ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Форми управління інноваційною діяльністю

В інноваційній діяльності виділяють два напрямки ефективного управління інноваційним процесом інтеграція та форми управління інноваційною діяльністю:

- інтеграція всіх стадій інноваційного проекту в єдиний неперервний процес, змін структури всіх рівнів управління і координація зв’язків між ними по вертикалі і горизонталі. Такі тенденції виникають при необхідності консолідації ресурсів підприємства для виконання конкретного крупно масштабного завдання;

- виокремлення управління інноваційними процесами в самостійний об’єкт управління, тобто відокремлення інноваційних структур від підрозділів, що виконують традиційні функції.

На практиці успішно використовуються обидва підходи, але завжди переважає одного із них. При цьому реорганізація науково-виробничого комплексу часто проводиться у крупних компаніях, що є реакцією підприємства на зміну умов на ринку, і є не що інше як перегрупування ресурсів для рішення завдань, що виникають під час його діяльності. Оптимізація організаційної структури підприємства для здійснення інноваційного процесу є однією з найважливіших задач вищого керівництва. Для розробки і виробництва інновації, як правило, на підприємстві створюються спеціальні підрозділи, які діють як самостійні незалежні фірми. Вони здійснюють свою виробничу і ринкову політику до того часу, поки динамічно ростуть об’єми продажу і прибуток. Якщо є ріст сповільнюється, то тут же проводиться реорганізація: злиття підрозділів з іншими або зміна її внутрішньої структури, в тому числі утворення більш дрібніших самостійних ланок. Якщо відразу у декількох підрозділах одночасно виникають загальні науково-технічні утруднення, то доцільно створити спеціальну ланку для їх подолання.

У випадку виникнення протиріч між інтересами двох підрозділів, створюють так звану «зонтичну» групу, яка курує обидва підрозділи одночасно. Якщо протиріччя зачіпають декілька підрозділів, то вони реорганізуються.

В рамках підприємства можливий ряд організаційних форм управління інноваційним процесом, які доказали свою ефективність:

- ради, комітети, робочі групиз розробки технічної політики, які готують пропозиції для керівництва підприємства зі стратегічним напрямом інноваційного процесу;

- відділення і центральні служби розвитку нових продуктів, які координують інноваційну діяльність, узгоджують цілі і напрямки технічного розвитку, контролюють процес розробки нової продукції та її впровадження;

- проектно-цільові групи, що виконують наукові дослідження і розробки нової продукції від ідеї до серійного виробництва. Їх створюють як самостійні підрозділи, які підпорядковані вищому керівництву підприємства. Вони існують на тимчасовій основі, хоча можуть створюватися і як постійно існуючі групи. У випадку успішного впровадження інновацій такі групи часто стають ядром нових дочірніх підприємств. Саме проектно-цільові групи є основною формою організації інноваційного процесу;

- відділи науково-дослідницьких і дослідно-конструкторськихробіт – традиційні підрозділи, що створюють нову продукцію. В останні роки їх роль зросла за рахунок розробки і доведення до стадії освоєння нових перспективних ідей;

- центри розвитку, основні завдання яких полягають у завоюванні позицій на ринку шляхом розширення об’єму продажу. Такі підрозділи є господарсько самостійними, а матеріальне заохочення персоналу залежить від успіхів на ринку;

- венчурні структури часто виступають у якості дочірніх компаній крупних корпорацій, або як самостійні підприємства. Вони розробляють і впроваджують науково –технічні ідеї, пов’язані з підвищеним комерційним ризиком, які у випадку успіху компенсуються значними прибутками;

- спеціальні інноваційні фонди, створюються з прибутку підприємства для стимулювання впровадження інновацій. Часто такі фонди витупають у якості венчурних фондів, які інвестують свої вклади в венчурні компанії (як у свої так і в незалежні), в яких зацікавлене підприємство;

- аналітичні групи, включають у свій склад управлінців, дослідників працівників функціональних відділів. Вони прогнозують розвиток технології, аналізують тематику досліджень, перспективні ідеї тощо.

Рис. 2 Впровадження інновацій на підприємстві