ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Функціональний аспект вивчення звуків мови. Фонема та фонологічна система.

Артикуляція та артикуляційна база.

Усією роботою органів мовлення керує вища нервова система.

Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією (від лат. articulatio "вимовляння").

В артикуляції розрізняють три фази — екскурсію, кульмінацію і рекурсію.

Екскурсія(від лат. excursio "вибігання, вилазка"), або приступ, —початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука.

Так, перш ніж вимовити звук [б], потрібно зімкнути губи, щоб потім видихуване повітря їх розімкнуло, а перед вимовою звука [з] необхідно утворити щілину, щоб видихуване повітря могло вільно проходити і тертися об стінки цієї щілини.

Кульмінація (від лат. culmen "вершина"), або витримка, — положення органів мовлення в момент вимовляння звуків.

Рекурсія (від лат. recursio "повернення"), або відступ, - повернення органів мовлення у вихідне положення.

За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні.

Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння та язичок (у широкому розумінні творення звуків, тобто з урахуванням середнього і нижнього поверхів мовленнєвого апарата, сюди відносять Ще діафрагму, легені, пірамідальні хрящі й зв'язки).

Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа. Слід зазначити, що не всі активні органи завжди є активними. Навіть найактивніший мовленнєвий орган — язик — при вимові звуків [б], [п] та інших губних і гортанного [г] є пасивним.

Артикуляція у кожній мові має свої особливості. Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті. Так, представникам неслов'янських мов важко оволодіти вимовою м'яких приголосних (в російському мовленні іноземців часто можна почути нужно приходит, трудно писат тощо), а в українців виникають певні труднощі у вимові англійських інтердентальних ,французького увулярного [г] тощо.

Принципи класифікації звуків мови.

Класифікація звуків

З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на голосні й приголосні, які розрізняються співвідношенням голосу (тону) і шуму. Якщо голосні складаються з чистого голосу і шуму в них немає, то приголосні складаються з голосу і шуму або лише шуму. Отже, голосні — це тональні звуки. Приголосні обов'язково містять у собі шум. Співвідношення голосу і шуму в різних групах приголосних залежить від їх природи.

Голосні й приголосні розрізняються й за артикуляцій ними характеристиками. Так, при творенні голосних у мовленнєвому апараті немає перешкоди, так що струмінь повітря проходить вільно. При творенні приголосних видихуваному повітрю доводиться долати перешкоди .^Різною є і м'язова напруга: при творенні приголосних вона є значно більшою. Крім того, у творенні голосних беруть участь інші м'язи, ніж у творенні приголосних: у першому випадку ті, які служать для відкривання рота, а в другому ті, які служать для закривання рота.

Голосні та приголосні розрізняються і функціонально.

Особлива функція голосних полягає в тому, що вони є вершиною складу, тобто складотворчими. Правда, ця ознака не є абсолютною. У деяких мовах складотворчими є й сонорні приголосні. Однак загалом голосні мають більшу складотворчу силу.

Функціональний аспект вивчення звуків мови. Фонема та фонологічна система.

Лінгвістичний(соціальний, функціональний, мовний аспект полягає у розгляді звуків з точки зору їх функціонального навантаження. Цей аспект звука (фонему) вивчає фонологія. Оскільки фізіологічний аспект дослідження звуків має два вияви — репродуктивний (артикуляційний) і перцептивний, деякі мовознавці розрізняють акустичну, артикуляційну і перцептивну фонетику.

Звуки реалізуються в усному мовленні, а для передавання їх на письмі використовують букви (літери). Проте звук і буква не тотожні. Літери пишуть, друкують і читають, а звуки вимовляють і чують. Букви жодного алфавіту не є точними відповідниками звуків. Для запису звуків застосовують квадратні дужки: [ ].

Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми,слова, їхні форми в мовному потоці.

Фонеми не можна розглядати поза системою певної мови. Щоб описати фонологічну систему, необхідно протиставити кожну фонему всім іншим. Отже, кількість фонем у певній мові залежить від здатності фонем творити фонологічні опозиції. Так, в українській мові нараховуємо 38 фонем:

6 голосних: а о у е и і та 32 приголосних.

Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні.

Привативна опозиція — опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має.

Як приклад можна навести опозицію <д> — <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>

Градуальна опозиція — опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї и тієї самої ознаки. Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.

Еквіполєнтна (рівнозначна) опозиція — опозиція, в якій обидва члени рівноправні.

Так, скажімо, якщо порівняти фонеми <п> і <т>, то виявимо, що обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з цих фонем ще має по одній ознаці, якої не має інша, а саме: фонема <п> має ознаку губність, а фонема <т> — передньоязиковість.

Корелятивна опозиція — опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються.

У корелятивних опозиціях знаходяться фонеми <б> і <п>, <д> і <т>, <н> і <н'>. Перша з наведених пар має спільні ознаки губність, проривність, твердість, а розрізняється ознакою дзвінкість/глухість; друга пара фонем має спільні ознаки — передньоязиковість, проривність, твердість і різниться ознакою дзвінкість/глухість; третя має спільні ознаки сонорність, зімкнено-прохідність, передньоязиковість і різниться ознакою твердість/м'якість.

Своєрідність фонологічної системи кожної мови полягає в загальній кількості фонем, співвідношенні голосних і приголосних, характері опозицій, розподілі фонем за позиціями, характері позицій, варіантів

Мовознавчу науку, яка вивчає фонологічні системи мов, називають фонологією. Оскільки фонологія досліджує функціональний аспект звуків мови, то її нерідко називають функціональною фонетикою.