ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Соціальні спільності людей і соціальні типи норм. Етнолінгвістика. Соціолінгвістика.

У сучасному мовознавстві домінує думка про мову як суспільне явище.

Визначення мови як суспільного явища спирається на тверезий аналіз фактів розвитку і застосування мови. Мова не успадковується і не закладена в біологічній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а не обов'язково мовою батьків. В умовах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім, як про це свідчить описана англійським психологом Р. Сінгом історія виявлених у лігві вовчиці двох дівчаток. Мова також не є явищем психічним, бо в такому разі вона виникала б і розвивалася б у кожної людини окремо незалежно від мовленнєвого впливу навколишнього оточення.

Характеризуючи мову як соціальне явище, не слід упускати з поля зору й те, що в мові також наявні ознаки, які співвідносять її з біологічними і психологічними явищами. Що стосується біологічного аспекту мови, то передусім необхідно назвати той факт, що людина має біологічну схильність до оволодіння мовою. Деякі вчені навіть стверджують, що на відміну від високоорганізованих тварин людина має мовний ген. Відсутність в інших вищих приматів, у тому числі і в людиноподібних мавп, мовного гена й зумовила непереборну еволюційну прірву між людиною і твариною. Це стало серйозним контраргументом до еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Наявність біологічного аспекту мови підтверджується теорією вроджених структур Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що дитина народжується із закладеними в мозку певними мовними структурами, через що, наприклад, дитині-китайцю буде значно легше засвоїти рідну мову, ніж, скажімо, англійську.

Про те, що мова є суспільним явищем, свідчать її функції, які виявляють її сутність, призначення, дію. Вони є тими характеристиками, без яких мова не була б сама собою. Найголовніші (базові) функції — комунікативна (засіб спілкування) і когнітивна (засіб мислення і пізнання). Другу функцію ще називають пізнавальною, гносеологічною, мислетворчою. Інколи до базових відносять ще емотивну (засіб вираження почуттів і емоцій) і метамовну (засіб дослідження й опису мови в термінах самої мови).

З основними функціями співвідносяться похідні (вторинні). Так, зокрема, зкомунікативною пов'язана фашинна (засіб встановлення контакту), конативна (засвоєння), волюнтативна (волевиявлення, впливу) і кумулятивна^ або історико-культурна (зберігання всього того, що виробила нація за всю свою історію в духовній сфері — національної самосвідомості, культури, історії тощо).

У підручнику із загального мовознавства за редакцією А. Є. Супруна називають три основні функції: 1) засіб спілкування; 2) засіб зберігання і передачі історичного досвіду людей; 3) основний засіб мислення [06-щее язьїкознание 1983: 29]. 3. Д. Попова вважає, що мова має лише одну функцію — засіб спілкування. Все інше, що в мовознавстві називають функціями, на її думку, насправді є не функціями, а властивостями мови .

В основному серед базових називають дві функції — комунікативну і когнітивну (мислеформувальну, гносеологічну, пізнавальну), але й тут немає єдності щодо їх важливості. М. І. Жинкін, Г. В. Колшанський, Р. В. Пазухін найголовнішою вважають комунікативну, О. О. Реформатський і В. 3. Панфілов оцінюють комунікативну і когнітивну функції як рівноправні.

Отже, мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством неможлива, як і неможливе суспільство без мови. Своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що:

1) на відміну від минущих явищ суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, доки існує суспільство. Так, скажімо, не завжди існували такі суспільні явища, як сім'я, держава, класи, гроші, наука, релігія, право, а мова існує стільки, скільки існує суспільство;

2) мова обслуговує всі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя: організації праці, управління суспільним виробництвом, діяльності наукових закладів і організацій культури, здійснення процесу освіти і виховання, розвитку художньої літератури, науки, зміни соціальної і особистої психології. Виходячи з цього, Б. М. Головін говорить про організуючу, управлінську, освітньо-виховну, естетичну, дослідницьку, інформаційну, соціально-прагматичну та індивідуально-прагматичну мовні функції [Березин, Головин 1979: 65];

3) мова відображає суспільну свідомість — ідеологію, політику, право, мораль, науку, мистецтво, релігію тощо.

Етнолінгві́стика (грецьк

. ethnos — плем'я, народ і лат. lingua — мова) — це розділ мовознавства, що досліджує зв'язки між мовними та культурними явищами, тобто це напрям лінгвістичних досліджень, який вивчає мову у її відношенні до культури, взаємодію етнокультурних та етнопсихологічних чинників у функціонуванні та еволюції мови^[1].

