ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Прийменники зі значенням об'єкта

Синоніми стосовно, стосовно до, щодо мають тотожні значення. В усному мовленні, публіцистиці, художніх творах переважно вживається прийменник щодо. Прийменникамстосовно, стосовно до, що вирізняються відтінком книжності, надається перевага у науковому, офіційно-діловому мовленні. 27. Загальна характеристика вигука як частини мови.

Вигук-це службова частина мови, яка служить для безпосереднього вираження емоцій, почуттів і волі людини (о! гей! ой!).

Це незмінювані слова, які не виступають членами речення. Але на місці самостійного слова вигук набирає конкретного значення і виконує синтаксичну роль того слова, яке змінює (напр., у реченні А собака отой гав та гав!.. вигук гав (та) гав виступає як присудок).

Інколи вигуки можуть навіть заміняти собою цілі речення ("Охо-хо…"- позітхнув батько).

У реченні вигуки синтаксично не пов'язуються з іншими словами ті не є членами речення. Вони або становлять окреме нерозкладне речення, або є вставним компонентом, який у мовленні має особливу інтонацію, а на письмі обов'язково виділяється розділовими знаками (Вибачте, котра година?; Ой, що тут вібувається?).

Якщо вигук набуває у реченні значення іменника, він може виступити у ролі підмета чи додатка (підмет:Саме ось це ой, що він промовляв раз за разом, і привело мене сюди; присудок: А він мені все ой та ой).

Звуконаслідувальні слова в реченні найчастіше вживаються як пряма мова ("Кап-кап"- почулося за вікном).

