямку'. Як бачимо, у значеннях семи повторюються. Різняться значення близьких за смислом слів здебільшого одним компонентом. Компонентний аналіз виявився дуже корисним для укладання тлумачних словників: за його допомогою кожне значення слова отримує вичерпне і несуперечливе

тлумачення.

Крім розглянутих, у лінгвістиці застосовують соціолінгвістичні (анкетування й інтерв'ювання мовців з метою вивчення мовної ситуації), психолінгвістичні (психолінгвістичні експерименти для дослідження різних мовних асоціацій), математичні (для виявлення статистичних характеристик мовних одиниць) та інші методи.

Як наслідок, за методами формуються певні мовознавчі напрями:

Порівняльно–історичне мовознавство – напрям лінгвістики який за допомогою порівняльно-історичного методу досліджує споріднені мови.
Типологічне мовознавство – напрям лінгвістики, що досліджує ступінь структурної близькості або різноманітності мов залежно від наявності чи відсутності генетичних зв’язків між ними.
Ареальна лінгвістика – напрям мовознавства, що вивчає поширення мовних явищ і процесів у просторі внаслідок міжмовної чи міждіалектної взаємодії.
Функціональна лінгвістика – напрям мовознавства, який вивчає функціональне (семантичне) навантаження мовних одиниць, їх функціональні закономірності.
Структурна лінгвістика – напрям мовознавства, об’єктом якого є мова, а предметом – формальна будова і організація мови.
Когнітивна лінгвістика – напрям мовознавства, який розглядає мовуяк когнітивний механізм, систему концептів, що забезпечує збереження, перебудування інформації в ментальному лексиконі, використання її в мовленні.
Психолінгвістика – напрям мовознавства, що вивчає процеси породження, формування, звукового вираження і сприйняття мовлення.
Нейролінгвістика – напрям прикладного мовознавства, що досліджує мозкові механізми мовленнєвої діяльності, а також зміни у процессах мозку.
Соціолінгвістика – напрям мовознавства, що вивчає суспільну зумовленість виникнення, функціонування і розвитку мови, механізм взаємодії мови і суспільства.
Комунікативна лінгвістика – напрям мовознавства, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живої мови, а також урахуванням усіх наявних складових комунікацій.
Комп’ютерна лінгвістика - напрям штучного інтелекту, яке ставить за мету використання математичних моделей для описуприродних мов. Комп'ютерна лінгвістика також перетинається з дослідженням "штучного інтелекту", але тому це завдання поки що надто складна для сучасної науки, вчені перевели акцент з штучного інтелекту - на комп'ютерну лінгвістику, більш прості питання - наприклад, автоматичний переклад текстів, нехай навіть і неточний. Проте для вирішення деяких прикладних питань, використовувати такі розробки можливо, але насамперед у зв'язку з філософією. Наприклад ще Аристотель (хоча його часто критикують, і загалом справедливо, адже він часто не погоджувався з учителем його - Платоном) говорив про зв'язок мови і логіки, називаючи філософські поняття для обох цих областей.
Статистична лінгвістика – напрям мовознавства, що вивчає кількісні закономірності природної мови, що виявляються у текстах (укладання словників).
Корпусна лінгвістика – напрям мовознавства, що вивчає створення, обробку та використання корпусів.

Фердінан де Сосюр. Курс загальної лінгвістики. Поділ мовознавства на внутрішнє і зовнішнє.

Внутрішнє мовознавство розглядає мову як окреме явище, визначає його структуру, функціонування мови, дисципліну. До внутрішнього мовознавства належать і ті його розділи, що виділяються за типами досліджуваних мовних явищ (фонологія, морфологія)

Зовнішнє мовознавство вивчає зв’язки мови з суспільством (соціолінгвістика), психологічною діяльністю людини (психолінгвістика), теорією поширення мов (лінгвістична географія, ареальна лінгвістика).

Проте чіткий поділ мовознавства на внутрішнє і зовнішнє неможливий. Оскільки внутрішні і зовнішні чинники взаємопов’язані, накладаються одні на одних. Причини розбіжностей між написанням і вимовлянням. Перш за все, мова посилено розвивається, а письмо має тенденцію нерухомості. Написання часто не співпадає з тим що воно означає. У кожному столітті написання певних слів змінювалося. Відрізнялося написання і орфографія, тоді люди могли просто писати слова не задумуючись про те чи правильно. Друга причина: коли один народ позичає в іншого його алфавіт, часто стається, що засоби чужої графіки виявляються погано призвичаєними до своєї нової функції ( наприклад, користуються 2 буквами для зображення 1 звука)

Наслідки розбіжностей між написанням і вимовленням.

Велика кількість знаків для одного звука
буквосполучення ch, qu, sh позначаються одним звуком.

Змінюються часи, правильне написання ще не виправилося. Чим гірше написання виконує свою функцію зображення живої мови, тим сильніше стає тенденція опиратися саме на неї.

Міністерство освіти і науки України ЛНУ ім.І. Франка.

Реферат на тему:

“Мовознавство як наука”

Підготувала

студентка І курсу

Факультету

Іноземних мов

Групи ІНА 15(10)

Руда Ольга