Етнолінгвістика вивчає не лише мову (хоча саме вона є головним виразником і зберігачем культурної інформації в часі), а й інші форми та субстанції, у яких виражає себе колективна свідомість, народний менталітет, «картина світу», що склалися в певному етносі чи соціумі загалом, тобто вся народна культура, усі її види, форми, жанри — вербальні (лексика тафразеологія

, пареміологія, фольклор), акціональні (обряди), ментальні (звичаї, вірування)^[2].

Етнолінгвістика виникла в межах антропології

(від грецьк. Ánthropos — людина) — науки, яка досліджує культуру, використовуючи етнографічні, лінгвістичні, археологічні та ін. методи.

Українська етнолінгвістика спирається на здобутки зарубіжних учених. Фіксацію інформації про українські традиції, звичаї, обряди здійснювали польські науковці (К. Мошинський, С. Петкевич, О. Кольберг). Українська етнолінгвістика розвивалась у тісному взаємозв'язку із російською: спільний збір і обробка етнолінгвістичної інформації про родинні обряди українців, народну кулінарію, медицину, мовний етикет, народну фразеологію. До цього напрямку дотичними є суто лінгвістичні дослідження мовного боку культурних явищ^[8]

О. Потебня та Г. Шпет своїми працями в галузях лінгвістики, фольклористики та психології значно вдосконалили науковий інструментарій етнолінгвістики.

Етнолінгвістика в Україні характеризується різноаспектністю дослідження. Найактуальнішими були такі напрямки дослідження:

1) дослідження тематичних груп діалектної лексики, де поєднується лексична проблематика з проблемою культурної мотивації:

· лексика ткацтва (І. Ніколаєнко)

· кулінарна лексика (Є. Турчин)

· номінації традиційного одягу та взуття (Г. Гримашевич, М. Никончук, М. Пономар)

· ботанічна лексика (М. Поістогова)

2) дослідження явищ традиційної культури:

· весільні звичаї (П. Романюк, М. Бігусяк, В. Дроботенко, І. Магрицька);

· поховально-поминальні обряди (В. Конобродська);

· календарні обряди (Г. Аркушин, К. Глуховцева, М. Шарапа);

· міфологічно-демонологічна сфера (П. Гриценко, Н. Хобзей);

· норми етики (Миронюк, С. Богдан);

3) культурологічний аспект дослідження мотивології та діалектного словотворення (М. Жуйкова, М. Олійник, Н. Данилюк, В. Конобродська, Г. Аркушин);

4) проблеми реконструкції культурного тексту та етнолінгвістичного вивчення українських діалектно-культурних ареалів (В. Конобродська);

5) дослідження обрядової семантики, виявлення закономірностей лексико-семантичної типології, структурно-семіотичного і концептуального моделювання (О. Тищенко);

6) дослідження етнології тексту: етнокультурна, етнопсихологічна, етнофілософька основи мовних явищ з символічним значенням, проблема виникнення, функціонування, розвитку,мовного символу (В. Кононенко, М. Голянич, В. Жайворонок.)

Різноплановість тематики української етнолінгвістики не призвела в цей час до вироблення певної концепції, методології, яка б ознаменувала появу української етнолінгвістичної школи.

Перед українською етнолінгвістикою постає широке коло проблем, які потребують свого дослідження й вирішення. Насамперед - це системне накопичення інформації про традиційну культуру та формування достатнього корпусу свідчень про неї, що уможливить вирішення інших питань, зокрема:

· проблема реконструкції культурних текстів;

· географічне представлення української традиційної культури;

· проблема етнолінгвістичного картографування явищ матеріальної і духовної культури;

· створення етнолінгвістичних атласів і словників;

· встановлення взаємозв'язку і взаємозумовленості елементів мови і народної культури;

· виявлення етимології явищ традиційної народної культури. ^[9] ^[10]

Різнопланові індивідуальні дослідження превалюють в українській етнолінгвістиці. Вони різні за тематикою, за обсягом представлення, за способом подачі матеріалу, за географічною приналежністю.

Соціолінгвістика — наука, яка вивчає проблеми, пов'язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства.
Весь комплекс соціолінгвістичних проблем у загальному вигляді можна звести до таких питань: 1) як соціальний чинник впливає на функціонування мов; 2) як він відображається в мовній структурі; 3) як мови взаємодіють.
Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три розділи: психолінгвістику, етнолінгвістику і інтерлінгвістику. На сучасному етапі розвитку мовознавства намітилась тенденція до виокремлення цих розділів у самостійні науки.
На мій погляд найважливішими з соціолінгвістичних проблем є проблема двомовності в Україні та поширення так званого мовного суржику.