28.Класифікація вигуків за семантикою За семантикою вигуки української мови поділяються на емоційні, спонукальні, апелятивні (лат. арреНайо — звертання, пор. апеляція, апелятивний, апелювати), етикетні. Емоційні вигуки. Це вигуки, які виражають почуття, переживання, фізичний і психічний стан людини радість, піднесення, захоплення, здивування, приязнь, сум, горе, тугу, жах, страх, переляк, зневагу, огиду, осуд, докір, закид, обурення, презирство, гнів, невдоволення, досаду, співчуття, уболівання, вагання, сумнів, рішучість, відчай, безвихідь, певність, іронію тощо. До емоційних на лежать такі вигуки: а!, е!, і!, о!, у!, ай!, ой!, ій!, ах!, ех!, ох! іх!, ух !, ат !, ет!, іч!, ба!, гИ, тю!, фе!, фу!, ха!, хе!, хо!, гай ! пхИ , т ьху ! , м ат ін к о ! , непе !, боже!, господи !, леле ! , ж а х ! страх!, слава!, хвала!, горе!, біда!, лихо!, цур! та ін. Емоційні вигуки бувають однозначними і багатозначними. Тому їх значення виявляється в тексті. Напр.: О Земле ! Велетнів роди ! (І. Франко); О горе тим , що вроджені в темниці! (Леся Українка); Ой палка ти була, моя пісне! (Леся Українка); Ой лихо ! Ой горе ! О й боже ! Ой леле! (Леся Українка); Ох , зійди, моя зіронько лагідна!(Леся Українка); Ох , чого моя зіронька плаче ! (Леся Українка). Спонукальні вигуки (наказово-спонукальні, імперативні, вигуки волевиявлення). Так називають вигуки, які виражають спонукання, наказ, розпорядження, заклик, заохочення до дії та інші форми волевиявлення мовця. До них належать вигуки: гей!, но!, прр!, гиля!, киш!,вйо!, геть !, годі!, цить !, марш !, гайда !, досить ! Д а в а й ! , тсс!, цсс!, соб!, цоб!, цебе!, ну!, нумо!, ану!, баста!, шабаш! та ін. Напр.: Акг//пе, х л оп ’ята... Х о д ім по гуляти ! (Т. Шевченко); Гайда в Україну! (Т. Шевченко); Н у , не плач же, глянь намене... (Т. Шевченко); Гет ьт е , думи , ви хмари ос інн і ! (Леся Українка); Б ійся Бога , милий побратиме ! (Леся Українка); Д а й же. Бож е , нам ! Щ а сли в о ! (Леся Українка);........ Апелятивні вигуки. Це вигуки, які виражають звертання мовця до співрозмовника, ш,об привернути його увагу. До них належать: ей!, гов!, агов!, алло !, ау!, гей!, агей! та ін. Напр.: Гей, ви,раби, візьміть цього співця! (Леся Українка); Гей, браття ! Д и в о сталося, дивіться ! (Леся Українка); Ей , я лиха не боюся! (Леся Українка). До апелятивних відносять вигуки, якими людина кличе до себе птахів, тварин: гулі-гулі-гулі !, гуль-гуль-гуль! , уть-уть-уть !, ціп-ціп-ціп!, киць-киць-киць!, цю-цю-цю!, паць-паць-паць! та ін. Етикетні вигуки. Вони виражають привітання, подяку, прохання, побажання, прощання, пробачення, божіння. До них належать такі слова: привіт !, здрастуйте !, добридень !, добривечір !, здоровенькі були !, здоров був !, щасливо !, до побачення! , на добраніч!, дякую! , смачного ! , спасибі!, вибачте !, пробачте !, їй-богу ! та ін. Напр.: Спасибі вам! — Надів шапку! (Т. Шевченко); Єй-богу, немає! (Т. Шевченко); А н у лиш ень про батька М а к сим а ушквар. Спасибі! Спасибі! (Т. Шевченко); Прощай, Волинь! Прощай, р ідний куточок ! (Леся Українка). Отже, семантичні групи вигуків свідчать про наявність у них лексичного значення. 29.Класифікація вигуків за будовою За будовою вигуки поділяються на первинні і непервинні (похідні). Первинні вигуки До них належать такі вигуки, які в сучасній мові не мають зв’язку з тими частинами мови, від яких утворилися. Переважно вони беруть свій початок від емоційних викриків, вигуків і окликів, які супроводжують реакцію організму на зовнішні подразники. Це такі вигуки: а/, ага !, ой!, ай !, ах !, ба!, гей !, єй!, е!, ну !, о ! ох !, тю!, тьфу!, ух!, ха!, хИ, хо!, ех!, цить! і под. ’ За звуковим складом їх поділяють на кілька груп: — вокативні однозвукові односкладові вигуки: о/, а!, еі, и!, а, у !, ' — двозвукові односкладові вигуки у формі закритого складу: ой!, ай!, ох!, ех!, ах!, ух !, ич!, ач!; — двозвукові односкладові вигуки у формі відкритого складу: ба!,га!, ге!, ги !,на !, ну! , тю !, фе!, фИ, ха !, хе !, хо !, ху ! ; — тризвукові односкладові вигуки у формі прикрито-закритого або прикрито-відкритого складу: геть!, гай!, гей!, гоп!, пхе!, пхИ, тьфу!; — двоскладові вигуки: ого!, ану!, ало!, нате!, нумо!; — консонантні вигуки: гм !, хм !, брр!, прр!, тс!, пс!. Непервинні вигуки. Це такі вигуки, які співвідносяться з іншими частинами мови, від яких вони утворилися. Серед непервинних виокремлюють такі групи: — відіменникові вигуки; господи!, боже!, чорт!, непе!, мамо!, жах !, страх !, ґвалт !, слава!, горе!, лихо !, біда!; — віддієслівні вигуки: диви !, давай!, гляди !, бувай!, даруй ! , ст ри вай ! , р ят у й ! , прощай !, вибач !, бач ! і ін.; — займенникові вигуки: отаке!, отакої!, воно!, це!, на тобі!, оце!; — прислівникові вигуки; так !, як!; — вигукові стійкі словосполуки фразеологічного і нефразеологічного типу: боже мій!, слава богу!, чорта з два ! , ой нене !, о горе!, о боже !, ой м ам оч к о ! , їй-богу ! , бійся бога/і под. Отже, похідні вигуки відрізняються від первинних тим, що співвідносяться з частинами мови, від яких утворилися.

Звуконаслідувальні слова.

Звуки різних явищ природи (шум дощу, вітру, води. гуркіт грому, звукові сигнали тварин і птахів) відтворюють так звані звуконаслідувальні слова: буль, ляп, ку-ку.

Звуконаслідувальні слова, утворювані повторенням певних звуків або звукосполучень, пишуть через дефіс: кру-кру, гав-гав, бу-ух.